Постанова 4824 № 761/43915/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110 факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Унікальний номер справи 761/43915/19 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5697/2021Головуючий у суді першої інстанції - Пономаренко Н.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 липня 2021 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Оніщук М.І., судді Шебуєва В.А., Крижанівська Г.В., секретар Ющенко Я.М., за участю: позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача Київської міської прокуратури Солкова Р.В., представника відповідача Офісу Генерального прокурора України Кутєнова О.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції м. Києва, Прокуратури м. Києва (Київська міська прокуратура), Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями і бездіяльністю службових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури м. Києва та Генеральної прокуратури України, в якому, з урахуванням уточнень до позовних вимог, просила стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача грошові кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами Головного управління Національної поліції у м. Києві у розмірі 162 000 грн.; стягнути з Прокуратури м. Києва шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача грошові кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами Прокуратури м. Києва у розмірі 612 892 грн.; стягнути з Генеральної прокуратури України шляхом списання з відповідного казначейського рахунку на користь позивача грошові кошти у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої службовими особами Генеральної прокуратури України у розмірі 162 000 грн.: стягнути з Головного управління Національної поліції у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Генеральної прокуратури України солідарно в якості компенсації позивачу матеріальних витрат на ксерокопіювання дуже великої кількості документації шляхом списання з Державної казначейської служби на користь позивача в рахунок відшкодування матеріальних витрат суму у розмірі 12 000 грн. Також позивач просила винести окрему ухвалу для вжиття заходів по порушенню кримінальних проваджень відносно винних у корупції службових осіб відповідачів у справі. В обгрунтування заявлених позовних вимог вказувала, що 14.08.2017 року позивач звернулася з заявою про злочин на ім`я начальника ГУНП у м. Києві Крищенка А.Є. і до Генерального прокурора України Юрія Луценка, в яких просила вжити термінових заходів та забезпечити точне виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08.02.2017 року у справі №761/3391/17, порушити кримінальне провадження відносно підполковника ГУ НП у м. Києві Рябець А.М. за створення перешкод у внесенні відомостей до ЄРДР, штучне затягування проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017000000003133 та взяти під особистий контроль ГПУ факт невиконання судового рішення і проводити досудове розслідування у кримінальному провадженні за ч. 2 ст. 382 КК України відносно винних осіб ГУНП у м. Києві. Разом з тим, вказувала, що, всупереч вимогам ст. 214 КПК України, відомості про даний злочин слідчим не були внесені до ЄРДР, у зв`язку з чим вона була вимушена звернутися зі скаргою на бездіяльність слідчого до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва, яка у свою чергу, була задоволена. При цьому, зважаючи що відповідна ухвала слідчого судді не була виконана, позивач неодноразово зверталися до суду зі скаргами на дії відповідачів, які також були задоволені. За вказаних обставин, позивач вважає, що своїми навмисними діями посадові особи відповідачів заподіяли їй моральну шкоду, а саме: з вини відповідачів вона змушена протягом тривалого часу і неодноразово звертатися до суду та інші правоохоронні органи, щоб викрити відповідачів і їх протиправні дії в зв`язку з чим вона зазнала глибокі моральні страждання; з вини відповідачів змушена протягом тривалого часу витрачати свій особистий час і звертатися в різні інстанції за захистом своїх прав, гарантованих Конституцією України, КПК України, які навмисно і цинічно були порушені відповідачами, що призвело до погіршення і позбавлення її можливості реалізації своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими і родичами і вимагаловід неї додаткових зусиль для організації свого життя і відновлення здоров`я; з вини відповідачів позивач була позбавлена відчуття безпеки, правової стабільності, верховенства права; з вини відповідачів було порушено психологічне благополуччя позивача; з вини відповідачів до теперішнього часу позивач перебуває в стані емоційної психологічної напруженості, що зробило деструктивний вплив на її стан і поведінку;з вини відповідачів позивач відчуває сильне почуття страху, відчай і безпорадність перед свавіллям відповідачів, що заподіяли їй глибокі моральні і психологічні страждання. Окрім того, позивач у позові вказала, що через розгляд даної справи нею були здійснені значні витрати на підготовку копій документів для суду, сторонам у справі, собі для контролю, а також велика кількість ксерокопій документів по судових процесах у спорах з особами правоохоронних органів, які з умислом порушували норми національного законодавства, що складає 12 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11.12.2020 року в задоволенні позову відмовлено (т. 3, а.с. 220-230). В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та постановити нове про задоволення позовних вимог. Вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим, оскільки справа розглянута упереджено, рішення прийняття без належного обгрунтування та з`ясування обставин справи. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам обставинам справи, оскільки судом не було враховано, що період протиправним дій відповідачів складає більш як сім років і такі протиправні дії підтверджені більш як двадцятьма ухвалами суду. Також, вказує на безпідставність висновку суду про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди та її розміру, оскільки не були прийняті докази на підтвердження даних обставин, зокрема відмовлено у долучені до матеріалів справи її картки амбулаторного хворого. Більш того, посилається на те, що ухвалене судом рішення не відповідає практиці Європейського суду (т. 3, а.с. 237-244). Ухвалою Київського апеляційного суду від 03.03.2021 року відкрито апеляційне провадження та надано строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (т. 4, а.с. 3, 4). Ухвалою Київського апеляційного суду від 23.03.2021 року справу призначено до розгляду (т. 4, а.с. 40). 26.03.2021 року до суду надійшов відзив відповідача - Офісу Генерального Прокурора на апеляційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги (т. 4, а.с. 46-49). Позивач та його представник у судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали та просили задовольнити. Представники Київської міської прокуратури та Офісу Генерального прокурора України у судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на її безпідставність та необгрунтованість. Інші відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Враховуючи положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України, судом апеляційної інстанції визнано за можливе розглянути справу за відсутності відповідачів, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи. Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників судового розгляду, які з`явилися у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ухвалами слідчих суддів Шевченківського районного суду м. Києва від 25.08.2017 року (справа №761/29084/17), від 27.10.2017 року (справа №761/37703/17), від 01.11.2017 року (справа №761/36670/17) задоволені скарги ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб ГУ НП у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Ухвалами слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2018 року (справа №757/6859/18-к), від 24.04.2018 року (справа №757/5196/18-к), від 31.07.2019 року (справа №757/31418/19-к), від 17.11.2017 року (справа №757/65702/17-к), від 08.02.2017 року (справа № 757/1802/18-к), від 15.06.2018 року (справа №757/24413/18-к), від 15.06.2018 року (справа №757/24414/18-к), від 24.09.2018 року (справа №757/33307/18-к), від 24.09.2018 року (справа№757/33309/18-к), від 29.11.2018 року (справа№ 757/35547/18-к), від 29.11.2018 року (справа№757/355549/18-к) скарги ОСОБА_1 на бездіяльність слідчого прокуратури м. Києва щодо нерозгляду клопотань у кримінальному провадженні задоволені. Ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 10.05.2018 року (справа №755/2680/19-к) за скаргою ОСОБА_1 скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах третього слідчого відділу управління з розслідування кримінальних правопорушень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури м. Києва Кравчука С.В. від 28.12.2017 року про закриття кримінального провадження №4201700000003193 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 364 КК України. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 13.05.2019 року (справа №757/3696/19-к) за скаргою ОСОБА_1 скасовано постанову слідчого в особливо важливих справах прокуратури м. Києва Завгороднього М.С. від 27.06.2018 року про закриття кримінального провадження №4201700000003193. Ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 17.07.2019 року (справа №757/35331/19), від 12.09.2017 року (справа №757/48103/17), від 28.09.2017 року (справа №757/49379/17) задоволено скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. Звертаючись до суду з позовом, позивач, як на підставу для його задоволення, посилався на те, що вищезазначені ухвали є підтвердженням протиправних дій чи бездіяльності відповідачів ГУ Національної поліції у м. Києві, Прокуратури м. Києва, Офісу Генерального прокурора, які полягають у неналежному розслідуванні кримінальних проваджень №4201700000003193 та №4201700000003133 і внаслідок цих дій та бездіяльності їй було завдано моральної шкоди. Так, ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, вішкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.п. 8, 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме - у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. При цьому, за відсутності підстав для застосування частини першої ст. 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст. 1174 цього Кодексу). Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України. Згідно із вимогами ст. 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданням, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Аналогічний висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі № 686/13212/19. Разом з тим, відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Також, у відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Однак, всупереч вищенаведених вимог законодавства, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження наявності заподіяної йому шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів. Натомість, слід зазначити, що однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване ст. 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 303 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення. За правилом ч. 2 ст. 307 КПК України слідчий суддя за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування виносить ухвалу про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов`язання припинити дію; 3) зобов`язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги. Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування реалізується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду. Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунення недоліків у такій діяльності. При цьому, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб сама по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного стягнення відшкодування моральної або матеріальної шкоди. Аналогічний правовий висновок викладено й у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі № 686/27885/19. Тобто, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам по собі факт того, що вищенаведеними ухвалами слідчих судді задоволено скарги позивача на дії та бездіяльність органу досудового розслідування, не доводить заподіяння йому шкоди та не підтверджує наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідачів і настанням такої шкоди. У свою чергу, права позивача у зв`язку із не здійсненням слідчим та прокурором процесуальних дій, які вони зобов`язані були вчинити у визначений КПК України строк, були відновлені вищенаведеними ухвалами слідчих суддів, що є достатньою сатисфакцією із урахуванням обставин цієї справи. З вищенаведеного вбачається, що доводи апелянта щодо незаконності оскаржуваного рішення не грунтуються на вимогах закону, суперечать наявним у справі доказам та фактичним обставин справи, а отже не спростовують та не впливають на законність і обгрунтованість ухваленого судом рішення. Крім цього, наведені в апеляційній скарзі доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його поясненнями на обгрунтування позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися. Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не виявлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 372, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2020 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції м. Києва, Прокуратури м. Києва (Київська міська прокуратура), Офісу Генерального прокурора України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 13 липня 2021 року. Суддя-доповідач М.І. Оніщук Судді В.А. Шебуєва Г.В. Крижанівська