Постанова 4854 № 540/2932/21

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД __________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 липня 2022 р.м.ОдесаСправа № 540/2932/21 Головуючий І інстанції:Варняк С.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року (м.Херсон, дата складання повного тексту рішення суду - 30.09.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: 24.06.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Херсонській області, в якому просив суд: - визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області, викладене в листі від 16.02.2021р. за №890-460/М-02/8-2100/21, про перерахування йому пенсії із 01.10.2020р. із розрахунку 60% від заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, визначеної у довідці прокуратури Херсонської області від 07.12.2020р. №21-469вих-20 та із застосуванням обмеження максимального розміру його пенсії, десятьма прожитковими мінімумами, встановлених для осіб, які втратили працездатність; - зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити перерахунок його пенсії, починаючи з 01.10.2020р., із розрахунку 90% від суми всіх складових місячної заробітної плати (75394,66 грн.), яка визначена у довідці прокуратури Херсонської області про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій, від 07.12.2020р. №21-469вих-20, без будь-якого обмеження її розміру і з урахуванням раніше проведених виплат; - зобов`язати відповідача з урахуванням перерахунку пенсії здійснити нарахування і подальшу її виплату у визначеному перерахунком розмірі 67855,20 грн. (75394,66 грн. х 90%); - зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області здійснити виплату різниці суми між нарахованою після перерахунку та фактично отриманою його пенсією разово та однією сумою із урахуванням довідки прокуратури Херсонської області від 07.12.2020р. №21-469вих-20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсій. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Херсонській області та отримує пенсію за вислугу років, як пенсіонер органів прокуратури, у розмірі 90% від суми всіх складових місячної (чинної) заробітної плати за посадою начальника відділу, з продовженням трудової діяльності в прокуратурі Херсонської області. Позивачем, у зв`язку із визнанням неконституційними положень ч.20 ст.86 Закону України «Про прокуратуру», отримано довідку про розмір його заробітної плати, що враховується для перерахунку пенсії, та подано її до пенсійного органу разом із заявою про здійснення перерахунку призначеної пенсії за вислугою років у розмірі 90% від суми заробітної плати. Однак, ГУ ПФУ в Херсонській області перераховано пенсію із розрахунку 60% від суми заробітної плати, встановивши обмеження її максимальним розміром, що, на переконання позивача, є протиправним та порушує його право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством. Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021р. (ухваленим в порядку спрощеного провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії відповідача щодо перерахунку позивачу пенсії з 01.10.2020р. у розмірі 60% від суми заробітної плати, зазначеної у довідці Херсонської обласної прокуратури від 07.12.2020р. №21-469вих-20 та із застосуванням обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов`язано ГУ ПФУ в Херсонській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.10.2020р. із розрахунку 90% від суми складових місячної заробітної плати, зазначеної у довідці Херсонської обласної прокуратури від 07.12.2020р. №21-469вих-20, без застосування обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установлених для осіб, які втратили працездатність, із урахуванням раніше проведених виплат. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Херсонській області судовий збір у сумі 454 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 25.10.2021р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30.09.2021р.та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. 04.11.2021р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.11.2021р. дану апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Херсонській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження. Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її задоволення. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи. Позивач - ОСОБА_1 є пенсіонером органів прокуратури, перебуває на обліку вГУ ПФУв Херсонській області із 19.12.2005р. та отримує пенсію за вислугу років у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ. 09.12.2020р. позивач звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із заявою про перерахунок пенсії, до якої надав довідку Херсонської обласної прокуратури від 07.12.2020р. №21-469вих-20 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії. За результатом перерахунку, при заробітній платі - 75394,66 грн (відповідно до довідки Херсонської обласної прокуратури від 07.12.2020 року №21-469вих-20), розмір пенсії з 01.10.2020р. складає - 45236,80 грн. (75394,66 грн. х 60%). Розмір пенсії позивача до виплати з 01.10.2020р. становить - 17120 грн., а з 01.12.2020р. - 17690 грн.. 25.01.2021р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в Херсонській області із письмовою заявою щодо перерахунку його пенсії та призначення її у розмірі 90% від суми всіх складових заробітної плати, зазначеної в довідці прокуратури Херсонської області від 07.12.2020р. №21-469вих-20, без обмеження її граничного розміру. Листом ГУ ПФУ в Херсонській області від 16.02.2021р. №890-460/М-02/8-2100/21 позивача повідомлено про те, що вимога щодо перерахунку пенсії у розмірі 90% від суми заробітної плати, зазначеної в довідці від 07.12.2020р. №21-469вих-20, без обмеження граничного її розміру згідно зіст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ є безпідставною, оскільки зазначена норма з 01.01.2015р. є нечинною. Станом на сьогодні діє норма розрахунку пенсії, яка визначає відсотковий розмір пенсії від суми місячної чинної заробітної плати (60%) та обмеження максимального розміру пенсії у розмірі десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Не погоджуючись із такими діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, часткової неправомірності дій та спірного рішення відповідача. Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не у повній мірі погоджується із такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Спірними питаннями у даній справі є законність зменшенняпри перерахунку пенсії відсотку до 60% заробітної плати та встановлення її граничного розміру у вигляді десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015р. визначалися Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ. Частиною 1 ст.50-1 вказаного Закону встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Така пенсія призначається в розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2%, але не більше 90% від суми місячного (чинного) заробітку. Разом із тим, обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонером, виходячи із розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком (ч.12 ст.50-1 Закону №1789-ХІ). Так, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI у ст.50-1 Закону №1789-ХІІ внесено зміни, у відповідності до яких пенсія призначається у розмірі 80% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011р. - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Також, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.2014р. №1166-VII у ст.50-1 Закону №1789-ХІІ у ч.ч.2 і 5 цифри « 80» замінено цифрами « 70», а Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014р. №76-VIII - цифри « 70» замінено цифрами « 60». Відповідно до положеньч.18 цієї ж статті (у редакції до 01.01.2015р.), призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку із підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи. З 01.01.2015р. умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначалися Кабінетом Міністрів України. Водночас, 15.07.2015р. набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VІІ, відповідно до Розділу ХІІ Прикінцевих положень якого визнано таким, що втратив чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон №1789-XII, крім, ч.3,4,6 та 11ст.50-1, що втратили чинність з 15.12.2015р. З набранням чинності Законом №1697-VII, пенсійне забезпечення працівників прокуратури регулюється положеннями ст.86, за правилами ч.ч.1,2 якої, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років. Пенсія призначається в розмірі 60% від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011р. - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. Згідно з ч.20 цієї статті, призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв`язку із призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому ч.ч.2,3 та 4 цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки. Відповідно до ч.1ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. За загальним правилом норма права діє щодо відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до правовідносин застосовується той закон, під час дії якого вони настали. Так, позицію стосовно незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997р. №1-зп, від 09.02.1999р. №1-рп/99, від 05.04.2001р. №3-рп/2001, від 13.03.2012р. №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Враховуючи наведене, до правовідносин відносно визначення відсоткового значення розміру пенсії, право на перерахунок якої виникло після набрання чинності Законом №1697-VII, повинні застосовуватись виключно норми цього Закону, оскільки застережень щодо застосування норми, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, Закон №1697-VII не містить та не встановлює окремого порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку раніше призначеної пенсії з урахуванням норми Закону №1789-XII, що визначала розмір місячного заробітку у відсотках та яка діяла на момент призначення пенсії, тобто одночасного застосування норм, які передбачені різними законами. Такий правовий висновок узгоджується з покладеним в основу Закону № 1697-VII принципом єдності системи прокуратури України, що забезпечується, зокрема, єдиним статусом прокурорів, який передбачає однакове матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі пенсійне забезпечення прокурорів. З огляду на викладене, розмір відсотків, який враховується під час перерахунку пенсії має бути співмірним із тим, який застосовується під час призначення пенсії працівникам прокуратури. Встановлення різних підходів до порядку обчислення відсоткового розміру під час перерахунку пенсії після набуття чинності Законом №1697-VII порушує справедливий баланс між інтересами працівників прокуратури, яким пенсія призначається відповідно до цього Закону та тими, яким вона була призначена відповідно до Закону №1789-XII, ставить у нерівне становище працівників прокуратури, які отримали право на пенсію відповідно до Закону №1697-VII. У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018р.№5-р/2018 зазначено, що положення ч.1ст.22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Колегія суддів зазначає про те, що гарантією належного пенсійного забезпечення працівників прокуратури є право на безумовний перерахунок розміру пенсії у зв`язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Таке право за своєю суттю направлене на збільшення розміру виплачуваної працівнику прокуратури пенсії, а гарантія дотримання конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо недопущення зменшення такого розміру у випадку перерахунку пенсії, має бути забезпечена виплатою пенсії в раніше встановленому розмірі. На час звернення позивача із заявою про перерахунок його пенсії ст.50-1 Закону №1789-ХІІ відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону №1697-VII в частині перерахунку пенсії втратила чинність. Тобто, на спірні правовідносини поширюються положення ч.2ст.86 Закону №1697-VII, у силу вимог яких пенсія працівникам прокуратури призначається (перераховується) в розмірі 60% від суми місячної (чинної) заробітної плати. Відповідно, позовні вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії у розмірі 90% від суми місячної заробітної плати, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Що ж стосується позовних вимог відносно перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимального розміру, колегія суддів зазначає наступне. За змістом ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI (який набрав чинності 01.10.2011р.), максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема,на підставі Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати 10(десяти) прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Цим Законом було внесено зміни до ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, положення ч.15 якої викладено в аналогічній редакції. Разом зі тим, абз.1п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI регламентовано те, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим же Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Абзацом 2 цього пункту передбачено, що пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без застосування положень ч.ч.2 та 3ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), установленому цим Законом. На думку колегії суддів, положення п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI спрямовані на врегулювання питань, які виникли у зв`язку із застосуванням Закону №3668-VI щодо осіб, у яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір, а саме - надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас, з моменту, коли особа набуде право на перерахунок, на розмір її пенсії будуть поширюватися загальні правила щодо обмежень. Закон №1789-ХІІ втратив чинність (крім окремих положень, які не стосуються спірних правовідносин) у зв`язку з набранням чинності Законом №1697-VII, за змістомабз.6ч.15ст.86 якого, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 (десяти) прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи наведене, з моменту набрання чинності Законом №1697-VII питання призначення та перерахунку пенсій працівникам прокуратури врегульовувалися нормами цього Закону, зокрема ст.86, ч.15 якої були встановлені обмеження пенсії максимальним розміром. Також, колегія суддів звертає увагу, що п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI не скасовує обмеження максимального розміру пенсії, призначеної працівнику прокуратури до набрання чинності цим Законом, а встановлює особливе регулювання стосовно застосування такого обмеження до осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом №3668-VI, і в яких розмір пенсії на момент набрання чинності цим Законом перевищував максимальний розмір. Серед іншого, шляхом надання права на отримання пенсії у розмірі, який перевищує максимальний, без можливості її перерахунку до моменту, коли такий розмір відповідатиме максимальному розміру пенсії. Водночас, з моменту відповідності розміру пенсії максимальному розміру пенсії, - поширення на її розмір загальних правил щодо обмежень, встановлених ст.50-1 Закону №1789-ХІІ, а з 14.10.2014р. - абз.6ч.15ст.86 Закону №1697-VІІ. Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок перерахунку пенсії позивача її розмір перевищив максимальний розмір пенсії. Таким чином, на дані спірні правовідносини поширюються положення абз.6 ч.15 ст.86 Закону №1697-VІІ, які встановлюють обмеження пенсії 10 прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, а тому позовні вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром також є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Окрім того, аналізуючи питання щодо правомірності встановлення таких обмежень, необхідно зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат. Так, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011р. за №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави. Окрім того, аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить, що, неодноразово висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, Суд, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції стосовно достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке Європейський суд з прав людини залишає державам у питаннях соціального забезпечення. Наведене свідчить про те, що Європейський суд з прав людини визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або ж припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі ураховує всі відповідні обставини справи та з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується. За аналогічних обставин Європейський суд з прав людини не констатує порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (справа «Valkov and Others v. Bulgaria» (заява №2033/04); справа «Khoniakina v. Georgia» (заява №17767/08). Хоча виплати соціального страхування є «майном» у розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, однак обмеження максимальним розміром пенсій працівникам прокуратури не може вважатися порушенням їх права володіння цим майном, оскільки такі здійснені державою шляхом введення нових законодавчих положень з метою регулювання політики соціального забезпечення. Встановлені обмеження не є непропорційними та не призводять до порушення сутності пенсійних прав. Водночас, розмір пенсії працівників прокуратури, із урахуванням встановлених обмежень максимальною сумою, залишається вищим середньомісячного розміру пенсії в Україні. Тобто, встановлення максимального розміру пенсії для працівників прокуратури не поставило їх у невигідне становище, оскільки їх право на соціальне забезпечення було за ними збережене, вони не були позбавлені своїх засобів для існування і не були піддані ризикові недостатності таких засобів для життя. Тому встановлення максимального розміру пенсії не можна вважати таким, що поклало на працівників прокуратури надмірний чи непропорційний тягар, чи порушило їх право на мирне володіння своїм майном. При цьому, таке обмеження не є дискримінаційним, оскільки стосується не лише працівників прокуратури, а й інших категорій пенсіонерів, зокрема, поширюється на пенсії, призначені відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення». До того ж, зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 21.12.2021р. у справі №580/5962/20, від 15.06.2022р. у справі №560/2106/20, відносини у яких є подібними до тих, що розглядаються у даній справі. В обсязі встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки викладеним вище обставинам справи та не застосував норми Закону і нормативно-правових актів, що врегульовують спірні правовідносини, які виникли між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень. Отже, доводи апеляційної скарги є суттєвими та свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв`язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - задовольнити. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2021 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити в повному обсязі. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено 04.07.2022р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: І.П. Косцова В.О. Скрипченко