Постанова 4854 № 420/4694/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 20 жовтня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4694/21 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А. Дата і місце ухвалення 16.06.2021 р., м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді: Бойка А.В., суддів: Федусика А.Г., Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021р. по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги, В С Т А Н О В И В: 26.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-25689-13 від 08.02.2020 року про сплату недоїмки у розмірі 6400,84 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у нього не виникло обов`язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з огляду на те, що у період з 12.05.2015 року по теперішній час він працював найманим працівником і єдиний внесок за нього сплачував роботодавець. З огляду на зазначене позивач вважає безпідставним нарахування йому відповідачем єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року позов задоволено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення спору. В поданій апеляційній скарзі апелянт посилався на те, що до 01.01.2021 року законодавство про єдиний внесок не містило умов за яким, зокрема, особи які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно були найманими працівниками звільнялись від сплати єдиного внеску, а отже такі особи були платниками єдиного внеску на загальних підставах. За наведених обставин відповідач вважає, що позивач відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Головне управління ДПС в Одеській області вважає, що з огляду на наявність у позивача заборгованості з єдиного внеску і було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-25689-13 від 08.02.2021 року, яка є законною та скасуванню не підлягає. Враховуючи викладене апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2021 року та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД №003507, виданого на підставі рішення Ради адвокатів Одеської області від 21.11.2018 року №16. З 15.02.2019 року позивач був взятий на облік платника податків, відомості щодо якого не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру, як адвокат, що підтверджується відповідною довідкою №1915020700012 від 15.02.2019 року. 08.02.2021 року ГУ ДПС в Одеській області прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-25689-13, відповідно до якої станом на 31.01.2021 року за ОСОБА_1 рахується податковий борг по сплаті єдиного соціального внеску на суму 6400,84 грн. Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач оскаржив її до суду першої інстанції, посилаючись на її протиправність та необґрунтованість. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що самозайнята особа зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), на думку суду першої інстанції, призведе до подвійної сплати ЄСВ (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Проаналізувавши надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, яка провадить незалежну професійну діяльність. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне: Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлено нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ передбачено, що платниками єдиного внеску є також: особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується 1) для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; 2) для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; 3) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Частинами 4 та 5 Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача. Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати. Пунктом 4 статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, для платників, зазначених у підпунктах 3 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 4 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, єдиний внесок встановлюється відповідно до Закону в розмірі 22 відсотків на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Для платників, зазначених у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок встановлюється у розмірі 22 відсотків на суму, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Колегія суддів звертає увагу на те, що Верховний Суд у справах щодо скасування вимог контролюючого органу про сплату боргу (недоїмки) неодноразово висловлював правову позицію, згідно якої особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Верховний Суд вказував на те, що метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відтак, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. Однак, у разі, коли самозайнята особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. В іншому випадку, як вірно зазначено судом першої інстанції, сплата єдиного внеску особами, що перебувають на обліку в органах ДФС як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність, однак, підприємницьку діяльність не здійснюють і доходи від неї не отримують, та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 05 грудня 2019 року (справа №260/358/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 27 лютого 2020 року (справа №0440/5632/18). Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. З пояснень відповідача встановлено, що заборгованість зі сплати єдиного внеску згідно оскаржуваної вимоги № Ф-25689-13 від 08.02.2021 року була нарахована позивачу за 2019-2020 роки та за перший квартал 2021 року. В ході розгляду даної справи з наданих позивачем доказів, зокрема, з трудової книжки Серії НОМЕР_1 , встановлено, що ОСОБА_1 з 12.05.2015 року по 31.01.2019 року працював на посаді юриста у ТОВ «Апетит-І» відповідно до Наказу №4-к від 12.05.2015 року. В свою чергу з 29.10.2015 року позивача також було прийнято на роботу за сумісництвом на посаду юрисконсульта в Публічному акціонерному товаристві «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» (з 21.12.2018 року Приватне акціонерне товариство «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат») відповідно до Наказу від 28.10.2015 року, та 01.02.2019 року переукладено трудовий договір про роботу юрисконсультом на умовах сумісництва на трудовий договір за основним місцем роботи, відповідно до Наказу №04 від 01.02.2019 року. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 та ОК-7 за 2019 - 2020 роки та 1-й квартал 2021 року роботодавець позивача ПАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» сплачував за нього, як найманого працівника, ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць; за 2019 рік та за лютий грудень 2020 року роботодавець позивача ТОВ «Апетит-І» сплачував за позивача, як найманого працівника, ЄСВ у розмірі не менше мінімального від суми нарахованої йому заробітної плати за місяць. Таким чином, у період, за який позивачу нараховано єдиний внесок він одночасно був зареєстрований в якості самозайнятої особи та перебував у трудових відносинах з ТОВ «Апетит-І» та ПАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат» в якості найманого працівника і у вказаний період зазначені підприємства сплачували ЄСВ за нього єдиний внесок, як за найманого працівника. Враховуючи те, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність. За встановлених обставин, враховуючи те, що відповідачем при винесенні оскаржуваної вимоги про сплату недоїмки не було враховано зазначених вище правових висновків Верховного Суду та здійснено відповідне нарахування єдиного внеску, зокрема, за період працевлаштування позивача найманим працівником в ТОВ «Апетит-І» та ПАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності спірної вимоги №Ф-25689-13 від 08.02.2021 року про сплату недоїмки у розмірі 6400,84 грн. та наявності підстав для її скасування. Доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до ст. 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягають. Зважаючи на залишення без змін рішення суду першої інстанції, судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню в касаційному порядку, відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України, не підлягає. Суддя-доповідач: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик Суддя: О.А. Шевчук