Постанова Київський апеляційний суд № 756/8820/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 червня 2022 року м. Київ Справа № 756/8820/20 Провадження: № 22-ц/824/6071/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Вербової І.М., Нежури В.А., секретар Івасенко І.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Белоконної І.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України в особі Ліквідаційної комісії, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа: Офіс Генерального прокурора, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : В липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, обґрунтувавши його тим, що 17.06.2020 року його було звільнено з посади викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування, інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України (далі - НАПУ) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП згідно із наказом від 02.06.2020 року № 256-к.Вважає своє звільнення незаконним, оскільки Національна академія прокуратури України порушила установлений законом порядок звільнення, а саме, не виконала обов`язок щодо подальшого працевлаштування позивача та не встановила факту неможливості переведення на роботу до реорганізованої установи - Тренінгового центру прокурорів України (далі - ТЦПУ), який було створено на базі НАПУ. Оскільки обидві установи мають однакові основні функції і завдання, а саме: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки на посаду прокурора, позивач стверджував, що ТЦПУ є по суті правонаступником НАПУ, а отже йому мала б бути запропонована робота в новоутвореній установі, оскільки фактично відбулась реорганізація підприємства шляхом перетворення. Немотивована відмова у прийнятті на роботу до ТЦПУ, вибіркова процедура призначення на посади працівників НАПУ до ТЦПУ, на його думку, свідчить про грубе порушення принципу недискримінації. Посилаючись на наведені обставини, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02.06.2020 року № 256-к про його звільнення з посади викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування, інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України; поновити його на посаді викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування, інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрів прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації); стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 року до дня поновлення на роботі. Рішеням Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ТЦПУ фактично є правонаступником НАПУ. Питання про ліквідацію НАПУ Законом України № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» не вирішувалось, і без правонаступництва вирішене бути не могло. Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на положення вказаного закону, як і на положення Закону України «Про прокуратуру», з положень якого також убачається, що Тренінговий центр є правонаступником НАПУ. Порівняння статутів обох установ свідчить та доказує, що НАПУ та Тренінговий центр є тотожними установами. Суд не взяв до уваги наказ Генерального прокурора № 50б від 11 червня 2020 року «Про організацію приймання-передачі майна», яким все майно НАПУ передано до ТЦПУ, що є ознакою майнового правонаступництва. Судом безпідставно не взято до уваги практику Верховного Суду з питань правонаступництва юридичних осіб публічного права та не застосовано відповідні правові висновки. Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу Амбарцумян К.М. в інтересах ТЦПУ заперечувала проти апеляційної скарги та зазначала, що скаржником не спростовано факту належного виконання щодо нього усіх заходів, встановлених процедурою звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства, і передбачених ст. 111 ЦК України, ст.ст. 40,49-2 КЗпП, ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки», ст. 50 ЗУ «Про зайнятість населення». Правонаступництво прав і обов`язків НАПУ ні законом, ні постановами Кабінету Міністрів України та наказами Офісу Генерального прокурора не передбачено. На відміну від ліквідованої НАПУ, яка за структурою і формами навчання залишалась вищим навчальним закладом, у штаті Тренінгового центру відсутні науково-педагогічні працівники та відповідні структурні підрозділи, зокрема, наукові та науково-дослідні інститути, підрозділи. До тренерської діяльності залучаються прокурори, судді, адвокати, державні службовці органів прокуратури тощо. Викладене виключає тотожність функцій і діяльності ліквідованої Академії і Тренінгового центру прокурорів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175, якою було ліквідовано НАПУ, не скасована та не визнана недійсною. Тому всі аргументи скаржника про невідповідність вказаної постанови та наказів Генерального прокурора про фактичну реорганізацію Академії - це лише припущення. Тренінговий центр був створений іншим засновником - Офісом Генерального прокурора, який є інституційно незалежним від виконавчої влади. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 329 «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Національної школи суддів України та Тренінгового центру прокурорів України» (чинної на дату звільнення позивача), постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020р. №1307 «Деякі питания матеріального забезпечення працівників Тренінгового центру прокурорів України», а також структури Тренінгового центру і його штатного розпису, науково-педагогічні посади у Тренінговому центрі відсутні, навчально-наукова діяльність працівниками Тренінгового центру не здійснюється, отже, ТЦПУ в силу нормативних приписів здійснює підвищення кваліфікації прокурорів не власними силами (штатними працівниками), а шляхом залучення до цього процесу практикуючих фахівців, наукова діяльність не проводиться. Отже, функції Тренінгового центру і форма їх здійснення не є тотожними з функціями Академії як навчального закладу і наукової установи. Той факт, що частина державного майна, яке раніше було закріплене за Академією на праві оперативного управління, була передана Тренінговому центру наказом Офісу Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №506, не призводить до правонаступництва прав і обов`язків ліквідованої установи, зокрема, у відносинах з працівниками такої установи. Оскільки жодний нормативно-правовий акт або акт індивідуальної дії не передбачають припинення Академії шляхом реорганізації, посилання позивача на реорганізацію Академії або її перетворення є лише його власними припущеннями. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судовому засіданні адвокат Сабодаш Р.Б. в інтересах Національної академії прокуратури України, Амбацумян К.М. в інтересах Тренінгового центру прокурорів України, Вовк І.Р. в інтересах Офісу Генерального прокурора заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. 15 червня 2022 року до Київського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з продовженням строку воєнного стану в Україні, що перешкоджає прибуттю в судове засідання з м. Жмеринка Вінницької області, де він доглядає тестя ОСОБА_3 , який в силу віку та стану здоров`я потребує постійного стороннього догляду. При цьому, він, ОСОБА_1 , є єдиною особою, яка здійснює догляд. Також вказував про неможливість проведення розгляду справи в режимі відеоконференції через відсутність у м. Жмеринка стаціонарного інтернету. Відповідно до статті 372 ЦПК суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 зазначив, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони спору. Як убачається із матеріалів справи, справа в провадженні Київського апеляційного суду перебуває з лютого 2022 року. Причиною неявки до суду апеляційної інстанції скаржника є здійснення ним догляду за тестем, при цьому, доказів на підтвердження тієї обставини, що він, ОСОБА_1 , є єдиною особою, яка здійснює такий догляд, до клопотання про відкладення розгляду справи не долучено. Окрім того, не надано скаржником і доказів на підтвердження факту перебування його у м. Жмеринка Вінницької області. Надані ОСОБА_1 копії медичних довідок щодо стану здоров`я тестя не підтверджують таких обставин. Не свідчать про поважність причин неявки скаржника і посилання на неможливість проведення розгляду справи в режимі відеоконференції, з огляду на те, що клопотання про відкладення розгляду справи направлені скаржником через засоби електронного зв`язку. Слід відмітити і те, що ОСОБА_1 не позбавлений права на участь у розгляді справи через представника. Також, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_1 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів та заперечень в суді апеляційної інстанції в поданій ним апеляційній скарзі, а тому, зважаючи на строки розгляду апеляційної скарги, а також те, що у справі достатньо матеріалів для розгляду апеляційної скарги та ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності скаржника. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 працював на різних посадах в Національній академії прокуратури України з 2008 по 2010 роки, з листопада 2011 року до початку 2012 року та з 2016 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» вирішено ліквідувати Національну академію прокуратури України. Погоджено пропозицію Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора. Взято до відома, що ТЦПУ створюється на базі НАПУ, що ліквідується. Наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 року №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 ЦК України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 3 березня 2020 року, припинено НАПУ шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження Толочка О.М. - ректора Національної академії прокуратури України, припиняються (т. 1 а.с. 65). Наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 року №130 «Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України», яким, відповідно до статей 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцевіі та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, утворено Тренінговий центр прокурорів на базі НАПУ, що ліквідується (т. 1 а.с. 40). Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів від 05 березня 2020 року № 123 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», № 130 «Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України» та № 131 «Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів». Наказом Голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 02.06.2020 № 249-к ОСОБА_1 був звільнений 17.06.2020 з посади викладача відділу підготовки прокурорів з процесуального керівництва та криміналістичного забезпечення досудового розслідування інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку з ліквідацією установи). Вказаному наказу передувало попередження про вивільнення від 07 квітня 2020 року. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені позивачем. Відмовивши в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення, суд вважав, що і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, необхідно з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Відповідно до статті 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов`язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 59 ГК України передбачено, що припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України, підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. У справі, що переглядається, встановлено, що Національна академія прокуратури України була утворена Кабінетом Міністрів України 25 жовтня 2002 року як вищий навчальний заклад. Будучи державною установою зі спеціальним статусом, Академія поєднувала у собі статус установи, яка власними силами (із використанням працівників Академії) здійснювала спеціальну підготовку прокурорів, та установи, що здійснювала наукову діяльність і до 2019 року була також вищим навчальним закладом. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» прийнято рішення про ліквідацію Національної академії прокуратури України. Відповідно до наказу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 129 припинено Національну академію прокуратури України шляхом її ліквідації. Встановлено, що з 12 березня 2020 року розпочалася процедура припинення Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України відсутні. Разом із цим, установлено, що створений за наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи (Тренінгового центру прокурорів України) - 10 березня 2020 року. Даних про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, немає. На підставі відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів у справі, суди встановили, що Тренінговий центр прокурорів України не є правонаступником прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено інші функції і завдання, ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема, на відміну від останньої, Тренінговий центр прокурорів України не є вищим навчальним закладом і у штаті цієї установи відсутні науково-педагогічні працівники Отже, з вищезазначеного вбачається, що відбулася ліквідація Національної академії прокуратури України, наявність правонаступництва після ліквідації Національної академії прокуратури України не встановлена, Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою. Аналогічний правовий висновок щодо вирішення трудових спорів у зв`язку з ліквідацією Національної академії прокуратури України викладено в постановах Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 761/22112/20, від 19 жовтня 2021 року у справі № 752/13686/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 761/22290/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 754/9036/20. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя. Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що ТЦПУ та НАПУ мають однакові основні функції і завдання з огляду на наступне. Відповідно до ст. 80 ЗУ «Про прокуратуру» (у редакції, що була чинною до 19.09.2019 року), НАПУ є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. Згідно Статуту НАПУ, до завдань Національної академії прокуратури України було віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора. Підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі і військових прокурорів. Впровадження в процес спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів позитивного досвіду прокурорської діяльності (у тому числі досвіду іноземних держав), інноваційних форм викладання; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними, для організації науково-методичного Убезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців і прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; налагодження міжнародних зв`язків і здійснення міжнародної діяльності Академії; за дорученням Генеральної прокуратури України та зверненнями інших уповноважених органів брати участь у підготовці нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання діяльності прокуратури. Пунктом 1.13 Статуту встановлено, що виконання завдань Академії забезпечується працівниками Академії. З прийняттям змін до Закону України «Про прокуратуру» законодавець визначив, що Національна академія прокуратури припинить своє існування, на її базі буде утворено Тренінговий центр прокурорів України. Згідно статті 80 ЗУ «Про прокуратуру» в чинній редакції, Тренінговий центр прокурорів України є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів. На Тренінговий центр прокурорів України не поширюється законодавство про вищу освіту.Для забезпечення підвищення кваліфікації прокурори можуть відряджатися до Тренінгового центру прокурорів України. Тренінговий центр прокурорів України є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону та статуту, який затверджується Генеральним прокурором. Генеральний прокурор призначає та звільняє з посад керівника Тренінгового центру прокурорів України та його заступників. Тренінговий центр прокурорів України функціонує при Офісі Генерального прокурора і може мати регіональні відділення. Вказане узгоджується із положеннями статуту Тренінгового центру прокурорів. Статутом Тренінгового центру прокурорів також передбачено, що завданнями Тренінгового центру прокурорів є: 1) підвищення кваліфікації прокурорів; 2) підготовка осіб, які успішно пройшли процедуру добору на посаду прокурора; 3) підвищення кваліфікації державних службовців, у тому числі органів і прокуратури, з метою розвитку професійної компетентності, а також працівників інших органів правопорядку, державних органів, установ, організацій незалежно від форми власності; 4) добір та навчання тренерів (викладачів); 5) координація діяльності регіональних відділень; 6) міжнародне співробітництво; ... При цьому, статутом ТЦПУ встановлено, що до тренерської діяльності залучаються прокурори, а також викладачі закладів вищої освіти, науковці, експерти та зовнішні тренери на підставі та на умовах, визначених законодавством. У штаті Тренінгового центру відсутні науково-педагогічні працівники та відповідні структурні підрозділи, зокрема, наукові та науково-дослідні інститути, підрозділи, що підтверджується копіями структур і штатного розпису Тренінгового центру прокурорів України. Отже, вказана державна установа не здійснює підвищення кваліфікації прокурорів власними силами, а лише залучає до цього процесу практикуючих фахівців. Викладене виключає тотожність функцій і діяльності ліквідованої Академії і Тренінгового центру прокурорів України, а тому доводи скаржника про те, що Тренінговий центр є фактичним правонаступником Академії є безпідставним та такими, що не відповідають встановленим обставинам справи. Ні НАПУ, ні ТЦПУ не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів державних повноважень, правовідносини із колишніми працівниками Академії є трудовими, а не публічною службою, і порядок звільнення внаслідок ліквідації Академії регулюється трудовим законодавством, а відтак, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не досліджено правового статусу НАПУ та ТЦПУ є неприйнятними. Правильними є висновки суду першої інстанції і про те, що ліквідаційною комісією НАПУ було повністю дотримано передбачену законом процедуру звільнення позивача з роботи, яка передбачена для ліквідації підприємства. Матеріалами справи підтверджується чинність рішення власника або уповноваженого органу про ліквідацію юридичної особи НАПУ, якими є постанова Кабінету Міністрів України № 175 від 03.03.2020 року та наказ Генерального прокурора № 1329 від 05.03.2020 року, факт надання первинній профспілковій організації інформації про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про терміни проведення звільнень не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень. Вказана інформація була надана первинній профспілковій організації листом голови ліквідаційної комісії 16 березня 2020 року № 13/281, факт повідомлення працівника про майбутнє звільнення з роботи не пізніше ніж за два місяці до запланованого звільнення, факт подання до Державної служби зайнятості звіту про заплановане вивільнення працівників за формою звітності № 4-ПН «інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (т. 2 а.с. 190-200). Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано обставини перебування його, ОСОБА_1 , у статусі викривача, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки його звільнення із займаної посади не було пов`язано з діями, які спрямовані на викриття корупції, а відбулося лише у зв`язку з ліквідацією НАПУ. Окрім того, факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань сам по собі не встановлює та не підтверджує факту порушення процедури звільнення позивача. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції як про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та скасування наказу про звільнення судом, так і про відмову в задоволенні позовних про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 27 червня 2022 року Головуючий Т.О. Невідома Судді І.М. Вербова В.А. Нежура