Постанова 4851 № 440/12479/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2022 р. Справа № 440/12479/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Мельнікової Л.В. , Курило Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2021, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 28.12.21 по справі № 440/12479/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м.Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_2 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної в м. Полтаві ради, у якій просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення третьої позачергової сесії Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 "Про повторний розгляд заяви ОСОБА_1 " щодо відмови їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га; - зобов`язати Київську районну в м. Полтава раду винести рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020 та доданих до неї графічних матеріалів. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що усупереч вимогам Земельному кодексу України рішенням третьої позачергової сесії Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 " позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів з посиланням на те, що рішенням позачергової п`ятдесят восьмої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 21 жовтня 2010 року "Про передачу земельних ділянок громадянам та надання у користування земельних ділянок по АДРЕСА_1 зазначена земельна ділянка передана у власність гр. ОСОБА_3 , оскільки бажана позивачем земельна ділянка не перебуває у власності третіх осіб, що прямо випливає із поданих графічних матеріалів та інформації із Публічної кадастрової карти України. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Київської районної в м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 08 квітня 2021 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, вказаної на графічних матеріалах по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Київську районну в м. Полтаві раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, з місцем розташування згідно графічних матеріалів, з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської районної в м. Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні). Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 скасувати в частині відмови у задоволенні вимоги про зобов`язання відповідача вчинити дії та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині відмови у зобов`язанні суб`єкта владних повноважень надати дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговуваня жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020, а також в частині відмови у стягненні витрат на правову допомогу. Посилалась на те, що матеріалами справи підтверджено, що з результатами неодноразового розгляду відповідачем клопотання позивача про надання останньому дозволу на розробку проекту землеустрою, суб`єкт владних повноважень щоразу залишав таке клопотання без задоволення з мотивів, обгрунтованість яких не доведена та спростована ним під час судового розгляду. При цьому чинне законодавсто не передбачає кількох законних альтернативних рішень відповідача з доіслідженого питання. Відповідач зобов`язаний надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки попередня відмова у наданні такого дозволу визнана судом необгрунтованою, а єдиною можливою алтернативою їй є протилежне рішення - про надання дозволу на розробку проекту землеустрою. За правовою позицією Конституційного Суду України, правосуддя за совєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення КСУ від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 за №15-рп/2004). Щодо відмови позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, посилався на те, що ненадання договору про надання правничої допомоги не є підставою для відмови, оскільки перелік доказів в підтвердження понесених витрат є невичерпним. Крім того, позивачем надано суду детальний опис виконаних робіт, акт прийому - передачі виконаних робіт, докази на оплату послуг, з посиланням на договір, що на думку позивача є достатнім переліком доказів, які підтверджують надання праововї допомоги та понесених ним витрат. Відповідач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що суд першої інстанції вірно зазначив, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкт владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 ст. 2 КАСУ критеріям, не втручається у дискрецію суб`єкт владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Тому в межах позовної вимоги про зобов`язання Київської районної в м. Полтава раду винести рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020 та доданих до неї графічних матеріалів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність обгрунтованих підстав для її задоволення. Крім того, відповідач посилався на те, що ОСОБА_4 рішенням Київської районної в м. Полтаві ради 08.04.2021 відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеутсрою у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, оскільки рішенням позачергової п`ятдесят восьмої сесії Полтавської міської радди п`ятого скликання від 21.10.2010 "Про передачу земельних ділянок громадянам та надання у користування земельних ділянок по АДРЕСА_1 " зазначена ділянка передана у власність ОСОБА_3 . Стосовно відшкодування витрат на правову допомогу відповідач зазначив, що ОСОБА_5 надаючи до суду першої інстанції детальний опис виконаних робіт, акт приймання-передачі виконаних робіт, докази оплати послуг, діяла на підставі договору, проте відсутні належні докази чи стосувався той договір справи №440/12497/21, що також не зміг встановити суд. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обгрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_2 звернулася до Шевченківської районної у м. Полтаві ради із заявою від 05.05.2020 (вх. №Я02.1-16/623 від 07.05.2020) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться в межах Шевченківського району м. Полтава, з місцем розташування, згідно графічних матеріалів, що додаються. До заяви позивачем додано копію паспорта та довідку про податковий номер; графічні матеріали щодо місця розташування земельної ділянки. Листом Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 14 травня 2020 року заяву ОСОБА_1 разом із додатками направлено за належністю до Київської районної у м. Полтаві ради. Рішенням п`ятдесят другої позачергової сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 18 червня 2020 року "Про розгляд заяв громадян із земельних питань" відмовлено ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га вказаної на графічних матеріалах по АДРЕСА_1 , у зв`язку із невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, оскільки рішенням позачергової п`ятдесят восьмої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 21 жовтня 2010 року "Про передачу земельних ділянок громадянам та надання у користування земельних ділянок по АДРЕСА_1 зазначена земельна ділянка передана у власність іншій особі. Не погодившись з вказаним вище рішенням, позивач звернулась до суду. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №440/7545/20, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення 52-ї позачергової сесії Київської районної в м. Полтава ради від 18 червня 2020 року "Про розгляд заяв громадян із земельних питань", в частині відмови ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га. Зобов`язано Київську районну в м.Полтава раду на черговому пленарному засіданні сесії повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року про надання дозволу на розроблення проекту щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, та прийняти рішення по заяві з урахуванням правової оцінки, наданої судом. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Київської районної у м.Полтава ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1681,60 грн та витрат на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн. На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2021 року у справі №440/7545/20 рішенням третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 08 квітня 2021 року "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 " відмовлено гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га вказаної на графічних матеріалах по АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, оскільки рішенням позачергової п`ятдесят восьмої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 21 жовтня 2010 року "Про передачу земельних ділянок громадянам та надання у користування земельних ділянок по АДРЕСА_1 зазначена земельна ділянка передана у власність гр. ОСОБА_3 .. Позивач не погодився з рішенням, звернувся до суду. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності місця розташування бажаної позивачем земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також того, що спірна земельна ділянка перебуває у власності інших осіб, а отже, відповідачем не доведено правовірності оскаржуваного рішення третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_1 ", яким відмовлено гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, вказаної на графічних матеріалах по АДРЕСА_1 . А тому, суд першої інстанції дійшов виснвоку про наявність обгрунтованих підстав для скасування спірного рішення третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021. Щодо позовних вимог про зобов`язання Київської районної в м. Полтаві ради винести рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020 та доданих до неї графічних матеріалів, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Суд не може досліджувати інших обставин, що можуть бути перешкодою в наданні такого дозволу, які не досліджувалися відповідачем, оскільки ці повноваження відносяться до його виключної компетенції. А тому, на думку суду, належним та ефективним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі є зобов`язання Київської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, з місцем розташування згідно графічних матеріалів, з урахуванням висновків суду. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції на приписи ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Однак позивачем не надано до суду договору на надання правничої (правової) допомоги із зазначенням розміру та умов оплати послуг адвоката, як не зазначено і причин неможливості надання такого договору до суду. Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара. Згідно з частиною 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 Земельного кодексу України, відповідно до приписів частини 1 якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону. Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Разом з тим, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України. Вказані висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду викладеної у постановах від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 07.06.2019 у справі №826/17196/17, від 25.02.2020 у справі №723/1964/14-а, від 22.04.2020 у справі №818/1707/16. Тобто, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 звернулася до Шевченківської районної у м. Полтаві ради із заявою від 05.05.2020 (вх. №Я02.1-16/623 від 07.05.2020) про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться в межах Шевченківського району м. Полтава, з місцем розташування, згідно графічних матеріалів. До заяви позивачем додано копію паспорта та довідку про податковий номер; графічні матеріали щодо місця розташування земельної ділянки. Рішенням третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_4 " відмовлено гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки рішенням позачергової п`ятдесят восьмої сесії Полтавської міської ради п`ятого скликання від 21 жовтня 2010 року "Про передачу земельних ділянок громадянам та надання у користування земельних ділянок по АДРЕСА_1 зазначена земельна ділянка передана у власність гр. ОСОБА_3 . Згідно додатку до рішення Полтавської міської ради від 21.10.2010 "Про передачу земельних ділянок громадянам та надання у користування земельних ділянок по АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 вирішено передати у власність земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 1000 кв.м. Разом з тим, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію права власності чи іншого речового права на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 та/або АДРЕСА_2 , що підтверджено інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №292767206 від 28.12.2021, №292765903 від 28.12.2021. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_3 №292793754 від 28.12.2021, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно також відсутні відомості про реєстрацію права власності чи іншого речового права на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 , площею 1000 кв.м. При цьому відповідно до офіційних відомостей Публічної кадастрової карти України обрана позивачем земельна ділянка знаходиться поряд із земельними ділянками з кадастровим номером 5310136400:14:002:0398 та з кадастровим номером 5310136400:14:002:0568, що перебувають у приватній власності інших осіб та за відомостями Публічної кадастрової карти України ця земельна ділянка не сформована як об`єкт цивільного права. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження знаходження бажаної позивачем земельної ділянки у власності чи у користуванні іншої особи (осіб) відповідачем не надано, як і не доведено, що обрана позивачем земельна ділянка є земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 , площею 1000 кв.м, яку вирішено передати у власність ОСОБА_3 . Щодо доводів відповідача у відзиві на позов про те, що орієнтовна земельна ділянка потрапляє на територію, на яку рішенням позачергової сорокової сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 18 березня 2014 року управлінню капітального будівництва Полтавського міськвиконкому надано згоду на розміщення комплексної житлової забудови з об`єктами транспортної інфраструктури та дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 27847 кв.м. в районі АДРЕСА_3 , колегія суддів зазначає наступне. Єдиною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, невідповідність місця розташування земельної ділянки має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо. Статтею 118 Земельного Кодексу України не передбачено такої підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою як надання згоди та дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки іншій особі. Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Водночас, якщо особа, отримавши дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сама зволікає з його розробкою та поданням на затвердження, вона цілком може очікувати, що земельна ділянка буде надана в користування іншій особі. Такий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц. Згідно з приписами статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (стаття 126 Земельного кодексу України). Таким чином, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування чи у власність. Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17, від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а. Поряд із тим, відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вказана позивачем на графічних матеріалах земельна ділянка потрапляє до території, на яку рішенням позачергової сорокової сесії шостого скликання Полтавської міської ради від 18.03.2014 управлінню капітального будівництва Полтавського міськвиконкому надано згоду на розміщення комплексної житлової забудови з об`єктами транспортної інфраструктури та дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 27847 кв.м. в районі АДРЕСА_3 . Крім того, наведені вище доводи відповідача, не покладені в основу оскаржуваного у даній справі рішення та не були підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність відповідачем правовірності оскаржуваного рішення третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_4 ", яким відмовлено гр. ОСОБА_4 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, вказаної на графічних матеріалах по АДРЕСА_3 . А тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення третьої позачергової сесії восьмого скликання Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 "Про повторний розгляд заяви гр. ОСОБА_4 " є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо позовних вимог про зобов`язання Київської районної в м. Полтаві ради винести рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020 та доданих до неї графічних матеріалів, колегія суддів зазначає настпуне. Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання вчинити дії після скасування його адміністративного акту. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 лютого 2018 року у справі № 826/7631/15. Колегія суддів зазначає, що поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта. Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволит", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису. Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав. Зобов`язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення. Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 440/793/19. Також, колегія суддів зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Отже суд повинен відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28.11.2019 по справі № 2340/3933/18. Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спріних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Як встановлено матеріалами справи, позивач звертався до відповідача із заявами про надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га затвердження проекту землеустрою, однак рішеннями 52-ї позачергової сесії Київської районної в м. Полтава ради від 18 червня 2020 року та третьої позачергової сесії Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 повторно відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскільки рішення третьої позачергової сесії Київської районної в м. Полтава ради від 08.04.2021 скасовано та визнано протиправним, відтак з метою належного захисту порушених прав позивача, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати Київську районну в м. Полтава раду винести рішення, яким надати дозвіл ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020 та доданих до неї графічних матеріалів. Не врахування судом першої інстанції зазначених обставин, призвело до неправильного вирішення справи, а відтак рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню відповідно до положень ст. 317 КАС України з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Стосовно доводів апелянта щодо неправомірності відмови позивачу у відшкодуванні витрат на правову допомогу, оскільки відсутній договір про надання правничої допомоги. так як перелік доказів в підтвердження понесених витрат є невичерпним, колегія суддів зазначає наступне. Як визначено ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, - встановлюється для цілей розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому ч. 5 ст.134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України). Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, оскільки зі змісту вказаних норм процесуального права можна зробити висновок, що достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17). У ч. 7 ст. 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Разом з тим, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). Згідно вимог статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У свою чергу, підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Необхідно відзначити, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що на підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вищезазначене відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.06.2018 у справі 826/1216/16 та позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 19.07.2022 у справі №758/2977/18. Відповідно до статей 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 73 КАС України). Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування (стаття 74 КАС України). Так, позивачем ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи не надано договір про надання правової допомоги, який би підтвердив обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений час та строки оплати за вказаним договором в рамках розгляду даної справи. З огляду на що колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо непідтвердження позивачем належними доказами понесених нею витрат на правничу допомогу, відтак заява ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. З матеріалів справи встановлено, що за подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1362,00 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.2436971833.1 від 28.01.2022, відтак вказана сума підлягає відшкодуванню на користь позивача. Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 по справі № 440/12479/21 - скасувати в частині зобов`язання Київської районної в м. Полтаві ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05 травня 2020 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею - 0,10 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, з місцем розташування згідно графічних матеріалів, з урахуванням висновків суду. Прийняти в цій частині постанову, якою зобов`язати Київську районну в м. Полтава раду надати дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 0,10 га, згідно заяви від 05.05.2020 та доданих до неї графічних матеріалів. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської районної у м.Полтаві ради на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) та судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1362 (одна тисяча триста шістдесят дві) гривні 00 коп. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 28.12.2021 по справі № 440/12479/21 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)А.О. Бегунц Судді(підпис) (підпис) Л.В. Мельнікова Л.В. Курило