Постанова Львівський апеляційний суд № 462/6865/21

Справа № 462/6865/21 Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О. Провадження № 22-ц/811/438/22 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Категорія: 80 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П. секретаря: Івасюти М.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року, - ВСТАНОВИВ: у вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заробітної плати, вихідної допомоги , компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що працювала на посаді економіста матеріально-технічного забезпечення першої категорії відділу 586 Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА», однак наказом № 219-к від 01 вересня 2021 року звільнена з роботи на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Стверджує, що розрахункові листки про нарахування і утримання зарплати та поточна виписка по рахунку свідчать про наявність у відповідача заборгованості з виплати заробітної плати за період з квітня по вересень 2021 року в розмірі 8 852.89 грн.Зазначає, що при припинення трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, який становить 5195.40 грн., враховуючи, що її середньомісячна заробітна плата становить 1 731.80 грн., а середньоденна заробітна плата становить 346.36 грн. Вказує, що пунктом 2 наказу№ 219-к від 01 вересня 2021 року передбачено, крім виплати вихідної допомоги в розмірі 3-х місячного середнього заробітку, компенсацію за 36 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, розмір якої становить 2592 грн., однак в день звільнення з нею не проведено розрахунок. Вважає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум в строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. З наведених підстав просить: -стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 заборговану заробітну плату в сумі 8 852.89 грн. з врахуванням ПДФО і військового збору; -стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 5 195.40 грн. з врахуванням ПДФО і військового збору; -стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 компенсацію за 36 календарних днів невикористаної щорічної відпустки в сумі 2592 грн. з врахуванням ПДФО і військового збору; -стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.09.2021 по день прийняття рішення суду у справі. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з квітня по вересень 2021 року в сумі 8852.89 грн., вихідну допомогу в сумі 5195.40 грн., компенсацію за невикористані щорічні відпустки в сумі 2592 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 вересня 2021 року по 24 листопада 2021 року в сумі 10 000 грн., провівши з цієї суми стягнення податків та обов`язкових зборів, які підлягають стягненню при виплаті заробітної плати. Стягнуто з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. В решті вимог позову відмовлено. Стягнуто з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 908 грн. судового збору. Рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні оскаржила ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Апелянт стверджує, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення є підставою для відповідальності , передбаченої ст. 117 КЗпП України. Стаття 117 КЗпП України є імперативною нормою прямої дії, якою чітко передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку з його вини при звільненні працівника, а саме, що підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначає, що законодавство не передбачає встановлення будь-яких часових обмежень для звернення до суду, а висновки суду, що строк такого звернення надто тривалий і така поведінка працівника є недобросовісною є безпідставними. Вважає, що працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах, а механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця. Вказує, що суд безпідставно зменшив розмір середнього заробітку, який повинен сплатити відповідач, не навівши мотивів з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, та всупереч вимогам закону пішов на зустріч відповідачу, який з березня 2018 року порушує її право на оплату праці, не вживаючи жодних дій для мінімізації негативних наслідків та не надав жодних доказів щодо існування реальних та об`єктивних обставин, які унеможливили для нього виконати обов`язок по виплаті заборгованої заробітної плати. З наведених підстав просить рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненніскасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2022 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року вирішено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року призначено на 15 год. 00 хв. 23 травня 2022 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 02 червня 2022 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 23 травня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 02 червня 2022 року. З апеляційної скарги вбачається, що рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року оскаржується лише в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відтак в іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не перевіряється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та стягуючи середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10 000 грн., суд першої інстанції виходив з того, що такий розмір відповідальності відповідача буде відповідати принципам справедливості та пропорційності та буде достатньою компенсацією майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільненні, є співмірним з розміром заборгованості та не призведе до надмірного фінансового тягара для відповідача. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Державним підприємством «Львівський державний завод «ЛОРТА», в тому числі, починаючи з 22 грудня 2005 року працювала на посаді економіста з матеріально-технічного забезпечення 1-категорії відділу матеріально-технічного забезпечення (586), що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 8-9). З розрахункових листків, виданих Державним підприємством «Львівський державний завод «ЛОРТА» вбачається, що ОСОБА_1 щомісячно нараховувалася заробітна плата, а саме: у липні 2020 року - 2 219.61 грн., у серпні 2020 року - 1276.28 грн., у вересні 2020 року - 4296.24 грн., у жовтні 2020 року - 1528.06 грн., у листопаді 2020 року - 2431.01 грн., у грудні 2020 року - 749.78 грн., у січні 2021 року - 863.99 грн., у лютому 2021 року - 1 623.40 грн., у березні 2021 року - 2 951.64 грн., у квітні 2021 року - 2077.21 грн., у травні 2021 року - 2567.66 грн., у червні 2021 року - 3301.28 грн., у липні 2021 року - 1506.23 грн., у серпні 2021 року - 1586.64 грн.(а.с. 11-12). Довідкою № 117, виданою Державним підприємством «Львівський державний завод «ЛОРТА» підтверджується, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 без врахування податків та зборів становить 289.84 грн (а.с. 25). Випискою по рахунку ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2021 року по 14 вересня 2021 року підтверджується, що заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалася не в повному обсязі, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість з виплати заробітної плати. Наказом № 219-к від 01 вересня 2021 року ОСОБА_1 звільнено з роботи за власним бажанням згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який ухвалює рішення по суті спору. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових відносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересам працівника та роботодавця. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності передбаченої ст.117 КЗпП України (ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»). Аналогічне роз`яснення цієї норми права надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу. Аналіз наведених положень ст.117 КЗпП України свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. За змістом частини першої статті 117 КЗпП обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Зменшуючи розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції застосовано висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №761/9584/15-ц, предметом спору якої є застосування положень ст. 117 КЗпП України щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні та застосування принципу співмірності. На думку колегії суддів, висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №761/9584/15-ц не підлягає застосуванню до даних правовідносин, оскільки в справі №761/9584/15-ц відмінні, не аналогічні до даної справи правовідносини. В справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В справі, що переглядалась Великою Палатою Верховного Суду, позивач звернувся до суду з позовом у квітні 2015 року, тобто зі спливом більш ніж шести років після звільнення з роботи, яке мало місце 16 лютого 2009 року. Разом з тим, в даній справі, позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні через три тижні після звільнення, що свідчить про добросовісність дій позивача та відсутність зловживання нею своїми правами. З огляду на зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного Суду в справі №761/9584/15-ц, оскільки правовідносини у цих справах не є аналогічними. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. З наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача з виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку вбачається, що така становить 20 435.24 грн. При здійсненні розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку позивачем взято середньоденну заробітну плату в розмірі 346.36 грн., яку розраховано з суми нарахованої заробітної плати за липень та серпень 2021 року, тобто за два останні місяці роботи, що передували звільненню, по методиці нарахування середнього заробітку, визначеній Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок…). Однак позивачем взято за основу невірну базу нарахування середньоденної заробітної плати, оскільки зазначено, що за липень 2021 року нарахована заробітна плата в розмірі 1693.10 грн., а за серпень 2021 року - 1770.44 грн. Разом з тим, наявними в матеріалах справи розрахунковими листками підтверджується, що за липень 2021 року позивачу нараховано 1506.23 грн. заробітної плати, а за серпень 2021 року - 1586.64 грн. Відповідно до п. 8 Порядку… Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 3 Порядку…передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Таким чином середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 309.29 грн. ((1506.23 грн. + 1586.64 грн.)/10= 309.29 грн.). З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02 вересня 2021 року по 24 листопада 2021 року в розмірі 18 248.11 грн. (59 робочих днів ? 309.29 грн. = 18 248.11 грн.). Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Враховуючи те, що колегія суддів прийшла до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на 89.3 % та стягнення на її користь з відповідача 17 100.56 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 слід стягнути 1216.27 грн. судового збору, що становить 89.3% сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права . Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 24 листопада 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасувати та ухвалити постанову, якою цю позовну вимогу ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 18 248.11 грн. В решті рішення суду - залишити без змін. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод» «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 1216.27 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови. Постанова складена 02.06.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Н.П. Крайник