Постанова 4811 № 463/9071/19

Справа № 463/9071/19 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р. Провадження № 22-ц/811/2653/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О. Провадження № 22-ц/811/2654/21 Категорія: 8 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Шеремети Н.О. суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П. секретаря: Симець В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року та на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року,- ВСТАНОВИВ: у жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно. В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що після смерті матері, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , набула право власності на житловий будинок, що розташований на адресою: АДРЕСА_1 ) на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Стверджує, що придбавши на підставі договору купівлі-продажу від 07 травня 1975 року вищезазначений будинок її мати набула право користування земельною ділянкою площею 2840,0 м2, відтак успадкувавши будинок після смерті матері, вона набула право користування відповідною земельною ділянкою на тих самих умовах. Зазначає, що 06 серпня 2018 року отримала від свого племінника ОСОБА_3 лист з проханням погодити межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , на якій розташований житловий будинок, право власності на який зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Вказує, що декларація містить недостовірну інформацію та засвідчує, що будинок знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у її користуванні, а тому відповідач не мав жодних правових підстав на забудову земельної ділянки, оскільки така не перебувала у його власності чи користуванні. Наголошує, що реєстрація права власності на будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 проведена на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, реєстрація якої органами державного архітектурно-будівельного контролю не здійснювалася. Крім того, Личаківською районною адміністрацією не присвоювалася об`єкту відповідно поштова адреса. З наведених підстав просить: -скасувати державну реєстрацію прав ОСОБА_3 на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 911080746101, а саме: запис про право власності 14321290 від 22.04.2016 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29416391 від 26.04.2016 року, прийняте приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Христиною Василівною. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. У червні 2021 року представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення, мотивуючи її тим, що ОСОБА_3 поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 12 800 грн., що підтверджується договором про надання правової допомоги та актом виконаних робіт. Додатковим рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати, пов`язані з розглядом справи в розмірі 6400 грн. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що право власності відповідача на житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстровано на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо якої відсутня інформація про внесення її до Єдиного реєстру декларацій, відтак відсутня інформація щодо видачі дозволів на виконання будівельних робіт, а також документів, які засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за адресою: АДРЕСА_2 . Зазначає, що відповідаючи на адвокатський запит, Личаківська адміністрація Львівської міської ради повідомила, що нею не присвоювалася адреса: АДРЕСА_2 . Вказує, що судом першої інстанції не застосовано висновки Верховного Суду в аналогічних справах, згідно яких відсутність декларації про готовність об`єкта до експлуатації та неприсвоєння об`єкту поштової адреси є підставою для відмови у реєстрації права власності на такий об`єкт нерухомості. На думку апелянта незареєстрована органами ДАБІ декларація про готовність об`єкта до експлуатації, подана відповідачем, не породжує жодних правових наслідків, оскільки така не набула статусу офіційного документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. Звертає увагу, що при реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 відповідачем не подано відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій він розташований. Наголошує, що реєстрація права власності на вищезазначений житловий будинок за ОСОБА_3 порушує право ОСОБА_1 на володіння, користування та розпорядження спадковим майном, оскільки такий збудовано на земельній ділянці, що перебуває у її користуванні. З наведених підстав просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року оскаржив представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що додаткове рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Апелянт стверджує, що у випадку задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року у даній справі виникнуть підстави і для скасування додаткового рішення, оскільки додаткове рішення має похідний характер від основного. В судове засідання не з`явилися сторони, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді апеляційної інстанції, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Оскільки текст постанови складено 27 червня 2022 року, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 20 червня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 27 червня 2022 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на рішення суду підлягає до часткового задоволення, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає до задоволення з огляду на таке. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України). Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України). Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки не є порушеними, а відтак такі не підлягають захисту, а відсутність реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації в Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів та відсутність рішення органу місцевого самоврядування щодо присвоєння адреси, не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , право власності на який набула в порядку спадкування після смерті матері, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.04.2018 (т.1 а.с.16), як зазначено у свідоцтві, житловий будинок в цілому складається з чотирьох кімнат житловою площею 142,1 кв.м. та кухні, загальна площа будинку становить 231,4 кв.м. Право власності позивача зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.31-32). З матеріалів справи вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_2 матір позивачки, ОСОБА_5 придбала на підставі договору купівлі-продажу від 07.05.1975 року у ОСОБА_6 , як зазначено у цьому договорі будинок в цілому складається з однієї кімнати, жилою площею 13,4 кв.м. та однієї кухні. Згідно архівного витягу з рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих № 1450 від 22.10.1954 (т.1 а.с.28), за будинком АДРЕСА_3 ), що знаходиться в особистому користуванні ОСОБА_6 , залишено у користуванні присадибну земельну ділянку площею 2840 кв.м. З матеріалів справи також вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_2 , що підтверджується записом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і що також стверджується відповідною Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т.1 а.с.41-42). Запис про право власності - 14321290 від 22.04.2016 року, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 29416391 від 26.04.2016 року, прийняте приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х.В. З копії рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №29416391 від 26.04.2016 року (т.1 а.с.187) вбачається, що кадастровий номер земельної ділянки, на якійй розташований житловий будинок АДРЕСА_2 , у рішенні не зазначено, також не зазначено документи, які подані для проведення державної реєстрації прав. В Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованій 24.10.2019 року зазначено, що підставою виникнення права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 134,1 кв.м, житловою площею 91.5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 911080746101, є декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ЛВ 142142390929, видана 27.08.2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області, дата державної реєстрації 22.04.2016 року. Слід зазначити, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень(з відкриттям розділу) індексний номер 29416391 прийняте 26.04.2016 року, а дата державної реєстрації житлового зазначена 22.04.2016 року, тобто, державна реєстрація права власності відбулася раніше прийняття приватим нотаріусом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. З долученої до матеріалів справи копії Декларації про готовність об`єкта до експлуатації (т.1 а.с.36-40), вбачається, що у п. 11-1 декларації зазначена інформація про те, що що згаданим вище рішенням виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №1450 від 22.10.1954 року підтверджується право власності чи користування земельною ділянкою. Тобто, ОСОБА_3 зазначив відомості про те, що за житловим будинокм АДРЕСА_2 закріплена земельна ділянка, яка фактично на ні підставі вказаного ним рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих №1450 від 22.10.1954 року, фактично закріплена за житловим будинком АДРЕСА_2 , належному на праві власності позивачці ОСОБА_1 . Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 покликається на те, що Декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер ЛВ 142142390929, видана 27.08.2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області, не зареєстрована у встановленому законом порядку, а саме, у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а відтак така не могла бути підставою для прийняття державним нотаріусом рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за відповідачем. З відповідей на адвокатські запити представника позивача вбачається, що Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області та Державна архітектурно-будівельна інспекція повідомили про відсутність інформації щодо реєстрації зазначеної декларації у Єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (т.1 а.с. 46-47). За змістом частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Правові та організаційні основи містобудування регулює Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин реєстрації декларації, на підставі якої відповідач набув право власності на спірне майн). Згідно з пунктом 2 частини першої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до I - III категорій складності. Відповідно до частини першої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об`єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Згідно з частинами четвертою-шостою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів. Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката. Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації. Згідно з частиною восьмою, десятою статті 39 Закону № 3038-VI експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію, забороняється. Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката. Відповідно до пунктів 17, 20, 21 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 461 від 13.04.2011 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) реєстрація декларації здійснюється з дотриманням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності». Інспекція перевіряє протягом десяти робочих днів з дати подання (надходження) до неї декларації повноту даних, зазначених у ній, та реєструє декларацію. У разі коли декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, Інспекція повертає її на доопрацювання з обґрунтуванням підстав повернення у строк, передбачений для її реєстрації. Після усунення недоліків, що стали підставою для повернення декларації на доопрацювання, замовник може повторно звернутися до Інспекції для реєстрації декларації. Законом України від 20 листопада 2012 року № 5496-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання містобудівної діяльності» (набрав чинності з 5 січня 2013 року) Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» доповнено, зокрема, статтею 39-1, відповідно до частини першої якої у разі, якщо замовник самостійно виявив технічну помилку у надісланому повідомленні про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт, зареєстрованій декларації про початок виконання підготовчих чи будівельних робіт або про готовність об`єкта до експлуатації, а також у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які не є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до закону, до такого повідомлення або декларації вносяться зміни у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Замовник зобов`язаний протягом трьох робочих днів надати достовірні дані щодо інформації, яка потребує змін, для внесення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю відповідних відомостей до реєстру, а також до повідомлення або декларації. Згідно з частинами другою, третьою статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування. Після скасування реєстрації відповідного повідомлення або декларації замовник має право повторно надіслати повідомлення або подати декларацію згідно з вимогами, встановленими законодавством. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2013 року № 918, постанову Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 доповнено новим розділом «Порядок внесення змін до декларації, скасування декларації» (пункти 28, 29 Порядку), де серед іншого передбачено, що у разі виявлення Інспекцією наведених у декларації недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), які не є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом відповідно до статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Інспекція письмово повідомляє замовника протягом одного робочого дня з дня такого виявлення. У разі виявлення Інспекцією недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню Інспекцією. Інспекція скасовує реєстрацію декларації шляхом видачі відповідного наказу та виключає запис про її реєстрацію з єдиного реєстру протягом п`яти робочих днів з дня виявлення факту подання недостовірних даних, наведених у декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом. Інспекція скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили. Постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2015 року № 750 Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, який було затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 «Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів», викладено в новій редакції. Проте, положення щодо порядку скасування державної реєстрації у випадку виявлення у ній недостовірних відомостей за змістом залишились такими ж, що й у попередній редакції цієї постанови. Зокрема, у пункті 22 зазначеного Порядку у разі виявлення органом державного архітектурно-будівельного контролю недостовірних даних (встановлення факту, що на дату реєстрації декларації інформація, яка зазначалася в ній, не відповідала дійсності, та/або виявлення розбіжностей між даними, зазначеними у декларації), наведених у зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, реєстрація такої декларації підлягає скасуванню органом державного архітектурно-будівельного контролю. Орган державного архітектурно-будівельного контролю скасовує реєстрацію декларації шляхом видачі відповідного розпорядчого акта. Запис про реєстрацію декларації з реєстру виключається Держархбудінспекцією не пізніше наступного робочого дня, з дня повідомлення органом державного архітектурно-будівельного контролю про таке скасування. Орган державного архітектурно-будівельного контролю також скасовує реєстрацію декларації за рішенням суду про скасування реєстрації декларації, що набрало законної сили. Таким чином, як зазначив Верховний Суд під час розгляду справи № 815/349/15 (постанова від 01.02.2019) Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлює декларативний принцип, зокрема, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом (реконструкцією) об`єктів, що належать до І-ІІІ категорій складності. Обов`язком органу державного архітектурно-будівельного контролю перед здійсненням реєстрації декларації є лише перевірити повноту задекларованих замовником відомостей, але не перевіряти їх достовірність. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції покликався на те, що питання про скасування декларації про готовність об`єкта до експлуатації ні в адміністративному, ні в судовому порядку не вирішувалось. Разом з тим, суд першої інстанції не врахував те, що вищезазначене законодавство передбачає не скасування декларації, а скасування державної реєстрації декларації, а оскільки інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації за адресою АДРЕСА_2 , у Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, відсутня, подана ОСОБА_3 . Декларація про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ЛВ 142142390929, видана 27.08.2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області, в Єдиному реєстрі не була зареєстрована, то відсутні підстави для скасування реєстрації, оскільки не може бути скасована реєстрація, яка не була проведена. Суд першої інстанції встановив, і це безспірно підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.36-40, 249-253), що і по житловому будинку АДРЕСА_2 , і по житловому будинку АДРЕСА_2 , видано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації під тим же номером і тією ж датою на два різні об`єкти нерухомості, серія та номер ЛВ 142142390929, і тією ж датою 27.08.2014 рік, із записом «зареєстровано», з печаткою ОСОБА_7 . Встановивши зазначену обставину, суд першої інстанції не врахував, що видача Декларації про готовність об`єкта до експлуатації під тим же номером і тією ж датою на житловий будинок АДРЕСА_2 , і на житловий будинок АДРЕСА_2 , суперечить чинному законодавству, Порядку ведення єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів. Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував ту обставину, що матеріали справи не містять інформації Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, Державної архітектурно-будівельної інспекції України про те, що в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта дло експлуатації на житловий будинок позивачки АДРЕСА_2 . Відповідач, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не надав ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції налжених та допустимих доказів на підтвердження відсутності в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, щодо відсутності інформації про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації на житловий будинок АДРЕСА_2 , належгний позивачці, а судом зазначена обставина не встановлена. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив те, що ніщо не свідчить про те, що декларація про готовність об`єкта до експлуатації на житловий будинок АДРЕСА_2 є підробленою, хоча в оскаржуваному рішенні суду зазначив, що «слід визнати існування певних неузгодженостей, на які немає відповідей, проте які не дають підстав для задоволення позову». Такий висновок суду суперечить роз`ясненням, викладеним у постанові Пленуму Верховоного Суду України «Про судове рішення в цивільній справі», оскільки рішення суду має містити чіткі, обгруновані висновки, не може містити сумнівних висновків, ґрунтуватися на припущеннях. Так, згідно частини третьої статті 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» орган державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, веде єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, повернених декларацій та відмов у видачі таких дозволів і сертифікатів, який формується на підставі інформації, поданої органами державного архітектурно-будівельного контролю. На виконання вимог цієї норми наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України затверджено № 92 від 24.06.2011 року затверджено Порядок ведення єдиного реєстру отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів. Згідно з пунктом другим цього Порядку, Єдиний реєстр ведеться з метою забезпечення: обліку повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт; обліку декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт; обліку дозволів на виконання будівельних робіт та відмов у їх видачі; обліку анульованих дозволів; обліку переоформлених дозволів; обліку декларацій про готовність об`єкта до експлуатації; обліку сертифікатів та відмов у їх видачі; відкритості, доступності інформації про видані та зареєстровані повідомлення, декларації, дозволи, сертифікати та відмови у їх видачі. На думку суду першої інстанції інформація щодо видачі/реєстрації декларації на будинок АДРЕСА_4 відсутня у Єдиному реєстрі, однак, реєстрація декларації та внесення інформації щодо реєстрації декларації до реєстру це різні поняття і відсутність такої інформації в Єдиному реєстрі не може свідчити про відсутність реєстрації декларації, адже за змістом зазначеного вище законодавства ведення Єдиного реєстру в першу чергу пов`язане обліком інформації та її відкритістю, а не з її достовірністю. Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з п.2 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів №461 в редакціях від 31.12.2013 року та 07.11.2015 р., чинними на момент виникнення спірних праововідносин, прийняття в експлуатацію об`єктів, що належать до 1-111 категорії складності, та об`єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (органами архітектурно-будівельного контролю), поданої замовником декларації про готовінсть об`єкта до експлуатації. Датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката. Згідно зі статтею другою Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведених норм державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Під час дослідження судом обставин існування в особи права власності, необхідним є, перш за все, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація права не є підставою виникнення права власності, такої підстави законом не передбачено. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), постановах Верховного Суду від 26.05.2021 в справі № 200/14707/17, від 27.02.2018 в справі № 925/1121/17, від 17.04.2019 в справі № 916/675/15 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 27.01.2020 в справі № 910/10987/18. Відповідно до пункту третього частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом. Підпунктами першим, третім пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються: 1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта (крім випадків державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 р.); 3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки). Зі змісту позовної заяви вбачається, що саме недотримання цих норм закону, на думку позивача, виключало можливість реєстрації приватним нотаріусом, на яких було покладено функції щодо реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, права власності на житловий будинок. До матеріалів справи долучено копію реєстраційної справи, заведеної на будинок АДРЕСА_4 (т.1 а.с.185-206), в якій є копія декларації про готовність об`єкта до експлуатації, рішення органу місцевого самоврядування про присвоєння окремої поштової адреси в реєстраційній справі відсутній. Враховуючи вищезазначені обставини, встановлені судом, колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з підстав відсутності інформації в Єдиному реєстрі про реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації серія та номер ЛВ 142142390929, видана 27.08.2014 року Інспекцією ДАБК у Львівській області на житловий будинок АДРЕСА_4 , оскільки саме наявність інформації в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, є беззаперечним доказом такої реєстрації, а зареєстрована у встановленому законом порядку декларація про готовінсть об`єкта до експлуатації є саме тим документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, і є одним із документів, на підставі якого державний реєстратор, яким є приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда Кришкевич Х., вправі була прийняти рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 . Крім цього, приймаючи рішення про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 за ОСОБА_3 , приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Куйбіда Кришкевич Х., мала можливість перевірити наявність інформації щодо реєстрації поданої ОСОБА_3 декларації про готовінсть об`єкту до експлуатації на житловий будинок АДРЕСА_2 , перевіривши таку в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, а також з`ясувати інформацію про те, чи під тим же номером та датою зареєстрована декларація на інший житловий будинок. Наведене спростовує висновок суду про те, що реєстрація декларації та внесення інформації до реєстру це різні поняття і відсутність такої інформації не може свідчити про нереєстрацію декларації, внаслідок чого у державного реєстратора не було підстав для відмови в державній реєстрації речових прав на нерухоме майно. Вважаючи незаконним рішення реєстратора про державну реєстрацію права власності на будинок АДРЕСА_4 , позивач покликається також на відсутність рішення органу місцевого самоврядування про присвоєння об`єкту нерухомого майна окремої поштової адреси. З приводу таких доводів позивача, суд першої інстанції, повертаючись до своїх висновків про юридичну визначеність, не вважав вказану обставину самодостатньою підставою для скасування права власності відповідача, особливо враховуючи той факт, що суду так і не подано доказів про порушення законних інтересів позивача. Листом Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради №33-3096 від 15.10.2019 року на адвокатський запит повідомлено, що в Личаківській районній адміністрації не присвоювалась адреса: АДРЕСА_2 . З врахуванням вищенаведеного, а також положень підпунктів першого, третього пункту 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, колегія суддів приходить до висновку про підставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіда Кришкевич Христини Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29416391 від 26.04.2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 134.1 кв.м, житловою площею 912.5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 911080746101, за ОСОБА_3 . Що стосується позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування запису про проведену державну реєстрацію, то така не підлягає до задоволення з огляду на таке. У частині першій статті 15 та частині першій статті 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України). Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23 червня 2020 року у справі № 906/516/19 зроблено висновок щодо застосування статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, згідно з яким: «у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваної постанови, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому апеляційний господарський суд помилково констатував необхідність застосування позивачем такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав. Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19 та Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року у справі № 352/1021/19 (провадження № 61-7648св20), та про їх неврахування судом першої інстанції, зазначено в апеляційній скарзі. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21) вказано, що «на підставі статті 412 ЦПК України підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права» Ураховуючи наведене ефективним способом захисту є вимога позивачки про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав, а не скасування запису про проведену державну реєстрацію прав. Відтак, у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити з підстав обрання неефективного (неналежного) способу захисту. Колегія суддів не погоджується з висновками сууд першої інстанції про відмову в позові з підстав порушення прав позивачки. Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 покликається на те, що житловий будинок, право власності на який зареєстровано за відповідачем, побудовано на земельній ділянці, яка згідно з рішенням Львівської міської ради депутатів трудящих №1450 від 22.10.1954 року закріплена саме за житловим будинком АДРЕСА_2 . Згідно архівного витягу з рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих № 1450 від 22.10.1954 (т.1 а.с.28), дійсно за житловим будинком АДРЕСА_3 ), що знаходиться в особистому користуванні ОСОБА_6 , залишено у користуванні присадибну земельну ділянку площею 2840 кв.м. Рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих № 1450 від 22.10.1954, є чинне, не визнано незаконним в судовому порядку. В матеріалах справи відсутнє рішення Львівської міської ради, яка, як орган місцевого самоврядування, якому належить право володіння, користування та розпорядження землею, наділений правом вилучення частини цієї земельної ділянки, про вилучення з користування ОСОБА_1 частини площі земельної ділянки, право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 2840 кв.м, у встановленому законом порядку не припинялося, площа земельної ділянки, закріпленої за будинковолодінням АДРЕСА_2 , яка зазначена у рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих № 1450 від 22.10.1954 року, не змінювалася, така не зменшувалася, під будівництво іншого житлового будинку, а саме, житлового будинку АДРЕСА_2 , частина цієї земельної ділянки Львівською міською радою не вилучалася і ОСОБА_3 під будівництво житлового будинку не надавалася. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначає, що право позивача на земельну ділянку на даний час жодним чином не узаконене, а за змістом пункту «г» частини першої статті 121 ЗК України, позивач вправі приватизувати земельну ділянку для будівництва та обслуговування свого будинку розміром не більше 0,10 га. Разом з тим, суд не врахував, що Львівською міською радою щодо решти площі земельної ділянки може вирішуватися питання щодо надання такої ОСОБА_1 у користування, чи в оренду. За вищенаведеного колегія суддів не може погодитися з висновками суду про відсутність порушень прав та законних інтересів позивачки, які підлягають судовому захисту. Крім цього, слід зазначити, що державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_2 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбіда Кришкевич Х.В. проведено на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, при цьому, як встановлено судом першої інстанції, що і по житловому будинку АДРЕСА_2 , і по житловому будинку АДРЕСА_4 , видано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації під тим же номером і тією ж датою на два різні об`єкти нерухомості, серія та номер ЛВ 142142390929, і тією ж датою 27.08.2014 рік, що також свідчить про порушення прав позивачки, оскільки державна реєстрація її права власності на житловий будинок АДРЕСА_2 також проведена на підставі декларації за цим же номером і датою, при цьому відповідачем, всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, не доведено належними та допустимими доказами те, що в Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, відсутня інформація щодо реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації на житловий будинок АДРЕСА_2 , виданій ОСОБА_1 . А відтак, колегія суддів не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 з підстав відсутності порушення її прав чи законних інтересів. У зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про підставність позову ОСОБА_1 та часткового задоволення її позовних вимог, понесені відповідачем судові витрати не підлягають стягненню з позивача, а відтак оскаржуване позивачем додаткове рішення суду від 15 червня 2021 рокі підлягає скасуваню з ухваленням постанови про відмову в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення про стягнення судових витрат за надання професійної правничої допомоги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року задовольнити частково. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Скасувати рішення приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Куйбіди Кришкевич Христини Василівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 29416391 від 26.04.2016 року, на житловий будинок АДРЕСА_2 загальною площею 134.1 кв.м, житловою площею 912.5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 911080746101, за ОСОБА_3 . В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 02 червня 2021 року задовольнити. Додаткове рішення Личаківського районного суду м. Львова від 15 червня 2021 року скасувати та ухвалити постанову, якою в задоволенні заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Постанова складена 27.06.2022 року. Головуючий: Н.О. Шеремета Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк