Постанова 4824 № 753/11468/20

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 8 грудня 2021 року місто Київ справа № 753/11468/20 провадження №22-ц/824/14615/2021 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Подивач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Онопрієнко К.С., сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач - Національна академія прокуратури України відповідач - Тренінговий центр прокурорів України розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13 травня 2021 року, ухвалене у складі судді Сирбул О.Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної академії прокуратури України в особі ліквідаційної комісії, Тренінгового центру прокурорів України, третя особа: Офіс Генерального прокурора про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу . Позов обґрунтовано тим, що позивач з 21 грудня 2015 року працювала у Національній академії прокуратури України. 6 квітня 2020 року їй, старшому викладачу відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки Академії надано попередження про звільнення з 17 червня 2020 року у зв`язку з ліквідацією Академії з урахуванням положень п.1 ч.1 ст.40, ч.1 ст.49-2 КЗпП України. Таке попередження вона отримала без надання пропозицій щодо подальшого працевлаштування і призначення на певну посаду. Наказом голови ліквідаційної комісії Академії від 2 червня 2020 року № 224-к її звільнено з посади старшого викладача відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки Академії 17 червня 2020 року на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України. Позивачка ОСОБА_1 посилається на те, що Академію прокуратури фактично було реорганізовано у Тренінговий центр прокурорів України , який і є правонаступником Академії. Крім того, на думку позивача, відповідач порушив установлений законом порядок звільнення, а саме: не виконав належним чином обов`язок щодо її подальшого працевлаштування; не встановив факту неможливості переведення на роботу до реорганізованої установи. Позивач зазначає, що наведене свідчить про порушення ч. 2 ст. 40 КЗпП України, відповідно до якої звільнення працівника з підставі, визначених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України допускається лише при неможливості перевести працівника на іншу роботу. Безпідставне ненадання їй вакантних посад та неприйняття на роботу до Тренінгового центру прокурорів України , а також вибіркова процедура призначення на посади працівників Академії до Тренінгового центру свідчить про грубе порушення принципу недискримінації. Посилання адміністрації Тренінгового центру прокурорів України на неможливість її працевлаштування суперечить закону. Посилаючись на вказані обставини, просила суд задовольнити її позов. Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 13 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в який просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В апеляційній скарзі зазначає, що для з`ясування наявності фактичного правонаступництва відповідачів суд мав би проаналізувати та застосувати Закон України "Про прокуратуру», з норм якого випливає таке правонаступництво, однак цього не було зроблено. Висновок суду про те, що державна установа - Тренінговий центр прокурорів України в силу нормативних приписів здійснює підвищення кваліфікації прокурорів не власними силами, а залучає до цього процесу практикуючих фахівців, суперечить Закону України «Про прокуратуру» і Статуту Тренінгового центру прокурорів України. Так, п.1 ст.80 цього Закону передбачено, що «Тренінговий центр прокурорів України є державною установою, що здійснює підвищення кваліфікації прокурорів», «Для забезпечення підвищення кваліфікації прокурори можуть відряджатися до Тренінгового центру прокурорів України», як і було раніше визначено для Національної академії прокуратури України. Національна академія прокуратури України, в який працювала позивач, фактично була реорганізована в Тренінговий центр прокурорів України , оскільки наказ Генерального прокурора № 50б засвідчує, що все майно Національної академії прокуратури України , майнові права, переходять до Тренінгового центру прокурорів України, що є однією з ознак реорганізації, й за своїми повноваженнями залишилися. При цьому Тренінговий центр прокурорів України не запропоновано позивачу жодної посади у новоутвореній установі, яка фактично утворилась на основі реорганізованої із збереженими повноваженнями, функціями. Суд неправильно застосував норми матеріального права для обґрунтування/доведення законності ліквідації Національної академії прокуратури України . Зазначення судом у рішенні, що Тренінговий центр прокурорів України та Національна академія прокуратури України не відносяться до державних органів, не відповідає дійсності. Насправді відповідачі є особами публічного права, порядок утворення та правовий статус яких встановлюються Конституцією України та законом. Суд не взяв до уваги те, що оновлений Закон України «Про прокуратуру» визначає особливості діяльності Тренінгового центру прокурорів України, проте не містить жодних норм щодо ліквідації Національної академії прокуратури України та не наділяє Кабінет Міністрів України чи Генерального прокурора повноваженнями приймати таке рішення. Суд проігнорував прямий припис Конституції України стосовно регулювання законом порядку створення установ, які здійснюють професійну підготовку суддів і прокурорів. Суд помилково ототожнив Національну академію прокуратури України з юридичною особою приватного права, застосовуючи у рішенні ст.ст.102, 105,110, 111 ЦК для обґрунтування законності ліквідації Національної академії прокуратури України, суд проігнорував ст.19 Конституції України. При цьому судом проігноровано правові висновки Верховного Суду, які, на думку позивача, підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У відзивах на апеляційну скаргу представники Тренінгового центру прокурорів України, Національної академії прокуратури України , Офісу Генерального прокурора, просять залишити рішення суду без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість, додержання норм матеріального і процесуального права при вирішені даної справи. При цьому представник Тренінгового центру прокурорів України зазначив, що позивач ОСОБА_1 не зверталась до тренінгового центру із анкетою-заявкою про виконання функцій тренера, хоча виходячи з зазначеного нею професійного досвіду, саме як тренер вона мала б можливість працювати в сфері підвищення кваліфікації прокурорів та інших працівників органів прокуратури. В судове засідання ОСОБА_1 не з`явилася, про день та час розгляду справи була повідомлена, в тексті апеляційної скарги просила розгляд апеляційної скарги проводити у її відсутність. Представник Національної академії прокуратури України адвокат Сабодаш Р.Б., представник Тренінгового центру прокурорів України - Амірова Ю.В., представник Офісу Генерального прокурора Чипова О.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували і просили рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача Шкоріної О.І., пояснення осіб, що з`явилися в судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, обставини справи, дослідивши її матеріали, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582 «Про утворення Академії прокуратури України» утворено Академію прокуратури України при Генеральній прокуратурі України. Міністерству освіти і науки доручено здійснити заходи, пов`язані з утворенням Академії. Указом Президента України від 25 жовтня 2007 року №1013/2007 «Про надання Академії прокуратури України статусу національної», ураховуючи загальнодержавне і міжнародне визнання результатів діяльності Академії прокуратури України та її вагомий внесок у розвиток національної освіти і юридичної науки, надано Академії прокуратури України статус національної і надалі іменувати її - Національна академія прокуратури України. Рішенням Ради прокурорів України від 01 листопада 2017 року №19 затверджено Статут НАПУ у новій редакції. Згідно з п. 1.11 Статуту до основних завдань Національної академії прокуратури України було віднесено: здійснення спеціальної підготовки кандидатів на посаду прокурора з метою отримання та удосконалення ними знань та навичок практичної діяльності на посаді прокурора, складання процесуальних документів, вивчення прокурорської етики та засвоєння правил особистої безпеки прокурора; підвищення кваліфікації працівників прокуратури, у тому числі військових прокурорів; організація та проведення наукових досліджень у галузі права з метою впровадження результатів наукової роботи та їх подальшого використання у прокурорській діяльності; взаємодія з державними органами, навчальними та науковими установами, у тому числі міжнародними для організації науково-методичного забезпечення прокурорської діяльності та діяльності державних службовців прокуратури; сприяння у діяльності органів прокурорського самоврядування та кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Основним видом діяльності Академії є вища освіта (КВЕД 85.42-основний), що підтверджується даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Виконання завдань Академії забезпечується працівниками Академії (п. 1.13 Статуту); до працівників Академії належать керівництво Академії, науково-викладацький склад та обслуговуючий персонал (п. 3.1 Статуту). За приписами розділу 9 Статуту припинення діяльності Академії відбувається шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації в порядку, встановленому законодавством України. На підставі наказу від 21 грудня 2015 року № Р24/-к позивач ОСОБА_1 була призначена завідувачем кафедри організації роботи та міжнародного співробітництва в органах прокуратури Національній академії прокуратури України, у подальшому займала посаду старшого викладача відділу підготовки прокурорів з організації роботи в органах прокуратури та викладання професійної етики інституту спеціальної підготовки Національної академії прокуратури України. Постановою Кабінету Міністрів України від 03 березня 2020 року №175 «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» Національну академію прокуратури України ліквідовано; вирішено погодитися з пропозицією Генерального прокурора, що заходи з ліквідації зазначеної Академії здійснюються Офісом Генерального прокурора; взяти до відома, що Тренінговий центр прокурорів України створюється на базі Національної академії прокуратури України, що ліквідується. 5 березня 2020 року Генеральним прокурором Рябошапкою Р.Г. прийнято наказ №129 «Про ліквідацію Національної академії прокуратури України», яким, відповідно до статей 104, 105, 110, 111 Цивільного кодексу України, статті 6 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», статті 9 Закону України «Про прокуратуру» та пункту 25 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» № 175 від 03 березня 2020 року, припинено НАПУ (код згідно з ЄДРПОУ 26297233) шляхом ліквідації; утворено комісію з ліквідації НАПУ; установлено, що відповідно до частини четвертої статті 105 Цивільного кодексу України з моменту призначення комісії з ліквідації до неї переходять повноваження щодо управління справами, повноваження ОСОБА_3 - ректора НАПУ, припиняються. Відповідно до попередження Національній академії прокуратури України про вивільнення від 06 квітня 2020 року № 13/411 позивача ОСОБА_1 попереджено про наступне вивільнення із займаної посади з 17 червня 2020 року на підставі частини 1 статті 40, частини 1 статті 49-2 Кодексу законів про працю України у зв`язку з ліквідацією Академії. Наказом голови Ліквідаційної комісії Національної академії прокуратури України від 03 червня 2020 року № 224-к позивача ОСОБА_1 звільнено з посади з 17 червня 2020 року у зв`язку із ліквідацією Національної академії прокуратури України на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Підставою для звільнення позивача з займаної посади є ліквідація Національної академії прокуратури України. Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Звернувшись з даним позовом, ОСОБА_1 зазначала, що за всіма правовими ознаками Національну академію прокуратури України було реорганізовано, а не ліквідовано, вважає, що відповідач порушив установлений законом порядок її звільнення - не виконав належним чином обов`язок щодо її подальшого працевлаштування, не встановив факту неможливості переведення її на іншу роботу до реорганізованої установи згідно вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України. Наведене свідчить про порушення відповідачем ч. 2 ст. 40 КЗпП України відповідно до якої звільнення працівника з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише при неможливості перевести працівника на іншу роботу, у зв`язку із чим вважає своє звільнення на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України відповідно до наказу від 02 червня 2020 року № 224-к незаконним. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Згідно із ст. 264 ЦПК Українипід час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача з роботи мало місце у зв`язку з ліквідацією Академії прокуратури. Ліквідаційна комісія Академіїх дотрималась законності процедури звільнення позивача відповідно до ст. 49-2 КЗпП України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин. Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Пленум Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» у п. 19 постанови від 06.11.1992 року № 9 роз`яснив, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, дія трудового договору працівника продовжується (ч.3 ст.36 КЗпП). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п.1 ст.40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Таким чином, розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. За статтею 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Статтею 59 Господарського кодексу України передбачено, що припинення діяльності суб`єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб`єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених законами, - за рішенням суду. Згідно з частиною третьою статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Ліквідація - це така форма припинення юридичної особи, при якій припиняються всі її права та обов`язки. У разі ліквідації вся чисельність працівників скорочується та весь штат працівників ліквідується. Встановлено, що з 12 березня 2020 року розпочалася процедура припинення Національної академії прокуратури України, про що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань міститься відповідний запис. Дані про юридичних осіб - правонаступників Національної академії прокуратури України відсутні. Разом із цим установлено, що створений за наказом Генерального прокурора від 05 березня 2020 року № 130 Тренінговий центр прокурорів України є новоствореною юридичною особою, дата внесення запису в Єдиний державний реєстр про проведення державної реєстрації юридичної особи - Тренінгового центру прокурорів України 10 березня 2020 року. Даних про юридичних осіб, правонаступником яких є зареєстрована юридична особа, немає. На підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, а також інших належних і допустимих доказів у справі, вбачається, що Тренінговий центр прокурорів України не є правонаступником прав і обов`язків Національної академії прокуратури України. На Тренінговий центр прокурорів України покладено інші функції і завдання, ніж ті, що були покладені на Національну академію прокуратури України, зокрема на відміну від останньої Тренінговий центр прокурорів України не є вищим навчальним закладом і у штаті цієї установи відсутні науково-педагогічні працівники. При цьому слід зазначити, що Постанова Кабінету Міністрів України № 175 від 03.03.2020, якою було ліквідовано Національну академію прокуратури України, та накази Офісу Генерального прокурора щодо ліквідації Академії та створення Тренінгового центру прокурорів України не скасовані та не визнані протиправними. Наявність будь-яких судових спорів не може свідчити про протиправність чи незаконність зазначених нормативно-правових актів, які не скасовані у встановленому законом порядку. Також, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 лютого 2021 року по справі №640/7234/20 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування наказів Офісу Генерального прокурора від 05 березня 2020 року №129 "Про ліквідацію Національної академії прокуратури України", №130 "Про деякі питання утворення Тренінгового центру прокурорів України", №131 "Про закріплення державного майна за Тренінговим центром прокурорів". У вказаному рішенні судом поміж іншого встановлено, що оскільки НАПУ утворено постановою Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 року №1582, суд вважає правомірним прийняття рішення про її ліквідацію цим же органом; доводи позивача стосовно того, що у Генерального прокурора були відсутні повноваження щодо ліквідації НАПУ та розпорядження її майном є безпідставними і спростовуються наведеними нормативно-правовими актами про повноваження Кабінету Міністрів України і Генерального прокурора у сфері управління державним майном. Наведене спростовує доводи позивача про те, що за всіма правовими ознаками Національну академію прокуратури України було реорганізовано, а не ліквідовано. Частиною 4 ст. 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у аналогічній справі №761/22112/20 перевіряв законність ліквідації Національної академії прокуратури України та у постанові від 04 жовтня 2021 року прийшов до висновку, що у Національній академії прокуратури України відбулась ліквідація, а не реорганізація. З матеріалів справи вбачається, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано встановлений законом порядок звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, оскільки наявними у справі належними та допустимими доказами підтверджується факт ліквідації Національної академії прокуратури України, з якою ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах, та факт попередження її за два місяця про наступне вивільнення, що позивачем під час розгляду справи не заперечувалося. Оскільки звільнення позивача було проведено з дотриманням встановленого законом порядку, обґрунтованим є висновок суду про відсутність підстав до визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, поновлення її на роботі та стягненні на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Доводи апеляційної скарги про те, що Тренінговий центр прокурорів України є правонаступником Національної академії прокуратури України, колегією суддів відхиляються, оскільки правонаступництво прав та обов`язків можливе лише при реорганізації юридичної особи, а при ліквідації юридичної особи всі її права припиняються, а обов`язки підлягають виконанню в межах ліквідаційної процедури. Наявними у справі доказами підтверджується той факт, що Національна академія прокуратури України була саме ліквідована органом, який її утворив, - Кабінетом Міністрів України, а Тренінговий центр прокурорів України, як новостворена юридична особа, був утворений Офісом Генерального прокурора. Слід зазначити, що ні постанова Кабінету Міністрів України, ні накази Офісу Генерального прокурора, не містять вказівки про правонаступництво прав і обов`язків Національної академії прокуратури України Тренінговим центром прокурорів України. При цьому, той факт, що частина державного майна, яке раніше було закріплене за Національною академією прокуратури України, була передана Тренінговому центру прокурорів України, не призводить до правонаступництва прав і обов`язків ліквідованої установи, зокрема, у відносинах з працівниками такої установи. Колегія суддів звертає увагу, що при звільненні працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, власник або уповноважена ним особа не несе обов`язку працевлаштувати працівника на іншому підприємстві, установі, організації, він зобов`язаний лише попередити працівника за два місяця про наступне вивільнення. Необґрунтованими є і посилання апелянта у скарзі на судову практику, яка, на її думку може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки судові рішення, на які посилається позивач, ухвалені судами адміністративної юрисдикції у справах щодо реорганізації державних органів, суб`єктів владних повноважень при розгляді спорів про проходження публічної служби в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. При цьому, ні Національна академія прокуратури України, ні Тренінговий центр прокурорів України, не наділені владними повноваженнями, не відносяться до державних органів і суб`єктів владних повноважень, тому правовідносини Академії з колишніми працівниками є трудовими правовідносинами, а не публічною службою, і врегульовуються, відповідно, нормами трудового законодавства. Так, з постанови від 04 червня 2021 року у справі № 640/15027/20 вбачається, що спір не вирішено по суті, оскільки справу направлено для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва. У постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 816/979/17 предметом розгляду було правомірність звільнення працівника з державної служби. У даній же справі посада позивачки не відносилася до посад державної служби. У постанові від 13 червня 2019 року у справі № 303/7219/16 вирішувалось питання про звільнення працівників на підставі акта, який у подальшому був визнаний незаконним у судовому порядку. У постановах від 27 червня 2018 року у справі № 344/7932/16-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 302/854/17 встановлено, що мала місце реорганізація підприємств, а не їх ліквідація. Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. Слід звернути увагу позивача на те, що Тренінговий центр прокурорів України не відмовляв їй у працевлаштуванні на роботу, навпаки, як убачається із відзиву вказаного центру, останній, зважаючи на професійний досвід ОСОБА_1 розглядає можливість останньої працевлаштування в якості тренера, проте остання із відповідною анкетою-заявкою до центру не зверталась. Указана обставина спростовує доводи позивача щодо проявів дискримінації до неї з боку відповідачів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Судом першої інстанції належним чином, з дотриманням норм ст. ст. 263, 264 ЦПК України розглянуто дану справу, дано вичерпну, мотивовану, обґрунтовану нормами матеріального права відповідь на кожний довід позивача, з яким погоджується суд апеляційної інстанції. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 травня 2021 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 17 грудня 2021 року. Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна Судді: Л.Д. Поливач А.М. Стрижеус