Постанова Київський апеляційний суд № 366/931/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 серпня 2022 року м. Київ Унікальний номер справи № 366/931/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7911/2022 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 02 лютого 2022 року, ухвалене під головуванням судді Ткаченка Ю.В., у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі, - в с т а н о в и в : У квітні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 120 497,02 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 430,00 грн. та 2 270,00 грн. судового збору. В обґрунтування вимог позовної заяви зазначив, що 01 серпня 2017 року відповідач ОСОБА_1 була прийнята на посаду лікаря-інтерна зі спеціальності «Внутрішні хвороби» в КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» (який з 14 серпня 2018 року реорганізовано шляхом перетворення в КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ»). 01 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про навчання в інтернатурі (заочний цикл) № 3, відповідно до умов якого КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» здійснює стажування в інтернатурі ОСОБА_1 за спеціальністю «Внутрішні хвороби» за навчальним планом і програмою, затвердженими для цієї спеціальності МОЗ України на строк 24 місяці. Також, лікарня забезпечує необхідні умови інтерну ОСОБА_1 для здобуття знань та практичних навичок з обраної спеціальності. Окрім того, лікарня зобов`язувалася працевлаштувати лікаря-інтерна ОСОБА_1 за спеціальністю після закінчення інтернатури. Зазначав, що повністю виконав умови договору, а саме організував та здійснив стажування лікаря-інтерна ОСОБА_1 на заочному циклі за навчальним планом та програмою, затвердженими для цієї спеціальності МОЗ України, зокрема, позивач провів стажування на своїй клінічній базі, працевлаштував ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна, окрім того, позивач платив відповідачу винагороду, сплачував обов`язкові податкові відрахування та внески, надав щорічні відпуски відповідачеві та направляв її у відрядження до навчального закладу для проходження очного циклу інтернатури зі збереженням заробітної плати та оплати відрядних тощо. У свою чергу, відповідач взяла на себе зобов`язання якісно і добросовісно виконувати навчальні плани і відповідні програми, виконувати вимоги законодавства з організації надання освітніх послуг, а також після закінчення інтернатури обов`язково відпрацювати у Іванківській ЦРЛ на посаді лікаря не менше 3-х років. Однак відповідач не виконала пункт 3.5 договору, а саме з невідомих причин, після закінчення терміну навчання в інтернатурі не приступила до роботи на посаді лікаря у Іванківській ЦРЛ, при цьому надіслала поштою заяву про звільнення її з посади лікаря-інтерна у зв`язку з закінченням встановленого терміну навчання в інтернатурі та закінчення терміну дії договору. У зв`язку з цим, наказом головного лікаря КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» № 333-к від 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 з 19 липня 2019 року було звільнено з посади лікаря-інтерна за прогули без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Зауважував, що відповідно до п. 4.2 договору в разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй позивачем за період стажування в інтернатурі. Бухгалтерією КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» було проведено розрахунок витрат позивача на проходження інтернатури лікаря-інтерна ОСОБА_1 за період з 01 серпня 2017 року по 19 липня 2019 року, загальна сума яких становить 120 497,02 грн. Вважає, що оскільки лікар-інтерн ОСОБА_1 не відпрацювала обов`язковий строк та не відшкодувала у добровільному порядку суму витрат, понесених КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на оплату її стажування в інтернатурі, зокрема суми заробітної плати, матеріальної допомоги, сплату ЄСВ тощо, тому є всі підстави для стягнення зазначених витрат з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» в судовому порядку (т. 1 а.с. 1-4). У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог відмовити повністю (т.1 а.с. 140-146). Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 02 лютого 2022 року позов КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» до ОСОБА_1 про стягнення витрат за період стажування в інтернатурі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 120 497,02 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 6000,00 грн. У решті позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 182-189). Не погодившись із рішенням районного суду, 28 травня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просила рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог (т. 1 а.с. 209-237). В апеляційній скарзі зазначала, що в оскаржуваній частині рішення районного суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки заробітна плата не може бути віднесена до вартості навчання, а чинним трудовим законодавством не передбачена можливість стягнення з працівника нарахованої та виплаченої йому заробітної плати за час виконання трудових обов`язків. Зазначала, що згідно довідки про витрати позивача на проходження інтернатури лікаря-інтерна ОСОБА_1 також крім заробітної плати, враховано ЄСВ 22 % відрядження, матеріальна допомога, відрядження та гуртожиток. Тобто такі виплати не підлягають стягненню, оскільки їй не виплачувалися. Посилання суду на обов`язок лікаря-інтерна відпрацювати у замовника не менше трьох років, як обов`язок, передбачений угодою про проходження інтернатури із випускником від 01 серпня 2017 року не може бути підставою для повернення виплаченої йому за час проходження інтернатури заробітної плати, оскільки не відповідає вимогам ст. 127 КЗпП України та ст. 1215 ЦК України. Крім того, на дату укладення договору про співпрацю законодавча норма про обов`язковість відпрацювання випускником медичного вищого навчального закладу після закінчення інтернатури втратила чинність. Вважає, що необґрунтованим є посилання суду на постанову Великої Палати Верховного Суду по справі № 607/3693/17 від 26 січня 2021 року, оскільки правовідносини, які є предметом даного спору та правовідносини у вказаній справі не є подібними. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив, про розгляд справи апеляційним судом, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні), сторони були сповіщені належним чином, про що у справі є докази (т. 1 а.с. 246). Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Розглянувши матеріали позовної заяви, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 закінчила в 2017 році Вінницький національний медичний університет ім.. М.І. Пирогова здобула кваліфікацію: спеціаліст, спеціальність «Лікувальна справа», професійна кваліфікація: лікар, що підтверджується дипломом спеціаліста серії НОМЕР_1 , виданий 24 червня 2017 року (т. 1 а.с.15). Згідно з направленням на роботу № 135 від 30 березня 2017 року ОСОБА_1 була направлена в розпорядження Броварської ЦРЛ для роботи на посаді лікаря приймальної палати (відділення) з місячним окладом за штатним розкладом (т. 1 а.с. 9). Наказом Департаменту охорони здоров`я КОДА «Про працевлаштування лікаря ОСОБА_1 » № 281-н від 22 серпня 2017 року було доручено головному лікарю КЗ ІРР «Іванківської ЦРЛ» Кадун О.М. зарахувати на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Внутрішні хвороби» ОСОБА_1 з 01 серпня 2017 року. Також в даному наказі зобов`язано визначити керівника заочної частини інтернатури, а після закінчення інтернатури перевести ОСОБА_1 на посаду лікаря-терапевта КЗ ІРР «Іванківської ЦРЛ» для відпрацювання трьох років (т. 1 а.с.7). На підстави даного наказу та заяви ОСОБА_1 про прийняття на посаду лікаря-інтерна від 01 серпня 2017 року, головним лікарем КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» Кадун О.М. було видано наказ «Про прийняття на посаду лікаря-інтерна ОСОБА_1 » № 236 від 22 серпня 2017 року, в якому було прийнято ОСОБА_1 на посаду лікаря-інтерна за спеціальністю «Внутрішні хвороби» з 01 серпня 2017 року, визначено керівника інтернатури та обов`язок укладання угоди з ОСОБА_1 про проходження інтернатури та відпрацювання за спеціальністю (т. 1 а.с. 3, 6). 01 серпня 2017 року між позивачем та відповідачем було укладено договір про навчання в інтернатурі (заочний цикл) № 3, відповідно до пункту 1.1. якого КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» здійснює стажування в інтернатурі ОСОБА_1 за спеціальністю «Внутрішні хвороби» за навчальним планом і програмою, затвердженими для цієї спеціальності МОЗ України на строк 24 місяці. Згідно до пунктів 2.1., 2.2., 2.5. договору Іванківська ЦРЛ взяла на себе зобов`язання організувати та здійснювати стажування інтерна ОСОБА_1 на заочному циклі за навчальним планом і програмою, затвердженим для цієї спеціальності МОЗ України: стажування на клінічній базі. Також, Іванківська ЦРЛ забезпечує необхідні умови інтерну ОСОБА_1 для здобуття знань та практичних навичок з обраної спеціальності. Окрім того, Іванківська ЦРЛ зобов`язувалася працевлаштувати лікаря-інтерна ОСОБА_1 за спеціальністю після закінчення інтернатури. В свою чергу, ОСОБА_1 взяла на себе зобов`язання якісно та добросовісно виконувати навчальні плани і відповідні програми, виконувати вимоги законодавства з організації надання освітніх послуг та після закінчення інтернатури обов`язково відпрацювати у Іванківській ЦРЛ на посаді лікаря не менше 3-х років (пункти 3.2., 3.3. та 3.5. Договору). Відповідно до пункту 4.1. та 4.2. договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, а в разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ», за період стажування в інтернатурі (т. 1 а.с.12-14). Листом від 05 серпня 2019 року головним лікарем КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» було повідомлено в.о. директора департаменту охорони здоров`я КОДА про те, що лікар-інтерн зі спеціальності «Внутрішні хвороби» ОСОБА_1 з невідомих причин не приступила до роботи після закінчення щорічної відпустки (19.07.2019). Також зазначили, що 26.07.2019 ОСОБА_1 надіслала поштою заяву про її звільнення з посади лікаря-інтерна у зв`язку з закінченням терміну навчання і інтернатурі, при цьому згідно договору після закінчення інтернатури ОСОБА_1 обов`язково мала відпрацювати у КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» на посаді лікаря не менше 3-х років, однак до роботи не приступила (т. 1 а.с. 22). Департамент охорони здоров`я КОДА своїм листом від 19 вересня 2019 року за №33.04/3833-2019 повідомив КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», що за умови підписання угоди на відпрацювання 3-х років молодий спеціаліст зобов`язаний відпрацювати за направленням, в іншому випадку, він несе відповідальність, відповідно до умов договору та законодавства (т. 1 а.с. 23-25). Наказом головного лікаря КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» № 333-к від 25 вересня 2019 року ОСОБА_1 з 19 липня 2019 року було звільнено з посади лікаря-інтерна за прогули без поважних причин, на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 26). Відповідно до відповіді Національної медичної академії післядипломної освіти МАПО імені П.Л. Шупика № 12/20-1438 від 06 серпня 2020 року на запит КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», ОСОБА_1 , навчалася в НМАПО імені П.Л. Шупика в очній частині інтернатури з 2017 по 2019 за спеціальністю «Внутрішні хвороби» та їй був виданий сертифікат лікаря-спеціаліста №7786 від 26 вересня 2019 року. Лікар-інтерн ОСОБА_1 успішно пройшла атестацію на визначення знань та практичних навиків і їй було присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Внутрішні хвороби» від 26 червня 2019 року № 2150 (т. 1 а.с.30). 21 грудня 2019 року представником позивача - адвокатом Шурубор В.І. на адресу ОСОБА_1 було направлено лист з вимогою виконати взяті останньою зобов`язання за договором та відпрацювати зазначений строк у Іванківській ЦРЛ, а у разі відмови від відпрацювання - повернути підприємству витрати, котрі були понесені закладом охорони здоров`я у зв`язку з стажуванням ОСОБА_1 в інтернатурі у розмірі 120 497,02 грн. (т. 1 а.с. 27-29). Згідно з розрахунком витрат на проходження інтернатури лікаря-інтерна ОСОБА_1 , яка зазначена в довідці КНР ІРР «Іванківська ЦРЛ» №105 від 05 листопада 2019 року, загальна сума витрат, за період з 01 серпня 2017 року по 19 липня 2019 року, становить 120 497,02 грн. (т. 1 а.с. 31). Відповідно до пункту 1.2. статуту КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ», який затверджений рішенням Іванківської районної ради від 10.08.2018 №VII-37/446 підприємство створене за рішенням Іванківської районної ради від 10.08.2018 №VII-37/446 «Про створення комунального некомерційного підприємства Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» в результаті перетворення комунального закладу Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» у комунальне некомерційне підприємство. Підприємство є правонаступником усього майна, всіх пав та обов`язків комунального закладу Іванківської районної ради «Іванківська центральна районна лікарня» (т. 1 а.с.74-89). Статтею 197 КЗпП України передбачено, що працездатній молоді - громадянам України віком від 15 до 28 років після закінчення або припинення навчання у закладах середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої чи вищої освіти, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення із строкової військової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу або альтернативної (невійськової) служби надається перше робоче місце на строк не менше двох років. Молодим спеціалістам - випускникам закладів освіти державної форми власності, потреба в яких раніше була заявлена підприємствами, установами, організаціями, надається робота за фахом на період не менше трьох років у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.п. 1.1 - 1.2 та п. 2.1 Положення про спеціалізацію (інтернатуру) випускників вищих медичних і фармацевтичних закладів освіти ІІІ-ІV рівня акредитації, медичних факультетів університетів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 вересня 1996 року № 291 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), спеціалізація (інтернатура) є обов`язковою формою післядипломної підготовки випускників всіх факультетів медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів незалежно від підпорядкування та форми власності, після закінчення якої їм присвоюється кваліфікація лікаря (провізора) - спеціаліста певного фаху. В інтернатуру зараховуються випускники медичних і фармацевтичних вищих закладів освіти ІІІ - ІV рівнів акредитації, медичних факультетів університетів після складання державних іспитів та присвоєння кваліфікації лікаря (провізора) і отримання диплому з певної лікарської (провізорської) спеціальності. Основним завданням інтернатури є підвищення рівня практичної підготовки випускників вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти III-IV рівнів акредитації медичних факультетів університетів, їх професійної готовності до самостійної лікарської (провізорської) діяльності. У пункті 3 Порядку працевлаштування випускників державних вищих медичних (фармацевтичних) закладів освіти, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 грудня 1997 року № 367 (далі - Порядок), визначено, що випускник державного вищого медичного (фармацевтичного) закладу освіти III-IV рівнів акредитації, якому після навчання в інтернатурі присвоєно кваліфікацію лікаря (провізора)-спеціаліста і який працевлаштований на підставі направлення на роботу, вважається молодим спеціалістом протягом трьох років з моменту укладення ним трудового договору із замовником. Період навчання в інтернатурі до цього терміну не входить. Відповідно до пункту 21 Порядку випускник повинен прибути до місця призначення у термін, визначений у направленні на роботу. Незгода випускника з рішенням комісії з працевлаштування випускників не звільняє його від обов`язку прибути на роботу за призначенням. У разі, якщо він не прибув за направленням або відмовився приступити до роботи за призначенням з причин, не зазначених у пунктах 9 та 18 цього Порядку, чи його звільнено з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або звільнено за власним бажанням протягом навчання в інтернатурі та трьох років після закінчення останньої, він зобов`язаний відшкодувати у встановленому порядку відповідно до державного або місцевого бюджетів вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 уклала з відповідачем договір про навчання в інтернатурі № 3 від 01 серпня 2017 року, яким були визначені права та обов`язки сторін під час проходження стажування в інтернатурі. За Договором від 01 серпня 2017 року, укладеному між КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Замовник), сторони погодили, що Замовник після закінчення інтернатури має обов`язкового відпрацювати у КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» на посаді лікаря не менш ніж три роки. Також у договорі передбачена відповідальність сторін та встановлено, що в разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ» за період стажування в інтернатурі.. Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частина 1 ст. 526 ЦК України визначає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У той же час, відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Судом першої інстанції правильно встановлено, що КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» умови договору № 3 від 01 серпня 2017 року виконані у повному обсязі, зокрема, відповідач на безоплатній основі пройшла стажування в інтернатурі, грошові витрати, пов`язані з проходженням інтернатури, у вигляді виплаченої заробітної плати, витрат на відрядження, оплату відпускних тощо лікарю-інтерну під час навчання поніс позивач, як заклад охорони здоров`я, який взяв на себе зобов`язання здійснити стажування відповідача. У свою чергу відповідач умови договору щодо відпрацювання після закінчення інтернатури за відповідною спеціальністю у Іванківській ЦРЛ не менше, ніж три роки, не виконала. Відповідно до пункту 4.1. та 4.2. договору про навчання в інтернатурі за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України, а в разі не відпрацювання трьох років ОСОБА_1 зобов`язана повернути кошти, виплачені їй КЗ ІРР «Іванківська ЦРЛ», за період стажування в інтернатурі (т. 1 а.с.12-14). Так, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь КНП ІРР «Іванківська центральна районна лікарня» витрати за період стажування в інтернатурі у сумі 120 497,02 грн. у зв`язку з невиконанням умов договору про навчання в інтернатурі. Відповідач посилалася на те, що заробітна плата не може бути віднесена до вартості навчання, а чинним трудовим законодавством не передбачена можливість стягнення з працівника нарахованої та виплаченої йому заробітної плати за час виконання трудових обов`язків. При цьому, суд першої інстанції ухвалюючи рішення дійшов до правильного висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення ЦК України, які регулюють договірні правовідносини і передбачають відповідальність за їх невиконання, а не положення КЗпП України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 зазначено, що договірне зобов`язання - це відносне правовідношення між юридично рівними і майново самостійними особами, що виникає на підставі укладеного договору, який виражає їх загальну волю на досягнення цивільно-правових результатів майнового чи немайнового характеру, настання яких відбувається у разі здійснення боржником певних активних дій, що відповідають праву вимоги кредитора і не зачіпають прав і законних інтересів третіх осіб, що не є учасниками зазначеного правовідношення. Оскільки метою договірних зобов`язань є досягнення їх сторонами певних правових результатів, особливого значення набуває їх виконання. Виконання зобов`язання - це вчинення кредитором і боржником дій, що становлять його предмет. При виконанні різноманітних договірних зобов`язань суб`єкти мусять керуватися загальними засадами, що йменуються принципами виконання зобов`язання. І в сучасних умовах до них відносять принципи належного та реального виконання зобов`язання, які, до речі, традиційно вважалися такими. Зокрема, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 607/3693/17 (провадження № 14-151цс20) зазначила, що якщо між сторонами укладеної угоди про підготовку фахівця з вищою освітою передбачений обов`язок цього фахівця після закінчення відповідного навчання відпрацювати три роки, наприклад, в закладі охорони здоров`я, куди цей фахівець (випускник) буде направлений за розподілом, а також його обов`язок компенсувати (відшкодувати) замовнику його навчання вартість витрат цього замовника на це навчання у разі неприбуття цього випускника за направленням або його відмови без поважних причин приступити до роботи за призначенням (наприклад, відпрацювати три роки в закладі охорони здоров`я, куди випускник направлений за розподілом), то зазначене зобов`язання з відшкодування витрат на навчання є цивільно-правовим договірним зобов`язанням. Таким чином, розумним і справедливим є відповідне договірне зобов`язання щодо відпрацювання фахівцем після закінчення відповідного навчання трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця. Покладення на фахівців, які отримали вищу освіту безкоштовно за державним замовленням, обов`язку щодо оплатного відпрацювання (на умовах не гірших, ніж ті які надаються іншим працівниками державного сектора економіки) за направленням держави протягом визначеного періоду часу (трьох років) не суперечить самій суті конституційного права на безкоштовну вищу освіту і в сучасник умовах економічного розвитку країни відповідає інтересам суспільства, щодо отримання від держави якісних послуг у відповідних секторах. З урахуванням вказаного вірним є висновок суду першої інстанції про те, що отримавши сертифікат лікаря спеціаліста, яким ОСОБА_1 присвоєно звання лікаря - спеціаліста за спеціальністю «Внутрішні хвороби», остання повинна була з`явитися на роботу до КНП ІРР «Іванківська ЦРЛ» для подальшого відпрацювання відповідно до умов підписаної нею угоди. Разом з тим, судом установлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 на роботу не вийшла, причини невиходу на роботу роботодавцю не повідомила, у зв`язку з чим була звільнена з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Колегія суддів перевірила і відхилила посилання апелянта на помилкове посилання районного суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року по справі № 607/3693/17. Предметом позову у справі № 607/3693/17 є стягнення коштів за навчання в інтернатурі, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року зроблено загальні висновки щодо договірних зобов`язань відпрацювання фахівцем після закінчення інтернатури трьох років за направленням замовника такого навчання, який оплатив навчання фахівця. Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2021 рокуу справі № 607/3693/17 підлягають застосуванню у справі, яка розглядається. Відповідач не дотрималася вимог законодавства України та договору від 01 серпня 2017 року в частині зобов`язання відпрацювати після закінчення інтернатури три роки відповідно на посаді лікаря та порушила добровільно взяті на себе цивільно-правові зобов`язання, а тому, встановивши, що позивачем були понесені витрати за період стажування в інтернатурі з 01 серпня 2017 року по 31 серпня 2017 року, з 01 березня 2018 по 01 січня 2019 року у розмірі 120 497,02 грн., суд обґрунтовано стягнув ці кошти з відповідача на користь позивача. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 707/2173/19 і підстав відступу від вищевказаних правових висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не вбачає. З огляду на вищезазначене, колегія суддів відхилила посилання ОСОБА_1 на постанови апеляційних судів в інших справах (т. 2 а.с. 1-4). На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування позивачем надано договір про надання правової допомоги №08/20 від 25 серпня 2020 року з додатком № 1 від 25 серпня 2020 року до нього, акт № 1 прийому передачі юридичних послуг, попередній (орієнтовний) розрахунок сум судових витрат від 12 жовтня 2020 року, детальний опис робіт (наданих послуг) від 12 жовтня 2020 року з описом наданої професійної правничої допомоги із зазначенням часу витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт, що підтверджується матеріалами справи (т. 1 а.с.94-96, 99-104). Колегія суддів, враховуючи обсяг наданих послуг, складність справи та витрачений час, погодилась з визначеним судом розміром до стягнення витрат на професійну правничу допомогу з відповідача у розмірі 6 000,00 грн., які доведені належними та допустимими доказами. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду не спростовують, тому в задоволенні скарги слід відмовити на підставі ст. 375 ЦПК України. Європейський суд з прав людини вказував, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають. З огляду на положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 02 лютого 2022 року залишити без змін. Поновити дію рішення Іванківського районного суду Київської області від 02 лютого 2022 року. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова