Постанова Дніпровський апеляційний суд № 191/1817/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/619/22 Справа № 191/1817/19 Суддя у 1-й інстанції - Твердохліб А. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого - Городничої В.С., суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю., при секретарі - Панасенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Банк Форвард» про визнання договорів недійсними, - ВСТАНОВИЛА: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій посилався на те, що 31 грудня 2010 року ним на ім`я ПАТ «Банк Руский Стандарт» написано заяву №87135491 про надання кредиту у розмірі 2 720 грн 97 коп. Рахунок клієнта НОМЕР_1. Згідно розділу 2 заяви №87135491 суму кредиту 2 720 грн 97 коп, ставка кредиту 0,01% річних, загальна сума відсотків кредиту 0,17 грн, комісія за РО щомісячно 68,03 грн, комісія за надання кредиту 0,00 грн. Строк кредиту 308 днів, з 01 січня 2011 року по 05 листопада 2011 року. Згідно пункту 3 заяви №87135491 на умовах, викладених у цій заяві та умовах надання та обслуговування платіжних карток Банку та Тарифах по карткам Банку з позивачем укладено Договір про надання та використання платіжної картки, в рамках якого, згідно п. 3.1. випущено на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку, найменування якої вказано в графі «Тип картки» розділу «Інформація про Картку». Проте, графа «Тип картки» розділу «Інформація про Картку» заяви №87135491 порожня, не містить жодної інформації. Відповідно п.3.3. для здійснення операцій за Рахунком Картки, сума яких перевищує залишок грошових коштів на рахунку Картки, встановлено ОСОБА_1 ліміт кредитної лінії під операцією з карткою в межах 10 000 грн та визначено здійснювати у відповідності до статті 1069 ЦК України кредитування рахунку. За період січень - жовтень 2011 року позивач повністю сплатив кошти згідно графіку платежів, додатку до договору №87135491 від 31 грудня 2010 року, що підтверджується відповідними квитанціями. Надалі, позивач продовжував використовувати банківську картку, здійснюючі операції, як правило без роздруківки банківських квитанцій. У 2014 році ПАТ «Банк Руский Стандарт» без пояснень причин, фактично припинив свою діяльність. В одному із відділень ПАТ «Банк Руский Стандарт» позивачу повідомили що його рахунки будуть вестись у ПАТ «Банк Форвард», на що позивач своєї згоди не надавав. Так, позивач сплатив на рахунки ПАТ «Банк Форвард» суму, яку залишався винен ПАТ «Банк Руский Стандарт», проте ПАТ «Банк Форвард» не видав йому документів, які підтверджують відсутність заборгованості. На неодноразові звернення позивача щодо отримання повної виписки по своєму рахунку із зазначенням всіх операцій з 2011 року, відповідач надавав лише рахунок-виписку з зазначенням розміру заборгованості без деталізації платежів, співробітники банку не могли пояснити звідки взявся такий розмір заборгованості. У своїх рахунках-виписках відповідач посилається на договір №89861655 від 13 червня 2011 року, проте позивач отримував банківські послуги у рамках договору №87135491 від 31 грудня 2010 року, з кредитним лімітом за договором у сумі 20 000 грн, в той час як позивач подавав заяву, в якій зазначено встановити позивачу ліміт кредитної лінії під операцією з карткою в межах 10 000 грн та здійснювати у відповідності до статті 1069 ЦК України кредитування рахунку. В подальшому позивачем з`ясовано, що згідно даних ЄДРПОУ ТОВ «Банк Руский Стандарт» як юридична особа припинив діяльність 06 серпня 2008 року (номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - 10741120011022369), тобто, станом на 31 грудня 2010 року та 13 червня 2019 року ця юридична особа не мала цивільної правоздатності і не могла вступати в будь-які правовідносини з іншими особами. АТ «Банк Форвард» є правонаступником ТОВ «Банк Русский Стандарт». Посилаючись на ст.ст. 87, 90, 203, 208, 215, 638, 639 ЦК України, ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 вважав, що договір №87135491 від 31 грудня 2010 року, вчинено з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України, а обставини укладання договору №89861655 від 13 червня 2011 року йому взагалі невідомі, тому просив суд визнати недійсним кредитний договір №87135491 від 31 грудня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Руский Стандарт», а також визнати недійсним кредитний договір №89861655 від 13 червня 2011 року. Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Банк Форвард» про визнання договорів №87135491 від 31 грудня 2010 року та №89861655 від 13 червня 2011 року недійсними - залишено без задоволення. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, з огляду на таке. Судом встановлено, що 31 грудня 2010 року до ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард» (а.с.50-58, 172-199 том 1), звернувся із заявою №87135491 ОСОБА_1 , підписаною ним власноруч, яка містила три пропозиції: про укладення кредитного договору (оферта №1); про укладення договору застави (оферта 2); про укладення договору з надання та використання платіжної картки (оферта 3). Банк прийняв (акцептував) оферту-1, оферту-3, уклавши з ОСОБА_1 кредитний договір №87135491, відкривши рахунок та надавши ОСОБА_1 споживчий кредит в сумі 2 720 грн 97 коп, зі сплатою ставки по кредиту у розмірі 0,01% річних, комісії за РО щомісячно у сумі 68 грн 03 коп, зі строком дії 308 днів, в період з 01 січня 2011 року по 05 листопада 2011 року (а.с.59-61). Відповідно до п.1 поданої ОСОБА_1 заяви (оферти) №87135491, договір про картку укладений на умовах, викладених в цій заяві, Умовах надання та обслуговування платіжних карток банку та Тарифах по карткам банку. Відповідно до п.8 зазначеної заяви (оферти) Умови по карткам та Тарифи є складовою та невід`ємною частиною договору про картку, з якими ОСОБА_1 ознайомився, погоджувався, розумів їх зміст та положень, яких зобов`язувався виконувати, скріпивши особистим підписом (п.14) (а.с.61). Згідно п.10 вищевказаної Заяви (оферти), ОСОБА_1 просив банк, після укладення з ним Договору про картку активувати послугу SMS-сервіс. Цим він підтвердив, що ознайомлений, розуміє і згоден з Умовами надання послуги SMS-сервіс ПАТ «Банк Руский Стандарт», що є невід`ємною частиною Умов по картках…(а.с.61). Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що зміст укладених між сторонами договорів зафіксований в письмовій формі, тобто, з огляду на приписи ст.207 ЦК України, письмова форма даного правочину дотримана, а факт вчинення відповідачем дій, які порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, відсутній, тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за його недоведеністю. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. За змістом положень ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин); у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного Кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. За змістом вимог ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Приписами ст.1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі, а кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися та підписали сторони. Згідно з приписами ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на те, що він не був ознайомлений, зокрема, з Умовами надання та обслуговування платіжних карток Банку, Тарифами по карткам Банку, Умовами надання послуги «SMS-сервіс», посилання на які містяться у п.3, 7, 8, 9, 10, 14 заяви №87135491 від 31 грудня 2010 року, а отже оспорювані договори не мають погоджених сторонами істотних умов для таких правочинів, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні його позову. Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, підписавши договір про картку, ОСОБА_1 почав користуватися кредитними коштами банку в рамках встановленого кредитного ліміту на власний розсуд за власною волею, що підтверджується випискою по особовому рахунку клієнта та не оспорюється самим позивачем (а.с.62-78). Вищевказані обставини, з огляду на положення ст.ст. 638, 642 ЦК України, свідчать про фактичне укладення між ПАТ «Банк Руский Стандарт», правонаступником якого є АТ «Банк Форвард», та ОСОБА_1 договору про надання кредиту та договору про картку. При цьому, під час укладення кредитного договору позивач був ознайомлений з його умовами, висловив своє волевиявлення шляхом підписання договору і тривалий час, до 2018 року, виконував його умови, що свідчить про прийняття ним таких умов, а також спрямованість на реальне настання правових наслідків. Отже, укладені між сторонами кредитні договори відповідають вимогам чинного на той час законодавства та вільному волевиявленню сторін, у зв`язку з чим, підстави для визнання їх недійсними - відсутні. Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження факту недійсності спірних договорів та порушення його прав або ж факту протиправної поведінки відповідача, ОСОБА_1 до суду не надав, тоді як, відповідно до положень ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, судом першої інстанції було повно з`ясовано обставини справи, а саме, що позивач уклав з ПАТ «Банк Руский Стандарт» письмовий договір оферти, який акцептований кредитодавцем. Позичальник ОСОБА_1 користувався наданими йому грошовими коштами та тривалий проміжок часу виконував його умови, однак, внаслідок неналежного виконання зобов`язань, у нього утворилась заборгованість, яку він не визнає, тому звернувся до суду з позовом, у якому обрав спосіб захисту шляхом визнання недійсними кредитного договору та договору про надання та використання платіжної картки, а тому колегія суддів приходить до висновку про правомірність такої відмови у задоволенні заявлених позовних вимог. Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх. Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: В.С. Городнича Судді: О.В. Лаченкова М.Ю. Петешенкова