Постанова Львівський апеляційний суд № 462/7382/21

Справа № 462/7382/21 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А.І. Провадження № 22-ц/811/448/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В. Категорія: 76 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І. за участі секретаря: Савчук Г.В., без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Львівський державний завод ЛОРТА про стягнення заборгованості заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,- ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державного підприємства Львівський державний завод ЛОРТА про стягнення заборгованості заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати за період з березня по червень 2021 року в розмірі 9 070,25 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України, вихідну допомогу у 20 997,54 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України, компенсацію за 24 календарних дні невикористаної щорічної відпустки у сумі 6331,20 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.06.2021 року по 16.12.2021 року у розмірі 35 000 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 908 гривень судового збору. Стягнуто із Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь держави 908,00 гривень судового збору. У решті позову - відмовлено. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що відповідач систематично позбавляв його права на оплату праці, починаючи з березня 2018 року. Вважає, що суд не взяв до уваги те, що він діяв добросовісно, за захистом своїх прав він звернувся до суду протягом 2 місяців після звільнення. Також вважає необґрунтованим припущенням суду висновок про те, що розмір середнього заробітку в сумі 10 000 грн., буде достатньою компенсацією майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільненні. Посилається на те, що не може вважатись справедливим, пропорційним і таким, що відповідає обставинам справи розмір виплати середнього заробітку в сумі 35 000 грн., оскільки рішення суду не містить правового висновку про те, на якій підставі суд зменшив розмір середнього заробітку, який мав сплатити відповідач за свідому, тривалу затримку виплат з його вини належних йому сум. Судом не наведено в оскаржуваному рішенні жодних розрахунків. Просить рішення суду скасувати частково та ухвалити нове рішення в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Axen v. Germany", заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року "VarelaAssalinocontrelePortugal", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, а відтак апеляційним судом не переглядається. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з принципу розумності, справедливості та пропорційності, а також з того, що ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» є державним підприємством військово-оборонної галузі, проте це не виключає відповідальність відповідача за своєчасну виплату заробітку та визнав доцільним стягнути розмір середнього заробітку у сумі 35 000 грн., що, на думку, суду першої інстанції достатньою компенсацію майнових втрат, які поніс позивач через несвоєчасний розрахунок при звільнені, співмірним із розміром заборгованості, та не призведе до надмірного фінансового тягаря для відповідача. Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Згідно зі ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як вбачається із викладеного ОСОБА_1 в позові розрахунку середнього заробітку станом на 28 вересня 2021 року, який не спростовано відповідачем, середньоденна заробітна плата позивача складає 376, 80 грн. Згідно з відомостей із Листа №3501-06/219 від 12 серпня 2020 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» кількість робочих днів за період з 10 червня 2021 року (наступний день після звільнення) по 16 грудня 2021 року (день ухвалення рішення суду) складає 130 днів. Таким чином, на день ухвалення рішення фактична заборгованість по середньому заробітку за час затримки розрахунку перед позивачем становить 48 984 грн. Метою покладення на роботодавця відповідальності, визначеної у статті 117 КЗпП України, у разі невиконання обов`язку провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. У Постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, провадження № 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і дійшла висновку, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у Постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції до даної справи критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів не встановила в діях ОСОБА_1 свідомого тривалого самоусунення від захисту своїх порушених прав, у зв`язку з чим відсутні підстави вважати, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні збільшився через неправомірну бездіяльність позивача. При цьому, саме на роботодавця нормами КЗпП України покладено обов`язок з нарахування та виплати працівникам всіх належних їм сум у день звільнення. Після звернення ОСОБА_1 до суду з позовними вимогами, відповідач у добровільному порядку врегулювати спір не намагався, що свідчить про його небажання відновлювати порушене право ОСОБА_1 . Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував та дійшов помилкового висновку про зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з 48 984 грн. до 35 000 грн. З урахуванням вищезазначеного апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2021 року на підставі пп.1-3 ч.1 ст.376 ЦПК України слід змінити в частині визначеного судом розміру середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і збільшити його з 35 000 грн. до 48 984 грн., що буде відповідати засадами виваженості та справедливості. В решті рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 375, ст.ст. 375, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 грудня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні змінити. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 48 984 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10 червня 2021 року по 16 грудня 2021 року. В решті рішення суду слід залишити без змін. Стягнути з Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» на користь ОСОБА_1 1362 гривень судових витрат. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 23 травня 2022 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Мікуш Ю.Р. Приколота Т.І.