Постанова 4814 № 638/11825/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 638/11825/20 Номер провадження 22-ц/814/2432/22Головуючий у 1-й інстанції Цвіра Д.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2022 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді-доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі: Коротун І.В. учасники справи: представник відповідача ОСОБА_1 переглянув у судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., повний текст рішення складено - дата не вказана у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, про відшкодування моральної шкоди, - В С Т А Н О В И В: 27 серпня 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про компенсацію моральної шкоди, заподіяної протиправною тривалою бездіяльністю слідчим Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, при імітації досудового розслідування по кримінальному провадженню №42018220000000149 та просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України моральну шкоду у розмірі 239 101,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що 15 грудня 2017 року він у порядку ст. 214 КПК України звернувся до уповноваженої особи прокуратури з заявою про кримінальні правопорушення, вчинені слідчим правоохоронних органів, але уповноважена особа прокуратури у порушення ст. 214 КПК України навмисно протягом 24 годин після подання заяви не внесла відомості до ЄРДР, що були викладені у заяві про кримінальне правопорушення від 15 грудня 2017 року, чим порушив конституційне право позивача на доступ до правосуддя. У результаті зазначеної неправомірної бездіяльності посадової особи прокуратури позивач був вимушений звертатися до суду за захистом своїх прав та витрачати свій час. Так, 26 січня 2018 року слідчий суддя Червонозаводського районного суду м. Харкова виніс ухвалу, якою зобов`язав компетентних осіб прокуратури Харківської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_2 від 15 грудня 2017 року. 02 лютого 2018 року посадова особа прокуратури внесла відомості до ЄРДР за №42018220000000149 за ознаками кримінального злочину, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367, ч.2 ст. 382 КК України. 10 лютого 2020 року матеріали кримінального провадження за №42018220000000149 направлені до СУ ТУДБР у м. Полтаві для проведення досудового розслідування. 17 лютого 2020 року позивач, як потерпілий, звернувся з клопотанням до слідчого Соломенцева Р.В. про призначення йому судово-психологічної експертизи, сформулювавши відповідні запитання. 21 лютого 2020 року слідчий Соломенцев Р.В. у порушення вимог ст.ст. 19, 147 Конституції України та ст.ст. 2, 8, 9, 25, 91-93 КПК України без проведення будь-яких слідчих дій, спрямованих на встановлення істини, без допиту позивача виніс немотивовану постанову про відмову у задоволенні клопотання. 17 лютого 2020 року позивач у порядку, передбаченому ч.1, 2, 3 ст. 55, ст. 220 КПК України, звернувся до слідчого ТУДБР у м. Полтаві Соломенцева Р.В. з клопотанням про визнання позивача потерпілим за кримінальним провадженням за №42018220000000149. 20 лютого 2020 року слідчий ТУДБР в м. Полтаві Соломенцев Р.В., зловживаючи службовим становищем та халатно ставлячись до своїх посадових обов`язків, порушивши вимоги ст.ст. 19, 147 Конституції України, ст.ст. 2, 8, 9, 25, ч.1 ст. 40, ч.1, 2, 3 ст. 55, 91-93, 110, 220 КПК України і навмисно не провівши ніяких слідчо-процесуальних дій, спрямованих на установлення істини, виніс немотивовану і незаконну постанову, якою відмовив у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні за №42018220000000149. 29 квітня 2020 року слідчий суддя Октябрьского районного суду м. Полтави, розглянувши скаргу ОСОБА_2 на постанову слідчого Соломенцева Р.В. від 20.02.2020 р., встановив, що 13.09.2018 р. слідчим суддею винесена ухвала, якою вже скасовано постанову слідчого від 06.03.2018 р. про відмову у визнанні потерпілим та що процесуальний статус потерпілого особа набуває з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення до слідчого, виніс ухвалу, якою скасував постанову від 20.02.2020 р. про відмову у визнанні потерпілим ОСОБА_2 у кримінальному провадженні за №42018220000000149. І лише 24 червня 2020 р. слідчий ТУДБР у м. Полтаві Соломенцев Р.В. допитав позивача в якості потерпілого та вручив пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні за №42018220000000149. Більше ніяких слідчо-процесуальних дій, направлених на встановлення істини, слідчим ТУДБР у м. Полтаві Соломенцевим Р.В. не проводилося. Таким чином, як вважає позивач, слідчий Соломенцев Р.В. зловмисно і навмисно не виконує вимоги Конституції України і КПК України і протягом всього строку навмисно чинить позивачу перешкоди у тому, щоб запанувала правда, а відтак, своїми тривалими неправомірними незаконними діями і бездіяльністю через надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні, неодноразове прийняття рішень по кримінальному провадженню за №42018220000000149, у спосіб, який вочевидь для позивача демонструє ігнорування його доводів, заподіяв позивачу як потерпілому моральну шкоду. Закон зобов`язує слідчого дотримуватись встановлених правил, за невиконання яких настає відповідальність по відношенню до громадянина, передбачена у вигляді компенсації за спричинення моральної шкоди. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, про відшкодування моральної шкоди, - задоволено частково. Стягнуто на користь ОСОБА_2 з Держави України в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у розмірі 6 500,00 грн. з єдиного казначейського рахунку у відшкодування моральної шкоди. Судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 2 391,01 грн. віднесено за рахунок держави. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що судом встановлено невідповідність дій (бездіяльність) службової особи органу, уповноваженого на виконання функцій держави - слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Р.В. при здійсненні ним своїх повноважень, вимогам закону, факт їх негативного впливу на позивача, який досяг рівня страждання та приниження, у зв`язку з чим, заподіяння позивачу моральної шкоди, тобто, факт заподіяння моральної шкоди позивачу саме цими діями (бездіяльністю). Вказані обставини, а також звернення позивача до суду у порядку, визначеному приписами КПК України, з заявами про усунення перешкод, як особі постраждалої від кримінального правопорушення, доступу до правосуддя, поновлення його прав призвели до моральних страждань позивача, який крім того, він є особою похилого віку, при цьому у зв`язку з наявністю тяжких, хронічних захворювань визнаний інвалідом 2 групи безстроково. Проте, суд не погодився із заявленим позивачем ОСОБА_2 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1ст. 3 ЦК України), є надмірним відшкодуванням, а тому визнав за необхідне відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 6 500 гривень. В апеляційній скарзі Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що у провадженні СУ ТУ ДБР у м. Полтаві дійсно перебувають матеріали досудового розслідування №42018220000000149 від 02.02.2018 р. за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367, ч.2 ст. 382 КК України. При цьому досудове розслідування ТУ ДБР у м. Полтаві у вказаному кримінальному провадженні здійснювало лише з кінця 2019 року на підставі постанови прокурора відділу процесуального керівництва прокуратури Харківської області від 25.11.2019 року. З матеріалів вищезазначеного кримінального провадження вбачається, що з моменту внесення відомостей в ЄРДР, в ньому проведено ряд необхідних слідчих дій. Також, ще до розслідування слідчим ТУ ДБР у м. Полтаві неодноразово приймалися рішення про його закриття та вказані рішення скасовувалися слідчими суддями. З урахуванням обсягу проведених слідчих дій (розшукових) дій, в тому числі допиту потерпілого ОСОБА_2 , допиту свідка ОСОБА_3 було встановлено, що старшим слідчим прокуратури Харківської області Горідьком В.А. процесуальні дії під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні за №42016220000000119 від 01.02.2016 р. виконувалися в повному обсязі, а процесуальні рішення приймалися з дотриманням вимог закону. Також вказує, що в ході огляду матеріалів кримінального провадження за №42016220000000119 від 01.02.2016 р. не було встановлено факту вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367, ч.2 ст. 382 КК України. Факт спричинення істотної шкоди ОСОБА_2 , яка згідно ч. 3 примітки до ст. 364 КК України у статтях 364, 364-1, 365, 365-2, 367 КК України має виключно матеріальний характер і повинна в сто і більше разів перевищувати неоподаткований мінімум доходів громадян, також не було встановлено. Звертає увагу, що відповідно ч.5 ст. 40 КПК України слідчий є процесуально самостійною особою у кримінальному провадженні, вповноважений приймати процесуальні рішення у формі постанов, втручання в його діяльність осіб, що не мають на це законних повноважень забороняється. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності на стадії досудового розслідування передбачено главою 26 КПК України, а ЦПК України не передбачено можливості встановлення судом в порядку цивільного судочинства під час розгляду цієї справи фактів протиправності дій чи бездіяльності працівників ТУ ДБР у м. Полтаві та прокуратури під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, а також визнання судом таких дій протиправними. Зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких висновків належних психологів-спеціалістів щодо відчування позивачем сорому, приниження, страху, докази відносно причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та наслідками у вигляді моральних страждань відсутні. Виписка із медичної карти стаціонарного хворого №1879 неврологічного відділення, датована 20.09.2017 року, тобто задовго до виникнення правовідносин, тому жодним чином не підтверджує доводи наведені ОСОБА_2 щодо нібито спричинення йому моральних страждань саме діями (бездіяльністю) слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві. Звертає увагу, що у провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова, Харківського апеляційного та Касаційного цивільного судів перебуває значна кількість цивільних справ за позовом ОСОБА_2 до ТУ ДБР у м. Полтаві з тих самих підстав, за тими самими доводами лише за різними кримінальними провадженнями. Вказані справи розглядаються за позовами ОСОБА_2 до ТУ ДБР у м. Полтаві про компенсацію моральної шкоди у кожному кримінальному провадженні. При цьому, значна кількість справ фактично розглядається судами двічі та навіть тричі в межах одного й того ж кримінального провадження. З врахуванням викладеного вважає, що відсутні будь-які докази, які б свідчили про протиправну бездіяльність, винесення незаконних рішень або вчинення посадовими особами ТУ ДБР у м. Полтаві незаконних дій щодо ОСОБА_2 , тому відсутні підстави для задоволення позову. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25.03.2022 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд. У судове засідання не з`явився позивач ОСОБА_2 16.08.2022 року на сайті «Судова влада України» опубліковано оголошення про виклик ОСОБА_2 у судове засідання, яке відбудеться 29.08.2022 року о 11 год. 40 хв. За даними Єдиного державного реєстру судових рішень ОСОБА_2 є позивачем більш, ніж у 250 цивільних справах. За вимогами ЦПК України він повинен добросовісно користуватися цивільними процесуальними правами, цікавитися станом розгляду справ, у разі зміни свого місця проживання повідомляти суду. По справі вбачається зловживання позивачем процесуальними правами, який не повідомив суду адресу свого дійсного проживання у разі зміни, також він не позбавлений можливості отримати інформацію про рух даної справи на сайті «Судова влада України». Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 15 грудня 2017 року ОСОБА_2 у порядку ст.214 КПК України звернувся до уповноваженої особи прокуратури з заявою про кримінальні правопорушення, вчинені слідчим правоохоронних органів за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1. ст. 366, ч.1 ст. 367, ч.2 ст. 382 КК України. 26 січня 2018 року ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова зобов`язано компетентних осіб прокуратури Харківської області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявою ОСОБА_2 від 15 грудня 2017 року, якою також встановлено, що органом досудового розслідування не виконано вимоги ч.1 ст. 214 КК України з приводу невнесення відомостей до ЄРДР, а відомості по заяві від 15 грудня 2017 року підлягають внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 02.02.2018 року на виконання ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 26 січня 2018 року посадовою особою прокуратури Харківської області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за заявою ОСОБА_2 від 15 грудня 2017 року за №42018220000000149 від 02.02.2018 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 365, ч.1 ст. 366, ч.1 ст. 367, ч.2 ст. 382 КК України. Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.02.2018 є зареєстрованим кримінальне провадження за №42018220000000149 на виконання ухвали слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова Єжова В.А. від 26.01.2018 року щодо зобов`язання внесення відомостей до ЄРДР за зверненням ОСОБА_2 від 15.12.2017року щодо неправомірних дій збоку старшого слідчого другого слідчого відділу слідчого управління прокуратури області Горідька В.А. (а.с. 32-34). 20.04.2018 року слідчим слідчого першого СВ СУ прокуратури Харківської області Шаповалом Є.Є. винесено постанову про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 на підставі п.2. ч.1 ст.284 КПК України. 06.06.2018 року ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова постанову слідчого Шаповала Є.Є. про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 р. скасовано. 27.12.2018 року слідчим слідчого першого СВСУ прокуратури Харківської області Константиновим В.С. винесено постанову про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 р. на підставі п.2. ч.1 ст. 284 КПК України. 01.02.2019 року ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова постанову слідчого Константинова В.С. про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 скасовано. 20.05.2019 року слідчим слідчого першого СВ СУ прокуратури Харківської області Семеноговим І.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 р. на підставі п.2. ч.1 ст. 284 КПК України. 11.11.2019 року ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова постанову слідчого Семеногова І.В. про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 р. скасовано. 25.11.2019 року прокурором відділу процесуального керівництва прокуратури Харківської області Крупкою А.А. винесено постанову про визначення підслідності, після чого матеріали досудового розслідування були передані для подальшого досудового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. 17.02.2020 року до слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Р.В. надійшло клопотання ОСОБА_2 від 11.02.2020 р. про проведення йому судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні №42018220000000149 від 02.02.2018 р. (а.с. 18). Постановою слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Р.В. від 21 лютого 2020 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 від 11.02.2020 р. про проведення йому судово-психологічної експертизи у кримінальному провадженні №42018220000000149 від 02.02.2018 р. відмовлено ( а.с. 19-20). Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2020 року у задоволенні скарги ОСОБА_2 на бездіяльність слідчого Соломенцева Р.В., яка полягає у не розгляді клопотання від 11 лютого 2020 року в порядку ст. 220 КПК України, відмовлено (а.с. 11-12). Також, 17 лютого 2020 року ОСОБА_2 у порядку, передбаченому ч.1, 2, 3 ст. 55, ст. 220 КПК України, звернувся до слідчого ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Р.В. з клопотанням про визнання позивача потерпілим за кримінальним провадженням за №42018220000000149. 20 лютого 2020 року слідчий слідчого другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцев Р.В. виніс постанову про відмову у визнанні позивача ОСОБА_2 потерпілим за кримінальним провадженням за №42018220000000149 (а.с. 24-26). 29 квітня 2020 року ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м. Полтави скарга ОСОБА_2 на постанову слідчого Соломенцева Р.В. від 20 лютого 2020 року була задоволена, постанова слідчого Соломенцева Р.В. від 20 лютого 2020 року скасована. Ухвалою слідчого судді Октябрського районного суду м.Полтави від 29 квітня 2020 року встановлено, що 13.09.2018 р. слідчим суддею Червонозаводського районного суду м. Харкова винесена ухвала, якою скасовано постанову слідчого від 06.03.2018 р. про відмову у визнанні ОСОБА_2 потерпілим Також встановлено, що постанова слідчого Соломенцева Р.В. від 20 лютого 2020 року є невмотивованою на не ґрунтується на належних доказах, слідчим не допитано заявника, не проведено необхідних слідчих дій, спрямованих на визначення наявності чи відсутності спричиненої шкоди заявнику, не взято наявні докази в їх сукупності, оскільки правового обґрунтування відсутності підстав для визнання заявника потерпілим оскаржувана постанова не містить, слідчий суддя дійшов до висновку про задоволення скарги заявника та її скасування (а.с. 21). 24 червня 2020 року слідчий ТУДБР у м. Полтаві Соломенцев Р.В. допитав позивача в якості потерпілого та вручив пам`ятку про процесуальні права та обов`язки потерпілого у кримінальному провадженні за №42018220000000149 (а.с. 6, 81-82). 26 листопада 2020 року слідчим другого слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцевим Р.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження за №42018220000000149 від 02.02.2018 р. на підставі п.2. ч.1 ст. 284 КПК України (а.с. 86-88). Таким чином, суд першої інстанції встановив, що факт спричинення моральної шкоди позивачу підтверджується судовими рішеннями, які набрали законної сили, та якими встановлені порушення органом досудового розслідування ч.1 ст. 214 КК України з приводу невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, є невмотивованими на не ґрунтуються на належних доказах, встановлено, що слідчим не допитано заявника, не проведено необхідних слідчих дій, спрямованих на визначення наявності чи відсутності спричиненої шкоди заявнику, не взято наявні докази в їх сукупності, оскільки правового обґрунтування відсутності підстав для визнання заявника потерпілим оскаржувана постанова не містить. З наведених обставин, суд першої інстанції дійшов до висновку про доведеність факту порушення прав позивача внаслідок тривалої протиправної бездіяльності посадових осіб відповідача щодо проведення необхідної перевірки заяви ОСОБА_2 про злочин, яка також пов`язана з невиконанням посадовими особами відповідача своїх обов`язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, надмірну тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні за його заявою, неодноразове прийняття слідчими рішень про закриття кримінального провадження у спосіб, який для заявника демонструє ігнорування його доводів, про що свідчать відповідні судові рішення. Вказані обставини, а також звернення позивача до суду у порядку, визначеному приписами КПК України, з заявами про усунення перешкод, як особі постраждалої від кримінального правопорушення, доступу до правосуддя, поновлення його прав, призвели до моральних страждань позивача, який крім того, є особою похилого віку, при цьому у зв`язку з наявністю тяжких, хронічних захворювань визнаний інвалідом 2 групи безстроково. Враховуючи глибину та тривалість психічних страждань позивача, їх негативний наслідок на нього, який виразився у відчуванні ним стиду, приниження, страху, відчаю, душевному білі, а також суттєвість вимушених змін в його житті, які потребують тривалого часу для поновлення, так як позивач вимушений був на протязі значного часу з 2017 року втрачати свій особистий час на звернення до правоохоронних органів, візити до слідчих, звернення до суду за захистом своїх порушених прав в зв`язку з бездіяльністю службових осіб, надмірною тривалістю досудового розслідування, виходячи із засад справедливості, добросовісності та розумності та усталеної судової практики, суд першої інстанції визнав, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково та з відповідача підлягає стягненню на користь позивача моральна шкода в розмірі 6 500,00 грн. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом спору є стягнення з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2 компенсації моральної шкоди у розмірі 239 101 гривень, завданої тривалою бездіяльністю відповідача. Згідно з ч.1 ст. 15, ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 Цивільного кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що «шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України). Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Для наявності підстав зобов`язання відшкодувати шкоду відповідно до вимог статті 1174 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, наявність шкоди, протиправність дій її заподіювача та причинний зв`язок між його діями та шкодою, а тому позивач в цій справі повинен довести належними та допустимими доказами завдання йому шкоди і що дії або бездіяльність відповідача є підставою для відшкодування шкоди в розумінні статей 1167, 1174 ЦК України. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 січня 2021 року у справі № 227/4410/19 (провадження № 61-9407св20), від 22 березня 2021 року у справі № 203/1067/19 (провадження № 61-23293св19), від 25 березня 2021 року у справі №227/3052/19 (провадження № 61-22337св19). Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалах слідчого судді за результатами розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній. Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої. З врахуванням викладеного, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про визнання факту заподіяння позивачу ОСОБА_2 моральної шкоди діями відповідача, яка, на думку позивача, спричинена винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов`язаних з невиконанням своїх обов`язків, не проведення комплексу дій, передбачених КПК України. Згідно матеріалів справи, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні №42018220000000149 від 02.02.2018 року, слідчим прокуратури Харківської області навмисно протягом 24 годин після подання заяви не внесено відомості до ЄРДР, що були викладені у заяві про кримінальне правопорушення від 15.12.2017 року, тому він був змушений звертатися до суду за захистом свої прав та витрачати час, а слідчий ТУ ДБР у м. Полтаві, зловживаючи службовим становищем та халатно ставлячись до своїх посадових обов`язків, порушивши вимоги ст.ст. 19, 147 Конституції України, ст. ст. 2, 8,9 ,25, ч.1 ст. 40, ч. 1, 2, 3 ст. 55, 91-93, 110, 220 КПК України і навмисно не провівши ні яких слідчо-процесуальних дій, спрямованих на встановлення істини, виніс невмотивовану постанову, якою відмовив у визнанні ОСОБА_2 потерпілим у кримінальному провадженні №42018220000000149, вказані постанови були скасовані ухвалами слідчих суддів, а вимогу про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_2 обґрунтовував незаконними процесуальними рішеннями органів ТУ ДБР у м. Полтаві з огляду на їх скасування слідчими суддями, що призвели до неефективного здійснення досудового розслідування слідчими у кримінальному провадженні протягом тривалого часу. Проте, матеріалами справи достовірно підтверджено та не заперечується ОСОБА_2 , що матеріали досудового розслідування були передані для подальшого досудового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві згідно постанови прокурора відділу процесуального керівництва прокуратури Харківської області Крупкою А.А. від 25.11.2019 року про визначення підслідності. Єдиним процесуальним рішенням слідчого відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві Соломенцева Р.В., яке було скасовано слідчим суддею Октябрського районного суду м. Полтави, це постанова про відмову у визнанні позивача ОСОБА_2 потерпілим за кримінальним провадженням за №42018220000000149 (а.с. 24-26). Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що факт неефективного здійснення досудового розслідування слідчим відділу СУ ТУ ДБР у м. Полтаві у кримінальному провадженні протягом тривалого часу не знайшов свого підтвердження, а звернення ОСОБА_2 до слідчих суддів зі скаргами на дії слідчих, зокрема щодо скасування постанов про відмову у визнання потерпілим свідчать про реалізацію, передбаченого КПК України, права на оскарження процесуальних рішень слідчого і не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві. Сам факт скасування постанови ухвалою слідчого судді не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання моральної шкоди позивачу, не має наслідків цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені ухвалами слідчих суддів. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані позивачем ухвали слідчими суддями, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Такий висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. Незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які ним були оскаржені в передбаченому КПК України порядку, або зобов`язання слідчих Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві вчинити певні дії не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ухвалами слідчих суддів не встановлено неправомірних або незаконних дій службових осіб прокуратури, оскільки всі постанови про закриття кримінального провадження були скасовані з посиланням на неповноту розслідування. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не було доведено протиправність дій службових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, внаслідок яких йому була заподіяна моральна шкода. Також не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві та заподіяною шкодою, тому позовні вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими. Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 30 січня 2019 року у справі №199/1478/17 (провадження №61-4779св18), від 13 березня 2019 року у справі №338/12193/16-ц (провадження №61-18855св18), від 03 квітня 2019 року у справі №211/7655/15-ц (провадження №61-4165св18), від 13 травня 2020 року у справі №638/8636/17-ц (провадження №61-40480св18), від 03 липня 2020 року у справі №686/27965/19 (провадження №61-8293св20), від 03 лютого 2020 року у справі №757/66977/17-ц (провадження №61-15913св20), від 08 вересня 2021 року у справі №638/164/18 (провадження №61-44св21) та від 07 жовтня 2021 року у справі №643/14453/19 (провадження №61-10382св20). Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно п. 3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, рішення суду - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно матеріалів справи, ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 35), тому відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору в судах усіх інстанцій. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст. 141 ЦПК України). Враховуючи викладене, сплачений Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 1362,00 грн. (а.с. 152), слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 3, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві -задовольнити. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 січня 2022 року скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Полтаві, про відшкодування моральної шкоди відмовити. Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, понесені Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві у розмірі 1362 грн. компенсувати за рахунок держави. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 29 серпня 2022 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов