Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3834/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 листопада 2021 рокуЛьвівСправа № 260/3834/20 пров. № А/857/15545/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Качмара В.Я., Большакової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року (головуючий суддя Ващилін Р.О., м. Ужгород) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просив зобов`язати Азово-Чорноморське регіональне управління Державно прикордонної служби України нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 20.04.2017 (день звільнення) по день фактичного розрахунку - 28 жовтня 2020 року за весь час затримки у виплаті відповідно до пп. «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року позов задоволено частково. Зобов`язано Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) за період з 22.04.2017 по день фактичного розрахунку - 28 жовтня 2020 року в сумі 1020,74 грн. У решті позову відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, і просив скасувати таке. В апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. ( основний та ключовий момент) Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок, (власне з цих мотив виходив окружний суд у рішенні від 25.06.2020 року про визнання дій протиправними відповідача, яка виявилася в непроведенні випалати у день звільнення). У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Апелянт зазначає, що суд з власної ініціативи вийшов за межі позовних вимог, які були зобов`язальним характером на вчинення певної дії, перейшовши до формування рішення юридичну конструкцію терміну стягнення. При цьому, суд першої інстанції в своєму рішення не навів жодних доводів про те чому суд виходить за межі заявлених вимог, та чи таке буде ефективним способом захисту порушеного права, і чому саме таке рішення принесене найбільшого результату саме для відновлення порушеного права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля. Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Апелянт зазначає, що стаття 117 КЗпП України має чітку визначену текстуальний форму та зміст та не підлягає широкому або інакшому тлумаченню. Простіше кажучи працівника не розрахували своєчасно та в повному обсязі, що встановлено одним рішенням суду, а іншим принизливо задоволені позовні вимоги частково про стягнення середнього заробітку, хоча норми законодавства передбачають свого роду відповідальність за порушення умов оплати праці в тому числі. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що полковник ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України. Наказом начальника Азово-Чорноморського регіонального управління Державної прикордонної служби України №137-ос «По особовому складу» від 20 квітня 2017 року полковника ОСОБА_1 звільнено у запас за пунктом «а» у зв`язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу з 21 квітня 2017 року. Станом на день звільнення ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за періоди роботи з 2016 по 2017 роки у повному розмірі виплачена не була, що встановлено рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 у справі №260/841/20. Дане рішення набрало законної сили 26 липня 2020 року. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25.06.2020 №260/841/20 задоволено позов ОСОБА_1 до Азово-Чорноморського регіонального управління ДПС. Визнано протиправною бездіяльність Азово-Чорноморського регіонального управління ДПС щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби за період з січня 2016 року по квітень 2017 року. Зобов`язано Азово-Чорноморське регіональне управління ДПС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з січня 2016 по квітень 2017 року включно. На виконання вказаного рішення суду 28 жовтня 2020 року Азово-Чорноморським регіональним управлінням ДПС було виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення, що підтверджується банківською випискою по картковому рахунку. Розглядаючи спір суд першої інстанції врахував, що Згідно ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення згідно з положеннями ч. 2 зазначеної статті входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Абз. 2 ч. 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Індексація доходів населення згідно ст. 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-III від 05.10.2000 відноситься до державних соціальних гарантій та покликана підтримати достатній життєвий рівень громадян та купівельну спроможність їх грошових доходів в умовах зростання цін. Норми ст. 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлюють обов`язковість державних соціальних гарантій для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Судом першої інстанції встановлено, що станом на день звільнення ОСОБА_1 сума індексації грошового забезпечення йому виплачена не була. Як вірно враховано судом першої інстанції, що положеннями ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами. Суд першої інстанції вірно зазначив, що ні Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», ані іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення військовослужбовця Державної прикордонної служби з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Відтак, у даному випадку застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31 жовтня 2019 року у справі №825/598/17 та від 16 липня 2020 року у справі №400/2884/18. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю (далі КЗпП України), власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Нормами ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Відповідальність роботодавця за час затримки розрахунку при звільненій працівника визначена, зокрема нормами ст. 117 КЗпП України, якою встановлено, що у невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, що умовами застосування ч. 1 ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). В свою чергу, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч. 1 ст. 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не ототожнює вирішення спору в судовому порядку з фактичним виконанням роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, позивач має право на підставі ст. 117 КЗпП України отримати середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а саме з 22 квітня 2017 року (наступний день після виключення зі списків особового складу) та по 28 жовтня 2020 року. Судом першої інстанції враховано правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. Так, у вказаній поставні Велика Палата Верховного Суду вирішила відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Натомість сформовано нову правову позицію, відповідно до якої суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Проте за висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, при вирішенні цього питання суд повинен враховувати такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Згідно п. 94.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Суд першої інстанції, при визначенні розміру належної до виплати ОСОБА_1 суми середнього заробітку, правильно виходив з розрахунку, запропонованого в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц. На офіційному веб-сайті Національного банку України розміщені наступні відомості про середньозважену облікову ставку за кредитами: з 14.04.2017 по 25.05.2017 13% річних, з 26.05.2017 по 26.10.2017 12,5% річних, з 27.10.2017 по 14.12.2017 13,5% річних, з 15.12.2017 по 25.01.2018 14,5% річних, з 26.01.2018 по 01.03.2018 16% річних, з 02.03.2018 по 12.07.2018 17% річних, з 13.07.2018 по 06.09.2018 17,5% річних, з 07.09.2018 по 25.04.2019 18% річних; з 26.04.2019 по 18.07.2019 17,5% річних, з 19.07.2019 по 05.09.2019 17% річних, з 06.09.2019 по 24.10.2019 16,5% річних, з 25.10.2019 по 12.12.2019 15,5% річних, з 13.12.2019 по 30.01.2020 13,5% річних, з 31.01.2020 по 12.03.2020 11% річних, з 13.03.2020 по 23.04.2020 10 % річних, з 24.04.2020 по 11.06.2020 8% річних, з 12.06.2020 6% річних. З огляду на суму кошті, що була несвоєчасно виплачена позивачу при звільненні, приблизна оцінка розміру майнових втрат останнього, пов`язаних із такою затримкою, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, за розрахунком суду становить 1020,74 грн. Розрахунок: 1) 13% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 22.04.2017 по 25.05.2017 (34 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 34 днів = 26,26 грн.; 2) 12,5% річних/365 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.05.2017 по 26.10.2017 (154 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 154 днів = 118,95 грн.; 3) 13,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 27.10.2017 по 14.12.2017 (49 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 49 днів = 37,85 грн.; 4) 14,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 15.12.2017 по 25.01.2018 (42 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 42 днів = 32,44 грн.; 5) 16% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.01.2018 по 01.03.2018 (35 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 35 днів = 27,03 грн.; 6) 17% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 02.03.2018 по 12.07.2018 (133 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,05% х 133 днів = 128,42 грн.; 7) 17,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.07.2018 по 06.09.2018 (56 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,05% х 56 днів = 54,07 грн.; 8) 18% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 07.09.2018 по 25.04.2019 (231 день) в розмірі 1931,07 грн. х 0,05% х 231 дні = 223,04 грн.; 9) 17,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 26.04.2019 по 18.07.2019 (84 дні) в розмірі 1931,07 грн. х 0,05% х 84 дні = 81,10 грн.; 10) 17% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 19.07.2019 по 05.09.2019 (49 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,05% х 49 днів = 47,31 грн.; 11) 16,5% річних/365 днів року=0,05% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 06.09.2019 по 24.10.2019 (49 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,05% х 49 днів = 47,31 грн.; 12) 15,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 25.10.2019 по 12.12.2019 (49 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 49 днів = 37,85 грн.; 13) 13,5% річних/365 днів року=0,04% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.12.2019 по 30.01.2020 (49 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,04% х 49 днів = 37,85 грн.; 14) 11% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 31.01.2020 по 12.03.2020 (42 дні) в розмірі 1931,07 грн. х 0,03% х 42 дні = 24,33 грн.; 15) 10% річних/366 днів року=0,03% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 13.03.2020 по 23.04.2020 (42 дні) в розмірі 1931,07 грн. х 0,03% х 42 дні = 24,33 грн.; 16) 8% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 24.04.2020 по 11.06.2020 (49 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,02% х 49 днів = 18,92 грн.; 17) 6% річних/366 днів року=0,02% ставка за кредитом один календарний день: сума боргу за період з 12.06.2020 по 28.10.2020 (139 днів) в розмірі 1931,07 грн. х 0,02% х 139 днів = 53,68 грн. Враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, суд першої інстанції вірно вважав, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 1020,74 грн. З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Виходячи із зазначеного вище, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року по справі № 260/3834/20- без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді В. Я. Качмар О. О. Большакова