Постанова 4854 № 420/16289/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД _________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 вересня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/16289/21 Категорія: 1110100000 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А. І. Ступакової І. Г. при секретарі Аргірова М. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача №Ф-43819-50 від 10.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 28 980,38 грн. та зобов`язання відповідача виключити з електронного кабінету та інтегрованої картки платника податків позивача інформацію щодо боргу (недоїмки) в сумі 28 980,38 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона вважає оскаржувану вимогу Головного управління ДПС в Одеській області незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки позивач як самозайнята особа (адвокат) на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю сплачувала належне до сплати ЄСВ, а в періодах з 2017 по липень 2019 роки її адвокатська діяльність була зупинена, тому і сплачувати ЄСВ не повинна. Також позивач вказала, що в період з 18.05.2016 року по 11.12.2017 рік вона була найманим працівником заступником начальника юридичного управління Департаменту комунальної власності Одеської міської ради і єдиний внесок за неї сплачувався роботодавцем Департаментом комунальної власності Одеської міської ради. Одразу після звільнення з 18.12.2017 року позивач стала на облік в Одеському міському центрі зайнятості та отримувала допомогу по безробіттю, а з грудня 2018 року по лютий 2019 року перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а потім у відпустці по догляду за дитиною до трьох років. Надалі позивач знову 21.07.2020 року зупинила право на зайняття адвокатською діяльністю, про що повідомила орган доходів і зборів (подано форми 7-ЄСВ та 8-ОПП). Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС в Одеській області №Ф-43819-50 від 10.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 28 980,38 грн. з ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління ДПС в Одеській області виключити з електронного кабінету та інтегрованої картки платника податків ОСОБА_3 інформацію щодо боргу (недоїмки) в сумі 28 980,38 грн. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 908,00 грн. згідно квитанції №0.0.2256372135.1 від 07.09.2021 року. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а тому просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач навів доводи, аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов, зокрема зазначив, що відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" роботодавці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність, розглядаються як окремі платники ЄСВ. Особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. Враховуючи, що борг за позивачкою почав формуватися саме з 2018 року, дії контролюючого органу щодо нарахування штрафної санкції у вигляді вимоги про сплату боргу №Ф-43819-50 від 10.11.2020 року на суму 28 980,38 грн. є цілком законними. Відповідно до ст. ст. 10, 12-2, 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», враховуючи рішення Ради суддів України від 24.02.2022 року № 09, наказом голови П`ятого апеляційного адміністративного суду № 9-до/с від 28.02.2022 року, з метою недопущення випадків загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів та працівників суду у П`ятому апеляційному адміністративному суді в умовах воєнного стану встановлено особливий режим роботи. З апеляційної скарги вбачається, що апелянт просить розгляд справи проводити за його участю, а тому розгляд справи призначено у режимі відеоконференції. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1812 від 20.10.2009 року та перебуває на податковому обліку у відповідача як особа, що здійснює незалежну професійну діяльність. 08.04.2016 року позивач зупинила право на зайняття адвокатською діяльністю відповідно до відомостей витягу №000557 від 12.04.2016 року Єдиного державного реєстру адвокатів України, про що повідомила орган доходів і зборів відповідною заявою, яка наявна в матеріалах справи. Згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України №001283 від 15.07.2019 року позивачем з 06.07.2019 року поновлено право на заняття адвокатською діяльністю на підставі заяви адвоката (позивача) (а.с.17). Водночас, згідно витягу з Єдиного реєстру адвокатів України №001493 від 30.07.2020 року позивачем знову зупинено право на заняття адвокатською діяльністю на підставі власної заяви. Згідно відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування за липень 2019 року по липень 2020 рік за позивача єдиний внесок як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, сплачував страхувальник Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради. Разом з цим, Головним управлінням ДПС в Одеській області з посиланням на вимоги статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43819-50 від 10.11.2020 року, в якій зазначено про наявність у позивача станом на 31.10.2020 року боргу зі сплати єдиного внеску на загальну суму 28980,38 грн. (а.с.30). Як вбачається з матеріалів справи, підставою для формування оскаржуваної вимоги стала інформація, наявна в базі даних інформаційної системи податкового органу по інтегрованій картці платника податків. Не погоджуючись із вищенаведеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та вважаючи її протиправною і необґрунтованою, позивач звернулась до суду із адміністративним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43819-50 від 10.11.2020 року є необґрунтованою, а тому протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку. За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Незалежна професійна діяльність - це участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дано визначення поняттю «працівник». Згідно з цією нормою це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону. Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 9 Закону №2464-VІ обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Проаналізувавши наведені вище положення законодавства колегія суддів зазначає, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, в даному випадку, незалежної професійної адвокатської діяльності, та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є свідченням здійснення особою адвокатської діяльності. Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076). Пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076 визначено, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (ст. 13 Закону № 5076-VI). Відповідно до статей 31, 32 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року №5076-VI (далі - Закон №5076-VI) право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви. Протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв`язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з`їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України. З наведених вище положень Закону №5076-VI вбачається, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв`язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю. Таким чином, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю. Поняття «зупинення» та «припинення» адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, у зв`язку з чим дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року №1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов`язаннями, не розповсюджується на правовідносини, в яких адвокатська діяльність була зупинена, як на цьому наполягає контролюючий орган. Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 05.11.2018 року по справі № 820/1538/17, від 28.03.2019 року по справі №820/6324/17, від 18.11.2021 року по справі №520/6094/19, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, позивачем зупинено адвокатську діяльність з 08.04.2016 на підставі власної заяви, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Таким чином, оскільки з цієї дати позивач не здійснює адвокатської діяльності та не отримує доходу від такої діяльності, у позивача з 08.04.2016 року по 06.07.2019 року (дата поновлення права на заняття адвокатською діяльністю) не було обов`язку сплачувати єдиний внесок як самозайнята особою, у розумінні законодавства про зайнятість населення. З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43819-50 від 10.11.2020 в частині боргу, нарахованого у період з 08.04.2016 року по 06.07.2019 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Щодо періоду з 06.07.2019 року (дата поновлення права на заняття адвокатською діяльністю Мудрової Я.В.) по 21.07.2020 року (дата зупинення права на заняття адвокатською діяльністю), колегія суддів зазначає наступне. Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону України №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року. Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Згідно ч. 12 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа у відповідні періоди фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір єдиного соціального внеску не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування єдиного соціального внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на встановлені обставини та зазначені нормативно-правові положення, колегія суддів доходить висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не отримує дохід від роботодавця, який використовує її працю на умовах трудового або цивільно-правового договору, або на інших умовах, передбачених законодавством. В іншому випадку така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення правових норм, якими врегульована сплата єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС як самозайняті особи, зокрема особи, які мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно отримують доход від роботодавця, який використовує їх працю на підставі трудового або цивільно-правового договору, або інших умовах, передбачених законодавством, спричиняє подвійну сплату єдиного внеску (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Такий правовий висновок щодо застосування норм Закону №2464-VI відповідає висновку, який Верховний Суд зробив в постанові від 27.11.2019 у адміністративній справі №160/3114/19 та в подальшому був підтриманий, зокрема в постанові від 04.12.2019 у адміністративній справі №440/2149/19 та в постанові від 16.03.2021 у адміністративній справі № 500/2433/19. Апелянт зазначає, про необхідність сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в податкових органах і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах. Водночас такі твердження апелянта ґрунтуються на невірному тлумаченні норм Закону №2464-VI, оскільки сплата єдиного внеску безпосередньо особою та роботодавцем спричиняє подвійну його сплату, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то, як вірно зазначив суд першої інстанції, в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї у відповідному періоді. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18). Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права. Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного страхування за липень 2019 року по липень 2020 рік за позивача єдиний внесок як за застраховану особу, в розмірі не менше мінімального, сплачував страхувальник - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради. Вказані вище обставини, щодо сплати єдиного внеску як за застраховану особу за ОСОБА_3 знаходять своє підтвердження також у наданих на виконання ухвали суду першої інстанції поясненнях Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, в яких зазначено, що згідно наявних даних реєстру застрахованих осіб страховий стаж ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у період з липня 2019 року по липень 2020 року зарахований в повному обсязі. Також у поясненнях вказано, що періоди звільнення від сплати єдиного внеску на підставі пункту 9-10 розділу VIII прикінцеві та перехідні положення Закону №2464-VI, а саме: з 01 по 31 березня, з 01 по 30 квітня та з 01 по 31 травня 2020 року включаються до страхового стажу. Доказів отримання позивачем у 2019-2020 роках, за який визначено суму боргу зі сплати єдиного внеску, доходів від провадження ОСОБА_3 індивідуальної адвокатської діяльності відповідачем до суду не надано та про наявність таких доходів не зазначено. Враховуючи те, що позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, колегія суддів дійшла висновку, що дані обставини виключають обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність визнання протиправною та скасування спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-43819-50 від 10.11.2020 року. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено та підписано 06 вересня 2022 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А. І. Бітов Суддя: І. Г. Ступакова