Постанова 4854 № 420/21396/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/21396/21 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Турецької І.О., суддів Стас Л. В., Шеметенко Л.П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо відмови в перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та зобов`язання вчинити певні дії В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. 06 листопада 2021 року представник ОСОБА_1 адвокат Ткаченко Олександр Володимирович, через систему «Електронний суд», звернувся до суду першої інстанції з позовом до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС в Одеській області), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність щодо відмови в перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки житловий будинок зі спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов`язати перерахувати суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки житловий будинок зі спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.01.2015 по 01.12.2019 з урахуванням площі 202,9 кв. м. та пільг 250 кв. м. за період 2017, 2019-2020 років. Обґрунтовуючи заявлені вимоги представник позивачки указує на те, що починаючи з 15.06.2015 з податкового органу на адресу його довірительки надходили податкові повідомлення-рішення, за якими нараховувався податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки. Розрахунок сум податку контролюючим органом проводився з відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до яких, за адресою: АДРЕСА_1 , значилось нерухоме майно загальною площею 309,0 кв. м. При цьому, як було встановлено пізніше, фактична площа нерухомого майна, що значилось за адресою: АДРЕСА_1 складала не 309,0 кв. м., а 202,9 кв. м. Отже, адвокат Ткаченко О. В. вважає, що з 01.01.2015 ОСОБА_1 нараховувався податок за неіснуючу площу 106,1 кв. м., а відтак, остання має право, відповідно до вимог підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, на перерахунок суми відповідного податку. До того ж, як заявляє адвокат Ткаченко О.В., рішеннями Августівської сільської ради у 2017, 2019 та 2020 роках була встановлена пільга зі сплати податку для житлових будинків на рівні 250 кв. м, попри це, податковий орган нараховував відповідний податок з урахуванням пільги 120 кв. м. Також, на виконання вимог ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року, адвокат Ткаченко О. В. подав заяву про поновлення шестимісячного строку звернення до суду. В обґрунтування даної заяви адвокат послався на те, що його довірителька неодноразово зверталась до податкового органу щодо здійснення перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Останнє таке звернення датоване 13.08.2021. На дане звернення, 02.09.2021, ОСОБА_1 отримала письмову відмову. За таких обставин, адвокат вважає, що такі обставини є поважними та такими, що мають бути враховані при поновленні строку звернення до суду з даним позовом. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 року заяву представника позивачки про поновлення строку звернення до суду задоволено. Суд, погодившись з доводами адвоката Ткаченко О.В., визнав причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновив відповідний строк. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено. Суд визнав протиправною бездіяльність ГУ ДПС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 в перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки житловий будинок зі спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язав ГУ ДПС в Одеській області перерахувати суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки житловий будинок зі спорудами за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01.01.2015 по 01.12.2019 з урахуванням площі 202,9 кв. м. та пільг 250 кв. м. за період 2017, 2019-2020 років. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції вважав, що суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність щодо нездійснення перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017, 2019 та 2020 роки за двома підставами. Перша підстава неврахування обставин, що загальна площа житлового будинку, на яку нараховувався податок, у період з 01.01.2015 по 01.12.2019 не відповідала фактичній площі, у зв`язку із помилковим включенням, під час проведення інвентаризації, КП «Захарівське БТІ» до загальній площі підсобних будівель. Суд першої інстанції поважав, що позивачка, відповідно до вимог підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, має право на перерахунок суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за вказаний період. Друга підстава неврахування рішень Августівської сільської ради за період 2017, 2019 та 2020 роки, за якими база оподаткування об`єкта житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичної особи платника податку зменшується на 250 кв.м. На думку суду першої інстанції, контролюючий орган протиправно розраховував податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, з урахуванням граничної межі житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування 120 кв. м. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ГУ ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Скаржник посилається на те, що з 01.01.2015 на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власницею житлового будинку загальною площею 309 кв. м. Саме з цієї площі протягом 2015-2019 років позивачці розраховувався податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Поряд з цим, як указує ГУ ДПС в Одеській області, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було встановлено, що об`єкт нерухомого майна житловий будинок загальною площею 309 кв. м. погашено 25.12.2019 та відкрито розділ в Державному реєстрі речових прав, згідно з яким загальна площа об`єкта нерухомого майна складає 202,9 кв. м.. Наведені обставини, за поясненнями скаржника, стали підставою для перерахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за січень-листопад 2019 року та за грудень 2019 року, в результаті чого за 2019 рік скасовано попередні податкові повідомлення-рішення та сформовані нові. Отож, на переконання ГУ ДПС в Одеській області, відповідно до приписів статті 266 Податкового кодексу, контролюючий орган виконав свій обов`язок, урахувавши наявні розбіжності в площі житлового будинку. Щодо питання обчислення суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки згідно пільги 250 кв. м., встановленої органом місцевого самоврядування, скаржник зазначає, що з 01.01.2016 до Податкового кодексу були внесені відповідні зміни, які позбавили орган місцевого самоврядування збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування. У зв`язку з цим, контролюючий орган керувався підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, в якому передбачається, що база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв. м. Позивачка та її представник не скористались правом подання відзиву на апеляційну скаргу. Ураховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 має у приватній власності житловий будинок зі спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований в реєстрі прав на нерухоме майно 18.10.2010 за номером 31787561 (а.с.33-34). У свідоцтві про право власності на житловий будинок від 21.09.2010 та технічному паспорті від 26.03.2010 загальна площа будинку зі спорудами значилась у розмірі 309,00 кв. м. (а.с.16-21). Починаючи з 15.06.2015 на адресу ОСОБА_1 від ДПІ у Біляївському районі ГУ ДФС в Одеській області надходили наступні податкові повідомлення-рішення, за якими нараховувався податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, а саме: - від 15.06.2015 №300-17 за період 2015 року на суму податкового зобов`язання 538, 97 грн. Вказану суму позивачкою було сплачено за двома квитанціями: від 07.08.2015 №3 та від 21.08.2015 №12 (а.с.15); - від 17.06.2016 №9473-13 за податковий період 2015 року на суму 359,31 грн. Вказану суму позивачкою було сплачено 22.06.2016, що підтверджується квитанцією №38 (а.с.14). З 2017 року податкові повідомлення-рішення позивачці надходили з ГУ ДФС в Одеській області, а саме: - від 07.06.2017 №27719-15 за податковий період 2016 року на суму 1302,21 грн. Вказану суму позивачкою було сплачено 25.09.2017, що підтверджується квитанцією №39 (а.с.13); - від 27.06.2019 №0155223-5307-1509 за податковий період 2018 рік на суму 3 518,24 грн. (а.с.12); - від 12.07.2019 №0149855307, яким нараховано штраф у розмірі 10% від суми 1302,2 грн. на суму 130,22 грн. (а.с.23); - від 13.03.2020 №0021800-5306-1509 за податковий період 2019 рік на суму 144,14 грн., з зазначенням боргу у розмірі 5 160,46 грн. Позивачкою було сплачено 04.09.2020 року суму 144,2 грн., що підтверджується квитанцією №73 (а.с.22); - від 13.03.2020 №0021801-5306-1509 за податковий період 2019 рік на суму 3614,86 грн., з зазначенням боргу у розмірі 5160,46 грн. (а.с.24); - від 28.05.2021 №0487761-2405-1509 за податковий період 2020 рік з зазначенням суми податку 1957,68 грн. та суми боргу за попередні періоди 8775,26 грн. (а.с.25). Розрахунок сум податків та боргу проводився з урахуванням того, що з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.10.2010 за реєстраційним номером 31787561 значилось майно загальною площею 309,0 кв. м. 22.10.2019 комісією, у складі голови Августівської сільської ради, юриста та депутатів Августівської сільської ради, проведено огляд житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . За результатами такого огляду встановлено невідповідність фактичної площі з площею, зазначеною в технічному паспорті №141-ж-55 від 26.03.2010 та свідоцтві про право власності на житловий будинок НОМЕР_1 , виданому Августівською сільською радою 21.09.2010 (а.с.30). Рішенням Августівської сільської ради «Про впорядкування документації в господарській книзі» затверджено акт обстеження від 22.10.2019 та змінено технічні характеристики житлового будинку з зазначенням нових даних відповідно до технічного паспорту, виготовленого Комунальним підприємством «Захарівське БТІ» від 27.09.2019 (а.с.31). Листом від 22.11.2019 за №120 КП «Захарівське БТІ» Захарівської районної ради Одеської області повідомило позивачку про те, що площу 309 кв. м. було помилково визначено внаслідок віднесення підсобних будівель (котельні, комори, підвалу, гаража) до житлової площі (а.с.32). На підставі зазначеного, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна за номером 31787861 загальною площею 309 кв. м. погашено та 25.12.2019 року зареєстровано цей житловий будинок за номером 1998451251210 з загальною площею 202,9 кв. м. (а.с.33-34). 13.08.2021 позивачка звернулася до ГУ ДФС в Одеській області з проханням про перерахунок податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за період 2015-2019 роки, у зв`язку зі зменшенням об`єкта оподаткування (а.с.39). Листом від 02.09.2021 за №1249/К/15-32-24-05-08 ГУ ДПС в Одеській області повідомило позивачку про те, що підстави для скасування попередніх податкових повідомлень-рішень та перерахунку суми податку відсутні та надано з вказаним листом розрахунок податку на нерухоме майно за період 2017-2020 роки (а.с.43-46). Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що наявні підстави для часткового задоволення апеляції, з огляду на таке. Верховний Суд неодноразово висловлював свою позицію про обов`язок судів попередніх інстанцій дотримуватися принципу офіційного з`ясування обставин справи та з`ясовувати питання дотримання позивачем строків звернення до суду (зокрема справа №743/1264/18). Так, на думку суду касаційної інстанції, питання дотримання позивачем строку звернення до суду може бути досліджено на будь-якій стадії судового розгляду. За таких підстав, суд апеляційної інстанції повинен дослідити обставини поважності причин порушення позивачкою строків звернення до суду. Як свідчать обставини справи, 25.12.2019 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єкт нерухомого майна за номером 31787861 загальною площею 309 кв. м. погашено та зареєстровано об`єкт нерухомого майна за номером 1998451251210 з загальною площею 202,9 кв. м. Звернення до суду за захистом порушених прав ОСОБА_1 відбулося через її представника, за допомогою системи «Електронний суд», 06 листопада 2021 року, а позовна заява зареєстрована у суді 08 листопада 2021 року. Колегія суддів не підтримує позицію суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_1 поважних причин для поновлення строку звернення до суду з позовними вимогами, що стосуються періоду 2015-2019 років, з огляду на таке. Згідно з частиною 1 статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Відповідно до частини 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. З аналізу зазначених положень процесуального закону слідує, що законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти. Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 31.03.2021 (справа №240/12017/19) навів тлумачення поважності причин пропуску строку звернення до суду. Так, суд найвищої інстанції зазначив, що строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. У цій справі Верховний Суд також відзначив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами. Колегія суддів вважає, що достеменно про порушення своїх прав позивачка дізналась 25.12.2019, з моменту погашення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомого майна за номером 31787861 загальною площею 309 кв. м. та реєстрації житлового будинку за номером 1998451251210 із загальною площею 202,9 кв. м., і саме з цього часу позивачка мала реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії для звернення до суду. Якщо поважати, що ОСОБА_1 скористалась досудовим врегулюванням спору, слід указати таке. Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2020 (справа №1.380.2019.002643), вказував, що досудове врегулювання спору це вчинення сукупності дій, за допомогою яких юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. На переконання Верховного Суду, у випадках, коли досудове врегулювання спору не встановлене обов`язковою передумовою звернення до суду, вчинення особою дій із досудового вирішення спору має здійснюватись із урахуванням строку, встановленого законом для звернення до суду з адміністративним позовом. Таким чином, якщо ОСОБА_1 поважала вирішити спір в досудовому порядку, це повинно було відбутися протягом шести місяців з дня, коли вона дізналась про порушення своїх прав. Тобто, бажання позивачки скористатися досудовим порядком врегулювання спору не впливає на строк звернення до суду з даним позовом. Слід також звернути увагу, що із відповідною заявою до контролюючого органу про перерахунок податку на нерухоме майно за період 2015-2019 роки, у зв`язку зі зміною загальної площі житлового будинку, позивачка звернулась лише 13.08.2021, тобто більш ніж через півтора року з дати погашення в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомого майна за номером 31787861 загальною площею 309 кв. м. (25.12.2019). Водночас, позивачкою не наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від її волі, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду. Також, слід звернутися до практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), де також надається правова оцінка таким обставинам як пропуск строку звернення до суду. Так, у справі «Стаббігс та інші проти Великобританії» ЄСПЛ наголосив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року ЄСПЛ зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними. Отже, зважаючи на обставини цієї справи у співвідношенні з правовим регулюванням спірних відносин, колегія суддів дійшла висновку про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 , в частині визнання протиправної бездіяльності ГУ ДПС в Одеській області щодо відмови в перерахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та зобов`язання його перерахувати за період з 01.01.2015 по 01.12.2019 з урахуванням площі 202,9 кв. м. Відповідно до вимог, закріплених у статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо: з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу. Частина 1 статті 319 КАС України унормовує, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Щодо іншої частини позовних вимог, які стосуються перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з урахуванням пільг 250 кв. м. за період 2017, 2019 та 2020 роки, колегія суддів установила таке. Суд першої інстанції вважав, що орган місцевого самоврядування уповноважений збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування, зазначивши, що це є пільгою зі сплати відповідного податку. При цьому, суд першої інстанції, зокрема, керувався вимогою пункту 266.4.2 статті 266 Податкового кодексу України, де передбачено повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо встановлення пільг зі сплати податку. Проводячи системний аналіз наведеної правової норми, колегія суддів дійшла висновку про неправильне її тлумачення судом першої інстанції. Підставою для такого висновку є наступне. Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України встановлено пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді зменшення бази оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік). Слід зазначити, що Законом України від 28 грудня 2015 року № 909-VIIІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році», який набрав чинності 01.01.2016, виключено абзац шостий підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, відповідно до якого сільським, селищним, міським радам та радам об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад (далі Рада) надавалася можливість збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування встановлена підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. У свою чергу, податкове законодавство України складається з нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання Податкового кодексу України, у тому числі рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими Податкового кодексу України (пункт 3.1 статті 3 Податкового кодексу України). Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у складі податку на майно належить до місцевих податків (підпункт 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпункт 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України). Згідно з нормами пункту 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України Ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень. Зокрема, Ради в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, вирішують питання відповідно до вимог Податкового кодексу України щодо встановлення податку на майно (у частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) (пункт10.3 статті 10 Податкового кодексу України). Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених Податковим кодексом України, забороняється (пункт 10.4 статті 10 Податкового кодексу України). Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Податкового кодексу України під час встановлення податку обов`язково визначаються такі елементи: платники податку; об`єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку. Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування (пункт 7.2 статті 7 Податкового кодексу України). При цьому, підпункт 12.3.2 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлює, що при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 Податкового кодексу України з дотриманням критеріїв, встановлених розділу XII Податкового кодексу України для відповідного місцевого податку чи збору. Будь-які питання щодо оподаткування регулюються Податковим кодексом України і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Податкового кодексу України та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (пункт 7.3 статті 7 Податкового кодексу України). Елементи податку, визначені в пункті 7.1 статті 7 Податкового кодексу України, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно Податкового кодексу України. Пунктом 30.1 статті 30 Податкового кодексу України визначено поняття податкова пільга передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 Податкового кодексу України). Отже, податковою пільгою є часткове або повне звільнення осіб від сплати певного податку за наявності передбачених та закріплених юридичних фактів. Це означає, що податкова пільга поширюється виключно на певну категорію осіб, у той час, як для інших платників податків обов`язок щодо його сплати є незмінним. Водночас, Августівська сільська рада всупереч нормам Податкового кодексу України у 2017, 2019 та 2020 роках приймала рішення, якими збільшувала граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування встановлена підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України. Однак, з 01.01.2016 орган місцевого самоврядування не має права збільшувати граничну межу житлової нерухомості, на яку зменшується база оподаткування. У зв`язку з цим, дії ГУ ДПС в Одеській області щодо визначення бази оподаткування за підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України здійснені відповідно до податкового законодавства. Відповідно до приписів статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. За такого правового регулювання, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови в задоволенні позову про зобов`язання перерахувати суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з урахуванням пільг 250 кв. м. за період 2017, 2018 та 2020 роки. Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку. Керуючись статтями 123, 240, 308, 311, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 січня 2022 року скасувати. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність щодо відмови в перерахунку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та зобов`язання перерахувати суми такого податку за період з 01.01.2015 по 01.12.2019 з урахуванням площі 202,9 кв. м. залишити без розгляду. В іншій частині позовних вимог ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про зобов`язання перерахувати суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з урахуванням пільг 250 кв. м. за період 2017, 2018 та 2020 роки відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 22.07.2022.