Постанова КГС ВС № 910/15612/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2022 року м. Київ cправа № 910/15612/20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратова І.Д. - головуючий, судді - судді - Губенко Н.М., Кролевець О.А., за участю секретаря судового засідання - Коровай Л.В.; за участю представників учасників справи: позивача - Шипілов О.В., відповідача - не з`явився розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська та партнери" на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - Приходько І.В.) від 02.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Тищенко О.В., судді - Чорногуз М.Г., Станік С.Р.) від 18.11.2021 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Шрівастава Саміра до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська та партнери" про стягнення 340 048,76 грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська та партнери" до Фізичної особи-підприємця Шрівастава Саміра про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення №1 від 26.02.2019, Короткий зміст позовних вимог

1. У жовтні 2020 року Фізична особа-підприємець Шрівастава Самір (далі - ФОП) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська та партнери" (далі - Товариство) про стягнення 340 048,76 грн.

2. Позов обґрунтований простроченням відповідачем сплати орендних платежів за умовами договору оренди нежитлового приміщення №1 від 26.02.2019 (далі - Договір). 3. 26 лютого 2021 року Товариство звернулося із зустрічною позовною заявою до ФОП про визнання недійсним Договору.

4. Зустрічні вимоги обґрунтовані тим, що Договір не містить істотної умови, а саме об`єкта оренди, відсутні склад та вартість такого майна, а орендодавець не є власником об`єкта оренди, що суперечить вимогам частини першої статті 761 ЦК України та частини третьої статті 283 ГК України та є підставою для визнання Договору недійсним. Фактичні обставини справи, встановлені судами 5. 26.02.2019 сторони уклали договір оренди нежитлового приміщення №1 (Договір), відповідно до умов якого орендодавець (позивач) передає орендарю (відповідач) в тимчасове платне користування без права викупу нежитлового приміщення (далі - приміщення) загальною площею 200 кв.м. для здійснення підприємницької діяльності. Приміщення розташоване в будівлі № 37 по вул. Уманська в м. Києві на строк з 27.02.2019 по 27.02.2020.

6. Пунктом 1.2 Договору сторони передбачили, що приміщення, що надається в оренду, належить орендодавцеві на підставі договору купівлі-продажу та є його приватною власністю. Також у п. 3.2 Договору міститься інформація про те, що приміщення, яке вказано в п. 1.1. Договору, належить орендодавцю на праві власності.

7. Зі змісту пунктів 5.1, 5.3.2 Договору вбачається, що розрахунки за користуванням приміщенням здійснюються у безготівковому порядку, шляхом щомісячного перерахування, не пізніше 10 банківських днів розрахункового місяця, орендарем грошових коштів (орендної плати) на розрахунковий рахунок орендодавця. Сторони попередньо погодили, що на строк оренди місячний розмір орендної плати за один квадратний метр складає 330 грн. 8. 27.02.2019 сторони підписано акт прийому-передачі приміщення № 1 від 26.02.2019, відповідно до якого відповідачу фактично передано в належному стані нежиле приміщення 200 м.кв., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уманська, будинок № 37.

9. Акт прийому-передачі підписано директором відповідача та скріплено печаткою підприємства без жодних заперечень та зауважень, в тому числі щодо розміру приміщення, його стану, правильності адреси розташування об`єкта оренди тощо. 10. 25.02.2020 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до якої погодили строк дії Договору з 27.02.2020 по 27.02.2021 включно.

11. У період з липня 2019 року по травень 2020 року відповідач здійснював орендні платежі, частково порушуючи умови Договору стосовно строків та розміру внесення орендної плати.

12. Починаючи з травня 2020 року відповідач взагалі не здійснював внесення орендної плати, у зв`язку з чим утворилася основна заборгованість у загальному розмірі 320 000,00 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

13. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021, первісний позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства на користь ФОП основну заборгованість у розмірі 320 000,00 грн, пеню у розмірі 18541,25 грн, інфляційні збитки у розмірі 1507,51 грн та витрати зі сплати судового збору за подання первісного позову у розмірі 5100,73 грн. У задоволенні зустрічного позову про визнання недійсним Договору відмовлено.

14. Суди попередніх інстанцій, задовольняючи первісний позов, виходили з того, що на виконання Договору орендар передав за актом приймання-передачі орендодавцю об`єкт оренди, відповідач з липня 2019 року по травень 2020 року здійснював орендні платежі з порушенням строків та розміру, а з травня 2020 року взагалі не здійснював внесення орендної плати, у зв`язку з чим утворилася основна заборгованість у загальному розмірі 320 000,00 грн, яка відповідно до статей 625, 629 ЦК України, частини першої статті 283 ГК України підлягає стягненню з урахуванням індексу інфляції за час прострочення у розмірі 1 507, 51 грн, а також відповідно до статей 546, 549 ЦК України, статті 230, частини шостої статті 232 ГК України підлягає стягненню пеня у розмірі у розмірі 18 541,25 грн за шість місяців прострочення від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

15. Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в зустрічному позові, дійшли висновку, що підстави для визнання Договору недійсним відсутні, оскільки: - орендар підписав акт прийому-передачі приміщення, в якому підтвердив, що йому фактично передано в належному стані нежиле приміщення 200 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Уманська, будинок № 37; - 25.02.2020 сторони підписали Додаткову угоду № 1 до Договору, в якій дійшли згоди продовжити строк дії Договору на один рік; - орендар не вчиняв дій щодо повернення спірного нежитлового приміщення за актом приймання-передачі, частково сплачував орендні платежі; жодних претензій стосовно відсутності будь-якої істотної умови Договору, або ж невідповідності фактичної адреси місцезнаходження об`єкта оренди з зареєстрованою адресою розташування спірного приміщення, не висловлював; змін до Договору у спірний період не ініціював; - посилання позивача за зустрічним позовом на технічний паспорт (інв. справ № 7741) не є підставою для визнання правочину недійсним, оскільки технічний паспорт виданий на групу приміщень № 93 загальною площею 234,2 кв.м, тоді як об`єктом оренди безпосередньо виступало нежитлове приміщення площею 200 кв.м.; - у разі фактичної невідповідності об`єкта оренди умовам Договору (його площі, адреси розташування тощо), орендар мав право зазначити про це в якості зауважень до акту приймання-передачі, або ж ініціювати зміни до Договору в частині уточнення реквізитів об`єкта оренди; - відповідно до висновку Верховного Суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 506/450/19, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов не унеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав; - посилання на умови договору іпотеки, сторонами якого є орендодавець та окремий суб`єкт (іпотекодержатель), не можуть бути підставою для визнання Договору оренди недійсним, оскільки договір іпотеки було укладено пізніше, і орендарем не доведено, що укладення договору іпотеки будь-яким негативним чином виплинуло на можливість користування об`єктом оренди; - відповідно до висновку Верховного Суду, що викладено у постанові від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц, наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним; - позивач за зустрічним позовом не довів факт порушення власних прав та інтересів, що є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин. Короткий зміст вимог касаційної скарги та підстава (підстави) відкриття касаційного провадження. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та викладені у відзиві на касаційну скаргу

16. У касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити повністю та задовольнити зустрічний позов, не передаючи справу на новий розгляд.

17. Скаржник визначає підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, посилаючись на те, що суди неправильно застосували норми статті 193 ГК України, статей 526, 762 ЦК України, частини першої статті 761 ЦК України та частини третьої статті 283 ГК України, оскільки не брали до уваги, що об`єкт оренди за адресою вул. Уманська, 37, м. Київ у власності ФОП не знаходиться і майнові права йому не належать, і відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм частини першої статті 761 ЦК України та частини третьої статті 283 ГК України.

18. В обґрунтування доводів касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права скаржник зазначає, що суди: - неправильно встановили обставини справи і помилково вважали, що об`єкт оренди площею 200 кв.м за адресою вул. Уманська,37, м. Київ, вказаний в договорі оренди, є одним і тим же майном площею 234 м.кв. за адресою вулиця Уманська, будинок №35-37, приміщення №93, поверх цокольний літ. "А", м. Київ; - не оцінили, що згідно з інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення) (реєстровий номер 1748-П, інвентаризаційна справа 7741) від 07.12.2009 року нежитлові приміщення, які належать позивачу мають адресу: вулиця Уманська, будинок №35-37, приміщення №93, поверх цокольний літ, "А", м.Київ; - не надали оцінки нотаріально посвідченому підтвердженню орендодавця у пункті 2.1.3 іпотечного договору від 16.03.2019 стосовно того, що все нерухоме майно в оренду третім особам не передавалося; - не встановили, чи дійсно за договором оренди Позивач є власником приміщення та безпідставно вважали, що договір та акт приймання-передачі об`єкту оренди, що підписані сторонами, є достатніми доказами наявності у орендодавця права власності на об`єкт оренди; - надали оцінку лише технічному паспорту будівлі, помилково вважаючи, що це єдиний доказ, на який послався відповідач, і не надали оцінки доказам, які підтверджують перебування майна в іпотеці у третьої особи ( ОСОБА_1 ) та відсутність укладених договорів оренди саме на майно позивача станом на 16.03.2019, тобто після укладення спірного правочину; - не оцінили доводи відповідача щодо відсутності за вказаною в Договорі оренди адресою (вул. Уманська, 37, м. Київ) будь-яких укладених договорів на постачання комунальних послуг, послуг телефонного та іншого зв`язку, електроенергії, водопостачання, опалення тощо, що є підтвердженням того, що не існує адреси: вул. Уманська, 37, м. Київ, нежитлове приміщення загальною площею в 200 кв.м; - не брали до уваги, що нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вулиця Уманська, будинок № 35-37, приміщення № 93. поверх цокольний літ. "А", мають загальну площу 234,20 м.кв та складаються з кількох нежитлових приміщень, і не встановили які саме приміщення, начебто, перебували в оренді. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство

19. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевірив в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

20. Згідно зі статтями 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці.

21. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (частина перша статті 761 ЦК України).

22. Верховний Суд вже розглядав порушені у касаційній скарзі питання і погодився з висновком суду апеляційної інстанції щодо недійсності договору оренди, який суперечить нормам статей 316, 317, 319, 761 ЦК України з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини щодо не доведення відповідачем наявності у нього законних підстав для укладення оспорюваного правочину і, відповідно, для розпорядження річчю право власності щодо якої ним не набувалося, що є підставою для визнання договору оренди недійсним на підставі положень статей 203, 215 ЦК України, а також зважаючи на посилання позивачки про порушення її прав як орендаря, оскільки відповідач звертався до неї з вимогою про сплату заборгованості за цим договором за оренду приміщення, яке нею не використовувалось, Верховний Суд (постанова від 12.07.2022 у справі № 911/2035/20). Такий висновок враховується відповідно до стаття четвертої статті 300 ГПК України.

23. У справі, що переглядається, такі обставини (що орендар фактично не використовував орендне приміщення) не були встановлені. Навпаки, встановлено обставини передання майна у володіння та користування орендарю за актом приймання-передачі, часткову сплату орендної плати, підписання додаткової угоди про продовження строку дії договору, що свідчить про відсутність порушення суб`єктивного цивільного права або інтереса особи, яка звернулася до суду.

24. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19) зроблено висновок про те, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

25. Аргументи скаржника щодо неповноти та/чи неправильного встановлення судами обставин справи, надання неправильної оцінки доказам у справі, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів та установлених обставин справи, що не входить до повноважень Верховного Суду, який згідно з частиною другою статті 300 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

26. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Що є підставою для касаційного оскарження судовий рішення відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України.

27. У касаційній скарзі скаржник взагалі не посилався (не обґрунтував) та не визначав, що підставою касаційного оскарження судових рішень є також порушення норм процесуального права.

28. У касаційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме: статті 193 ГК України, статей 526, 762 ЦК України, не обґрунтовує, у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм матеріального права. Фактично аргументи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлених обставин справи, а також до необхідності їх переоцінки, зокрема, щодо передання майна в іпотеку, що з огляду на висновок суду щодо не порушення прав або інтересів позивача (орендаря), взагалі не має істотного значення для правильного вирішення спору.

29. Обґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (неправильне застосування норми матеріального права) не знайшла свого підтвердження. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

30. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

31. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

32. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає. Розподіл судових витрат.

33. З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з статтею 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 300, 301, пунктом 1 частини першої статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська та партнери" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2021та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 у справі № 910/15612/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий І. Кондратова Судді Н. Губенко О. Кролевець