Постанова КГС ВС № 904/3860/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 року м. Київ cправа № 904/3860/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Багай Н. О. - головуючого, Краснова Є. В., Чумака Ю. Я., помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання, - Мірошниченка К. Є., за участю представників: позивача - Подолінської Т. В. (адвоката, в режимі відеоконференції), відповідача - не з`явилися, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 (колегія суддів: Вечірко І. О. - головуючий, Верхогляд Т. А., Коваль Л. А.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2021 (суддя Євстигнеєва Н. М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" до Дніпровської міської ради про визнання договору оренди землі поновленим, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" (далі - ТОВ "Вента. ЛТД") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, про визнання поновленим договору оренди землі від 25.05.2006 (далі - договір оренди), укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Вента. ЛТД", вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції, яка викладена у прохальній частині заяви про зміну предмета позову. 1.2. Позовні вимоги обґрунтовано необхідністю приведення права користування земельною ділянкою у відповідність до вимог чинного законодавства України, та укладення додаткової угоди до договору оренди, від укладення якої ухиляється відповідач.

2. Короткий зміст судових рішень 2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2021, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022, у справі № 904/3860/19 відмовлено у повному обсязі у задоволенні позовних вимог ТОВ "Вента. ЛТД" до Дніпровської міської ради про визнання договору оренди землі поновленим. 2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для укладення договору оренди землі на новий строк згідно з порядком, передбаченим частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивач у встановлений строк не надав відповідачу проект додаткової угоди. При цьому суди установили, що лист від 07.06.2016 № 685 не направлено на адресу відповідача, а протилежного позивачем не доведено. Господарські суди також дійшли висновку про те, що у цьому випадку відсутні підстави для поновлення договору оренди землі відповідно до положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки немає волевиявлення орендодавця щодо продовження договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, про що орендар був проінформований у передбачений Законом України "Про оренду землі" строк.

3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї 3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 та рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2021 у справі № 904/3860/19, до Верховного Суду звернулося ТОВ "Вента. ЛТД" із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. 3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, ТОВ "Вента. ЛТД" зазначає, що оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. ТОВ "Вента. ЛТД", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 3.3. На думку скаржника, в цьому випадку наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування положень статті 33 Закону України "Про оренду землі", статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц. 3.4. Скаржник також вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо тлумачення змісту частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема, чи може орендодавець направляти лист-відмову орендарю у користуванні земельною ділянкою не після закінчення терміну дії договору, а задовго до такого закінчення, та чи може витребування орендодавцем додаткових документів в орендаря бути прирівняне до відмови у користуванні земельною ділянкою. Крім того, скаржник зазначає, що господарський суд першої інстанції встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів. 3.5. Дніпровська міська рада у відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Вента. ЛТД" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення господарських судів попередніх інстанцій - без змін. На думку Дніпровської міської ради, у спірних правовідносинах відсутні підстави для укладення договору оренди землі на новий строк згідно з порядком, передбаченим частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивач у встановлений строк не надав відповідачу проект додаткової угоди. Відповідач зазначає, що відсутні також підстави для поновлення спірного договору оренди землі відповідно до положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки немає волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, про що орендар був проінформований у передбачений Законом України "Про оренду землі" строк.

4. Обставини справи, встановлені судами 4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 25.05.2006 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та ТОВ "Вента. ЛТД" (орендар) було укладено договір оренди землі, за умовами пункту 1.1 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення складського господарства, яка знаходиться за адресою: на узвозі Селянському в районі будинку № 3-А (Жовтневий район), і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 121919999:3:246:03:246:0055 (далі - земельна ділянка). 4.2. Цільове використання земельної ділянки за цим договором - 1.11.2 - складське господарство (пункт 1.2 договору оренди). Підставою надання земельної ділянки в оренду є рішення Дніпропетровської міської ради від 01.02.2006 № 314/34 (пункт 1.3 договору оренди). Згідно з пунктом 2.1 договору оренди в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,1100 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на час укладення договору оренди становить 1 222 386,56 грн (пункт 2.3 договору оренди). 4.3. Господарськими судами зазначено, що договір укладено на строк до 25.10.2016. Після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору (пункти 3.1, 3.2 договору оренди). 4.4. Відповідно до пункту 3.3. договору оренди орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки шляхом його переукладення та державної реєстрації у встановленому порядку (пункт 3.4 договору оренди). 4.5. Згідно з пунктом 4.1 договору оренди орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1,3. 4.6. Порядок зміни умов договору оренди і припинення його дії передбачено розділом 12 договору. Пунктом 12.3 договору оренди визначено, що його дія припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря. 4.7. Пунктом 14.1 договору оренди установлено, що він набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. 4.8. Господарськими судами констатовано, що договір оренди посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І. П., реєстровий номер 3959 та зареєстровано 01.12.2006 в Дніпропетровській регіональній філії Держкомзему за № 040610401119. 4.9. Відповідно до акта прийому-передачі земельної ділянки до договору, земельна ділянка площею 0,1100 га передана орендарю орендодавцем в особі першого заступника міського голови Крупського А. Ф. Цільове використання (УКЦВЗ): 11.11.2 - складське господарство. 4.10. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 03.11.2011 між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір до договору оренди землі (далі - додатковий договір). Згідно з пунктом 4.1 договору оренди у редакції додаткового договору орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі, розмір орендної плати встановлюється у мінімальному розмірі, встановленому Податковим кодексом України для відповідної категорії земель, виду цільового призначення та функціонального використання. 4.11. Відповідно до пункту 4.10 додаткового договору розмір орендної плати переглядається щорічно, на початку кожного бюджетного року, не пізніше 31 січня поточного року. При перегляді орендної плати аналізу підлягають: нормативна грошова оцінка земельної ділянки з урахуванням щорічного коефіцієнту індексації, цільове призначення та функціональне використання земельної ділянки. Порядок перегляду орендної плати встановлюється податковим законодавством України. 4.12. Розмір орендної плати також підлягає перегляду у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів; зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, підтвердженою документами; в інших випадках, передбачених законом. 4.13. Категорія цільового використання земельної ділянки: землі промислового транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункт 3 додаткового договору). 4.14. Згідно з витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 27.01.2011 № 701/628 та розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки станом на 03.11.2011 нормативна грошова оцінка земельної ділянки державної або комунальної власності становить 2 174 254,72 грн (додатки до додаткового договору). Відповідно до розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки станом на 03.11.2011 розмір орендної плати становить 65 227,65 грн. 4.15. Судами зазначено, що додатковий договір зареєстрований в Управлінні Держкомзему в м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області 20.12.2011 за № 121010005000429. Строк дії договору оренди після укладення додаткового договору не змінився і згідно з договором оренди становить - до 25.10.2016. 4.16. Господарські суди установили, що листом від 11.01.2016 № 21 позивач звернувся до Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: на узвозі Селянському в районі будинку № 3-А (Жовтневий район), і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 121919999:3:246:03:246:0055. В додатку до заяви зазначено про надання копії договору оренди землі від 25.05.2006, копії плану земельної ділянки за матеріалами земельно-кадастрової інвентаризації. Звернення позивача зареєстровано 13.01.2016 вх. № 36/41. 4.17. Судами констатовано, що, розглянувши зазначене звернення позивача, відповідач повідомив позивача про те, що поновлення договору оренди земельної ділянки здійснюється на підставі рішення міської ради шляхом укладення додаткової угоди про поновлення такого договору (лист № 7/13-85 від 27.01.2016). Відповідачем роз`яснено, що лист-повідомлення передається до Дніпропетровської міської ради через приймальню, до листа-повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки орендар додає проект додаткової угоди. Опрацюванню підлягають засвідчені у встановленому чинним законодавством порядку копії: правовстановлюючих документів суб`єкта земельних відносин; правовстановлюючих документів на нерухоме майно або дозвільних документів на проектування чи будівництво; технічного паспорта на об`єкт нерухомого майна (у разі наявності); документів про підтвердження відсутності заборгованості з орендної плати на земельну ділянку; рішення міської ради про передачу (надання) земельної ділянки; договору оренди земельної ділянки, строк якої спливає з актом приймання-передачі, актом та планом встановлення меж земельної ділянки та іншими додатками до нього тощо. Також у листі зазначено, що відсутність повного пакету документів унеможливлює підготовку відповідного проекту рішення міської ради. З огляду на викладене судами зазначено, що позивачу було відмовлено у поновленні договору оренди земельної ділянки. 4.18. Судами також зазначено, що позивач надав до господарського суду копію адресованого міському голові Філатову Б. А. листа № 685 від 07.06.2016 та доданих до нього таких документів: проект додаткової угоди до договору оренди землі від 25.10.2016, скріплений печаткою; оригінал акта № 1229-20 від 18.05.2016 щодо відсутності заборгованості; копію рішення № 314/34 від 01.03.2006 Дніпропетровської міської ради про передачу в оренду ТОВ "Вента. ЛТД" земельної ділянки на узвозі Селянському в районі будинку № 3-А (Жовтневий район) для розміщення території для благоустрою та обслуговування будівель; копію договору оренди землі з додатками (план земельної ділянки, акт № 1-2153, акт приймання-передачі земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:03:246:055, матеріали проекту відведення земельної ділянки, довідку № 750 від 06.04.2006 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки); копію додаткового договору оренди землі від 03.11.2011 з додатками; оригінал витягу від 06.06.2016 Державного земельного кадастру на земельну ділянку. 4.19. Водночас суди установили, що в матеріалах справи відсутні докази отримання відповідачем листа позивача № 685 від 07.06.2016. 4.20. Листом від 27.01.2016 № 7/13-85 відповідач повторно повідомив позивача про те, що під час вивчення матеріалів, доданих до клопотання (вх. № 36/41 від 13.01.2016), встановлено, що земельна ділянка за адресою: узвіз Селянський в районі буд. № 3-А, площею 0,1100 га (кадастровий номер 1210100000:03:246:055) вільна від забудови, будь-які правовстановлюючі документи, які підтверджують наявність нерухомого майна на цій земельній ділянці відсутні (лист № 7/13-139 від 26.01.2017). Відповідачем роз`яснено, що поновити договір оренди землі від 25.05.2006 не вбачається можливим, оскільки набуття прав на земельну ділянку відбувається на підставі положень статей 134-139 Земельного кодексу України на земельних торгах у формі аукціону, за результатами проведення яких укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. 4.21. При цьому суди установили, що позивач у якості доказів сплати орендної плати за період користування з 26.10.2016 надав суду акт № 1229-20 від 18.05.2016, згідно з яким заборгованість зі сплати орендної плати за період з 01.01.2016 по 17.05.2016 відсутня. Крім того, в якості доказу відсутності заборгованості зі сплати земельного податку позивач надав суду інформацію з особистого кабінету позивача на сайті Головного управління ДФС України в Дніпропетровській області станом на 01.08.2019. 4.22. З урахуванням викладеного ТОВ "Вента. ЛТД" вважало свої права порушеними та звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради, з урахуванням заяви про зміну предмета позову про визнання поновленим договору оренди, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Вента. ЛТД", вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції, яка викладена в прохальній частині заяви про зміну предмета позову. 5.

Позиція Верховного Суду 5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на таке. 5.2. Предметом позову в цій справі є вимоги ТОВ "Вента. ЛТД" про визнання поновленим договору оренди, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Вента. ЛТД", вважаючи укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі у редакції, яка викладена в прохальній частині заяви про зміну предмета позову. 5.3. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є необхідність приведення права користування земельною ділянкою у відповідність до вимог чинного законодавства України, та укладення додаткової угоди до договору оренди, від укладення якої ухиляється відповідач. 5.4. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. 5.5. Законом України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-XIV визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі. 5.6. Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. 5.7. Частиною 1 статті 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. 5.8. Здійснюючи касаційний перегляд оскаржуваних судових рішень в цій справі, Верховний Суд звертається до правових висновків, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18 (про відсутність вагомих підстав для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду зазначила в пункті 29 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19). 5.9. Згідно з частинами 1- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. 5.10. Відповідно до частин 4, 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" при поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення. 5.11. Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" було визначено алгоритм дій орендаря та орендодавця за наявності наміру поновити договір оренди землі та визначено певні правові запобіжники для захисту орендаря, як більш уразливої сторони в цих правовідносинах, від умисного й безпідставного ухилення орендодавця від продовження орендних правовідносин за відсутності для цього підстав та за наявності добросовісної поведінки орендаря. При цьому законодавець ототожнив поняття "переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк" та "поновлення договору оренди землі", використовуючи конструкцію "поновлення договору оренди землі" як для підстави такого поновлення, передбаченої частинами 1- 5, так і для підстави, передбаченої частиною 6 цієї статті, що свідчить про їх логічну послідовність. 5.12. Так, дійсний орендар, який добросовісно виконував свої обов`язки за договором оренди землі, має переважне право перед іншими особами на продовження цих орендних правовідносин. Маючи такий намір, він (орендар) зобов`язаний до закінчення строку оренди землі (у строки, визначені частиною 2 статті 33 вказаного Закону) повідомити про це орендодавця та надіслати проект додаткової угоди. Мета такого повідомлення - запобігання укладення орендодавцем договору оренди з іншою особою у зв`язку з відсутністю в нього інформації про наявність наміру в дійсного орендаря продовжувати орендні правовідносини. При цьому таке завчасне повідомлення з надсиланням проекту додаткової угоди є передумовою для зміни сторонами умов договору оренди під час його поновлення (укладення на новий строк). Орендодавець, розглянувши у місячний термін таке повідомлення і проект додаткової угоди, за необхідності узгодивши з орендарем істотні умови, зобов`язаний або укласти додаткову угоду про поновлення договору оренди землі, або повідомити орендаря про наявність обґрунтованих заперечень щодо поновлення договору оренди землі шляхом надсилання листа-повідомлення про прийняте рішення (частини 1- 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). 5.13. У разі, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди землі не надіслав орендареві такого листа-повідомлення про наявність заперечень щодо поновлення договору, про яке йшлося вище, а орендар продовжував користуватися земельною ділянкою після його закінчення, то такий договір вважатиметься поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, без можливості внесення змін до умов договору оренди (частина 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). 5.14. Тобто, виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. Факт порушення орендодавцем місячного терміну для направлення орендареві листа-повідомлення про прийняте ним рішення у відповідь на вчасно надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди дає орендареві підстави розраховувати на можливість поновлення договору оренди землі в силу закону, а саме частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі"). І саме у такому випадку відсутність листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі можна кваліфікувати як "мовчазну згоду" орендодавця на поновлення договору та той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 5.15. Велика Палата Верховного Суду в пункті 35 постанови від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 зауважила, що незалежно від того, чи бажають сторони змінити умови оренди на майбутнє, покладення на орендаря обов`язку з надсилання листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі з проектом відповідної додаткової угоди до спливу строку цього договору є вигідним для обох сторін і не є надмірно обтяжливим для будь-кого із них. Якщо орендар розраховував на відсутність потенційних орендарів (про яких орендодавець не зобов`язаний повідомляти) та завчасно не надіслав орендодавцеві лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі, а просто продовжив користуватися земельною ділянкою після спливу строку цього договору, він втрачав право оренди та ризикував отримати відмову орендодавця в укладенні нового договору оренди землі. 5.16. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України установлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. 5.17. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у спірних правовідносинах відсутні підстави для укладення договору оренди землі на новий строк згідно з порядком, передбаченим частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки позивач у встановлений строк не надав відповідачу проект додаткової угоди. Господарські суди також дійшли висновку про те, що у цьому випадку відсутні підстави для поновлення договору оренди землі відповідно до положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки немає волевиявлення орендодавця на продовження договору оренди земельної ділянки на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, про що орендар був проінформований у передбачений Законом України "Про оренду землі" строк. 5.18. ТОВ "Вента. ЛТД" не погоджується із висновками господарських судів попередніх інстанцій, а тому звернулося із касаційною скаргою на судові рішення у цій справі. ТОВ "Вента. ЛТД", звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 5.19. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 5.20. Згідно з абзацом 3 пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 2 статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. 5.21. З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень із зазначених підстав касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення. 5.22. Верховний Суд установив, що скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від висновків, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 щодо застосування положень частин 1-5 та частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". Скаржник вважає, що висновки Великої Палати Верховного Суду суперечать практиці Європейського суду з прав людини та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Скаржник також зазначає, що в процесі розгляду цієї справи позивач посилався на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Об`єднаного Королівства Великобританії та Північної Ірландії". При цьому скаржник зазначає, що відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки Верховного Суду враховуються судами України, однак ці висновки не є джерелом права, та від таких висновків Верховного Суду суди можуть відступити. Натомість від Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини відступ не допускається. 5.23. Перевіривши такі доводи ТОВ "Вента. ЛТД", Верховний Суд зазначає, що принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах. 5.24. У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. 5.25. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. 5.26. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13. 5.27. Однак скаржник, зазначаючи, що висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, щодо застосування положень частин 1-5 та частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" суперечать практиці Європейського суду з прав людини та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", не навів вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від таких висновків Великої Палати Верховного Суду, а саме не довів наявності причин для відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення). Тому посилання скаржника на положення пункту 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України є необґрунтованими, оскільки скаржник в касаційній скарзі не зазначає жодних мотивів необхідності такого відступлення. 5.28. Крім того, ТОВ "Вента. ЛТД" зазначає, що апеляційний господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, хоча в спірних правовідносинах, на думку скаржника, ці положення законодавства не повинні застосовуватись судом. Тому скаржник вважає, що в цьому випадку наявні підстави для відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 про важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею); про те, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України. Згідно із вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. 5.29. Перевіривши такі доводи ТОВ "Вента. ЛТД", Верховний Суд зазначає про їх необґрунтованість, оскільки зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду свідчить про те, що суд не застосовував зазначені правові норми та не мотивував своє рішення положеннями статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. В якості підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у цій справі судом були покладені відповідні установлені фактичні обставини та, зокрема, положення частин 1-6 статті 33 Закону України "Про оренду землі". 5.30. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що на підставі договору купівлі-продажу від 01.10.2008 № 4418 об`єкти нерухомості були продані на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Судами констатовано, що матеріали справи містять нотаріально засвідчену заяву ТОВ "Вента. ЛТД" до міського голови Куліченка І. І., в якій позивач у зв`язку із продажом об`єктів нерухомості (нежитлових будівель), що розташовані за адресою: Селянський узвіз, 3-А (договір купівлі-продажу від 01.10.2008 № 4418) не заперечує проти вилучення, зокрема, земельної ділянки, яка надавалась йому в оренду строком на десять років на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 01.03.2006 № 314/34 та договору оренди від 25.05.2006 № 3959. Разом з тим, суди установили, що відповідно до акта обстеження земельної ділянки від 08.04.2016 земельна ділянка (кадастровий номер 1210100000:03:246:055) вільна від забудови. 5.31. Отже, зміст оскаржуваної постанови свідчить, що судом під час ухвалення оскаржуваної постанови не було застосовано положення статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України. Водночас з огляду на установлення обставин про те, що земельна ділянка вільна від забудови, суд правомірно послалися на принцип superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею) та таким чином роз`яснив позивачу про те, що відмовою в укладенні додаткової угоди до договору оренди права позивача не є порушеними. 5.32. Наведеним спростовуються доводи скаржника в цій частині підстав касаційного оскарження. Верховний Суд констатує, що скаржник не навів жодних вмотивованих обґрунтувань щодо необхідності відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах, а Верховний Суд таких підстав не вбачає. З огляду на це відсутні підстави для задоволення касаційної скарги з підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 5.33. Отже, Верховний Суд зазначає, що в межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, а тому наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 5.34. Скаржник вважає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо тлумачення змісту частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", зокрема, чи може орендодавець направляти лист-відмову орендарю у користуванні земельною ділянкою не після закінчення терміну дії договору, а задовго до такого закінчення, та чи може витребування орендодавцем додаткових документів в орендаря бути прирівняне до відмови у користуванні земельною ділянкою. 5.35. Верховний Суд зазначає, що частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. 5.36. Господарські суди установили, що листом від 11.01.2016 № 21 позивач звернувся до Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради із заявою про поновлення договору оренди земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: на узвозі Селянському в районі будинку № 3-А (Жовтневий район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 121919999:3:246:03:246:0055. В додатку до заяви зазначено про надання: копії договору оренди землі від 25.05.2006, копії плану земельної ділянки за матеріалами земельно-кадастрової інвентаризації. Звернення позивача зареєстровано 13.01.2016 вх. № 36/41. Разом з цим, господарські суди установили, що позивач до зазначеного листа не додав проекту додаткової угоди. 5.37. Проте, як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує його обов`язки за цим договором; він повідомив орендодавця в установлені законом строки про намір поновити договірні відносини на новий строк; до листа-повідомлення додав проект додаткової угоди про поновлення договору оренди землі; продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець упродовж місяця після закінчення строку договору оренди землі письмово не повідомив орендаря про заперечення у поновленні цього договору (постанови від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справах № 313/350/16-ц і № 159/5756/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19). 5.38. З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає таким, що відповідає останній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, № 903/1030/19, висновок місцевого та апеляційного господарських судів про відсутність підстав для поновлення договору оренди, передбачених частинами 1-5, 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній до 15.07.2020), оскільки позивач не дотримався чітко визначеної законом процедури поновлення договору оренди землі, направивши відповідне повідомлення орендодавцю без доданого проекту додаткової угоди, як того вимагають положення частин 2- 3 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній до 15.07.2020). 5.39. При цьому, відповідно до пункту постанови Великої Палати Верховного Суду від від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 виникненню в орендодавця обов`язку прийняти рішення про поновлення договору оренди землі або про наявність заперечень щодо такого поновлення договору з надсиланням відповідного листа-повідомлення має передувати звернення орендаря з повідомленням про намір продовжити орендні правовідносини, до якого має бути додано проект додаткової угоди. За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для формування висновку щодо питання, зазначеного скаржником. 5.40. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України 5.41. Скаржник вважає, що господарський суд першої інстанції установив обставини на підставі недопустимих доказів, а саме з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. 5.42. Розглянувши такі доводи скаржника, Верховний Суд дійшов висновку, що вони не можуть бути враховані, оскільки законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. 5.43. Відповідно до частини 1, 2 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. 5.44. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17, від 16.02.2021 у справі 913/502/19, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19. 5.45. Крім того, Верховний Суд зазначає, що в основу оскаржуваних судових рішень, в якості підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, не було покладено обставини, установлені з інформації, про яку в касаційній скарзі зазначає скаржник. 5.46. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до положень статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі. 5.47. Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків господарських судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у цій справі. Верховний Суд констатує, що деякі доводи касаційної скарги стосуються з`ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України. 5.48. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави. 5.49. Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних та обґрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду 6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. 6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. 6.3. Пунктами 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в таких випадках: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. 6.4. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 6.5. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.6. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків господарських судів, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

7. Судові витрати 7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника. Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вента. ЛТД" залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 19.01.2022 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.08.2021 у справі № 904/3860/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Н. О. Багай Судді Є. В. Краснов Ю. Я. Чумак