Постанова 4811 № 462/814/22

Справа № 462/814/22 Головуючий у 1 інстанції: Бориславський Ю.Л. Провадження № 22-ц/811/1279/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Ніткевича А.В. суддів: Бойко С.М., Копняк С.М. розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2022 року в складі судді Бориславського Ю.Л. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заборгованої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,- встановив: 15 лютого 2022 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до відповідача ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» про стягнення заборгованої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Вимоги обґрунтовувала тим, що вона перебувала у трудових відносинах з ДП «ЛДЗ«ЛОРТА», а 20 вересня 2021 року звільнена з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України з посади охоронника третього розряду відділу охорони (597). Однак, у день звільнення роботодавець не виплатив усіх належних їй сум, а саме нарахованої заробітної плати за період з червня по вересень 2021 року, вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України, компенсації за невикористані дні відпустки, які просить стягнути на її користь. У результаті невчасного розрахунку при звільненні у позивачки виникло право на отримання середнього заробітку. Просила стягнути із ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» заборговану заробітну плату, вихідну допомогу, компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 17100 грн. 87 коп. без урахування ПДФО і військового збору, а також середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.09.2021 по день прийняття рішення суду у справі. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2022 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заборгованої заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні задоволено частково. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з червня по вересень 2021 року, вихідну допомогу та компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки у сумі 17100 гривень 87 копійок без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.09.2021 по 06.04.2022 у розмірі 15000 гривень без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. У решті позову відмовлено. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 1411 гривень 12 копійок судового збору. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. В обґрунтування вимог покликається на те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Вказана стаття є імперативною нормою прямої дії, якою чітко передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку з його вини при звільненні працівника, а саме, що підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначає, що законодавство не передбачає встановлення будь-яких часових обмежень для звернення до суду, а висновки суду, що строк такого звернення надто тривалий і така поведінка працівника є недобросовісною, є безпідставними. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд посилається на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, у якій зазначено, що встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Також, рекомендує мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. У даному випадку не працівник, а власник чи уповноважений ним орган не здійснив певних дій та не виконав свого обов`язку з оплати виконаної найманим працівником роботи. Іншого способу спонукати роботодавця до здійснення розрахунку з найманим працівником та гарантувати останньому право на отримання заробітної плати, як встановлення суворих гарантій з негативними фінансовими наслідками для роботодавця, законодавець не вбачав та реалізував саме у такий спосіб своє право на врегулювання спірних правовідносин. Вказує, що суд безпідставно зменшив розмір середнього заробітку, який повинен сплатити відповідач, не навівши мотивів з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, всупереч вимогам закону пішов на зустріч відповідачу, який з березня 2018 року порушує її право на оплату праці, не вживаючи жодних дій для мінімізації негативних наслідків та не надав жодних доказів щодо існування реальних та об`єктивних обставин, які унеможливили для нього виконати обов`язок по виплаті заборгованої заробітної плати. Тому висновок суду про те, що розмір середнього заробітку в сумі 15 000 грн. буде достатньою компенсацією майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільненні є лише необгрунтованим припущенням суду. З наведених підстав просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 квітня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» в повному обсязі, а саме: стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток з 21.09.2021 по день прийняття рішення суду у справі 06.04.2022, а саме: 35 551,50 грн. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України). Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З матеріалів справи вбачається, що позивачка звернулася до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, сумарний розмір якої не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення. Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції переглядається апеляційним судом лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в силу вимог ч.1, 2 ст. 367 ЦПК України, оскільки в решті таке не оскаржуються ОСОБА_1 . Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні в розмірі 15 000 грн., суд першої інстанції, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного суду, викладеного у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, виходив з того, що такий розмір відповідальності відповідача буде відповідати принципам справедливості та пропорційності, буде достатньою компенсацією майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільненні, є співмірним з розміром заборгованості та не призведе до надмірного фінансового тягара для відповідача. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА», а 20 вересня 2021 року звільнена за власним бажанням відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з посади охоронника 3 розряду (код КП 5169) відділу охорони (597) /наказ № 239к від 20 вересня 2021 року/, що стверджується копією трудової книжки (а.с. 7-10). У довідці № 99, виданій ДП ЛДЗ «ЛОРТА» зазначено, що заборгована заробітна плата позивачки ОСОБА_1 становить: за червень - 4828,06 грн., за липень - 817,92 грн., за серпень - 2231,27 грн. і розрахункові за вересень - 9223,73 грн. Загальна сума - 17100,87 грн. (а.с.11). Згідно із поточною випискою за контрактом з банківського рахунку ОСОБА_1 , зарахування заробітної плати за період з червня по вересень 2021 року не було. Наказом № 239к від 20.09.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 » звільнено позивачку ОСОБА_1 з 20.09.2021 року відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України та вирішено виплатити позивачці компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки та вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку згідно із ст. 44 КЗпП України (а.с.14). Сторони не заперечували той факт, що середньоденна заробітна плата позивачки становить 259,50 грн. Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Згідно із ст.44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. Згідно із ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування відповідальності за частиною першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Як вбачається із роз`яснень, даних в пункті 20, частині 5 пункту 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» не проведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Таке ж роз`яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. Аналіз наведених положень ст.117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Як на підставу для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції посилається на висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-623цс18), предметом якого є застосування положень ст.117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності. У вказаній постанові, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність спірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника, незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Тому, Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість, зменшуючи суму середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні з 419 005,39 грн до 11 000,00 грн., Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що сума компенсації позивачу за роботу у вихідні дні, 3 443,88 грн, яка встановлена судами попередніх інстанцій, є більш ніж у сто разів меншою ніж визначена сума середнього заробітку позивача за час затримки її виплати при звільненні, тому врахувавши очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача Велика Палата Верховного Суду вважала справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 11 000,00 грн., таким чином встановивши її у трикратному розмірі більшою ніж розмір заборгованості. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції до даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів не встановила в діях ОСОБА_1 свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача. При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов`язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних їм сум у день звільнення. Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами, відповідач у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право ОСОБА_1 . Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 до 15 000 грн. Враховуючи те, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги на підставі статті 117 КЗпП України. Звертаючись до суду з позовом, позивачка просила про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21.09.2021 по день прийняття рішення суду у справі. Кількість робочих днів з 21 вересня 2021 року по 06 квітня 2022 року становить 137 робочих днів. Таким чином, середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивачки становить: 259,50 грн. х 137 робочих дні = 35 551 грн. 50 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України визначено, що основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша і третя статті 13 ЦПК України). Враховуючи вимоги ОСОБА_1 , колегія суддів, керуючись закріпленим у пункті 5 частини третьої статті 2, частинах першій і третій статті 13 ЦПК України принципом диспозитивності цивільного судочинства, вважає, що з ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 21 вересня 2021 року по 06 квітня 2022 року в сумі 35551 грн.50 коп. Статтею 141 встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1) і що у випадку, коли суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей же суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13). Зважаючи на те, що колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на 100 % та стягнення на її користь з відповідача 35 551 грн. 50 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та те, що ОСОБА_1 , як при зверненні до суду з позовною заявою, так і з апеляційною скаргою, звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» в дохід держави необхідно стягнути 2481 грн. судового збору (992, 40 грн. за розгляд справи судом першої інстанції та 1488 грн. 60 коп. - за розгляд справи в суді апеляційної інстанції). Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 06 квітня 2022 року в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 35551(тридцять п`ять тисяч п`ятсот п`ятдесят одну) гривень 50 копійок середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні без урахування утримання податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» в дохід держави 2481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривень 00 копійок судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту. Повний текст постанови складено 26 липня 2022 року. Головуючий суддя А.В. Ніткевич Судді: С.М. Бойко С.М. Копняк