Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/15710/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 серпня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/15710/21 пров. № А/857/5853/22 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Андрусенко О.О.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження в м.Луцьк 10 березня 2022 року у справі №140/15710/21 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, В С Т А Н О В И В : 15.12.2021 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області, просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.11.2021 №0071550705. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року в задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, при продажі товарів у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, зобов`язані вести облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації. Суд першої інстанції вказав, що недотримання вказаного обов`язку має наслідком застосування фінансової санкції у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів за цінами реалізації. Суд першої інстанції зазначив, що підставою для застосування штрафних санкцій за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, є встановлений факт наявності товарів в місцях їх реалізації та/або зберігання, які не обліковані у встановленому порядку, тобто виявлення товарів у надлишку (перевищення кількості товару в наявності над облікованим товаром). Суд першої інстанції звернув увагу, що записи, зроблені на долученому до матеріалів позовної заяви диску з відеокамер спостереження, встановлених у магазині, не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту наявності на момент проведення перевірки у магазині прихідних документів на товар, які підтверджують придбання товару згідно додатку №1 до акта перевірки на суму 21516,00 грн, оскільки з них не вбачається, що саме долучені до позовної заяви видаткові накладні надавались перевіряючим в ході проведення перевірки та відмови останніх оглядати такі документи. Суд першої інстанції вказав, що акт перевірки від 05.11.2021 підписаний без зауважень, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, як підтверджували б надання за пропозицією контролюючого органу таких документів, в тому числі видаткових накладних, які долучені до матеріалів позовної заяви. Суд першої інстанції дійшов висновку, що ненадання під час проведення перевірки позивачем документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, свідчать про порушення вимог пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно встановлено обставини у справі та не досліджено всі докази. Скаржник вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ґрунтується на викладених в акті перевірки фактах, які є недостовірними та не відповідають дійсним обставинам справи. Скаржник зазначає, що факт наявності прихідних документів на торгівельній точці видно з камер відеоспостереження, встановлених в магазині. Скаржник вказує, що сама по собі відсутність в магазині на момент перевірки контролюючим органом накладних за місцем реалізації чи зберігання товарів, за умови, що ці товари належним чином обліковані, не є підставою для застосування фінансової санкції, передбаченої статтею 20 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг». Скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено принцип безсторонності. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, вказавши, що суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Вказує, що на момент здійснення перевірки позивач не надав контролюючому органу доказів ведення обліку товарів, що в свою чергу унеможливило перевірити порядок ведення позивачем обліку товарів, а також здійснення ним продажу лише тих товарів, які відображені в такому обліку. Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що на підставі наказу №3169 від 03.11.2021, направлень на перевірку від 03.11.2021 №№3360 та № 3356 ГУ ДПС у Волинській області проведено фактичну перевірку магазину за адресою: АДРЕСА_1 , де здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 . За результатами проведеної перевірки складено акт від 05.11.2021 № 9494/03-20-07-05/ НОМЕР_1 , яким встановлено порушення, зокрема, вимог пунктів 1, 2, 12 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування і послуг», а саме: - порушення обліку товарів за місцем їх реалізації - на момент перевірки не пред`явлено прихідні накладні, акти приймання товару, котрі підтверджують придбання товару згідно додатку №1 на суму 21 516,00 грн.; - не забезпечено проведення розрахункових операцій з використанням РРО на суму 225,00 грн. з роздрукуванням та видачею фіскального чеку/невидача фіскальних чеків покупцям при покупці товарів. На підставі вказаного акта перевірки ГУ ДПС у Волинській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.11.2021 №0071550705, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 43 144,50 грн. Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, таким, що підлягає скасуванню, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій та програмних реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №265/95-ВР). Пунктами 1, 2 статті 3 Закону №265/95-ВР встановлено, що суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов`язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти). Відповідно до пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку. При цьому суб`єкт господарювання зобов`язаний надати контролюючим органам під час проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), які підтверджують облік та походження товарів, що на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті). Пунктом 1 статті 17 Закону №265/95-ВР встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних контролюючих органів застосовуються фінансові санкції у таких розмірах - у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій або розрахункових книжок на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки на окремому господарському об`єкті такого суб`єкта господарювання: 100 відсотків вартості проданих з порушеннями, встановленими цим пунктом, товарів (робіт, послуг) - за порушення, вчинене вперше. Згідно з статтею 20 Закону №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надали під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу (господарському об`єкті), за рішенням контролюючих органів застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості таких товарів, які не обліковані у встановленому порядку, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до підпункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів, але не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статей 39 та 39-2 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності, та документів, пов`язаних з виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, - не менш як 1095 днів з дня здійснення відповідної господарської операції (для відповідних дозвільних документів - не менш як 1095 днів з дня завершення терміну їх дії) (пункт 44.3 статті 44 ПК України). Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №996-XIV), відповідно до статті 1 якого первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до положень статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Отже, документами, що є підставою для внесення записів до бухгалтерського обліку є накладні, витратні накладні, товарно-транспортні накладні, тощо. Згідно з пунктом 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. В позовній заяві та апеляційній скарзі позивач зазначає, що інспектори ГУ ДУПС у Волинській області відмовились оглянути прихідні документи на товар, які були в магазині. В свою чергу, відповідач у відзиві на позовну заяву та апеляційну скаргу вказує на ненадання під час проведення перевірки платником документів, які підтверджують облік товарів, що знаходяться у місці продажу, а також підписання акта перевірки позивачем без зауважень. Суд апеляційної інстанції зауважує, що норма статті 20 Закону №265/95-ВР встановлює відповідальність лише за продаж необлікованих товарів, а не за їх наявність за місцем реалізації. При цьому акти перевірки повинні містити посилання на факт реалізації позивачем саме необлікованих товарів. При цьому, пункт 12 статті 3 Закону №265/95-ВР передбачає альтернативні форми ведення обліку товарних запасів, а саме: облік товарних запасів на складах; облік товарних запасів за місцем їх реалізації; облік товарних запасів на складах та за місцем їх реалізації і разом з цим, не містить імперативного припису щодо обов`язкового обліку товарних запасів виключно за місцем їх реалізації. Отже, наведена норма передбачає відповідальність саме за реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку. Законом №265/95-ВР та нормами ПК України не передбачено норми, яка зобов`язує фізичну особу-підприємця зберігати документи, які підтверджують походження товару, у місці реалізації товарів (послуг). Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи долучено копію Додатка №1 до акта фактичної перевірки від 05.11.2021, в якому наведено перелік залишків запасів ТМЦ, виявлених під час проведення перевірки 05.11.2021, при вивченні та порівняльному аналізі якого встановлено, що такий не співпадає з товаром щодо якого позивачем подано разом з позовом копії видаткових та товарних накладних. Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки. Цьому обов`язку кореспондує право контролюючого органу при проведенні перевірок вимагати і отримувати у платників податків первинні фінансово-господарські, бухгалтерські та інші документи (в тому числі, засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) їх копії), що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Таке право закріплене нормою пункт 85.4 статті 85 ПК. Згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи) (пункт 44.7 статті 44 ПК України). Відповідно до усталеної практики Верховного Суду надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення. З матеріалів справи вбачається, що акт від 05.11.2021 № 9494/03-20-07-05/3050524713 підписаний позивачем без зауважень, після отримання копії такого позивач не скористався правом наданим п. 86.7 статті 86 ПК України та не надав контролюючому органу жодних документів, які б підтверджували облік вказаних у додатку до акта ТМЦ. Згідно з пунктами 4.3, 4.4 вказаного акта перевірки, позивачу запропоновано прибути до ГУ ДПС у Волинській області на 10:00 год. 22.11.2021 для надання, в тому числі, вмотивованих пояснень та документів щодо фактів, викладених в акті перевірки, що зроблено ним не було. Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументи сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки позивач не надав документи для проведення перевірки, в тому числі, й у строк, визначений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, у контролюючого органу були законні підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Щодо долученого до матеріалів справи диску з записом з відеокамери, встановленої в магазині, де проводилась перевірки, на які покликається позивач, то суд апеляційної інстанції зауважує, що на вказаному диску міститься шість коротких відеофайлів, без звуку, з яких не вбачається можливим встановити ні факт подання відповідних первинних документів, ні підтвердити пропозицію подання таких, як це стверджує позивач. Тому, як вірно вказано судом першої інстанції, такий відеозапис не є належними та допустимими доказами на підтвердження факту наявності на момент проведення перевірки у магазині прихідних документів на товар, які підтверджують придбання товару згідно додатку №1 до акта перевірки на суму 21516,00 грн. Разом з тим, платник податків не може посилатися в судовому процесі на документи, які не були надані під час перевірки або впродовж 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Щодо встановленого актом перевірки від 05.11.2021 незабезпечення проведення розрахункових операцій з використанням РРО на суму 225 грн. з роздрукуванням та видачею фіскального чеку/невидача фіскальних чеків покупцям при покупці товарів, то таке позивач не спростовує. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції у рішенні викладено мотиви правомірності прийняття контролюючим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 10 березня 2022 року у справі №140/15710/21 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко