Постанова 4851 № 440/17219/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 лютого 2023 р. Справа № 440/17219/21 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: П`янової Я.В. , Любчич Л.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавської міської ради на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2022, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/17219/21 за позовом ОСОБА_1 до Полтавська міська рада про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавської міської ради,в якій просить: - визнати протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішення питання про надання ОСОБА_2 або про відмову у наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області; - зобов`язати у спосіб, порядок та строк, передбачений законодавством України, розглянути заяву від 29.06.2021 про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2 га та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Василівської сільської ради Полтавського району Полтавської області. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23 травня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_3 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5324080300:00:001:0012. Зобов`язано Полтавську міську раду розглянути заяву ОСОБА_4 від 29 червня 2021 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5324080300:00:001:0012, з прийняттям рішення по суті звернення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради на користь ОСОБА_5 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень нуль копійок). Відповідач, Полтавська міська рада, не погодившись з даним рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що приймаючи зазначене рішення суд першої інстанції дійшов до помилкових висновків, які призвели до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував всі обставини справи, що мають значення при вирішенні спору, невірно застосував до спірних правовідносин вимоги матеріального та процесуального права. Позивач надав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Полтавської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулася до Полтавської міської ради із заявою від 29.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, номер земельної ділянки 10 (десять). До звернення додано: копія паспорта, копія ідентифікаційного коду, копія довіреності, копія довіреності, графічні відомості з зазначенням місця знаходження ділянки. За результатами розгляду звернення позивача Полтавським міським управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради листом від 30.07.2021 №010401.2-07/1960 повідомлено позивачу, що дане питання буде винесено на розгляд постійних комісій Полтавської міської ради. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття рішення за результатами розгляду заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог . Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно вимог частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. В силу положень статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства. За змістом ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Згідно із пунктом "в" частини 3 статті 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. За приписами частини 6 статті 118 ЗК України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею. Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтею 122 ЗК України. Частиною 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад. Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин. Відповідно до положень частини 1 статті 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, рішення з питань надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймається виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення. Судом встановлено, що позивач звернулася до Полтавської міської ради зі заявою від 29.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, номер земельної ділянки 10 (десять). Колегія судів зазначає, що відповідно до частини 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Тобто, вищезазначеною нормою встановлено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а саме: надати дозвіл або мотивовану відмову в наданні дозволу. Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Згідно з пунктом тридцять четвертим статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради. Тобто, способом волевиявлення ради, яка здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади з регулювання земельних відносин, є прийняття рішення сесією. Нормами статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць. Частинами першою і другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням ради. Відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на винесення клопотання на розгляд сесії, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Колегія суддів звертає увагу, що Лист від 30.07.2021 №010401.2-07/1960, яким Полтавське міське управлінням земельних ресурсів та земельного кадастру виконавчого комітету Полтавської міської ради повідомлено позивачу, що питання про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки площею 2,0 га на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, номер земельної ділянки 10 (десять) буде винесено на розгляд постійних комісій Полтавської міської ради, за змістом та формою не може вважатися відмовою у розумінні частини 7 статті 118 Земельного кодексу України. Тобто, має місце факт ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання покладених на нього законодавством обов`язків. Аналогічний висновок наведений у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі №346/5791/16-а. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправною бездіяльність Полтавської міської ради, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5324080300:00:001:0012. Колегія суддів зазначає, що оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача розглянути заяву ОСОБА_4 від 29.06.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Валківської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населеного пункту, за рахунок земельної ділянки кадастровий номер 5324080300:00:001:0012, з прийняттям рішення по суті звернення. Щодо позовних вимог в частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до стягнення позивачем з відповідача, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 3 статті 132 КАС Українисудові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами частини 1 статті 139 КАС Українипри задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частини 7статті 139 КАС України). Відповідно до частини 3, 4статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. Частинами 3, 4статті 134 КАС Українивизначено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт, витрати на проведення яких понесені в межах розгляду конкретної судової справи. При цьому розмір витрат має бути співмірним із складністю виконаних адвокатом конкретних робіт та часом, витраченим на виконання цих робіт. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятійстатті 134 КАС України. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно з частиною 6статті 135 КАС Україниу разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положеньстатті 134 КАС Українивбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, пов`язаних безпосередньо з розглядом певної судової справи, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першоїстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно достатті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Так, надаючи оцінку понесеним позивачем витратам на правничу допомогу колегія суддів зазначає, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Також, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000,00 грн позивачем надано до суду копії: договору № 10 про надання правової допомоги від 11.11.2021 року; квитанції №10 від 08.12.2021 (гонорар адвоката); акту прийому-передачі виконаних робіт від 08.12.2021. Відповідно до пункту 1.1 вказаного Договору клієнт доручає, а виконавець приймає на себе зобов`язання надати юридичну допомогу щодо оскарження протиправної бездіяльності Полтавської міської ради щодо ненадання відповіді на заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і передачу земельної ділянки у власність. Згідно з пунктом 4.1 зазначеного Договору юридичну допомогу, що надається виконавцем, клієнт оплачує в гривнях, що дорівнює 5000 грн, без ПДВ. Адвокатом Борзовцем О.В. прийнято від позивача згідно Договору про надання правової допомоги №10 від 11.11.2021 гонорар в сумі 5000,00 грн, що підтверджується квитанцією №10 від 08.12.2021. Згідно із актом прийому-передачі виконаних робіт адвокат згідно Договору про надання правової допомоги № 10 від 11.11.2021 надає позивачу юридичну консультацію щодо характеру виниклих спірних правовідносин - 1 година, вартістю 1 000 грн; попереднє дослідження спірної ситуації, опрацювання нормативної бази - 1,5 години, вартістю 1 500 грн; підготовку процесуальних документів - 2,5 години, вартістю 2500 грн., всього адвокатом надано послуг на суму 5000,00 грн. Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 23.04.2019 по справі № 826/9047/16, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Зі змісту норм частин 4, 5 та 6статті 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі №816/2096/17). У частині 7 статті 134 КАС України вказано, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. При цьому, колегія суддів зауважує, що при розгляді питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). Колегією суддів встановлено, що відповідач, заперечуючи проти задоволення вимог позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, зазначає, що дана справа є справою невеликої складності, обсяг обставин, які є предметом доказування та доказів, якими підтверджуються ці обставини не є надто значним, а тому час, зазначений в акті наданих послуг як витрачений адвокатом на надання вказаних ним видів послуг, з урахуванням спеціалізації адвоката у даній категорії справ, вочевидь не відповідає складності спору. За правилами оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму. Зменшуючи розмір заявлених позивачем витрат на правничу допомогу до 1000 грн, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості такої суми витрат, яка підлягає стягненню за рахунок Полтавської міської ради на користь ОСОБА_4 . Колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду першої інстанції з позовною заявою, позивач надав до суду всі необхідні докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена позивачем адвокату. Дослідивши подані заявником докази, колегія суддів враховує часткове задоволення позовних вимог, незначну складність справи, відсутність необхідності збирання доказів та подання адвокатських запитів, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також те, що вчинення представником позивача таких дій як надання юридичної консультації, попереднє дослідження спірної ситуації, опрацювання листа, судової практики та нормативної бази неможливо вважати самостійними послугами з надання правової (правничої) допомоги є складовою процесу написання адміністративного позову, а не самостійною послугою з надання правової (правничої) допомоги, та доходить висновку про вірне визначення судом першої інстанції вартості послуг за надання професійної правничої допомоги у розмірі 1000 грн., що підлягає стягненню в відповідача на користь позивача. Щодо заявленої у відзиві на апеляційну скаргу вимоги про розподіл судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з апеляційним розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За приписами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2000 грн позивачем надано копії договору про надання правової допомоги, розрахунку надання правової допомоги за договором, акту прийому-передачі виконаних робіт та квитанцію на суму 2000 грн. Судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази подання відповідачем заперечень з приводу заявленого до відшкодування розміру судових витрат, понесених позивачем у суді апеляційної інстанції, не наведено жодного доводу, який би свідчив про неспівмірність заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу зі складністю справи, характером та обсягом виконаних адвокатом робіт або непідтвердження вимоги про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу належними та допустимими доказами. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, представником позивача надіслано відповідачу копію відзиву на апеляційну скаргу, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти адвоката Борзовця О.В. З огляду на викладене, враховуючи відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявленого представником позивача розміру витрат на правничу допомогу, що в силу наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, свідчить про відсутність підстав у суду апеляційної інстанції для відмови у відшкодуванні чи перегляду заявленої суми, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 по справі № 440/17219/21 в частині задоволення позовних вимог. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Полтавської міської ради - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.05.2022 по справі № 440/17219/21 - в частині задоволення позовних вимог залишити без змін. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської міської ради (вул. Соборності, буд. 36, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 24388285) на користь ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 (дві тисячі) гривень. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Я.В. П`янова Л.В. Любчич