Постанова Закарпатський апеляційний суд № 308/13521/21

Справа № 308/13521/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 28 червня 2022 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі: головуючого судді Куштана Б.П. (доповідача), суддів: Бисаги Т.Ю. і Фазикош Г.В., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2022 року (у складі судді Голяни О.В) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у жовтні 2021 р. Просив стягнути з відповідача на свою користь аліменти на своє утримання у розмірі 1/3 частини від усіх доходів відповідача, починаючи з дня подання позовної заяви та до досягнення ним повноліття. На обґрунтування позовних вимог указав, що з моменту розлучення батьків він проживає разом із своїми дідусем і бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідач, тобто мама позивача, не приймає участі в його вихованні та утриманні, весь тягар по забезпеченню позивача ліг на дідуся і бабусю. Відповідач має регулярні доходи, так як працює на посаді лікаря терапевта. Такі обставини змушують позивача звертатися до суду за захистом свого права. Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2022 р. у задоволенні позову відмовлено. ОСОБА_1 просить скасувати це рішення і прийняти нову постанову, якою його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Доводить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до такого: -право позивача на отримання аліментів від матері є беззаперечним; -відмовляючи в задоволенні позову, суд посилався на договір, який укладений між батьками позивача, однак позивач не є його стороною. Указаний договір не створює для нього жодних обов`язків, тому суд не мав права брати його до уваги під час вирішення спору. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Узагальнені заперечення зводяться до того, що всі питання щодо визначення розміру аліментів на утримання дітей, порядку їх сплати, визначення місця проживання дітей узгоджені сторонами в добровільному порядку договором. Відповідач утримує доньку і згідно з договором у неї відсутній обов`язок утримувати сина. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Ураховуючи це, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд виходив із того, що договором про сплату аліментів на дітей, про місце проживання дітей та участь у виховані дітей того з батьків, хто проживає окремо, батьки дітей ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визначили порядок утримання кожного із своїх двох дітей, при чому обов`язок із утримання старшого сина ОСОБА_1 покладений за їх домовленістю саме на батька, обов`язок із утримання молодшої доньки покладений на матір, указаний договір є дійсним. Стягнення аліментів із матері на утримання сина ОСОБА_1 призведе до подвійного стягнення аліментів та до надмірного тягаря, що як наслідок, негативно вплине на якість утримання матір`ю доньки ОСОБА_5 . Переглянувши справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про скасування оскарженого рішення із постановленням нового, з таких мотивів. Судом першої інстанції було встановлено, що батьки позивача ОСОБА_6 і ОСОБА_1 із 18.06.2015 р. перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.09.2020 р., що набрало законної сили 10.09.2020 р. (а.с.10-12). У сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.03.2006 р. міським відділом реєстрації актів цивільного стану Ужгородського міськрайонного управління юстиції в Закарпатській області, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьками записані: ОСОБА_1 і ОСОБА_6 (після розірвання шлюбу ОСОБА_2 ). 27.07.2020 р. ОСОБА_3 (батько позивача) та відповідач ОСОБА_2 (матір позивача) уклали та нотаріально посвідчили договір про сплату аліментів на дітей, про місце проживання дітей та участь у виховані дітей того з батьків, хто проживає окремо, відповідно до умов якого сторони договору домовились, що до досягнення дітьми повноліття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде проживати зі своїм батьком ОСОБА_3 , а донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде проживати зі своєю мамою ОСОБА_2 /п.1. договору/. У зв`язку з тим, що донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , буде постійно проживати зі своєю матір`ю ОСОБА_2 (залишається на її вихованні) ОСОБА_3 зобов`язався сплачувати аліменти на утримання доньки в твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн. щомісячно, і до досягнення дитиною повноліття /п.5 договору/. Аліменти батьку дитини ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не оплачуються. Повне забезпечення матеріального утримання сина та всіх сукупних витрат приймає на себе батько дитини ОСОБА_1 /п.10 договору/ (а.с.35) Тобто, основне місце проживання неповнолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначено разом із батьком ОСОБА_3 . На останнього також покладений обов`язок по утриманню сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На момент розгляду справи договір є дійсним. Неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а.с.8), навчається в Ужгородській класичній гімназії в 6 (10) С класі (а.с.14). Відповідно до акту обстеження умов проживання від 17.11.2021 р., проведеного за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 , 1981 р. народження, бабусею ОСОБА_7 , 1961 р. народження, і дідусем ОСОБА_8 , 1957 р. народження (а.с.31-32) Домоволодіння за вказаною адресою на праві приватної власності належить ОСОБА_7 (а.с.15,16). Відповідно до довідки № 155, виданої КНП Ужгородська районна клінічна лікарня Ужгородської районної ради від 09.11.2021 р., заробіток лікаря терапевта ОСОБА_2 за 2020 2021 рік становить 126 482, 37 грн., щомісячний середній заробіток 10 540,2 грн. (а.с.45). Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Частиною першою статті 189 СК України передбачено, що батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати. Умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені цим Кодексом. Договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується. За змістом статті 189 СК України договір про сплату аліментів є різновидом цивільно-правових договорів та регулюється сімейним та цивільним законодавством. Цей договір заснований на одному із загальних принципів регулювання сімейних відносин, відображеному у ст. 9 СК України, якою встановлено положення про те, що регулювання сімейних відносин може відбуватися за домовленістю (договором) між учасниками цих відносин. Зазначений договір спрямований на настання правових наслідків, передбачених нормами сімейного законодавства, - на надання батьками утримання їхній дитині. Крім того, договір між батьками про сплату аліментів на дитину спрямований, насамперед, на добровільне виконання матір`ю чи батьком дитини її аліментного обов`язку. Як і будь-який цивільно-правовий договір, даний договір для його чинності повинен відповідати загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Водночас, при укладанні та виконанні договору про сплату аліментів на дитину, відповідно до положень ст. 8 СК, застосовуються відповідні норми ЦК, зокрема, норми розділу II книги п`ятої, що визначають загальні положення про договір. Коментована стаття у частині 1 передбачає, що батьки дитини мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, у якому визначити розмір та строки виплати аліментів. Умови такого договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом. Ця норма безпосередньо пов`язана із правилами, передбаченими частинами 1 та 2 ст. 181, якою передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Зокрема, за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. Сторони такого договору вільні у встановлені розміру аліментів на утримання дитини. Розмір аліментів, встановлений домовленістю, визначається батьками самостійно. Таким чином, розмір аліментів може перевищувати суму, яку б встановив суд у своєму рішенні, якщо аліменти стягувалися б у судовому порядку. Коментована стаття закріплює положення, що умови договору не можуть порушувати права дитини, які встановлені Сімейним кодексом. Це положення стосується і розміру аліментів, і означає, що розмір аліментів не може бути меншим за розмір аліментів, визначений ч. 2 ст. 182, тобто мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених ст.

184. У іншому випадку такий договір за рішенням суду буде визнано недійсним на підставі ч. 1 ст. 189 СК, ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК. За статтею 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Правова позиція позивача, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зводиться до того, що суд першої інстанції не мав правових підстав брати до уваги договір між батьками про сплату аліментів на дітей, про місце проживання дітей та участь у вихованні дітей того з батьків, хто проживає окремо від 27 липня 2020 р., однак така позиція позивача є помилковою, оскільки позов, який пред`явлений позивачем до своєї мами з вимогою сплати аліментів, тісно пов`язаний із указаним договором, оскільки пунктом 10 якого передбачено, що вона не має сплачувати аліменти на утримання свого сина. Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). За змістом статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з неї на свою користь аліменти на своє утримання. Однак, поряд із цим є чинний договір між батьками про сплату аліментів на дітей, про місце проживання дітей та участь у вихованні дітей того з батьків, хто проживає окремо від 27 липня 2020 р. (а.с.34-36) відповідно до умов якого аліменти батьку дитини ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір`ю дитини ОСОБА_6 , не оплачуються. Повне забезпечення матеріального утримання сина та всіх сукупних витрат приймає на себе батько дитини ОСОБА_1 (п.10 Договору, а.с.35). Позивач, пред`являючи позов до своєї мами з вимогою сплачувати на свою користь аліменти, обґрунтовує це тим, що мама не приймає участі, зокрема, в наданні матеріальної допомоги на його утримання, однак відповідно до договору від 27 липня 2020 р. у неї такого обов`язку і не виникало, обов`язок по утриманню позивача повністю покладений на батька, а мати цим договором звільнена від такого обов`язку. У контексті цього колегія суддів вважає, що позов мав бути пред`явлений ще до одного відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , оскільки спірні правовідносини, які виникли між сторонами, в такій самій мірі стосуються і батька позивача, який підписуючи договір від 27 липня 2020 р., повністю погодився із тим, що його колишня дружина та мати позивача не буде сплачувати аліменти на свого сина. За загальним процесуальним правилом суд має сприяти залученню до розгляду справи всіх осіб, прав та інтересів яких стосується виниклий спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують за допомогою широких процесуальних прав і гарантій. Натомість незалучення кого-небудь з них до розгляду справи як і залучення в неналежному статусі позбавляє їх цієї можливості. Відповідно до п.4 ч.3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи,інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Оскільки суд першої інстанції залишив цю обставину (суб`єктний склад відповідачів) поза увагою, а суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних можливостей усунути вказане порушення, то оскаржене рішення підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову, що водночас не позбавляє зацікавлених осіб звернутися у суд із новим позовом до належних відповідачів. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.3 п.4, ч.1, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2022 року скасувати.

3. У позові ОСОБА_1 відмовити.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

5. Повне судове рішення складено 28 червня 2022 р. Судді: