Постанова 4813 № 523/3479/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22.07.2022 року м. Одеса Єдиний унікальний номер справи №523/3479/21 Апеляційне провадження №22-ц/813/3118/22 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Колеснікова Г.Я.(суддя-доповідач), суддів - Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря - Кузьмук А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 12 травня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Малиновського О. М., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та відзивів на позов У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з уточненими в подальшому позовом до Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю службових осіб держаного органу. Позовна заява мотивована тим, що він неодноразово звертався до Суворовського районного суду м.Одеси зі скаргами на бездіяльність службових осіб Одеської місцевої прокуратури №4 і ухвалами слідчих суддів зазначеного суду від 12 травня, 17 червня, 06 липня 2020 року та від 27 січня, 23 лютого 2021 року його скарги задоволені, визнавалась бездіяльність керівництва Одеської місцевої прокуратури №4 і процесуальних керівників-прокурорів цієї ж прокуратури незаконною та їх зобов`язано вчинити певні дії, зокрема, у кримінальних провадженнях за №42020162040000041 та №42020162040000042. Неодноразові звернення до суду за захистом порушеного права, пов`язаного з бездіяльністю посадових осіб прокуратури, потребували значного часу та зусилля, що позначалося на перевтомі, втраті спокою і життєвих стосунків з оточуючими. Протиправна поведінка окремих посадовців прокуратури викликала у нього обурення і гнів, пригнічувала душевний стан, призводила до депресії та погіршенню самопочуття. Невиконання службовими особами держаного органу судових рішень щодо усунення допущених порушень закону, створювало умови незахищеності законного інтересу від вчиненого правопорушення, Посилаючись на те, що бездіяльністю службових осіб Одеської місцевої прокуратури №4, яка є структурним підрозділом Одеської обласної прокуратури та не є юридичною особою, йому спричинена моральна шкода, яку він оцінює у розмірі 5 000 грн., ОСОБА_1 просив її відшкодувати, стягнувши вказану суму з Держави Україна з коштів державного бюджету України в особі Одеської обласної прокуратури. У відзивах на позов представники Одеської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України позов ОСОБА_1 не визнали та просили відмовити у його задоволенні за безпідставністю та необґрунтованістю. Короткий зміст рішення суду Рішенням Суворовського районного суду м.Одеси від 12 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Короткий зміст вимог та доводів апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення його позову та постановити окрему ухвалу на адресу Генерального прокурора України щодо зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків та неналежного виконання професійних обов`язків службовими особами Одеської місцевої прокуратури №4. Неправильність рішення суду мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, доводи скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не вирішувалося питання правовідносин сторін, не прийнято до уваги і не з`ясовано: -обставини, пов`язані з системою вчиненої бездіяльності службовими особами прокуратури; -фактів невиконаних зобов`язань і судових рішень слідчого судді, внаслідок чого постановлене необґрунтоване рішення, яке не відповідає завданню цивільного судочинства, метою якого є ефективний захист порушеного права. У додаткових поясненнях на підтримку апеляційної скарги ОСОБА_1 послався на правову позицію Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №554/73449/17, згідно якої судові рішення щодо бездіяльності посадової особи державного органу, які набрали законної сили, є підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди. Правом відзиву на апеляційну скаргу представники відповідачів не скористались. Про дату судового засідання, призначеного на 21 липня 2022 року, учасники процесу повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи з поважних причин не подавали, що відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК Українине перешкоджає розгляду справи у їх відсутність. Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позову до Одеської обласної прокуратури суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що сам по собі факт визнання бездіяльності службових осіб прокуратури та зобов`язання їх ухвалами суду виконати певні дії не свідчить про протиправність їх дій та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені судом; що позивач не довів належними та допустимими доказами факту заподіяння йому моральних страждань і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований. Відмовляючи у задоволенні позову до Державної казначейської служби України, суд першої інстанції виходив з того, що вона у справах зазначеної категорії є неналежним відповідачем, що вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №242/4741/16-ц Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, з таких підстав. Встановлені судом фактичні обставини справи Встановлено, що 26 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до прокурора Одеської обласної прокуратури, яка 08 квітня 2020 року скерована для прийняття рішення прокурору Одеської місцевої прокуратури №4, про внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомостей про кримінальні правопорушення, вчинених посадовими особами ПрАТ «Одессільмаш» у зв`язку з невиконанням рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 лютого 2003 року і рішень Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Роженко та інші проти України» від 11 квітня 2013 року та «Бурмич та інші проти України» від 26 червня 2017 року, якими його було визнано постраждалим за ознаками ч.ч.1,2, 4 ст.382, ч.2 ст.364 КК України. У слідчому відділенні поліції №2 ОРУП №1 ГУНП Одеської області проводиться досудове розслідування кримінальних проваджень, внесених до ЄРДР за №42020162040000041 від 04 червня 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.382 КК України та за №42020162040000042 від 12 червня 2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.382 КК України. Відомості до ЄРДР у вказаних кримінальних провадженнях були внесені на підставі заяви ОСОБА_1 31 грудня 2020 року вказані кримінальні провадження прокурором були об`єднані в одно кримінальне провадження з присвоєнням єдиного реєстраційного №42020162040000041. У зв`язку із бездіяльністю керівництва Одеської місцевої прокуратури №4 і процесуальних керівників-прокурорів цієї ж прокуратури, які не реагували на низку звернень ОСОБА_1 , в тому числі й в рамках вказаного кримінального провадження, Суворовським районним судом м.Одеси задоволені його скарги. Так, ухвалами слідчих суддів зазначеного суду від: - 12 травня 2020 року по справі №523/6343/20, провадження №1-кс/523/1754/20, зобов`язано в.о. керівника Одеської місцевої прокуратури №4 Івко А.І. внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 26 березня 2020 року; - 17 червня 2020 року по справі №523/8760/20, провадження №1-кс/523/2425/20 зобов`язано керівника Одеської місцевої прокуратури №4 внести відомості, викладені в заяві ОСОБА_1 від 26 березня 2020 року, про притягнення до кримінальної відповідальності службових осіб ПрАТ «Одіссільмаш» за умисне невиконання судових рішень ЄСПЛ» від 11 квітня 2013 року «Роженко та інші проти України», від 26 червня 2017 року «Бурмич та інші проти України», рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 28 лютого 2003 року, а також зловживання цими ж особами своїм службовим становищем, яке спричинило заявнику тяжкі наслідки, до ЄРДР, розпочати досудове розслідування, а також надати заявнику витяг із вказаного реєстру, із зазначенням в ньому вичерпних даних, передбачених ч.5ст.214 КПК України. Із мотивувальної частини зазначеного судового рішення вбачається, що згідно відомостей витягу із ЄРДР від 04 червня 2020 року було розпочато кримінальне провадження №42020162040000041 за ознаками ч.2 ст.382 КК України. Разом з тим, всупереч ч.5 ст.214 КПК України, у витязі не було зазначено: дані про заявника ОСОБА_1 ; обставин повідомлених ним злочинів; не визначено орган досудового розслідування і слідчого, який розпочав таке досудове розслідування; - 06 липня 2020 року у справі №523/8760/20, провадження №1-кс/523/2746/20, та у справі №523/9863/20, провадження №1-кс/523/2748/20, зобов`язано керівника Одеської місцевої прокуратури №4 виконати вимоги резолютивної частини ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м.Одеси від 17 червня 2020 року у відкритих кримінальних провадженнях №42020162040000041 та №42020162040000042; - 27 січня 2021 року у справі №523/8760/20, провадження №1-кс/523/315/21, зобов`язано процесуального керівника-прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 розглянути в порядку ст.220 КПК України клопотання потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_1 від 12 січня 2021 року про зміну правової кваліфікації об`єднаного кримінального провадження №42020162040000041 від 02 червня 2020 року з ч.ч.1,2ст.382 КК України на ч.ч.1,2,4ст.382 КК України та ч.2ст.364 КК України, а також про здійснення неконкретизованих процесуальних дій, пов`язаних з належним досудовим розслідуванням кримінального провадження; - 23 лютого 2021 року у справі №523/8760/20, провадження №1-кс/523/723/21, зобов`язано процесуального керівника-прокурора Одеської місцевої прокуратури №4 розглянути в порядку ст.220 КПК України клопотання клопотання потерпілого та цивільного позивача ОСОБА_1 від 12 січня 2021 року про зміну правової кваліфікації об`єднаного кримінального провадження №42020162040000041 від 02 червня 2020 року з ч.ч.1,2ст.382 КК України на ч.ч.1,2,4ст.382 КК України та ч.2ст.364 КК України, а також виконати резолютивну частину ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м.Одеси від 27 січня 2021 року, яка стосувалася аналогічного питання. Будь-які докази, що обґрунтовують розмір моральної шкоди (медичні довідки, висновки та інші документи, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації) позивачем ОСОБА_1 не надано і в справі вони відсутні. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені ст. 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється ч.1ст.1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування ч.1ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами, діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174цього Кодексу). Суди установили, що позивач доводить наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, встановлених ухвалами Київського районного суду міста Одеси щодо бездіяльності посадових осіб слідчого відділу Київського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області. Згідно із ст.1174 ЦК Україниобов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»в позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому ця шкода полягає, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Згідно із п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. За правилами ч.3ст.12 та ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як зазначалось вище, у справ відсутні будь-які докази, що обґрунтовують розмір завданої позивачу моральної шкоди (медичні довідки, висновки та інші документи, що підтверджують обставини, що мають значення для доказування факту заподіяння моральної шкоди, обґрунтування визначеного позивачем розміру компенсації). Матеріали справи не містять також доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями заподіювача та шкодою, на яку посилається позивач. Сам факт наявності ухвал суду на бездіяльність службових осіб Одеської місцевої прокуратури №4, не свідчить про протиправність дій відповідача та завдання моральної шкоди позивачу, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені судом. Лише незгода позивача з бездіяльністю службових осіб Одеської місцевої прокуратури №4 , які були ним оскаржені в передбаченому чинним законодавством порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування йому моральної шкоди. Встановивши відсутність з боку керівництва Одеської місцевої прокуратури №4 і процесуальних керівників-прокурорів цієї ж прокуратури, які давали б правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування йому моральної шкоди на підставі ст.ст.1173,1174,1176 ЦК України, суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову. Бездіяльність прокурора є предметом оскарження відповідно до ст. 303 КПК України рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора, є правом сторони кримінального провадження і за своєю сутністю є механізмом здійснення судового контролю під час досудового розслідування в межах кримінального провадження, не є безумовним доказом неправомірності процесуальних рішень, дій чи бездіяльності у розумінні ст.1176 ЦПК України. Відповідну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 641/2328/17-ц (провадження № 61-7053зпв18), у постанові від 13 червня 2019 року справа № 554/1870/18-ц (провадження № 61-8385св19) та у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 522/239/18 (провадження № 61-44860св18). Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, Верховний Суд у постановах від 22 січня 2020 року у справі № 522/239/18 (провадження № 61-44860св18), від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18) та від 21 лютого 2019 року у справі № 520/1665/18 (провадження № 61-46894). Надаючи оцінку аргументам апелянта щодо наявності правових підстав для застосування правової позиції Верховного Суду, зробленої в постанові від 21 лютого 2020 року у справі №554/73449/17, колегія суддів виходить із того, що ретельний аналіз зазначеної постанови Верховного Суду дозволяє зробити висновок, що встановлені фактичні обставини цієї справи та справи, яка перевіряється апеляційним судом, є різними, а тому вказане судове рішення не може бути взято до уваги. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Частиною 1 ст.375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 травня 2021 року без змін, оскільки підстави для скасування рішення суду відсутні. За таких обставин апеляційний суд не вбачає й підстав для постановлення окремої ухвали на адресу Генерального прокурора України щодо зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків та неналежного виконання професійних обов`язків службовими особами Одеської місцевої прокуратури №4. Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м.Одеси від 12 травня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 22 липня 2022 року. Головуючий Судді: