Постанова Миколаївський апеляційний суд № 486/2036/21

31.08.22 22-ц/812/676/22 МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 486/2036/21 Провадження №22-ц/812/676/22 П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2022 року Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах : головуючого Темнікової В.І., суддів: Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Ковальським Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через її представника ОСОБА_2 , на ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 травня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат, - В С Т А Н О В И В : У грудні 2021 року ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач проживала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 06.11.2015 року по 02.04.2019 року, який розірвано за рішенням Южноукраїнського міського суду. Від даного шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розлучення сторін залишився проживати з позивачкою та знаходиться на повному її утриманні. 10.12.2018 року Южноукраїнським міським судом видано судовий наказ про стягнення аліментів з відповідача - ОСОБА_3 на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку. Арбузинським ВДВС у Первомайському районі Миколаївської області та відкрито виконавче провадження № 58768469 про стягнення аліментів з відповідача. Аліменти, які стягуються з відповідача, в умовах збільшення рівня цін та прожиткового мінімуму на дитину, є недостатніми для матеріального утримання малолітнього сина. Син ОСОБА_5 хворіє, знаходиться на обліку, має діагноз - епілепсія, потребує по два рази на рік нагляду та обстеження у дитячого нейрохірурга в ОДКЛ м.. Миколаїв. Також матеріальне становище позивачки за час розлучення змінилося, вона має ще одну дитину - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно якого є матір`ю одиначкою. Виходячи із вищенаведеного, позивачка не в змозі утримувати спільного з відповідачем сина самотужки без матеріальної допомоги відповідача. Відповідач повністю самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків - з сином не спілкується, не підтримує жодних відносин, не цікавиться станом його здоров`я, всі батьківські обов`язки щодо дитини повністю переклав на позивачку, що ставить її у скрутне матеріальне становище. Крім того, відповідач постійно приховує дійсний розмір своїх доходів, належної матеріальної допомоги не дає. Відповідач офіційно не працює, але, як відомо позивачці з неофіційних джерел, займається підробітками, за що отримує певний дохід, їздить на заробітки за кордон. Посилаючись на ст. 180, ч. 3 ст. 181, ч. 2 ст. 182, ч.1 ст.191 Сімейного кодексу України, а також ч.1 ст. 192 Сімейного кодексу України, згідно якої розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них», правову позицію, висловлену Верховним Судом України від 05.02.2014 року у справі № 143-цс13, про те, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 Сімейного кодексу України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір у певній грошовій сумі та навпаки), частини 1, 2 статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-ХП від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року), враховуючи значне погіршення матеріального становища позивачки, дохід відповідача, сьогоднішній розмір прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, позивачка вважає, що вона має право звернутися до суду з заявою про зміну розміру аліментів та стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини. Оскільки на момент звернення до суду з цим позовом, між сторонами не досягнуто згоди з приводу способу виконання відповідачем свого обов`язку утримувати малолітню дитину, позивачка вважає за доцільне збільшити розмір стягуваних з відповідача на утримання малолітнього ОСОБА_5 аліментів до 1/4 від усіх видів заробітку(доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття, оскільки на даний час позивачка не може повністю забезпечити та задовольнити потреби малолітнього сина одягом, продуктами харчування, ліками, засобами гігієни, не має змоги оплатити його лікування, відвідування необхідних гуртків, дитячого садка тощо. У пунктах 18, 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3 зазначено, що до передбаченої ст. 185 СК України участі в додаткових витратах на утримання дитини, викликаних особливими обставинами /розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягати лише батьків. На підставі викладеного, просить стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1\4 від усіх видів заробітку (доходу), а також додаткові витрати на лікування та підтримку здоров`я сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 2000грн. Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат залишено без розгляду. Не погодившись з даною ухвалою суду, позивачка через свого представника звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду від 10 травня 2022р. і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі посилається на те, що ухвала обґрунтована тим, що позовна заява не відповідає нормам ст. ст. 175 -177 ЦПК України. Проте 20.12.2021р. суддею була винесена ухвала про відкриття провадження по справі, в якій зазначалося, що позовна заява подана з додержанням вимог ст. 175 - 178 ЦПК України і справа була призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. 14.01.2022р. відбулося судове засідання, на якому суддя наполягла на уточнені позовних вимог в частині зміни способу стягнення, а саме - в позовній заяві було зазначено «стягнути з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти в 1\4 від усіх видів заробітку (доходу)» на « змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 аліменти на 1\4 від усіх видів заробітку (доходу)». Більше жодних постанов суддею не виносилося, а якщо і виносилось, то ні позичці, ні її представнику про це відомо не було. На засіданні 14.01.2022р. суддею була призначена дата наступного судового засідання 24.02.2022р., але повістки були вручені на 01.03.2022р. 23.02.2022р. до Южноукраїнського міського суду Миколаївської області було відправлення клопотання про уточнення позовних вимог, на яких наполягала суддя, та заява про розгляд справи без участі позивачки та її представника, про що свідчить чек про відправлення. 14 квітня 2022р. відбулося наступне судове засідання по справі, на якому суддя з незрозумілих мотивів, порушуючи передбачений ЦПК України процес ведення справи, поводила себе м`яко кажучи зухвало, після криків в засіданні оголосила перерву в судовому засіданні, викликала на представника позивачки наряд поліції та приставила до представника позивачки працівника судової охорони, чим незаконно обмежила (позбавила) представника позивачки в вільному пересуванні (волі). За таких обставин, розуміючи, що подальший розгляд справи за присутності сторони позивачки є неможливим, представником позивачки була подана заяви про розгляд справи без участі позивачки та її представника. Toro ж дня 14.04.2022р. після закінчення перерви в продовжені судового засідання, представник позивачки повідомила про це суддю, а потім приїхав наряд поліції і далі суддя засідання не проводила. 15.04.2022р. представником позивачки була отримана ухвала суду від 14.04.2022р. з супровідним листом про обов`язкову явку в судове засідання, але зовсім по іншій справі № 486\2035\21 по якій судді Волковій О.І. заявлений відвід, суддею Волковою О.І. була винесена ухвала про обов`язкову явку сторін, хоча в супровідному листі зазначається справа № 486\2036\21. Суддею було проігноровано введення військового стану в країні і наявність у позивачки двох малолітніх дітей, що унеможливило її явку в судове засідання, про що на судових засіданнях було зазначено представником позивачки, явка якої була. Судом не були вивчені матеріали справи, не були дослідженні докази, які були надані суду та повинні знаходитися в матеріалах справи. Жодних ухвал про витребування доказів суддею не виносилося, хоча в ухвалі від 10.05.2022р. про залишення позовної заяви без розгляду суддя на це посилається, а тому таку ухвалу суду не можна розцінювати як законну і вона підлягає скасуванню. Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався. Учасники процесу до судового засіданні не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що ухвалою суду від 20.12.2021 року у справі було відкрито провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. В судовому засіданні 14.01.2022 року, яке відбулось за участі сторін у справі, суд постановив на місці надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 24.02.2022 року. 01.03.2022 року представник позивачки ОСОБА_2 звернулась з заявою про розгляд справи без її участі та участі позивачки, вказавши, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі. 30.03.2022 року на адресу суду надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивачка просить «змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/4 від усіх видів заробітку відповідача». 14 квітня 2022 року представник позивачки ОСОБА_2 направила заяву про розгляд справу без участі позивачки та її представника. Цього ж дня суд постановив ухвалу, якою визнав явку позивачки та її представника ОСОБА_2 обов`язковою, відклав розгляд справи до 15:00 годи 10 травня 2022 року. 10.05.2022 року позивачка та її представник ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про отримання поштового відправлення, як позивачкою, так і її представником. На переконання суду, таке формулювання також не в повній мірі відображає суть позовної вимоги та позбавляє суд можливості ухвалити повне та обґрунтоване рішення щодо захисту права малолітньої дитини на належне матеріальне утримання від батька. Крім того, суд виходив з того, що порядок звернення до суду з позовною заявою врегульований нормами ст. ст. 175-177 ЦПК України. Зокрема, у відповідності до ч.1 ст. 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач має викласти свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування, а згідно з ч. 5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів). Відповідно до ч.1 ст. 84 ЦПК України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Проте з клопотанням про витребування доказів позивачка не зверталась. Відповідно до п.9 ч.1 ст. 257 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору. З огляду на те, що у визначений судом строк, недоліки позовної заяви позивачем усунені не були, позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про зміну способу стягнення аліментів та стягнення додаткових витрат, підлягає залишенню без розгляду. Також судом було констатовано, шо відповідно до ч. 2 ст. 257 ЦПК Україниособа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно. Не погоджуючись з зазначеними в ухвалі суду підставами для залишення позову без розгляду, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне. Згідно п.3 ч.1 ст. 257 ЦПК України якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи, суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду. Постановляючи ухвалу про залишення позову без розгляду, суд першої інстанції виходив із того, що 10.05.2022 року позивачка та її представник ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про отримання поштового відправлення, як позивачкою, так і її представником. Проте з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст. 12 ЦПК України). Згідно з положенням ч.3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. У відповідності до ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами. Згідно з ч.3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин. Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки позивача (усіх позивачів) в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору (ч.5 ст. 223 ЦПК України). Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи (п. 3 ч.1 ст. 257 ЦПК України). Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому. Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився. Процесуальний закон не вказує на необхідність врахування судом поважності причин повторної неявки позивача до суду. Такі положення процесуального закону пов`язані із принципом диспозитивності цивільного судочинства, у відповідності до змісту якого особа, яка бере участь у справі, самостійно розпоряджається наданими їй законом процесуальними правами. Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Таким чином, навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позовну заяву без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Зазначена норма дисциплінує позивача, як ініціатора судового розгляду, стимулює його належно користуватися своїми правами та не затягувати розгляд справи. Якщо позивач не може взяти участь в судовому засіданні, він має право подати заяву про розгляд справи за його відсутності. Така заява може бути подана на будь-якій стадії розгляду справи. Правове значення в даному випадку має лише належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача. Вказана позиція неодноразово підтримувалася Верховним Судом, зокрема у постановах від 07 серпня 2020 року у справі № 405/8125/15-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 658/1141/18, яка у відповідності до ч.4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права. З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду з позовом в грудні 2021 року. Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20.12.2021 року у справі було відкрито провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 8-30год. 14 січня 2022 року за правилами спрощеного позовного провадження. В судовому засіданні 14.01.2022 року, яке відбулось за участі сторін, а саме представника позивачки ОСОБА_2 та відповідача, суд протокольною ухвалою зобов`язав позивачку уточнити позовну заяву та надав їй строк для уточнення позовної заяви до 24.02.2022 року. 01.03.2022 року представник позивачки ОСОБА_2 звернулась з заявою про розгляд справи 01 березня 2022р. без її участі та участі позивачки, вказавши, що підтримує позовні вимоги у повному обсязі. Згідно протоколу судового засідання від 01.03.2022р. розгляд справи було відкладено на 05 квітня 2022р. 30.03.2022 року на адресу суду надійшло клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивачка просить «змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/4 від усіх видів заробітку відповідача». Відповідно до довідки суду (а. с. 41) справу 05 квітня 2022р. було знято з розгляду через перебування судді у відпустці. Розгляд справи було призначено на 14 квітня 2022р., про що свідчать копії судових повісток ( а. с. 42-44). Згідно протоколу судового засідання за 14 квітня 2022р. судове засідання, яке розпочалося о 8-42год., відбувалося за участі представника позивачки ОСОБА_2 , яка повідомила суд, що позивачка не має можливості прибути в судове засідання, оскільки має 2 малолітніх дітей, які потребують стороннього догляду. Через конфліктну ситуацію, яка виникла під час розгляду справи, у справі була оголошена перерва на 10 хв. Після цього згідно протоколу судового засідання представник позивачки залишила судове засідання та подала заяву, в якій просила розглянути справи у відсутності позивачки та її представника за наявними у справі матеріалами. Суд ухвалою від 14 квітня 2022 року визнав явку позивачки та її представника ОСОБА_2 обов`язковою, відклав розгляд справи до 15:00 годи 10 травня 2022 року. Матеріали справи містять докази отримання позивачкою та її представником копії даної ухвали. 10.05.2022 року позивачка та її представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися. Аналіз зазначених обставин свідчить про те, що неявка позивачки та її представника ОСОБА_2 в судове засідання 10.05.2022 року не є повторною, зважаючи на те, що сторона має право приймати участь у судовому засідання особисто або через свого представника, а також на те, що неявка позивачки 10 травня 2022р. в судове засідання після визнання її явки обов`язковою була першою. Крім того, представник позивачки неодноразово звертався до суду з заявою про розгляд справи у відсутності позивачки та її представника, а також про розгляд справи за наявними в ній матеріалами. За таких обставин суд першої інстанції невірно застосував норми п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України та дійшов до неправильного висновку про те, що позивачка, будучи належним чином повідомленою, повторно не з`явився до суду та не повідомила суд про причини неявки, не подала заяви про розгляд справи у її відсутність, що є підставою для залишення її позову без розгляду. Що стосується висновків суду про залишення позову без розгляду через не усунення позивачкою у визначений строк недоліків позовної заяви, слід зазначити наступне. Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч.3 ст. 185 ЦПК України). Крім того, відповідно до п.8 ч.1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк. Матеріали справи свідчать про те, що суд ухвалою від 20 грудня 2021 року відкрив провадження у справі та в тексті ухвали зазначив, що підстав для залишення позовної заяви без руху відповідно до ст. 185 ЦПК України не встановлено. Тобто судом фактично констатовано, що позовну заяву подано з додержанням вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу. Після відкриття провадження у справі судом також не виносилася ухвала про залишення позовної заяви без руху з зазначенням недоліків позовної заяви та визначенням строку для їх усунення. 14 січня 2022 року суд протокольною ухвалою зобов`язав позивачку уточнити позовні вимоги. Слід зазначити, що протокольна ухвала повинна бути занесена до протоколу судового засідання. З протоколу судового засідання 14 січня 2022 року вбачається, що ухвала про залишення без руху позовної заяви з зазначенням недоліків, які повинні бути усунуті у визначений судом строк, не виносилася. Тому колегія суддів критично відноситься до ствердження суду, що 14 січня 2022р. була винесена ухвала про залишення позову без руху. Матеріали справи містять дані про те, що позивачкою 23 лютого 2022р. було направлено відповідачу клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого позивачка просить «змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/4 від усіх видів заробітку відповідача». Як стверджує представник позивачки таке ж клопотання було направлено також на адресу суду, однак воно зареєстровано в суді тільки 30.03.2022 року. Крім того, залишаючи позов без розгляду, суд не врахував, що відповідно до змісту статей 12, 13, 81, 175 ЦПК України позивач самостійно визначає зміст позовних вимог, зазначає сторони та інших учасників спору, викладає зміст обставин, якими обґрунтовуються вимоги, та зазначає докази на підтвердження цих обставин. Не звернув суд належної уваги і на те, що позивач має право на обґрунтування своїх вимог саме тими обставинами, які він вважає за потрібне вказати в позовній заяві. А встановлення фактичних обставин справи, а також відповідності викладених в тексті позовної заяви обставин фактичним обставинам за діючим цивільно - процесуальним законодавством віднесено ко компетенції суду на стадії судового розгляду. Не передбачений законодавством, а саме ст. 175 ЦПК України, також обов`язок позивача зазначати норми права, які підлягають застосуванню під час розгляду справи. За такого висновок суду про залишення позову без розгляду через не усунення позивачкою у визначений строк недоліків позовної заяви, не відповідає обставинам справи. Безпідставним на думку колегії суддів є також посилання суду як на підставу для залишення позову без розгляду на п.9 ч.1 ст. 257 ЦПК України, який передбачає можливість залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору. Відповідно до змісту пункту 9 частини 1 статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору. Аналіз даної норми закону приводить до висновку, що визначальною умовою залишення позову без розгляду з підстав, передбачених п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, є неповажність причини неподання витребуваних судом доказів, необхідних для вирішення спору. Як зазначалось вище позивачка звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_3 аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмірі 1\4 від усіх видів заробітку (доходу), а також додаткових витрат на лікування та підтримку здоров`я сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в твердій грошовій сумі у розмірі 2000грн. В подальшому вона уточнила позовні вимоги та просила не стягнути аліменти, а змінити спосіб стягнення аліментів з ОСОБА_3 на утримання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 на 1/4 від усіх видів заробітку відповідача. В судовому засіданні представник позивачки повідомила суд, що позовні вимоги про стягнення додаткових витрат на лікування та підтримку здоров`я сина ОСОБА_5 позивачкою не змінювалися та підтримуються нею. До позовної заяви позивачкою були надані письмові докази в копіях, які вона вважала необхідним надати суду, в тому числі і судового наказу від 10.12.2018р. про стягнення з відповідача аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, довідки від 12.10.21р. про стан здоров`я сина ОСОБА_5 , свідоцтв про народження дітей позивачки, рішення суду про розірвання шлюбу, довідки про відвідування сином сторін дошкільного навчального закладу, довідки з місця проживання, тощо. Ухвала суду у вигляді окремого процесуального документа про витребування доказів судом не виносилася. Не виносилася судом також протокольна ухвала про витребування доказів з занесенням її змісту до протоколу судового засідання та з зазначенням які саме докази витребовуються судом. Згідно протоколу судового засідання за 14 квітня 2022р. головуючою було роз`яснено представнику позивачки норми матеріального права та обов`язок надати всі необхідні докази у справі, а також з`ясовано наявність оригіналу медичної довідки, копія якої долучена до матеріалів справи. За приписами ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Отже, неподання належних доказів є підставою для відмови в задоволенні позову, а не залишення позовної заяви без розгляду. Відсутність ухвали про витребування доказів перешкоджає можливості встановлення як необхідності в витребуванні доказів, так і наявності поважних причин для їх не надання у визначений судом строк. Враховуючи наведені обставини та положення законодавства, колегія суддів вважає, що залишення позовної заяви без розгляду, за відсутності умов, передбачених п. 3 та п. 9 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, є помилковим. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без розгляду перешкоджає подальшому провадженні у справі, колегія суддів вважає обґрунтованими. Відповідно до п. 4 ст. 379 ЦПК України порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, не врахувавши положень вищезазначених процесуальних норм, залишив без розгляду позовну заяву без достатніх на те правових підстав, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. аліментів та стягнення додаткових витрат, - Керуючись ст. ст. 374, 376, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через її представника ОСОБА_2 , задовольнити. Ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 10 травня 2022 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Судді Повний текст постанови складено 01 вересня 2022 року