Постанова Львівський апеляційний суд № 166/732/20

Справа № 166/732/20 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З. Провадження № 22-ц/811/80/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Мікуш Ю.Р. Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В. секретар Іванова О.О. З участю представника відповідача адвоката Потопальського Б.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 166/732/20 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 -адвоката Потопальського Б.М. на рішення Сихівського районного суду м.Львова від 07 грудня 2021 року у справі за позовом Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова до ОСОБА_1 про стягнення вартості навчання. в с т а н о в и в: 22 липня 2020 року Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на навчання в розмірі 240 203,55 грн. В обґрунтування позову зазначає, що між Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І. Пирогова та ОСОБА_1 було укладено Угоду про підготовку лікаря №1450. Позивач умови угоди виконав та забезпечив відповідну якість та рівень підготовки фахівця з вищою освітою. Відповідач закінчила навчання та отримала у позивача за рахунок коштів державного бюджету повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», здобула кваліфікацію лікаря. Згідно Угоди та Картки працевлаштування випускника від 24.06.2017 та направлення на роботу від 30.03.2017 №185 відповідач зобов`язувалася прибути за місцем направлення, працевлаштуватися та відпрацювати за вказаним місцем направлення три роки. Однак, відповідач не відпрацювала за місцем направлення три роки, у зв`язку із чим просить позов задовольнити. Ухвалою Ратнівського районного суду Волинської області від 28.07.2020 року вищевказану справу передано за підсудністю на розгляд Сихівського районного суду м.Львова. Рішенням Сихівського районного суду м.Львова від 07 грудня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова кошти в сумі 240 203,55 в рахунок відшкодування витрат на навчання. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова судовий збір в сумі 3 603,05грн. Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 -адвокат Потопальський Б. М. В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права , висновки суду є помилковими. Вважає, що аналіз змісту спірної угоди № 1450 не дозволяє дійти висновку про поширення зобов`язання відшкодувати вартість навчання на порушення умови про відпрацювання трьох років за направленням. Медуніверситет не був позбавлений права і можливості чітко встановити усі випадки застосування указаного зобов`язання. Вважає, що позивач мав усі можливості при застосуванні типової угоди відповідним чином удосконалити її, проте не зробив цього і тому повинен нести ризик пов`язаних з цим негативних наслідків. Суд першої інстанції жодним чином не дослідив зміст і правові наслідки положення угоди №1450 щодо відсутності відповідальності саме за неповне відпрацювання трьох років, а не за відмову їхати за призначенням. Зазначає, що розмір суми стягнення є недоведеним. В довідці №18/1132 від 23.06.2020 року не наведено, яким саме чином нараховувалася вартість навчання (основна сума боргу), за який період розраховано індекс інфляції та 3% річних. Судом не враховано того, що відповідач відпрацювала за направленням у період з 01.02.2019 р. по 27.11.2019 року. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити. На виконання вимог ст.360 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту ЦПК) відзив на апеляційну скаргу суду не надано. Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоч належним чином був повідомлений про день і час слухання справи електронною поштою, яку надав суду. Причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Згідно ч.1 ст.367 ЦПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи та судом встановлено, що 01.09.2011 року між Вінницьким національним медичним університетом ім. М.І.Пирогова ( надалі по тексту ВНМУ, позивач) та ОСОБА_1 у зв`язку із зарахуванням відповідача на навчання за державним замовленням було укладено Угоду № 1450 від 01.09.2011 року про підготовку лікаря за кошти державного бюджету із зобов`язанням після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати за направленням не менше три роки. Згідно Витягу з наказу № 383 від 23 червня 2017 року Вінницького НМУ відповідачу ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію лікаря та видано диплом з відзнакою. Зазначений факт підтверджується також копією диплома серії НОМЕР_1 від 24 червня 2017 року, що підтверджує виконання позивачем взятих на себе зобов`язань за угодою. Відповідно до розрахунків ВНМУ вартість навчання ОСОБА_1 складає 189 753,73 грн. Відповідно до Картки працевлаштування випускника від 24.06.2017 року ОСОБА_1 погодилася з пропозицією щодо працевлаштування в Управлінні охорони здоров`я Волинської ОДА Ратнівської ЦРЛ на посаду лікаря з ультразвукової діагностики. 30.03.2017 року ОСОБА_1 отримала направлення на роботу №185 в УОЗ Волинської ОДА Ратнівська ЦРЛ на посаду лікаря з ультразвукової діагностики. 27.11.2019 року ОСОБА_1 звільнена з посади лікаря-рентгенолога комунального некомерційного підприємства «Ратнівська ЦРЛ» за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, що підтверджується листом УОЗ Волинської ОДА від 26.12.2019 року. Отже, ОСОБА_1 працювала за направленням Вінницького НМУ з 01.02.2019 року по 27.11.2019 року. Наказом № 398-ос від 26.11.2019 року ОСОБА_1 лікаря-рентгенолога рентгенологічного відділення з 27.11.2019 року звільнено з роботи за власним бажанням. Задовольняючи позовні вимоги Вінницького НМУ, суд першої інстанції правильно зазначив, що відповідач ОСОБА_1 порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання. Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції в частині стягнення грошових коштів затрачених на навчання, однак не погоджується із стягненням суми інфляційних втрат та 3% річних відповідно до довідки № 18/1132 від 23.06.2020 року. Відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 23 січня 1996 року № 77/96 «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів прописано, що особи, які навчаються за рахунок державних коштів, укладають з адміністрацією вищого навчального закладу угоду, за якою вони зобов`язуються після закінчення навчання та одержання відповідної кваліфікації працювати в державному секторі народного господарства не менше ніж три роки. У разі відмови працювати у державному секторі народного господарства випускники відшкодовують в установленому порядку до державного бюджету повну вартість навчання. Зазначеному Указу № 77/96 від 23 січня 1996 року кореспондує зміст Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого постановою КМУ від 22 серпня 1996 року №992 (далі по тексту Порядок). Згідно п.21 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, затвердженого наказом МОЗУ від 25 грудня 1997 року № 367 передбачено обов`язок особи, яка не відпрацювала встановлений трирічний строк, компенсувати, крім вартості навчання, також всі витрати. При цьому, за змістом угоди від 01 вересня 2006 року, відповідач зобов`язується прибути після закінчення вищого навчального закладу освіти на місце направлення і відпрацювати не менше трьох років; у разі відмови їхати за призначенням відшкодувати відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання в установленому порядку. Зміни та доповнення до цієї угоди вносяться шляхом підписання додаткових угод. Отже, угодою передбачено відповідальність випускника лише за відмову їхати за призначенням. З листа Волинської ОДА УОЗ № 4390/15/2-19 від 26.12.2019 року вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_1 фактично працювала за направленням з 01.02.2019 року по 27.11.2019 року, тобто 9 місяців 27 днів. За змістом частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно частини першої статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору чи вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами ( стаття 629 ЦК). Відповідно до ст.610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання). Відповідно до частини другої статті 52 Закону України «Про освіту» ( в редакції 1991 року) випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов`язані відпрацювати за направленням і в порядку, встановленому КМУ. ОСОБА_1 добровільно підписуючи угоду від 01 вересня 2006 року, погодилася на її працевлаштування навчальним закладом у якому вона навчалася та закінчила навчання з відзнакою, здобувши спеціальність лікаря, отримала направлення на роботу у Волинську область. Навчаючись за кошти Державного бюджету, ОСОБА_1 погодилася відшкодувати вартість свого навчання у разі відмови відпрацювати не менше трьох років. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення вартості навчання, суд першої інстанції правильно прописав, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства України та угоди від 01.09.2011 року №1450 в частині її зобов`язання відпрацювати після закінчення медичного університету три роки відповідно до направлення на роботу. Відповідно до відомостей, наданих позивачем і наявних у матеріалах справи як додаток №10 до позовної заяви, станом на 22.06.2020 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 240 203,55 грн., що складається з основної суми боргу в розмірі 189 753,73 грн., індексу інфляції 43 453,60 грн., 3% річних 6 996,22 грн. та підтверджується довідкою № 18/1132 від 22.06.2020 року. Із розрахунку заборгованості за навчання за 2011-2017 навчальний рік випускника ВНМУ ім..М.І.Пирогова ОСОБА_1 спеціальність «Лікувальна справа» від 22.06.2020 року (а.с.17) не встановлено з якого розрахунку помісячно, який індекс інфляції, за який період проведено нарахування інфляції в розмірі 43 453,73 грн. У зазначеному розрахунку містяться відомості щодо 3% річних в розмірі 6 996,22 грн., однак не зазначено від якої суми нараховані три відсотки відповідно до ст.625 ЦК та за який період. Згідно листа-вимоги №01/10-41 (а.с.16) ОСОБА_1 визначений семиденний строк від дня отримання листа- вимоги для оплати вартості навчання в розмірі 189 753,73 грн. У визначений адміністрацією університету семиденний строк, ОСОБА_1 не відшкодувала вартості навчання. Відповідно до ст. 530 ЦК якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Колегія суддів вважає, що грошове зобов`язання ОСОБА_1 виникло на підставі листа-вимоги з дати його отримання і може вважатися простроченим після спливу семи днів з дати його отримання. Тому, розрахунок інфляційних втрат та 3% річних могло би здійснюватися з дати не раніше 21 лютого 2020 року, однак наданий позивачем розрахунок не відображає періоду та інших вимог що до нього ставляться при проведенні нарахувань, що входить в обов`язок позивача. Така правова позиція Верховного Суду у справі № 279/51/18 від 21 квітня 2020 року. Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК). В рішенні Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп-2004 у справі № 1-33/2004 зазначається, що справедливість-одна з основних засад права та є вирішальною у визначенні права, як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Згідно ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. У справі Yanasik проти Туреччини (рішення від 06 січня 1993 року, заява № 14524/89) щодо права на освіту ЄСПЛ зазначив, що гарантування права на освіту не виключає застосування дисциплінарних стягнень; встановлені обмеження у справі заявника щодо права на освіту у Військовій академії не обмежують його право на освіту у цивільних навчальних закладах. Колегія суддів вважає, що стягнення з відповідача ОСОБА_1 вартості навчання в розмірі 189 753,73 грн. відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до ст.375 ЦПК залишає апеляційну скаргу в цій частині без задоволення. Щодо стягнення інфляційних сум в розмірі 43 453,60 грн. та 3% річних в розмірі 6 996,22 грн. зазначені суми не підлягають до задоволення у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Відповідно до ч.1 п.1,3 ст. 376 ЦПК підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: п.1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; п.3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2; 376 ч.1 п.1,3; 383; 384; 389-391 ЦПК України,- суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 -адвоката Потопальського Б.М. задовольнити частково. Рішення Сихівського районного суду м.Львова від 07 грудня 2021 року змінити в частині стягнення вартості навчання, зазначивши, що стягненню підлягає сума 189 753,73 грн. ( Сто вісімдесят дев`ять сімсот п`ятдесят три грн.. 73 коп). В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 28 липня 2022 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк