Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/7270/22

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 серпня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/7270/22 Головуючий в І інстанції: Тарасишина О.М. Дата та місце ухвалення рішення: 20.06.2022 р. м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: судді-доповідача - Шеметенко Л.П. судді - Стас Л.В. судді - Турецької І.О. розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року по справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, - В С Т А Н О В И В: У травні 2022 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить: визнати дії ОСОБА_1 протиправними щодо завдання збитків державі під час проходження військової служби в частині нанесення шкоди по речовій службі на загальну суму 88818,47 грн.; стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в розмірі 88818,47 грн. по речовій службі, яка встановлена службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2016 року №

862. Разом з позовною заявою Військовою частиною НОМЕР_1 подано заяву про поновлення пропущення процесуального строку. У зазначеній заяві позивачем вказано, що особовий склад та представники юридичної служби військової частини постійно залучались для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, внаслідок чого не було із об`єктивних причин можливості належним чином організовувати позовну роботу в інтересах військової частини у строки, визначенні КАС України, перебуваючи не у пункті постійної дислокації частини, без можливості доступу до всіх необхідних документів, які б потрібні були для обґрунтування позовних вимог. Також, позивач зазначив, що однією із причин пропуску строку звернення до суду є неналежне виконання попереднім начальником юридичної служби військової частини своїх функціональних обов`язків в частині організації та ведення претензійної і позовної роботи, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2021 року № 1092, виданого за результатами проведеного службового розслідування. Крім того, разом з позовною заявою Військовою частиною НОМЕР_1 подано клопотання про відстрочення сплати судового збору. В обґрунтування заявленого клопотання позивач посилається на те, що процедура виділення коштів та фактичне здійснення оплати судового збору займає велику кількість часу та не може бути здійсненна у короткі строки. Також, позивач посилається на відсутність на своїх рахунках коштів, призначених для здійснення оплати судового збору, та відсутність своєчасного фінансування даних витрат. За викладених обставин та враховуючи введення в Україні воєнного стану, позивач просив відстрочити сплату судового збору до моменту проголошення рішення суду по суті. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду відмовлено, оскільки позивач не навів жодних обґрунтувань на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з даним позовом. Також, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору, оскільки наведені заявником у клопотанні обставини не свідчать про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору, передбачених ст. 133 КАС України та ст. 8 Закону України «Про судовий збір». На підставі наведеного, а також враховуючи недотримання позивачем вимог ст. 161 КАС України, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2022 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з моменту отримання ухвали для подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням інших підстав для поновлення пропущеного строку; копій усіх доданих до позовної заяви документів відповідно до кількості учасників справи; доказів сплати судового збору у розмірі 2481 грн. На виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем подано до суду заяву про поновлення пропущеного процесуального строку. У вказаній заяві позивачем зазначені аналогічні підстави для поновлення строку звернення до суду, які були викладені у заяві, яка подавалась разом з позовом та у задоволенні якої було відмовлено наведеною вище ухвалою. Також, позивач зазначив, що інших підстав для поновлення строку та доказів поважності причин пропуску строку немає. Крім того, позивачем подана до суду першої інстанції заява про усунення недоліків адміністративного позову, до якої додані копії додатків до позовної заяви. Доказів сплати судового збору, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, позивачем до суду першої інстанції надано не було, клопотань про відстрочення або звільнення від сплати судового збору із обґрунтуванням підстав для вчинення таких дій судом також не надано. Розглянувши зміст заяви про поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, викладені у цій заяві, ідентичні обставинам, викладеним в заяві про поновлення строку звернення до суду, яка подавалась разом з позовною заявою. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані судом поважними. Також, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано доказів сплати судового збору. На підставі наведеного, згідно ч. 2 ст. 123, п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року позовну заяву повернуто позивачеві. Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане судове рішення та повернути справу на розгляд до суду першої інстанції, наголошуючи на неповному з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, та порушенні норм процесуального права. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції передчасно та протиправно відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду, оскільки причини пропуску позивачем процесуального строку звернення до суду є поважними. Також, на думку апелянта, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви у зв`язку з несплатою судового збору прийнята без урахування майнового стану позивача. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, згідно якої апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 5-7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. У даній справі Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій, зокрема, просить: стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 завдану шкоду в розмірі 88818,47 грн. по речовій службі, яка встановлена службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2016 року №

862. Суд першої інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах підлягають застосуванню положення ч. 5 ст. 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк та цей строк слід обраховувати з момент прийняття наказу щодо матеріальної відповідальності відповідача (від 09.04.2016 року № 862), який прийнятий за результатами службового розслідування, та на який посилається позивач у позовній заяві. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся до суду з даним позовом у 2022 році з пропуском строку звернення, встановленого вказаними вимогами КАС України, а вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду не можуть бути визнані поважними. Суд першої інстанції забезпечив можливість подання позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення пропущеного строку, ухвалою суду першої інстанції позовну заяву залишено без руху та позивачу надано десятиденний строк для подання вказаної заяви. Однак, позивач таким правом не скористався, подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій вказав аналогічні підстави для поновлення строку звернення до суду, які були викладені у заяві, яка подавалась разом з позовом та у задоволенні якої було відмовлено, а також зазначив, що інших підстав для поновлення строку та доказів поважності причин пропуску строку немає. Також, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору, позовну заяву залишив без руху та надав позивачу десятиденний строк для подання доказів сплати судового збору у сумі 2481 грн. Проте, вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконані, недоліки позовної заяви не усунуті, доказів сплати судового збору позивачем до суду першої інстанції надано не було, клопотань про відстрочення або звільнення від сплати судового збору із обґрунтуванням підстав для вчинення таких дій судом також не надано. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивачеві згідно ч. 2 ст. 123, п.п. 1, 9 ч. 4 ст. 169 КАС України. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на викладене. Так, звертаючись із заявленим позовом позивач вказує, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та внаслідок його дій державі завдано збитків - нанесено шкоду по речовій службі на суму 88818,47 грн., що встановлено службовим розслідуванням, за результатом якого видано наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2016 року №

862. Позивач просить визнати протиправними дії ОСОБА_1 щодо завдання збитків державі під час проходження військової служби в частині нанесення шкоди по речовій службі на загальну суму 88818,47 грн. та стягнути з відповідача завдану шкоду у вказаному розмірі. За усталеною практикою Верхового Суду (в тому числі, згідно постанов Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 та від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16) спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема, й питання відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. В свою чергу, згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, тобто, у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду. Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем вказаного строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. В позовній заяві позивач вказує, що факт нанесення збитків державі у сумі 88818,47 грн. під час проходження військової служби з боку військовослужбовця ОСОБА_1 встановлений службовим розслідування, за результатами якого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2016 року № 862 відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності. Також, до позовної заяви позивача додані витяги з Книг грошових стягнень і нарахувань за 2016, 2021 р.р., до яких внесено суму 88818,47 грн., як таку, що підлягає стягненню з солдата ОСОБА_1 за наведеним вище наказом. Водночас, звертаючись із даним позовом позивач зазначає, що станом на теперішній час наведена сума збитків 88818,47 грн. не відшкодована відповідачем, що і стало підставою для подання даного позову. Таким чином, оскільки факт нанесення збитків державі у сумі 88818,47 грн. під час проходження військової служби з боку військовослужбовця ОСОБА_1 встановлений службовим розслідування, за результатами якого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2016 року № 862 відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності, та ця сума збитків згідно Книг грошових стягнень і нарахувань облікувалась у військовій частині, як станом на початок 2017 року, так і у 2020-2021 р.р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що звертаючись із заявленим позовом про відшкодування такої суми збитків у травні 2022 року позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, встановлений наведеними вимогами КАС України. Факт пропуску строку звернення до суду визнається позивачем. Разом з цим, на думку позивача, пропуск строку обумовлений поважними причинами. Так, як у заяві про поновлення строку звернення до суду, яка подавалась разом з позовною заявою, так і в апеляційній скарзі, позивач вказує, що особовий склад та представники юридичної служби військової частини постійно залучались для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, внаслідок чого не було із об`єктивних причин можливості належним чином організовувати позовну роботу в інтересах військової частини у строки, визначенні КАС України, перебуваючи не у пункті постійної дислокації частини, без можливості доступу до всіх необхідних документів, які б потрібні були для обґрунтування позовних вимог. Також, позивач зазначив, що однією із причин пропуску строку звернення до суду є неналежне виконання попереднім начальником юридичної служби військової частини своїх функціональних обов`язків в частині організації та ведення претензійної і позовної роботи, що підтверджується наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2021 року № 1092, виданого за результатами проведеного службового розслідування. Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наведені позивачем обставини не свідчать про поважність причин пропуску строку звернення із даним позовом фактично близько шести років. Так, колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував факт залучення представників юридичної служби військової частини для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій і Луганській областях, та які б підтверджували, що протягом шести років вказані працівники не могли підготувати та подати відповідну позовну заяву. Крім того, колегія суддів зазначає, що наведені позивачем обставини щодо неможливості подання позову у строки, встановлені КАС України, щодо залучення представників юридичної служби військової частини для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони суперечать іншим обставинам, які вказані позивачем в якості поважних причин пропуску строку звернення до суду, а саме неналежне виконання попереднім начальником юридичної служби військової частини своїх функціональних обов`язків в частині організації та ведення претензійної і позовної роботи. Тобто, позивач фактично самостійно вказує, що у військової частини була можливість звернутись із заявленим позовом у строки, передбачені чинним законодавством, однак, цього здійснено не було через неналежне виконання попереднім начальником юридичної служби військової частини своїх функціональних обов`язків в частині організації та ведення претензійної і позовної роботи. В свою чергу, обставини щодо неналежного виконання попереднім начальником юридичної служби військової частини своїх функціональних обов`язків в частині організації та ведення претензійної і позовної роботи також не можуть свідчити про поважність причин пропуску строку звернення до суду близько шести років. Колегія суддів наголошує, що процесуальні обмеження строку звернення до адміністративного суду з позовом направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. При цьому, причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця обставина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Отже, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але він цього не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19, від 07 жовтня 2021 року у справі № 9901/127/21, від 24 листопада 2021 року у справі № 9901/267/21, від 09 лютого 2022 року у справі № 9901/65/20. Однак, зі змісту конкретних обставин, хронології та послідовності дій позивача не вбачається підстав для висновку про поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду з даним позовом. Наведені позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду мають суб`єктивний характер і не позбавляли останнього можливості звернутися до суду з цим позовом у встановлені КАС України строки. Колегія суддів наголошує, що тривале зволікання зі зверненням до суду з адміністративним позовом через неналежне використання процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що факт неналежного виконання попереднім начальником юридичної служби військової частини своїх функціональних обов`язків в частині організації та ведення претензійної і позовної роботи був встановлений службовим розслідуванням та відображений у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2021 року № 1092 про результати цього розслідування. Однак, навіть після прийняття наведеного наказу військова частина не звернулась із позовом до суду про відшкодування шкоди та позов у даній справі був поданий лише у травні 2022 року, тобто, через рік після закінчення вказаного службового розслідування. При цьому, жодних ґрунтовних причин, чому позивач не міг звернутися до суду з даним позовом він не навів. Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на те, що у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2021 року № 1092 про результати службового розслідування, на який посилається позивач, визначено, що заборгованість військовослужбовців вважати безнадійною та у цьому ж наказі зазначено про відсутність поважних причин для поновлення строків звернення до суду про відшкодування шкоди. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. У даній справі суд першої інстанції забезпечив можливість подання позивачем заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення пропущеного строку, ухвалою суду першої інстанції позовну заяву залишено без руху та позивачу надано десятиденний строк для подання вказаної заяви. Проте, позивач таким правом не скористався, подав до суду першої інстанції заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій вказав аналогічні підстави для поновлення строку звернення до суду, які були викладені у заяві, яка подавалась разом з позовом та у задоволенні якої було відмовлено, а також зазначив, що інших підстав для поновлення строку та доказів поважності причин пропуску строку немає. На підставі наведеного у сукупності, оскільки позивачем не наводиться та зі змісту матеріалів справи не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали йому своєчасно звернутись до суду із даним позовом, що позбавляє суд можливості застосувати приписи КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України. Що стосується доводів апелянта про те, що однією з підстав для повернення позовної заяви став факт несплати судового збору та висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для відстрочення сплати судового збору, який, на думку апелянта, здійснений без урахування майнового стану позивача, а саме тих обставин, що станом на момент подання позову на рахунку військової частини за КЕКВ 2800 був залишок 0,00 грн., колегія суддів зазначає наступне. Так, колегія суддів наголошує, що позивачем виписка з рахунку, на яку останній посилається в апеляційній скарзі та яка підтверджує підстави для відстрочення сплати судового збору, до суду першої інстанції не подавалась. Також, колегія суддів звертає увагу на те, що судом першої інстанції було відмовлено у відстроченні сплати судового збору та позовну заяву залишено без руху і надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви в частині сплати судового збору, однак, позивач своїм правом на подання клопотання про відстрочення сплати судового збору із наданням доказів необхідних для вчинення такий дій судом, в тому числі, виписки з рахунку, на яку позивач посилається в апеляційній скарзі, не скористався та на виконання вимог ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху щодо сплати судового збору взагалі не подав будь-яких клопотань, міркувань. На підставі наведеного, колегія суддів відхиляє вказані доводи апелянта. Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що факт пропуску позивачем строку звернення до суду та відсутність поважних причин пропуску такого строку є самостійною підставою для повернення позовної заяви. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано прийняв рішення про повернення позовної заяви, ухвала суду першої інстанції відповідає нормам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків останньої, а тому, підстави для її скасування колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення. Крім того, з позивача підлягає стягненню несплачена ним сума судового збору за подання апеляційної скарги, сплата якої відстрочена за ухвалою суду апеляційної інстанції. Керуючись ст.ст. 241, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 червня 2022 року - залишити без змін. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106) несплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2481 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду. Судове рішення складено у повному обсязі 09.08.2022 р. Суддя-доповідач: Л.П. Шеметенко Суддя: Л.В. Стас Суддя: І.О. Турецька