Постанова Київський апеляційний суд № 761/22290/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 23 червня 2021року м. Київ Справа № 761/22290/20 Провадження: № 22-ц/824/9667/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Іванової І.В., Пікуль А.А. секретар Гулієв М.Д.о, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Офіс Генерального прокурора, про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, зобов`язання поновити на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в с т а н о в и в : У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17.06.2020 року його було звільнено з посади заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України (далі - НАПУ) на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП згідно із наказом від 01.06.2020 року № 202-к. Вважає своє звільнення незаконним, оскільки відповідач-1 порушив установлений законом порядок звільнення, а саме, не виконав обов`язок щодо подальшого працевлаштування позивача та не встановив факту неможливості переведення на роботу до реорганізованої установи - Тренінгового центру прокурорів України (далі - ТЦПУ), який було створено на базі Національної академії прокуратури України. Оскільки обидві установи мають однакові основні функції і завдання, а саме: підвищення кваліфікації прокурорів та здійснення спеціальної підготовки на посаду прокурора, позивач стверджував, що ТЦПУ є по суті правонаступником НАПУ, а отже йому мала б бути запропонована робота в новоутвореній установі, оскільки фактично відбулась реорганізація підприємства шляхом перетворення. Також зазначав, що на даний час відкрито кримінальне провадження по факту незаконного створення ліквідаційної комісії НАПУ, голова якої видав наказ про звільнення позивача. Посилаючись на наведені обставини, просив суд визнати незаконним та скасувати наказ голови ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 01.06.2020 року № 202-к про його звільнення з посади заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України; поновити його на посаді заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України або на рівнозначній посаді в Тренінговому центрів прокурорів України (у разі проведення державної реєстрації припинення Національної академії прокуратури України шляхом ліквідації); стягнути з Національної академії прокуратури України або її правонаступника - Тренінгового центру прокурорів України на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17.06.2020 року до дня поновлення на роботі. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що ТЦПУ фактично є правонаступником НАПУ. Питання про ліквідацію НАПУ Законом № 113-ІХ не вирішувалось, і без правонаступництва вирішене бути не могло. Проте, суд першої інстанції не звернув уваги на положення вказаного закону, як і на положення Закону України «Про прокуратуру», з положень якого також убачається, що тренінговий центр є правонаступником ТЦПУ. Порівняння статутів обох установ свідчить та доказує, що НАПУ та тренінговий центр є тотожними установами. Суд не взяв до уваги наказ Генерального прокурора № 50б від 11 червня 2020 року «Про організацію приймання-передачі майна», яким все майно НАПУ передано до ТЦПУ, що є ознакою майнового правонаступництва. Судом безпідставно не взято до уваги практику Верховного Суду, наведену у постановах від 27.05.2021 у справі № 21-108а14, від 13.06.2019 року у справі № 303/7219/16 та від 06.06.2020 у справі № 302/854/17, яка стосується прихованої реорганізації юридичних осіб публічного права. Судом не було досліджено законність створення ліквідаційної комісії НАПУ та призначення її голови, оскільки це безпосередньо впливає на законність прийняття будь-яких рішень головою ліквідаційної комісії НАПУ і є предметом розгляду в даному трудовому спорі. Також суд першої інстанції не дослідив підстав його звільнення, яке відбулось 17.06.2020 року, з урахуванням отриманого ним статусу викривача 09.03.2020 року. Ухвалами Київського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року та 02 червня 2021року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Амірова Ю.В. в інтересах ТЦПУ заперечувала проти апеляційної скарги та зазначала, що скаржником не спростовано факту належного виконання щодо нього усіх заходів, встановлених процедурою звільнення у зв`язку з ліквідацією підприємства, і передбачених ст. 111 ЦК України, ст.ст. 40,49-2 КЗпП, ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки», ст. 50 ЗУ «Про зайнятість населення». Правонаступництво прав і обов`язків НАПУ ні законом, ні постановами Кабінету Міністрів України та наказами Офісу Генерального прокурора не передбачено. На відміну від ліквідованої Академії, яка за структурою і формами навчання залишалась вищим навчальним закладом, у штаті Тренінгового центру відсутні науково-педагогічні працівники та відповідні структурні підрозділи, зокрема, наукові танауково-дослідні інститути, підрозділи. Викладене виключає тотожність функцій і діяльності ліквідованої Академії і Тренінгового центру прокурорів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2011 р. № 329 «Деякі питання матеріального забезпечення працівників Національної школи суддів України та Тренінгового центру прокурорів України» (чинної на дату звільнення позивача), постанови Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020р. №1307 «Деякіпитания матеріального забезпечення працівників Тренінгового центру прокурорів України», а також структури Тренінгового центру і його штатного розпису, науково-педагогічні посади у Тренінговому центрі відсутні, навчально-наукова діяльність працівниками Тренінгового центру не здійснюється, отже, ТЦПУ в силу нормативних приписів здійснює підвищення кваліфікації прокурорів не власними силами (штатними працівниками), а шляхом залучення до цього процесу практикуючих фахівців, наукова діяльність не проводиться. Отже, функції Тренінгового центру і форма їх здійснення не є тотожними з функціями Академії як навчального закладу і наукової установи. Той факт, що частина державного майна, яке раніше було закріплене за Академією на праві оперативного управління, була передана Тренінговому центру наказом Офісу Генерального прокурора від 11.06.2020р. №506, не призводить до правонаступництва прав і обов`язків ліквідованої установи, зокрема, у відносинах з працівниками такої установи. Оскільки жодний нормативно-правовий акт або акт індивідуальної дії не передбачають припинення Академії шляхом реорганізації, посилання позивача на реорганізацію Академії або її перетворення є лише його власними припущеннями.Вважала, що суд першої інстанції обґрунтовано не застосував до правовідносин між ОСОБА_1 і ліквідаційною комісією НАПУ практику судів адміністративної юрисдикції з питань реорганізації державних органів та суб`єктів владних повноважень. Просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу, поданому адвокатом Сабодашем Р.Б. в інтересах НАПУ, наведене правовое обґрунтування, аналогічне за змістом запереченням адвоката Амірової Ю.В. в інтересах ТЦПУ. В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити. Адвокат Амірова Ю.В. в інтересах ТЦПУ, адвокат Сабодаш Р.Б. в інтересах НАПУ та ОСОБА_2 в інтересах Офісу Генерального прокурора заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» вирішено ліквідувати Національну академію прокуратури України. Погоджено пропозицію Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора. Взято до відома, що ТЦПУ створюється на базі НАПУ, що ліквідується. Наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 року №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 ЦК України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 3 березня 2020 року, припинено НАПУ шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 ЦК України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_3 - ректора Національної академії прокуратури України, припиняються (т. 1 а.с. 65). Наказом Генерального прокурора від 05.03.2020 року №130 «Деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України», яким, відповідно до статей 9, 80 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «Прикінцевіі та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, утворено Тренінговий центр прокурорів на базі НАПУ, що ліквідується (т. 1 а.с. 40). Наказом від 01.06.2020 року № 202-к Національної академії прокуратури України ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора науково-дослідного інституту Національної академії прокуратури України на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 20). Вказаному наказу передувало попередження про вивільнення від 06.04.2020 року № 13/548. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не доведені позивачем. Відмовивши в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та скасування наказу про звільнення, суд вважав, що і позовні вимоги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають. Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Частина шоста статті 43 Конституції України, гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення. При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота. За частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення, у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. Отже, при скороченні чисельності або штату вказаною нормою встановлено обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював, тобто всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі № 753/3889/17. У разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень (ч. 3 ст. 22 ЗУ «Про професійні спілки. Їх права та гарантії діяльності». Відповідно до ч.2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Загальні положення щодо здійснення ліквідації юридичної особи визначені статтями 104, 105, 110, 111 ЦК України. За статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Згідно з частиною першою статті 110 ЦК України юридична особа ліквідується: 1) за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами; 2) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, за позовом учасника юридичної особи або відповідного органу державної влади;3) за рішенням суду про ліквідацію юридичної особи в інших випадках, встановлених законом, - за позовом відповідного органу державної влади. При цьому, частиною третьою статті 105 ЦК України визначено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. Виконання функцій комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) може бути покладено на орган управління юридичної особи. Згідно ч. 5 ст. 111 ЦК України, ліквідаційна комісія (ліквідатор) відповідно до законодавства про працю здійснює звільнення працівників юридичної особи, що припиняється. Звертаючись до суду із вказаним позовом, а в подальшому з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 посилався на та ще НАПУ було саме реорганізовано, а не ліквідовано. Перевіряючи такі доводи скаржника, колегія суддів ураховує наступне. Постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Управління НАПУ як державною установою зі спеціальним статусом здійснюється відповідно до ЦК України і ГК України та Статуту, але з урахуванням особливостей, що встановлені ЗУ «Про управління об`єктами державної власності». Згідно ст. 135 ГК України, власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства. Власник має право особисто або через уповноважені ним органи з метою здійснення підприємницької діяльності засновувати господарські організації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності, праві господарського відання, а для здійснення некомерційної господарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і порядок використання майна, визначати інші умови господарювання у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установчих документах господарської організації, а також здійснювати безпосередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановлених законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої організації та припиняти її діяльність відповідно до цього Кодексу та інших законів. Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності», управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Кабінет Міністрів України є суб`єктом управління, що визначає об`єкти управління державної власності, стосовно яких виконує функції з управління, а також об`єкти управління державної власності, повноваження з управління якими передаються іншим суб`єктам управління, визначеним цим Законом.Здійснюючи управління об`єктами державної власності, Кабінет Міністрів України: 1) визначає органи виконавчої влади та державні колегіальні органи, які здійснюють функції з управління об`єктами державної власності; 2) встановлює порядок передачі об`єктів державної власності суб`єктам управління, визначеним цим Законом; 4) визначає умови створення та діяльності господарських структур; 5) приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію господарських структур і визначає уповноважені органи управління, які здійснюють контроль за їх діяльністю; 6) призначає на посади та звільняє з посад керівників господарських структур, стосовно яких функції з управління виконує Кабінет Міністрів України; ... (ст. 5 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності»). Суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами (ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності»). Згідно ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про прокуратуру», офіс Генерального прокурора здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Офісу Генерального прокурора. За приписами розділу 9 Статуту НАПУ, припинення діяльності НАПУ відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України. Ураховуючи викладене, Кабінет Міністрів України та Офіс Генерального прокурора як суб`єкти управління державним майном мають право приймати рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організації, заснованих на державній власності, а також виконувати інші передбачені законодавством функції з управління об`єктами державної власності. Рішення про ліквідацію НАПУ відповідає повноваженням Кабінету Міністрів України як власника такого об`єкту. При цьому, слід відмітити, що Кабінет Міністрів України наділений дискреційними повноваженнями на прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи, а також повноваженням на передачу тих чи інших функцій з управління іншим органам, що здійснюють управління об`єктами державної власності відповідно до Закону, і, можливість прийняття таких рішень не пов`язана з наявністю чи відсутністю відповідної вказівки у якомусь спеціальному нормативно-правовому акті. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності»,уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств, установ та організацій, заснованих на державній власності. Пунктом 3.4.4 Державного класифікатора ДК 002:2004 «Класифікація організаційно-правових форм господарювання» передбачено, що державна установа - утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу на її частки, і входить до сфери його управління. Аналогічний підхід встановлено і для державних підприємств у статті 73 ГК України для державних унітарних підприємств. Отже, передання майна державній установі, зокрема і того, що раніше перебувало в оперативному управлінні будь-якої іншої державної установи є умовою створення державних установ і не може свідчити про правонаступництво, оскільки є лише майновою основою господарювання. Відтак, твердження скаржника про те, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» передбачає створення на базі НАПУ Тренінгового центру прокурорів України без вказівки на ліквідацію НАПУ, фактично свідчить про неможливість прийняття рішення про ліквідацію та про правонаступництво державних установ, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і є помилковими. Та обставина, що право управління НАПУ було припинено, а майно що раніше перебувало в її управлінні, було закріплено на новому речовому праві оперативного управління за новоствореною державною установою, не свідчить про правонаступництво майнових прав НАПУ Тренінговим центром. Окрім того, правонаступництво прав і обов`язків Національної академії прокуратури України ні Законом, ні постановами Кабінету Міністрів України, ні наказами Офісу Генерального прокурора не передбачено. Відповідно до інформації з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ТЦПУ зареєстровано 10.03.2020 року як окрему новостворену юридичну особу. Національна академія прокуратури України перебуває у стані припинення. Із встановлених судом обставини та наведених вище норм права убачається, що НАПУ було припинено саме шляхом ліквідації, при цьому, ліквідація Академії відбулась повноважним органом, у спосіб і в порядку, що передбачений законом, а відтак посилання скаржника на те, що ТЦПУ є правонаступником НАПУ, є безпідставним та необґрунтованим. Слід відмітити, що законність постанови Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року № 175, якою передбачена ліквідація НАПУ, не може вирішуватись у даному провадженні, оскільки відноситься до виключної підвідомчості судів адміністративної та господарської юрисдикції. Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що ТЦПУ та НАПУ мають однакові основні функції і завдання з огляду на наступне. Відповідно до ст. 80 ЗУ «Про прокуратуру» (у редакції, що була чинною до 19.09.2019 року), НАПУ є державною установою із спеціальним статусом, що здійснює спеціальну підготовку кандидатів на посаду прокурора, підвищення кваліфікації прокурорів. Згідно Статуту НАПУ, до завдань Національної академії прокуратури України було віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення правил прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора. Підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі і військових прокурорів. Впровадження в процес спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора та підвищення кваліфікації прокурорів позитивного досвіду прокурорської діяльності (у тому числі досвіду іноземних держав), інноваційних форм викладання; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними, для організації науково-методичного Убезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців і прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів; налагодження міжнародних зв`язків і здійснення міжнародної діяльності Академії; за дорученням Генеральної прокуратури України та зверненнями інших уповноважених органів брати участь у підготовці нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання діяльності прокуратури. Пунктом 1.13 Статуту встановлено, що виконання завдань Академії забезпечується працівниками Академії. З прийняттям змін до Закону України «Про прокуратуру» законодавець визначив, що Національна академія прокуратури припинить своє існування, на її базі буде утворено Тренінговий центр прокурорів України. Згідно статті 80 ЗУ «Про прокуратуру» в чинній редакції, Тренінговий центр прокурорів України є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів. На Тренінговий центр прокурорів України не поширюється законодавство про вищу освіту.Для забезпечення підвищення кваліфікації прокурори можуть відряджатися до Тренінгового центру прокурорів України. Тренінговий центр прокурорів України є юридичною особою, що здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону та статуту, який затверджується Генеральним прокурором. Генеральний прокурор призначає та звільняє з посад керівника Тренінгового центру прокурорів України та його заступників. Тренінговий центр прокурорів України функціонує при Офісі Генерального прокурора і може мати регіональні відділення. Вказане узгоджується із положеннями статуту Тренінгового центру прокурорів. Статутом Тренінгового центру прокурорів також передбачено, що завданнямиТренінгового центру прокурорів є: 1) підвищення кваліфікації прокурорів; 2) підготовка осіб, які успішно пройшли процедуру добору на посаду прокурора; 3) підвищення кваліфікації державних службовців, у тому числі органів і прокуратури, з метою розвитку професійної компетентності, а також працівників інших органів правопорядку, державних органів, установ, організацій незалежно від форми власності; 4) добір та навчання тренерів (викладачів); 5) координація діяльності регіональних відділень; 6) міжнародне співробітництво; ... При цьому, статутом ТЦПУ встановлено, що до тренерської діяльності залучаються прокурори, а також викладачі закладів вищої освіти, науковці, експерти та зовнішні тренери на підставі та на умовах, визначених законодавством. У штаті Тренінгового центру відсутні науково-педагогічні працівники та відповідні структурні підрозділи, зокрема, наукові та науково-дослідні інститути, підрозділи, що підтверджується копіями структур і штатного розпису Тренінгового центру прокурорів України (т. 1 а.с. 221-224, 225-226). Отже, вказана державна установа не здійснює підвищення кваліфікації прокурорів власними силами, а лише залучає до цього процесу практикуючих фахівців. Викладене виключає тотожність функцій і діяльності ліквідованої Академії і Тренінгового центру прокурорів України, а тому доводи скаржника про те, що Тренінговий центр є фактичним правонаступником Академії є безпідставним та такими, що не відповідають встановленим обставинам справи. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що ні НАПУ, ні ТЦПУ не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів державних повноважень, правовідносини із колишніми працівниками Академії є трудовими, а не публічною службою, і порядок звільнення внаслідок ліквідації Академії регулюється трудовим законодавством, а відтак, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не досліджено правового статусу НАПУ та ТЦПУ є неприйнятними. Правильними є висновки суду першої інстанції і про те, що ліквідаційною комісією НАПУ було повністю дотримано передбачену законом процедуру звільнення позивача з роботи, яка передбачена для ліквідації підприємства. Матеріалами справи підтверджується чинність рішення власника або уповноваженого органу про ліквідацію юридичної особи НАПУ, якими є постанова Кабінету Міністрів України № 175 від 03.03.2020 року та наказ Генерального прокурора № 1329 від 05.03.2020 року, факт надання первинній профспілковій організації інформації про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про терміни проведення звільнень не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень. Вказана інформація була надана первинній профспілковій організації листом голови ліквідаційної комісії 16 березня 2020 року № 13/281, факт повідомлення працівника про майбутнє звільнення з роботи не пізніше ніж за два місяці до запланованого звільнення, факт подання до Державної служби зайнятості звіту про заплановане вивільнення працівників за формою звітності № 4-ПН «інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (т. 2 а.с. 190-200). Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано обставини перебування його, ОСОБА_1 , у статусі викривача, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки його звільнення із займаної посади не було пов`язано з діями, які спрямовані на викриття корупції, а відбулося лише у зв`язку з ліквідацією НАПУ. Окрім того, факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань сам по собі не встановлює та не підтверджує факту порушення процедури звільнення позивача. Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції як про відсутність підстав для поновлення позивача на роботі та скасування наказу про звільнення судом, так і про відмову в задоволенні позовних про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної в позовній заяві, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить. Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. За таких підстав, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 квітня 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді І.В. Іванова А.А. Пікуль