Постанова 4811 № 466/7357/20

Справа № 466/7357/20 Головуючий у 1 інстанції: Ковальчук О.І. Провадження № 22-ц/811/383/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Савуляка Р.В., суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М., секретаря: Савчук Г.В., з участю: ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,- ВСТАНОВИЛА: У вересні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, в якому просив суд ухвалити рішення, яким визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оформлене протоколом №138 від 12 жовтня 2010 року в частині зняття з квартирного обліку майора ОСОБА_1 та зобов`язати житлову комісію Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова поновити ОСОБА_1 разом з членами сім`ї, на квартирному обліку у житловій комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова з 28 березня 1999 року, а також стягнути судові витрати в розмірі 15000,00 грн. на оплату професійної правничої допомоги. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з 03 липня 1987 року по 10 грудня 2015 року позивач проходив військову службу в Збройних Силах України, є учасником бойових дій та відповідно до вимог чинного законодавства повинен забезпечуватися житлом в першочерговому та позачерговому порядку. Військову службу позивач проходив у військовій частині НОМЕР_1 Львівського гарнізону. З 28 березня 1999 року позивач перебував на квартирному обліку у житловій комісії КЕВ м. Львова, складом сім`ї 4 особи. 28 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримав ордер на службове житлове приміщення, а саме: трьох кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 . В 2009 році ОСОБА_1 було переведено з Львівського гарнізону для проходження військової служби в м. Київ. На даний час військова частина НОМЕР_1 розформована. Вказував, що оскільки в м. Києві на квартирному обліку не перебував, житлом не забезпечувався та був позбавлений можливості бути зарахованим на квартирний облік в Київському гарнізоні, він повинен був перебувати на квартирному обліку у м. Львові до вирішення питання забезпечення житлом для постійного проживання. В подальшому, у 2015 році позивач приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та є учасником бойових дій. З метою вирішення питання забезпечення житлом своєї сім`ї, ОСОБА_1 27 листопада 2019 року було направлено заяву начальнику Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова, в якій він просив: повідомити за якою військовою частиною (установою) закріплено квартиру по АДРЕСА_1 , в якій проживає його сім`я, та направити до Департаменту житлового господарства Львівської міської ради клопотання про виключення даної квартири з числа службових. Проте, 26 грудня 2019 року Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова листом № 5991 повідомив позивача про неможливість задоволення клопотання про виключення квартири з числа службових, оскільки ОСОБА_1 виключений зі списків осіб, що потребують забезпечення житлом у Львівському гарнізоні, протоколом № 138 засідання житлової комісії Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова від 12 жовтня 2010 року про зняття позивача з квартирного обліку, як такого, що вибув до нового місця служби. Про прийняття такого рішення Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова позивача не повідомив, облікова справа до нового місця служби не направлялася та продовжувалася зберігатися в Квартирно експлуатаційному відділі м. Львова разом з довідкою про перебування на квартирному обліку від 22 квітня 2011 року №

17. У зв`язку з чим позивач вважає, що відповідачем було прийнято рішення яким позбавлено ОСОБА_1 права на безоплатне отримання житла, порушено усі необхідні процедури, не повідомлено його про прийняте рішення протягом близько десяти років, що фактично є підставою для втрати сім`єю позивача єдиного житла, квартири АДРЕСА_2 . Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2021 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасувати рішення житлової комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова, оформлене протоколом №138 від 12.10.2010 року в частині зняття з квартирного обліку майора ОСОБА_1 . Зобов`язано житлову комісію Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова поновити ОСОБА_1 разом з членами сім`ї, на квартирному обліку у житловій комісії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова з 28.03.1999 року. Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова в доход держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.(дев`ятсот вісім гривень 00 коп.). Стягнуто з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова в користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень). Рішення суду оскаржив Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова. В апеляційній скарзі посилається на те, що згідно ордеру №000130 від 28 жовтня 2008 року, виданого Виконавчим комітетом Львівської міської ради, ОСОБА_1 та членам його родини надане право зайняття службового житлового приміщення в трикімнатну квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , житловою площею 55,5 кв.м. Вказує, що підставою для одержання квартири, що має статус службової, було проходження військової служби у Збройних Силах України майором ОСОБА_3 (в період з 03.07.1987р. - 10.12.2015р.), однак, у 2009 році ОСОБА_1 був переведений для проходження військової служби в м. Київ, що і стало причиною для зняття його з квартирного обліку у Львівському гарнізоні. Також зазначає, що згідно положень п.З Розділу 1 інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями - військовослужбовці та члени їх сімей, які не здали службове житло за попереднім місцем служби - не мають підстав для забезпечення їх новими жилими приміщеннями відтак, останні не потребують покращення житлових умов. За вказаних обставин, на думку скаржника жодних неправомірних дій стосовно ОСОБА_1 відповідачем, в тому числі його виселення - не вчинялось. Крім цього посилається на те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 грн. є необґрунтованим та неспівмірним з реальними витратами на професійну правничу допомогу. Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. . В судове засідання представник Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 03 липня 1987 року по 10 грудня 2015 року проходив військову службу в Збройних Силах України. В 2015 році приймав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України та є учасником бойових дій. Станом на 2008 рік ОСОБА_1 військову службу проходив у військовій частині НОМЕР_1 Львівського гарнізону, яка станом на сьогоднішній день розформована. З 28 березня 1999 року позивач перебував на квартирному обліку у житловій комісії КЕВ м. Львова, складом сім`ї 4 особи. 28 жовтня 2008 року ОСОБА_1 отримав ордер на службове житлове приміщення, трьох кімнатну квартиру по АДРЕСА_1 . В 2009 році ОСОБА_1 було переведено з Львівського гарнізону для проходження військової служби в м. Київ за рішенням Міністра оборони України від 20 червня 2007 року. Відповідно до вимог Наказу міністра оборони України від 24 лютого 1994 року № 45 призначення військовослужбовців всіх категорій на посади у військових частинах гарнізону м. Києва здійснювалося за наявності у військовослужбовця житлового приміщення в м. Києві, житлова площа якого відповідала встановленим нормам забезпечення. Військовослужбовці з іншого гарнізону могли бути переведені без наявного житла в гарнізон м. Києва тільки за окремим рішенням міністра оборони України та на квартирний облік в київському гарнізоні не зараховувалися. Також встановлено, що ОСОБА_1 на квартирному обліку за місцем служби у м. Києві (за новим місцем проходження служби) не перебував, службовим житлом не забезпечувався та на час звернення до суду його сім`я проживає у АДРЕСА_2 . 27 листопада 2019 року позивачем ОСОБА_1 було направлено заяву начальнику Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова, з проханням повідомити за якою військовою частиною (установою) закріплено квартиру по АДРЕСА_1 , в якій проживає його сім`я та направити до Департаменту житлового господарства Львівської міської ради клопотання про виключення даної квартири з числа службових. 26 грудня 2019 року Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова листом за вих. № 5991 повідомив про неможливість задоволення клопотання про виключення квартири з числа службових, оскільки позивач виключений зі списків осіб, що потребують забезпечення житлом у Львівському гарнізоні. З протоколу № 138 засідання житлової комісії Квартирно - експлуатаційного відділу м. Львова від 12 жовтня 2010 року вбачається, що позивача знято з квартирного обліку, як такого, що вибув до нового місця служби, вирішено видати довідки про перебування на квартирному обліку, а облікові справи направити до нового місця служби. Як встановлено судом, про прийняття такого рішення Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова ОСОБА_1 не повідомив, облікова справа до нового місця служби не направлялася та продовжувалася зберігатися в Квартирно експлуатаційному відділі м. Львова разом з довідкою про перебування на квартирному обліку від 22 квітня 2011 року № 17. 17 липня.2020 року ОСОБА_1 звернувся листом до відповідача в якому просив поновити його на квартирному обліку у житловій комісії Квартирно - експлуатаційному відділі м. Львова з 28 березня 1999 року. 31 липня 2020 року Квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова відмовив позивачу в поновленні на квартирному обліку у житловій комісії Квартирно - експлуатаційному відділі м. Львова. Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України, зокрема, Порядком, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського, старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань. Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 серпня 2006 року затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок). Відповідно до пункту 24 Порядку військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини; у рішенні зазначаються дата зарахування на облік, склад сім`ї, підстави для зарахування на облік, вид черговості (загальна черга, в першу чергу, поза чергою), а також підстави включення до списків осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житлових приміщень, а в разі відмови в зарахуванні на облік - підстави відмови з посиланням на відповідні норми законодавства. За пунктом 26 Порядку військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла. Згідно Наказу міністра оборони України від 24 лютого 1994 року № 45 призначення військовослужбовців всіх категорій на посади у військових частинах гарнізону м. Києва здійснювалося за наявності у військовослужбовця житлового приміщення в м. Києві, житлова площа якого відповідала встановленим нормам забезпечення. Військовослужбовці з іншого гарнізону могли бути переведені без наявного житла в гарнізон м. Києва тільки за окремим рішенням міністра оборони України та на квартирний облік в київському гарнізоні не зараховувалися. Пунктом 3.7 Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577, військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов`язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла. При цьому облікова справа направляється командиром (начальником) військової частини до нового місця служби військовослужбовця разом з особовою справою, а в разі розформування військової частини - до військового комісаріату. Перебування військовослужбовця на квартирному обліку за останнім місцем служби, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового та позачергового одержання житлових приміщень, підтверджується Довідкою (додаток 4) про перебування на обліку за попереднім місцем служби та зняття з обліку, виданою відповідним квартирно-експлуатаційним органом та командиром військової частини. За приписами пункту 2.15 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 №737 перший примірник облікової справи (додаток 7 до цієї Інструкції) разом з першим примірником Картки обліку (додаток 8 до цієї Інструкції) направляються командиром військової частини до нового місця служби військовослужбовця разом з особовою справою, а в разі звільнення військовослужбовця з військової служби та розформування військової частини - до військового комісаріату. Другий примірник облікової справи (додаток 7 до цієї Інструкції) разом з другим примірником Картки обліку (додаток 8 до цієї Інструкції) видаються військовослужбовцю під час отримання ним довідки (додаток 3 до цієї Інструкції) про перебування на квартирному обліку за попереднім (останнім) місцем проходження служби та зняття з обліку, виданої командиром військової частини та відповідної КЕВ (КЕЧ) району, яка скріплюється печаткою КЕВ (КЕЧ) району, та довідки (додаток 4 до цієї Інструкції) про здачу житла у КЕВ (КЕЧ) району. У разі переведення військовослужбовця, який перебуває на обліку, до нового місця проходження військової служби або звільнення його з військової служби командир військової частини зобов`язаний надати до КЕВ (КЕЧ) району витяг із наказу про переміщення або звільнення військовослужбовця протягом 10 днів з дня видачі цього наказу. Відповідно до п. 28 постанови Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 «Про затвердження Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» зняття з квартирного обліку та виключення із списків осіб, які користуються правом першочергового одержання жилих приміщень, провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік (включення до вказаного списку). При розгляді цих питань на засідання відповідних органів запрошуються заінтересовані особи. Про зняття з обліку (виключення із списку) громадяни у 15-денний строк повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку (виключення із списку). Зважаючи на вказані норми чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідачем при знятті з квартирного обліку ОСОБА_1 не було враховано, що Наказом міністра оборони України від 24.02.1994 року № 45 військовослужбовці з іншого гарнізону при переведенні на квартирний облік в київському гарнізоні не зараховувалися. Також судом враховано, що ймовірному зняттю військовослужбовця з квартирного обліку за попереднім місцем військової служби у зв`язку з його переміщенням до нового місяця служби передує ряд заходів, пов`язаних з необхідністю передання особової справи такого військовослужбовця та інших документів до нового місця несення служби, однак відповідачем не було дотримано вказаних вище процедур зняття військовослужбовця з обліку. Фактично, зняття військовослужбовця та членів його сім`ї з квартирного обліку за попереднім місцем служби зумовлює подальший обов`язок з постановлення такого військовослужбовця та членів його сім`ї на квартирний облік за новим місцем несення військової служби, адже в іншому випадку порушується конституційне право особи на житло. З огляду на характер спірних правовідносин сторін у справі, які виникли через зняття з квартирного обліку ОСОБА_1 у зв`язку з переміщенням по військовій службі, а також з урахуванням фактичних обставин, встановлених під час розгляду справи, недотримання порядку зняття позивача з сім`єю з квартирного обліку суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Під час розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 не повідомлено про день та час засідання житлової комісії КЕВ м. Львова з питання зняття його та членів його сім`ї з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, участі у цьому засіданні він не брав. У п`ятнадцятиденний термін з дати проведення засідання рішення про зняття з квартирного обліку та витяг з цього рішення житлової комісії ОСОБА_1 вручено не було. Також КЕВ м. Львова не направляв на адресу нового місця проходження ОСОБА_1 військової служби у м. Київ перший примірник його облікової справи разом з першим примірником картки обліку. Вказані вище обставини, якими порушено передбачену законодавством України процедуру зняття військовослужбовця з обліку, відповідачем не спростовано. Зазначене вказує на недотримання КЕВ м.Львова положень Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями та підтверджує доводи позивача про порушення його права та права його сім`ї на перебування на обліку для поліпшення житлових умов з метою подальшого одержання житлового приміщення з державного житлового фонду. Такі висновки чітко узгоджуються, з правовою позицією Верховного суду, зокрема в Постановах від 06.06.2018 р. справа № 676/1650/16 (№рішення 74630192), та від 10.03.2021 справа № 127/15109/18 (№рішення 95574692). Фактично відповідачем прийнято рішення, яким позбавлено ОСОБА_1 права на безоплатне отримання житла, як військовослужбовця Збройних сил України, учасника бойових дій. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що «Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення відносно такої особи статті 8 Конвенції». Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова не було дотримано вимог Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577 щодо направлення облікової справи до нового місця служби, внаслідок чого було порушено права ОСОБА_1 на перебування на обліку для поліпшення житлових умов з метою подальшого одержання житлового приміщення з державного житлового фонду. Покликання в апеляційній скарзі на Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену Наказом Міністра оборони України від 31 серпня 2018 року №380 не заслуговують на увагу, оскільки на момент ухвалення оспорюваного рішення житлової комісії її не існувало, а діяла Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Збройних Сил України та членам їх сімей житлових приміщень, затверджена Наказом Міністра оборони України від 06.10.2006 року № 577, норми якої були враховані судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення від 28 грудня 2021 року. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Як вбачається з матеріалів справи, 04 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та АО «Івашків і Партнери» було укладено договір про надання правової допомоги № 1/09. Обсяг наданих адвокатом в рамках Договору про надання правової допомоги від 04 вересня 2020 року послуг і виконаних робіт та їх вартість, що сплачена або підлягає сплаті підтверджуються: копією Акту приймання-передачі наданої професійної правової допомоги №01-01/09/20 від 25.08.2021 року, копією Рахунку №01-01/09/20 від 04.09.2020 року, квитанцією про плату позивачем коштів за надання правової допомоги на користь АО «Івашків і Партнери» у розмірі 15000,00 грн. Згідно п. 3.2. вищезгаданого Договору вартість надання правової допомоги в суді першої інстанції становить 15 000 грн., що сплачуються на протязі 10 днів з моменту отримання рахунку клієнтом. Тобто сторонами було чітко погоджено сталу винагороду за надання професійної правничої допомоги у суді першої інстанції в розмірі 15 000 грн., яку було сплачено позивачем на рахунок АО «Івашків і Партнери». Як вбачається з матеріалів справи, в межах даної справи адвокатом було підготовлено позовну заяву з додатками, взято участь у понад десяти судових засіданнях, на що було витрачено багато часу, в тому числі на підготовку до кожного судового засідання. За змістом положень ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. В той же час, жодних заперечень від відповідача на розмір витрат на правову допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції не надходило. За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи, наданих послуг, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, значенням справи для сторони та відповідає критерію реальності адвокатських послуг, відтак відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в цій частині. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова - залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 грудня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 04 липня 2022 року. Головуючий: Савуляк Р.В. Судді: Приколота Т.І. Шандра М.М.