Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1579/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/1579/24 пров. № А/857/10227/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Коваля Р. Й., суддів Гуляка В. В., Ільчишин Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року (ухвалене у порядку письмового провадження у м. Львові суддею Мартинюком В. Я.) в адміністративній справі № 380/1579/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення середнього грошового забезпечення, В С Т А Н О В И В : У січні 2024 року ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом, в якому просив: - стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.02.2021 по 16.08.2021 у розмірі 66 846,02 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні з військової служби з ним не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення. Виплату зазначених коштів у розмірі 67 318 грн 31 коп. відповідач здійснив лише 24.12.2023. Вказує, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належним до виплати сум з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.02.2021 по 16.08.2021 у розмірі 66 844 грн 44 коп. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 1000,00 грн понесених судових витрат у виді витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись із цим рішенням, його оскаржила Військова частина НОМЕР_1 , яка вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає те, що у разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку. Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 29 від 15.02.2021 позивача з 15.02.2021 виключено зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення. Листом № 95/1146 від 22.11.2023 у відповідь на запит представника позивача відповідач надав запитувану ним довідку про нараховані грошові суми позивачу згідно рішення Львівського окружного адміністративного суду у справі № 380/2461//22 від 22.09.2022. Також зазначив, що з метою належного виконання рішення суду ним були подані відповідні заявки на отримання коштів для виконання вказаного рішення суду. На цей час грошові кошти не надходили. Згідно витягу з банківського карткового рахунку позивача, який є в матеріалах справи, йому на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 у справі № 380/2461/22 відповідачем 24.12.2023 було виплачено 67 318 грн 31 коп. (індексація грошового забезпечення). Позивач вважаючи свої права порушеними у зв`язку з непроведенням станом на день виключення зі списків особового складу частини розрахунку у повному обсязі, звернувся до суду з цим позовом. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно частини другої статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Згідно з статтею 117 цього Кодексу у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Відтак, нерозповсюдження на військовослужбовців, у тому числі поліцейських, норм Кодексу законів про працю України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати. Разом з тим, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу, неврегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому щодо них необхідно застосувати положення Кодексу законів про працю України, а саме статей 116, 117 цього Кодексу, оскільки трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Верховний Суд у постанові від 04 квітня 2018 року в справі № 524/1714/16-а та постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц сформована позиція щодо застосування принципу співмірності. Непоширення норм Кодексу законів про працю України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Відтак, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що на переконання Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, висновок, викладений у рішенні ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі Меньшакова проти України, а саме у пункті 57 рішення, не узгоджується та суперечить практиці Верховного Суду України, за яким після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (постанова від 15 вересня 2015 року провадження № 21-1765а15). Та підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Норми Кодексу законів про працю України застосовуються у редакції чинній на час звернення позивача до суду. Згідно з частиною другою статті 116 Кодексу законів про працю України відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу грошове забезпечення у повному обсязі у день виключення його зі списків особового складу частини, проте виконав свій обов`язок у повній мірі лише 24.12.2023. Відтак, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за період з 16.02.2021 по 24.12.2023 (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду) є обґрунтованими. Відповідно до ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 16.02.2021 по 16.08.2021). Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі Порядок № 100). Абзацом першим п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 врегульовано, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Згідно з п. 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Період з 16.02.2021 по 16.08.2021 строк затримки розрахунку з позивачем складає 181 календарних днів. Як видно з довідки щодо нарахованого грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 16.02.2021, яка є в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення позивача у грудні 2020 року склав 13 053 грн 09 коп., у січні 2021 року 13 265 грн 62 коп. Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 424 грн 49 коп. (26 318 грн 71 коп. - розмір грошового забезпечення у грудні 2020 року та січні 2021 року / 62 (кількість календарних днів у грудні 2020 року та січні 2021 року). Відтак, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 76 832 грн 69 коп. (424 грн 49 коп. * 181 календарних днів). Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 у справі № 825/325/16 зазначив, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи. Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 (адміністративне провадження № К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Тому, оскільки виплачені суми є меншими від нарахованого середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Істотність частки суми грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 67 318 грн 31 коп. (грошова компенсація виплачена позивачу) / 76832 грн 69 коп. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,87. За таких обставин, судова колегія апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки, становить: 424 грн 49 коп. (середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням) х 0,87 * 181 (кількість днів затримки) = 66 844 грн 44 коп. Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). До матеріалів справи долучено замовлення № 3 про надання правової допомоги на суму 2000 грн 00 коп., а також відповідну квитанцію щодо сплати вказаної суми. При встановленні розміру гонорару за надання професійної правничої допомоги враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, суд вважає, що справедливим і співмірним є зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу від попередньо заявленої суми. Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом даної справи у розмірі 1000 грн. 00 коп. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року в адміністративній справі № 380/1579/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Р. Й. Коваль судді В. В. Гуляк Н. В. Ільчишин