Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/3511/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/3511/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собківа Я.М. При секретарі: Шепель О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС в Київській області (далі - відповідач, ГУ МВС в Київській області), у якому (з урахуванням уточненої позовної заяви) просив: - визнати дії Головного управління Національної поліції в Київській області протиправними щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по втраті працездатності поліцейського у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності та втратою 100 % працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97-102 Закону України «Про Національну поліцію» в порядку і розмірах, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по втраті 100 % працездатності у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції у відповідності до вимог пункту 4 частини 1 статті 97, частини 3 пункту а статей 99-102 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02 липня 2015 року і визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: а) 1 групи - 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, підтверджено внесення змін згідно Закону України №2004-VIII від 06 квітня 2017 року, встановлених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого пункту 9, наказом Міністерства внутрішніх справ України статті 9, наказом від 11 січня 2016 року №4 та перерахувати на банківську картку позивача. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що до заяви про призначення одноразової грошової допомоги надано всі необхідні документи. При цьому, відповідачем протиправно витребувано у позивача інші документи, які розділом 3 наказу №4 та статтями 97-102 Закону України «Про Національну поліцію» не визначені. Також позивач повідомив, що законодавець закріпив лише граничний строк для встановлення інвалідності після звільнення і не обмежив поліцейських у часі щодо можливості встановлення інвалідності ще за час проходження служби в поліції чи звільнення на пенсію. При цьому, Закон України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік випадків, коли виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється і встановлення інвалідності під час проходження служби в поліції чи знаходження на пенсії до таких випадків не відноситься. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року даний адміністративний позов задоволено у повному обсязі. Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано жодних доказів того, що наданий позивачем пакет документів щодо призначення одноразової грошової допомоги не відповідав вимогам чинного законодавства; враховуючи безпідставність та протиправність відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням І групи інвалідності, суд вважає, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права у цій частині, через що наявні підстави для задоволення позову у межах заявлених позивачем позовних вимог. Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ`єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права. Зазначає, що 30 червня 2016 року при первинному огляді Київською обласною спеціалізованою МСЕК позивачу було встановлено І групу інвалідності, причиною якої стало загальне захворювання. При цьому, листом відповідача повідомлено позивача, що для більш детального вивчення порушеного позивачем питання необхідно було подати до ліквідаційної комісії відповідні документи, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850, чого позивачем зроблено не було. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено про її безпідставність та наголошено на законності оскаржуваного рішення. Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 під час проходження служби в органах внутрішніх справ з 12 вересня по 23 вересня 1986 року приймав участь в ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до експертного висновку №482 від 21 жовтня 2016 року, Центральна міжвідомча експертна комісія на засіданні №39 від 11 жовтня 2016 року розглянула звернення ОСОБА_1 і надану згідно Переліку та зареєстровану в ЦМЕК 05 вересня 2016 року документацію ОСОБА_1 на предмет встановлення причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та прийняла висновок про те, що захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. 01 листопада 2016 року позивачу видано довідку №0513787 про ступінь втрати професійної працездатності у відсотках - 100 % з 31 жовтня 2016 року довічно. 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління МВС України в Київській області із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги. За результатами розгляду вказаної заяви листом від 11 вересня 2019 року №29/П-569 Головне управління МВС України в Київській області повідомило позивачу, що для більш детального вивчення порушеного позивачем питання останньому необхідно подати до ліквідаційної комісії Головного управління наступні документи: - заяву відповідного зразка, затвердженого Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності працівника міліції; - копію витягу з акту огляду МСЕК (верхньої частини з обох сторін) первинного та повторного огляду), яка надсилається за місцем призначення пенсії; - копію (верхньої частини первинного огляд) довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати працездатності; - оригінал довідки МСЕК (верхньої частини) про результати визначення ступеня втрати працездатності; - копію свідоцтва про хворобу або постанови ВЛК, яка підтверджує зв`язок захворювання із ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; - копію сторін паспорту та ідентифікаційного номеру; - копію витягу з наказу про звільнення. 12 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Департаменту фінансово-облікової політики МВС України щодо призначення одноразової грошової допомоги у випадку встановлення інвалідності. За результатом розгляду вказаної заяви листом від 17 червня 2020 року №П-10783 Департамент фінансово-облікової політики МВС України зазначив, що оскільки у заяві відсутня інформація стосовно дати звільнення позивача зі служби та підрозділу, у якому ОСОБА_1 проходив службу, то за більш детальною інформацією стосовно призначення та виплати одноразової грошової допомоги необхідно звернутися до органу (підрозділу) за останнім місцем проходження служби. Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Порядок призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги, розміри та підстави, за яких призначення та виплата допомоги не здійснюється, визначено статтями 97-101 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII. Згідно частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію» одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського (далі - одноразова грошова допомога) є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, у разі: 1) загибелі поліцейського, що настала внаслідок протиправних дій третіх осіб, або під час учинення дій, спрямованих на рятування життя людей або усунення загрози їхньому життю, чи в ході участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України або смерті поліцейського внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого за зазначених обставин; 2) смерті поліцейського, що настала під час проходження ним служби в поліції; 3) визначення поліцейському інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із виконанням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 4) визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаних з проходженням ним служби в органах внутрішніх справ або поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті; 5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних із здійсненням повноважень та основних завдань міліції або поліції, чи участі в антитерористичній операції, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності; 6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ або поліції, наслідком якого є часткова втрата працездатності без визначення йому інвалідності. Відповідно до статті 99 Закону України «Про Національну поліцію» розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату: 1) загибелі (смерті) поліцейського (пункт 1) - 750 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; 2) смерті поліцейського (пункт 2) - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; 3) визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 3, інвалідності: а) I групи - 400 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; б) II групи - 300 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; в) III групи - 250 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; 4) визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності: а) I групи - 120 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; б) II групи - 90 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; в) III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; 5) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) унаслідок причин, зазначених у пункті 5, - у розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату; 6) отримання поліцейським поранення (контузії, травми або каліцтва) унаслідок причин, зазначених у пункті 6, - залежно від ступеня втрати працездатності у відповідних відсотках від 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. Згідно частини 6 статті 100 Закону України «Про Національну поліцію» особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, визначеної цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення в них такого права. Як вірно встановлено судом першої інстанції, у спірних правовідносинах з моменту встановлення позивачу інвалідності І групи і до моменту його звернення із заявою про отримання одноразової грошової допомоги три роки не минуло. Стаття 101 Закону України «Про Національну поліцію» передбачає підстави, за яких призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, а саме: якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність, часткова втрата працездатності без визначення інвалідності поліцейського є наслідком: а) учинення ним діяння, яке є кримінальним або адміністративним правопорушенням; б) учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом); г) подання особою свідомо неправдивої інформації про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Тобто, стаття 101 цього Закону містить вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється. Разом з тим, обґрунтовані підстави для відмови у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги з посиланням на положення статті 101 Закону України «Про Національну поліцію» у відповіді відповідача відсутні. Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (частина 2 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію»). Наведене свідчить, що особам, останнім місцем роботи яких є підрозділи Національної поліції, одноразова грошова допомога у разі визначення інвалідності повинна призначатися та виплачуватися згідно положень Закону № 580-VІІІ та Порядку №4. Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що застосуванню в даному випадку підлягає саме Порядок №850, не наводячи при цьому жодних мотивів такого твердження. Так, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» № 850 прийнята 21 жовтня 2015 року, Наказ Міністерства внутрішніх справи «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського» №4 прийнятий 11 січня 2016 року. Вперше 1 групи інвалідності позивачу встановлено 30 червня 2016 року, під час дії Закону № 580-VІІІ та Порядку №4, тобто, застосовувати необхідні саме ці нормативно-правові акти. Наказом Міністерства внутрішніх справи України від 11 січня 2016 року №4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (далі - Порядок № 4). Згідно пункту 1 Розділу ІІ Порядку №4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії. Пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку №4 визначено, що заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського. Відповідно до пункту 5 розділу III Порядку № 4, для виплати одноразової грошової допомоги у разі часткової втрати працездатності без визначення інвалідності чи в разі визначення інвалідності поліцейський подає фінансовому підрозділу: 1) заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням втрати працездатності чи інвалідності; 2) довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Пунктом 1 Розділу IV Порядку №4 передбачено, що фінансові підрозділи в десятиденний строк з дня реєстрації документів готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, форма якого наведена у додатку

2. Висновок про призначення одноразової грошової допомоги складається працівником фінансового підрозділу і підписується керівником фінансового підрозділу та керівником підрозділу, де проходить (проходив) службу поліцейський. Згідно пункту 2 Розділу IV Порядку № 4 керівник Національної поліції (міжрегіонального, територіального органу поліції) у 15-денний строк приймає рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням осіб із зазначенням мотивів відмови. Наказом Міністерства внутрішніх справи України від 12 вересня 2016 року №916, який набрав чинності з 07 жовтня 2016 року, внесені зміни до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського (Порядок №4), згідно яких пункт 5 розділу 1 доповнено підпунктом 4 такого змісту: «пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ». Таким чином, положеннями Порядку № 4 передбачено, що одноразова грошова допомога у разі встановлення інвалідності проводиться за останнім місцем служби, а тому заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності має бути подана працівником за останнім місцем служби. Суд звертає увагу на те, що за змістом пункту 4 частини 1 статті 97 Закону України «Про Національну поліцію», підстава звільнення поліцейського зі служби в поліції (внаслідок захворювання, поранення, які пов`язані з проходженням служби) є обов`язковою умовою призначення одноразової грошової допомоги. За пунктом 7 частини 2 статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» наявність у особи певного захворювання може бути перешкодою для проходження служби в поліції, а відповідно до пункту 2 частини 1 статті 77 цього Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції. Таким чином, судом першої інстанції вірно визначено, що встановлення на законодавчому рівні такої обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги, як звільнення з поліції внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, покликане надати гарантовану з боку держави соціальну допомогу саме тим поліцейським, стан здоров`я яких завадив продовжити службу в поліції, і які припинили її вимушено. Дійсно, позивачем не надано до матеріалів справи документальних доказів, які б містили підстави звільнення позивача та відомостей щодо посади, з якої його звільнено. При цьому, як вбачається з довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0513787 від 01 листопада 2016 року, з 31 жовтня 2016 року позивачу встановлено І групу інвалідності у зв`язку із захворюванням, що пов`язане з виконанням службових обов`язків під час ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії на засіданні №39 від 11 жовтня 2016 року визначено причинний зв`язок захворювання «захворювання пов`язане з виконанням службових обов`язків». Відповідно до довідки від 09 липня 2018 року №7083/109/1008/18 та маршрутного листа №20 майор міліції ОСОБА_1 при участі в заходах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС знаходився в 30-км зоні у період з 12 вересня по 23 вересня 1986 року. Тобто інвалідність позивача пов`язана із проходженням ним служби в органах внутрішніх справ та виконанням ним службових обов`язків під час проходження служби в органах внутрішніх справ щодо ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Так, позивач звернувся із заявою до Міністерства внутрішніх справ України, яка розглянута Департаментом фінансово-облікової політики, однак надана відповідь №П-10783 від 17 червня 2020 року не містить обґрунтованих підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги. З огляду на встановлені обставини та норми законодавства, що регулюють дані відносини, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановлення йому інвалідності по причині захворювання, яке пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, оскільки він приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС під час несення служби як працівник органів внутрішніх справ. Відповідно, враховуючи наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги та документів, що підтверджують даний факт, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність відмови відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги. Щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленою 1 групою інвалідності, у розмірі, визначеному статтями 97, 99 Закону України «Про Національну поліцію», то враховуючи ту обставину, що відповідачем не надано жодних доказів того, що наданий позивачем пакет документів щодо призначення одноразової грошової допомоги не відповідав вимогам чинного законодавства, враховуючи безпідставність та протиправність відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з отриманням І групи інвалідності, суд обґрунтовано дійшов висновку, що позивачем обрано вірний спосіб захисту порушеного права у цій частині, через що наявні підстави для задоволення позову у межах заявлених позивачем позовних вимог. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 14 листопада 2018 року по справі №823/1225/18. Так, завданням адміністративного судочинства згідно ч.1 статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, ч.3 статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до ч.1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. Відповідно до ч.1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. За ч. 2 цієї статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до п.2, 4 та 10 ч.2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього. Як вбачається зі змісту позовних вимог, порушене право позивача полягає в не виконанні суб`єктом владних повноважень обов`язку щодо виплати одноразової грошової допомоги, тобто, має місце певна бездіяльність з боку ГУ МВС в Київській області, що була визнана судом протиправною. При цьому, на думку колегії суддів, ефективним способом захисту порушеного права позивача в даному випадку буде саме зобов`язання Головне управління МВС України в Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по втраті 100 % працездатності у зв`язку із встановленням 1 групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним служби в органах поліції. Слід зазначити, що у відповідності до норм статей 5 та 242 КАС України такий спосіб захисту порушеного права не суперечить жодному закону. Протилежного відповідачем суду не доведено. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до ч.1 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно ч.1 статті 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. За п.2 ч.5 статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 26 липня 2022 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків