Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/8856/20

Справа № 308/8856/20 Закарпатський апеляційний суд П О С Т А Н О В А І м е н е м У к р а ї н и 15.08.2022 м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в особі судді Стана І. В., розглянувши апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , в с т а н о в и в : Постановою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000,00 грн (тридцять чотири тисячі гривень). Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 420,40 грн (чотириста двадцять гривень сорок копійок). Згідно з постановою, 8 серпня 2020 року, о 23 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 , будучи адміністратором закладу «Остап Вишня», що знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 2, допустив роботу закладу після 23 години 00 хвилин, чим порушив вимоги Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП. В апеляційній скарзі особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, оскільки такий пропущено через поважні причини. В обґрунтування цього апелянт зазначає, що повідомлень про розгляд справи у суді першої інстанції не отримував, участі у судовому засіданні не брав, копію оскаржуваної постанови у встановлений законом строк не отримав. Із судовим рішенням від 24 вересня 2020 року апелянт ознайомився лише 25.02.2021, що підтверджується відомостями, які містяться у матеріалах справи. При цьому, вважає постанову суду незаконною, необґрунтованою, і такою, що підлягає скасуванню. Стверджує, що протокол про адміністративне правопорушення не можна вважати належним доказом у справі, оскільки він не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП. У документі відсутні будь які відомості про свідків події, їх адреси, немає пояснень очевидців події. Стверджує, що у протоколі не зазначено пункту постанови КМУ, який начебто ОСОБА_1 порушив. Апелянт звертає увагу на те, що на момент складання протоколу 30.08.2020 п. п. 3 п. 14 Постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом» від 22.07.2020 № 641 було виключено, згідно з вимогами Постанови КМУ №712 від 12.08.2020. Окрім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 звертає увагу і на те, що матеріали справи були відправлені для доопрацювання працівникам поліції, однак вказані місцевим судом недоліки поліцейськими усунуті не були. При цьому зазначає, що вину у вчиненні адміністративного правопорушення апелянт не визнає, позаяк він не може бути суб`єктом адміністративного правопорушення, оскільки не працює у вказаному закладі, жодну посаду не займає. Враховуючи малозначність вчиненого адміністративного правопорушення, ОСОБА_1 вважає, що накладене на нього адміністративне стягнення є надто суворим і його слід змінити на усне зауваженняПросить постанову скасувати, а провадження у справі закрити на підставі ст. 247 КУпАП за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд доходить висновку про те, що пропущений на оскарження судового рішення строк підлягає поновленню, а апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Справа про адміністративне правопорушення розглядається за відсутності ОСОБА_1 , неявка якого, враховуючи положення ст. 294 КУпАП, не перешкоджає її розгляду. При цьому, береться до уваги те, що ОСОБА_1 належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку SMS-повідомлення від 02.02.2022, і від нього не надходило жодних заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи на інший термін, а також заяв про обов`язковість розгляду справи за його участі. Отже, будь-яких підстав, що унеможливлюють проведення судового розгляду за відсутності ОСОБА_1 , апеляційний суд не вбачає. При оцінці доводів апелянта про поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення апеляційний суд вважає, що їх слід визнати слушними з огляду на таке. З оскаржуваної постанови убачається, що розгляд судової справи відбувся 24 вересня 2020 року без участі ОСОБА_1 . Матеріалами справи підтверджено, що копію оскаржуваної постанови ОСОБА_1 надіслано 07.10.2020, тобто поза межами встановленого законом триденного строку. У зв`язку з цим, викладені у апеляційній скарзі доводи про поновлення строку на оскарження судового рішення про те, що ОСОБА_1 ознайомився зі змістом оскаржуваної постанови поза межами встановленого законом строку, є не спростованими, а отже заслуговують на увагу. Відтак, з метою недопущення порушення права ОСОБА_1 на захист та доступ до правосуддя, твердження про поновлення пропущеного строку на оскарження судового рішення визнаються обґрунтованими, причини пропуску строку такими, що перешкодили ОСОБА_1 своєчасно подати апеляційну скаргу поважними, а тому строк на апеляційне оскарження поновлюється. Водночас, апеляційний суд вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ст. 44-3 КУпАП адміністративного правопорушення підтверджується сукупністю зібраних у справі, досліджених суддею місцевого суду та перевірених апеляційним судом доказів, яким дана правильна оцінка у постанові. Доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість постанови суду першої інстанції апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Апеляційний суд, враховуючи положення ст. 294 КУпАП, переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом. Як регламентують приписи ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами, як наголошується в ст. 251 КУпАП. Суд, згідно з приписами ст. 252 КУпАП, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Вищевказані вимоги закону при розгляді матеріалів за протоколом про адміністративне правопорушення судом першої інстанції дотримані і висновок суду про визнання ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 44-3 КУпАП, за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, - є правильним, а зміст постанови відповідає вимогам, передбаченим ст. 283 КУпАП, оскільки в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення ОСОБА_1 цього адміністративного правопорушення. Так, згідно з матеріалами справи, щодо ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії АА №173874 від 28 серпня 2020 року, в якому зазначено, що о 23 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 , будучи адміністратором закладу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », що знаходиться за адресою м. Ужгород, вул. Ф. Ракоці, 2, допустив роботу закладу після 23 години 00 хвилин, чим порушив вимоги Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП. Відповідно до змісту протоколу, ОСОБА_1 своїми підписам засвідчив, що зі змістом протоколу він ознайомлений, відомості щодо його особи правильні, копію процесуального документу отримав. Згідно з рапортом лейтенанта поліції Дерев`янка О., поліцейськими отримано виклик «Порушення тиші по вулиці Ф. Ракоці». Прибувши на місце події встановлено адміністратора закладу «Остап Вишня», який допустив роботу закладу після 23 год 00 хв, чим порушив вимоги Постанови КМУ №641 від 22.07.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 44-3 КУпАП (а. с. 2). Викладені у протоколі про адміністративне правопорушення та у рапорті поліцейського обставини підтверджуються відеозаписом, що міститься на DVD - диску, на якому зафіксовано, що ОСОБА_1 не дотримався карантинних вимог, а саме: працюючи адміністратором, дозволив роботу закладу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » з порушенням карантинних норм, встановлених Постановою КМУ № 641 від 22.07.2020. З відеозапису також убачається, що ОСОБА_1 підтвердив те, що він є адміністратором закладу « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та не заперечував факт порушення карантинних вимог, який мав місце 28 серпня 2020 року. На відеоматеріалі зафіксовано, що зі змістом протоколу ОСОБА_1 ознайомився, своїми підписами засвідчив, що жодних заперечень та зауважень щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення не має. Вищенаведені докази, які є належними й допустимими, і зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_1 у вчиненні передбаченого ст. 44-3 КУпАП адміністративного правопорушення - порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що працівник поліції Дерев`янко О. І. був упереджений при проведенні перевірки та складанні щодо ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ст. 44-3 КУпАП; що у нього були підстави для обмови ОСОБА_1 та фальсифікації вищевказаних документів, і що він зацікавлений у результатах розгляду справи - у підтвердження таких даних у матеріалах справи відсутні які-небудь докази, і таких до апеляційної скарги не додано. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в діях ОСОБА_1 міститься склад правопорушення, передбаченого ст. 44-3КУпАП. Приймаючи рішення апеляційний суд бере до уваги і такі нормативно-правові акти. Диспозиція ст. 44-3 КУпАП - на час вчинення діяння, передбачала відповідальність за порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами. Вказана норма КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до нормативно-правових актів, які регулюють правила карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм та є обов`язковими для виконання. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», карантин - це адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб. Як убачається зі ст. 29 цього ж Закону, карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України; рішення про встановлення карантину, а також про його відміну негайно доводиться до відома населення відповідної території через засоби масової інформації; у рішенні про встановлення карантину зазначаються обставини, що призвели до цього, визначаються межі території карантину, затверджуються необхідні профілактичні, протиепідемічні та інші заходи, їх виконавці та терміни проведення, встановлюються тимчасові обмеження прав фізичних і юридичних осіб та додаткові обов`язки, що покладаються на них. Карантин встановлюється на період, необхідний для ліквідації епідемії чи спалаху особливо небезпечної інфекційної хвороби. На цей період можуть змінюватися режими роботи підприємств, установ, організацій, вноситися інші необхідні зміни щодо умов їх виробничої та іншої діяльності. Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 роки № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 1 серпня до 19 грудня 2020 року, на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, Постановою КМУ встановлено порядок здійснення діяльності суб`єктів господарювання на період карантину, зокрема і щодо роботи закладів громадського харчування (ресторанах, кафе тощо) після 22-ї вечора та до 7-ї години ранку. Доводи апелянта про те, що він не може бути суб`єктом господарювання, позаяк у вказаному закладі він не працює, тому не є суб`єктом адміністративного правопорушення, апеляційним судом визнаються безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаними матеріалами справи - зібраними у справі доказами. З дослідженого апеляційним судом відеоматеріалу, який є належним, достатнім та допустимим доказом у справі убачається, що ОСОБА_1 особисто вказав, що саме він є адміністратором закладу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та не заперечував той факт, що у день складання протоколу про адміністративне правопорушення заклад, де апелянт працює адміністратором, був відчинений. Апеляційний суд звертає увагу на те, що під час спілкування з працівниками поліції ОСОБА_1 не повідомив, що можливо інша особа є адміністратором чи власником цього закладу, та не заперечив проти складання щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення. Окрім цього, апеляційний суд враховує і те, що при складанні протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив ні скарг, ні зауважень, погодився з його змістом, засвідчивши це своїми підписами. Водночас, ані в місцевому суді, ані під час розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які можуть ставити під сумніви достовірність наявного у справі відеозапису. Тому, враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що долучені апелянтом відомості про те, що вказаний заклад перебуває в оренді в іншої особи, а саме у ОСОБА_3 , апеляційний суд до уваги не бере, адже такі жодним чином не впливають на правильність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення за ст. 44-3 КУпАП. При цьому апеляційний суд бере до уваги, що апелянт посилається на перебування закладу в оренді. Необґрунтованими апеляційний суд визнає твердження апелянта про те, що протокол про адміністративне правопорушення не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, адже у ньому відсутні відомості про свідків події, немає пояснень очевидців події тощо. Відхиляючи доводи апелянта в цій частині, апеляційний суд вважає, що, складений відносно ОСОБА_1 протокол відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, адже у ньому зазначені всі необхідні відомості, передбачені цією статтею: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності; місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за вчинене правопорушення. Окрім цього, судом враховано і те, що під час апеляційного розгляду не встановлено жодних фактів примусу чи незаконних методів з боку працівників поліції щодо ОСОБА_1 , які би призвели до підписання ним протоколу та надання пояснень, які зафіксовані на відеозаписі, якими він фактично визнав вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Доводи апелянта про те, що на момент складання протоколу - 30.08.2020, п. п. 3 п. 14 Постанови КМУ «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом» від 22.07.2020 № 641 було виключено, згідно з вимогами Постанови КМУ №712 від 12.08.2020 апеляційний суд відхиляє з огляду на таке. Відповідно до ст. 44-3 КУпАП об`єктом правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони здоров`я населення, а об`єктивна сторона виражається в ухиленні (порушенні) особи від правил, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішеннями органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, такі дії завдають шкоди як державним (суспільним) інтересам, так і інтересам громадян. Не виконавши встановленні Кабінетом Міністрів України карантинні обмеження, ОСОБА_1 свідомо поставив під загрозу життя та здоров`я інших людей, позаяк будучи суб`єктом господарювання, тобто адміністратором закладу «Остап Вишня» зобов`язаний був дотримуватися правил карантину. Отже, враховуючи всі обставини справи, характер вчиненого правопорушення, беручи до уваги суспільну небезпеку вказаних дій у період карантину у країні та позицію апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, зокрема те, що свою вину у вчиненому ОСОБА_1 не визнає, щиро не розкаюється, до суду для надання пояснень не з`явився, підстав для застосування ст. 22 КУпАП та звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідності за малозначністю адміністративного правопорушення, апеляційний суд не вбачає. Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ст. 44-3 КУпАП адміністративного правопорушення. Водночас, при оцінці доводів апелянта про те, що в резолютивній частині постанови викладені суперечливі норми санкції, а саме у контексті питання накладення штрафу, апеляційний суд звертає увагу на таке. Як убачається зі змісту резолютивної частини оскаржуваної постанови, на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що, відповідно, становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. Тому, твердження суду про накладення адміністративного стягнення у розмірі 34 000 (тридцять чотири тисячі) гривень є таким, що не узгоджується з визначеним стягненням у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що, відповідно, становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. При цьому апеляційний суд бере до уваги те, що неоподатковуваний мінімум доходів громадян грошова сума розміром у 17 гривень, встановлена пунктом 5 підрозділу 1 розділу XX Податкового кодексу України, яка застосовується при посиланнях на неоподаткований мінімум доходів громадян в законах або інших нормативно-правових актах, за винятком норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV ПКУ для відповідного року, що у 2020 році неоподатковуваний мінімум доходів громадян становив саме 17 гривень. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. При цьому апеляційний суд бере до уваги положення п. 3 ст. 293 КУпАП про те, що при зміні апеляційним судом постанови стягнення особі не може бути посилено. Приймаючи рішення беруться до уваги положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; що суд, за відсутності клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати свідків тощо; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; те, що до апеляційної скарги не додано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та підтверджували доводи апеляційної скарги, і будь-яких обґрунтованих клопотань із цього приводу стороною захисту не заявлялось; що ОСОБА_1 , не з`явившись на розгляд справи, позбавив себе можливості довести обґрунтованість доводів апеляційної скарги та надати відповідні докази в їх підтвердження. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження судового рішення. Апеляційну скаргу, яку подав ОСОБА_1 , задовольнити частково. Постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 вересня 2020 року, якою притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 44-3 КУпАП ОСОБА_1 , змінити. Вважати накладеним на ОСОБА_1 за ст. 44-3 КУпАП адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 грн (сімнадцять тисячь гривень). У решті постанову залишити без зміни. Постанова набирає законної сили негайно, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Іван СТАН