Постанова 4857 № 380/10457/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/10457/20 пров. № А/857/15724/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Обрізко І.М., суддів Сеника Р.П., Шинкар Т.І., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року, прийняте суддею Москаль Р.М. у місті Львові, у справі за позовом ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,- встановив: ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Львівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України про стягнення з відповідача середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 08.07.2019 по 29.10.2020 (479 днів) в сумі 174078,18 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 позов задоволено частково: стягнуто з Львівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 12978 грн 46 коп. В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що станом на дату виключення із списків особового складу частини (07.07.2019) відповідач не провів з ОСОБА_1 повного розрахунку, а виплата належної при звільненні суми проведена 30.10.2020. Тому період з 08.07.2019 по 29.10.2020 включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні. Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (08.07.2019 по 29.10.2020) та становить 480 днів. Отже, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 174441,60 грн. (480х363,42). Разом з тим, порівнюючи розмір несвоєчасно виплаченої суми (12977,77 грн.) та з розміром середнього заробіток за час затримки розрахунку (174441,60 грн.) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними. З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц при вирішенні питання щодо суми відшкодування, суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо виплати такої та вважає, що визначений на підставі статті 117 КЗпП розмір відшкодування слід зменшити. Істотність частки складових компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 12977,77грн. (сума виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) : 174441,60 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0744% х 100 = 7,44%. Відтак, з урахуванням істотності частки 7,44% позивачу підлягає відшкодування: 363,42 (середньоденне грошове забезпечення) х 7,44% =27,04 грн.; 27,04 грн. х 480 днів (період затримки розрахунку при звільненні) = 12978,46 грн. Такий підхід до обчислення суми відшкодування ґрунтується на висновках Верховного Суду, висловлених у постанові від 30.10.2019 у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, та неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що методика розрахунку суми компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні зі служби наведена у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №380/3007/20. Верховний Суд роз`яснив, що вираховується процент, який складає недоплачена сума у співвідношенні до загальної суми виплачених йому при звільненні коштів. Це слугує підставою для застосування такого ж проценту середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні від загальної її суми. Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №120/2617/20-а. У постановах від 20.05.2020 у справі №816/1640/17 та від 12.08.2020 у справі №400/3365/19 Верховний Суд роз`яснив, що при розгляді справ про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника суд, окрім іншого, обов`язково повинен оцінити дії роботодавця у спірних правовідносинах. Зазначає, що відповідач жодним чином не пояснив, чому при наявності виконаних ним рішень судів стосовно виплати індексації та компенсації за відпустку іншим військовослужбовцям, що звільнилися, такі суми не були нараховані та виплачені при звільненні йому в той час, як відповідач вже знав про обов`язковість їх виплати. Таким чином, є всі підстави вважати, що відповідач свідомо знехтував своїм обов`язком. Оскільки недоплата при звільненні позивача зі служби є значною, так як фактично становить половину в загальній сумі виплачених йому при звільненні коштів, то враховуючи наведену Верховним Судом методику, розрахункова сума компенсації буде значно вищою, ніж визначив суд першої інстанції. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Відповідно по п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України, відповідно до наказу №170-ос від 01.07.2019 звільнений з військової служби в запас за підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту). Відповідно до наказу начальника 7 прикордонного загону (І категорії) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України №176-ос від 08.07.2019 ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, остаточною датою проходження військової служби є 07.07.2019. На час прийняття наказу та виключення зі списків особового складу загону відповідач не провів з ОСОБА_1 розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки для учасників бойових дій, передбаченої пунктом 12 частиною першою статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2016 по 2019 роки. 27.08.2020 Львівський окружний адміністративний суд прийняв рішення №380/4231/20, відповідно до якого задовольнив позов ОСОБА_1 до Львівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України. Суд визнав протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки та зобов`язав Львівський прикордонний загін нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Це рішення суду набрало законної сили 29.09.2020. На виконання рішення суду нарахував та виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки, 30.10.2020 на банківський рахунок позивача поступили кошти в сумі 12977,77 грн. від В/Ч2144, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк». Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України). Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 (справа № 240/11214/19), від 21 квітня 2021 (справа № 120/3857/19-а). Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 у справі № 810/451/17. З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що Львівський прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України провів фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної одноразової вихідної допомоги при звільненні Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2021 у справі № 340/1146/20. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 у справі №821/1083/17 зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 у справі № 761/9584/15-ц. Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Як слідує із виписки по рахунку позивача, відповідач лише 30.10.2020 провів повний розрахунок належних позивачу коштів при звільненні (08.07.2019), та виплатив кошти в сумі 12977,77 грн. Період затримки розрахунку при звільненні обраховується починаючи з першого дня після звільнення до остаточної виплати належних позивачу сум (08.07.2019 по 29.10.2020) та становить 480 днів. Відповідно до банківської довідки, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 перед звільненням за травень 2019 становив 11084,30 грн., за червень 2019 - 11084,30 грн., усього - 22168,60 грн.; при ділення цієї суми на 61 день середньоденне грошове забезпечення (в календарних днях) становить 363,42 грн. Таким чином, обчислений відповідно до встановлених статтею 117 КЗпП правил середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні з роботи сум складає 174441,60 грн. (480х363,42). Судом першої інстанції вірно застосовано принцип співмірності, з урахуванням розміру недоплаченої суми, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дій відповідача щодо її виплати, що узгоджується і з позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.10.2019 у справі №806/2473/18, від 24.07.2019 у справі №805/3167/18-а, а також у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі №662/1626/17, від 17.01.2019 у справі №2-1579/11. Істотність частки складових компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 12977,77грн. (сума виплаченої компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) : 174441,60 (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,0744% х 100 = 7,44%. Відтак, з урахуванням істотності частки 7,44% позивачу підлягає відшкодування: 363,42 (середньоденне грошове забезпечення) х 7,44% =27,04 грн.; 27,04 грн. х 480 днів (період затримки розрахунку при звільненні) = 12978,46 грн. Таким чином, судом встановлено ряд критеріїв для визначення суми середнього заробітку (середнє грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні. Зазначений підхід також висвітлений в практиці Верховного Суду, Великої палати Верховного Суду, та не спростований доводами апелянта. Крім того, такого висновку прийшов Восьмий апеляційний адміністративний суд у даній справі за апеляційною скаргою Львівського прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1) Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 24.06.2021, рішення якого набрало чинності та є встановленою обставиною, що не потребує доказування. При цьому, позивач, обчислюючи суму, належну йому до відшкодування, просить стягнути з відповідача на свою користь середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 174078,18 грн. Разом з тим, враховуючи справедливий і розумний баланс між інтересами позивача і відповідача, а також враховуючи те, що стягнення компенсації у розмірі 174078,18 грн як просить позивач в апеляційній скарзі за несвоєчасну виплату заборгованості у сумі 12977,77 грн, на переконання суду апеляційної інстанції, є явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 12978,46, як належна сатисфакція майнових прав позивача за встановлених обставин. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав вважати неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а також відсутня невідповідність висновків суду обставинам справи. Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2021 року у справі № 380/10457/20 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Р. П. Сеник Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 05.07.2022 року.