Постанова Дніпровський апеляційний суд № 227/4527/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1291/23 Справа № 227/4527/21 Суддя у 1-й інстанції - Здоровиця О.В. Суддя у 2-й інстанції - Мірута О. А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді Мірути О.А. суддів Тимченко О.О., Хейло Я.В. за участю секретаря судового засідання - Тимофєєвої В.О. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області апеляційну скаргу Державного підприємства "Вугільна Компанія "Краснолиманська" на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Вугільна Компанія "Краснолиманська" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (суддя Здоровиця О.В.), ухваленого в приміщенні Добропільського міськрайонного суду Донецької області, В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Державного підприємства "Вугільна Компанія "Краснолиманська" про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовної заяви зазначив, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працюючи майстром гірничим. 16 липня 2020 року його було звільнено з підприємства за власним бажанням, а саме за ч.1 ст.38 КЗпП України. Останнім днем його праці було 16.07.2020 року. При звільненні відповідач не здійснив, відповідно до ст.116 КЗпП України, остаточний з ним розрахунок в розмірі 73604,01 грн, що підтверджується виданою відповідачем довідкою. Враховуючи наведене, посилаючись на вимоги ст.ст.116,117 КЗпП Українипозивач просить стягнути заборгованість по заробітній платі у вказаній сумі, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні за період з 17 липня 2020 року по 15.11.2021 звернення з позовом до суду виходячи з середньоденного заробітку в розмірі 735,93 грн. Просив стягнути з відповідача: заборгованість по заробітній платі за період з грудня 2019 року по липень 2020 року у розмірі 73604,01 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 17 липня 2020 року по 15.11.2021 року в розмірі 254631,78 грн.та вирішити питання щодо розподілу понесених ним судових витрат. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2022 року Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено. Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період грудень 2019 року- липень 2020 року в розмірі 79510,58 грн (сума вказана після утримання обов`язкових податків та обов`язкових платежів). Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.07.2020 року по 15.11.2021 року в розмірі 256839,57 грн. Зазначена сума визначена без утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн. Стягнуто з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2568 грн. 40 коп. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заробітної плати за травень 2020 року в розмірі 15005,80 грн . КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі ДП «ВК «Краснолиманська» ставить питання про скасування оскаржуваного рішення в частині стягнення з ДП «ВК «Краснолиманська» середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та зменшення розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга ДП «ВК «Краснолиманська» мотивована тим, що судом першої інстанції до вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не застосовано співмірність заявлених сум до стягнення середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. У судове засідання сторони не з`явились про день та час слухання справи були повідомлені належним чином. Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті. Виходячи з вимог п.11 частини 3 статті 2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку сторін та їх представників в судове засідання такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом встановлено,та вбачається з копії трудової книжки що ОСОБА_1 у період з 07.10.2014 року по 16.07.2020 року працював на посаді гірничого майстра підземним, ДП «ВК «Краснолиманська». Наказом відповідача № 1030/к від 16.07.2020 року позивача звільнено з роботи за власним бажанням згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України, з 16.07.2020 року. (а.с.10.-16). Відповідно до довідки ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» № 964 від 05.10.2021 року(а.с.19), ДП «ВК «Краснолиманська» має заборгованість з випалти заробітної плати ОСОБА_1 становить 73 604, 01 грн. суми заборгованості з виплати заробітної плати вказані після утримання обов`язкових податків та зборів. Тобто як встановлено судом першої інстанції, у довідці ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» № 964 від 05.10.2021 року(а.с.19) допущена помилка при визначені загальної суми заборгованості, яка виникла внаслідок невірного складання вищевказаних сум, та заборгованість по заробітній платі становить 79510,58 грн, а не 73604,01 грн, як зазначено в довідці. Відповідно до довідки ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» № 137 від 24.03.2022 року (а.с.75) станом на 24.03.2022 року(на день видачі цієї довідки) заборгованість відповідача перед позивачем з виплати заробітної плати складає 79510,58 грн . ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційна скарга ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» підлягає задоволенню з наступних підстав. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частин 1, 3 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що при звільненні позивача, з вини роботодавця, йому не було виплачено заборгованість із заробітної плати за грудень 2019 року - липень 2020 року в сумі 79510,58 грн., яка підлягає стягненню з відповідача разом із середнім заробітком за час затримки невиплати одноразової допомоги при звільненні. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із наступного. Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України. Відповідно до статті 116 КЗпП Українипри звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП Українипередбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таким чином, законпокладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність. Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Конституційний Суд України в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звільнення позивача із займаної посади 16.07.2020 року, відповідач не провів виплату позивачеві всіх належних сум, а саме не було виплачено заборгованість із заробітної плати за грудень 2019 року - липень 2020 року в сумі 79510,58 грн. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_1 , який звільнений 16.07.2020 року, не були виплачені всі належні йому суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в межах заявлених вимог. Згідно п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку). Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції в межах заявлених позовних вимог, розміром середнього заробітку за період з 17.07.2020 року по 15.11.2021 року у розмірі 254 631, 78 грн., виходячи з розрахунку 346 робочих дня та середньоденної заробітної плати 735,93 грн. Законпокладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає передбачена статтею 117 КЗпП Українивідповідальність. Встановлений статтею 117 КЗпП Українимеханізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця. Згідно з частиною першою статті 9 ЦК Україниположення ЦК Українизастосовуються до врегулювання, зокрема трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК Українимають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК Українизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК Українитака спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18)та в постанові Верховного суду від 09 вересня 2020 року провадження № 61-2578св19. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку щодо необхідності застосування принципу співмірності до завленої позивачем суми 79510,58 грн. та стягнення на користь позивача ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 80 000грн. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників. Позивач не вживав заходів щодо отримання заборгованості. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно з положеннями пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення недоотриманої спадщини у виді страхових виплат. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог, судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 645, 86 грн. Керуючись статтями 374 , 376 , 381, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державного підприємства "Вугільна Компанія "Краснолиманська" -задовольнити. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 28 вересня 2022 змінити в частині стягнення з Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 17 липня 2020 року по 15.11.2021 року з 254 631, 78 грн. до 80 000 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» витрати по сплаті судового збору в розмірі 645(шістсот сорок п`ять) гривень 86 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий: Судді: