Постанова 4820 № 675/1130/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2022 року м. Хмельницький Справа № 675/1130/19 Провадження № 22-ц/4820/135/22 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І. секретар судового засідання Філіпчук О.В. за участю: прокурора Коломий О.Є., представника третьої особи ТОВ «Поділля Вест» Омелянчука О.В. розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №675/1130/19 за позовом заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Поділля Вест», про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію прав на земельну ділянку, скасування у поземельній книзі запису про державну реєстрацію земельної ділянки та поновлення запису у поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Вест» на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2021 року (суддя Пашкевич Р.В.). Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в: У травні 2019 року керівник Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним наказу, витребування земельної ділянки, скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію прав на земельну ділянку, скасування у поземельній книзі запису про державну реєстрацію земельної ділянки та поновлення запису у поземельній книзі про державну реєстрацію земельної ділянки. В обґрунтування позову зазначав, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-20457-СГ від 09.08.2016, ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку загальною площею 2 га кадастровий номер 6820983700:02:019:0020, що розташована на території Кривачинецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області. Наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-30181-СГ від 11.11.2016 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га кадастровий номер 6822184500:06:018:0813, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Посилається на те, що ОСОБА_1 при повторному зверненні до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області не повідомила про те, що раніше використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм приватизації для цього виду використання та не могла набути таке право повторно. Зазначає, що 16.03.2017 за договором купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку, кадастровий номер 6822184500:06:018:0813, ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_2 придбала вказану земельну ділянку площею 2 га кадастровий номер 6822184500:06:018:0813 в особи, яка не мала права на її отримання та відчуження, внаслідок чого земельна ділянка вибула з власності держави поза її волею та може бути витребувана у добросовісного набувача. Зазначена земельна ділянка увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки з кадастровим номером 6822184500:06:018:0874 площею 18 га, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 . Звертаючись до суду з позовом, прокурор просив визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області №22-30181-СГ від 11.11.2016, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0813), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області; витребувати у ОСОБА_2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області земельну ділянку загальною площею 2 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0813), для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області; скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 29246099 від 28.11.2018 про державну реєстрацію прав на земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0874; скасувати у Поземельній книзі запис про державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 6822184500:06:018:0874; поновити у Поземельній книзі запис про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 6822184500:06:018:0813. Ухвалою Ізяславського районного суду Хмельницької області від 04 лютого 2020 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ТзОВ «Поділля Вест». Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2021 року позовну заяву заступника керівника Шепетівської місцевої прокуратури в інтересах держави задоволено частково. Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 листопада 2016 року №22-30181-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 6822184500:06:018:0813) для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Витребувано у ОСОБА_2 на користь держави земельну ділянку загальною площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом №22-30181-СГ від 11 листопада 2016 року у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 29246099 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0874. У задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі по 1921 грн з кожного. В апеляційній скарзі ТОВ «Поділля Вест» не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, просить його скасувати в цій частині та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилається на грубе порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вважає, що прокурором при зверненні до суду не доведено факт відсутності органу, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, а судом не перевірено доказів на вчинення прокурором дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Разом з тим, при зверненні до суду прокурором не зазначено причин неможливості здійснення Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку, не надано доказів того, що відповідний орган не може чи не бажає здійснювати захист інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Також апелянт вважає, що вимога про визнання спірного наказу Головного управління Держгеокадастру незаконним та його скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою. Крім того, скаржник посилається на те, що судом не в повній мірі з`ясовано обставини щодо власника спірної земельної ділянки (належність до комунальної чи державної власності) з врахуванням того, що земельна ділянка входила до складу земель, які перебували у колективній власності, та зміни цільового призначення земельної ділянки. А тому, підстави для витребування земельної ділянки на користь держави відсутні. Вказує, що судом при ухваленні рішення не враховано правових висновків Великої Палати Верховного Суду щодо визнання наказів Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області незаконним та їх скасування у справах про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (неефективний спосіб захисту), відповідно, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги щодо визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області підлягає скасуванню. Вважає, що судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам та обставинам на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на те, що витребування на користь держави із володіння ОСОБА_2 спірної земельної ділянки буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, що становитиме порушення ст. 1 Першого протоколу Конвенції з прав людини. Адже ОСОБА_2 , придбавши у ОСОБА_1 спірну земельну ділянку, не могла знати, що остання належить до земель державної власності і незаконно вибула з її власності, оскільки під час укладення договору купівлі-продажу даної земельної ділянки державна реєстрація на земельну ділянку за ОСОБА_1 була чинна. Вказує, що скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №29246099 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку не є необхідним для вирішення питання про витребування від добросовісного набувача частини земельної ділянки після її об`єднання з іншими земельними ділянками, які ОСОБА_2 набула як добросовісний набувач та відповідно зареєструвала своє право власності. Також скаржник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права при вирішенні позовних вимог про скасування в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 18 га. При цьому, зазначає, що документи, які стали підставою для реєстрації права власності, правочин та рішення про реєстрацію в Державному земельному кадастрі об`єднаної земельної ділянки в єдиний масив у встановленому законом порядку незаконними чи недійсними визнані не були, а тому відсутні підстави для скасування саме в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на таку земельну ділянку на підставі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». В.о. керівника Шепетівської окружної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилається на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Оскільки судове рішення в частині відмови у позовних вимогах не оскаржується, тому в цій частині в апеляційному порядку не переглядається відповідно до ст. 367 ЦПК України. В судовому засіданні представник третьої особи ТОВ «Поділля Вест» Омелянчук О.В. підтримав апеляційну скаргу. Прокурор Коломий О.Є. в судовому засіданні просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, місце і час слухання справи повідомлені належним чином. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1 ст. 263 ЦПК України). Разом з тим, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час отримання у власність земельної ділянки кадастровий номер 6822184500:06:018:0813 для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, ОСОБА_1 вже використала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки за таким видом використання, тому оскаржуваний наказ суперечить вимогам ст. ст. 116, 121 ЗК України, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, оскільки ОСОБА_1 неправомірно набула у власність земельну ділянку і не мала права відчужувати її ОСОБА_2 , тому саме у останньої, як власника, підлягає витребуванню ця земельна ділянка, та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №29246099 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0874 підлягає скасуванню. Проте, з такими висновками суду першої інстанції не можна погодитись в повній мірі. Судом першої інстанції правильно встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 11 листопада 2016 року № 22-30181-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,00 га, кадастровиий номер 6822184500:06:018:0813, що знаходиться за межами населених пунктів М`якотівської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного наказу 16 листопада 2017 року приватним нотаріусом Красилівського районного нотаріального округу Хмельницької області Кізюн Т.А. зареєстровано право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0813. Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 16 березня 2017 року земельна ділянка відчужена на користь ОСОБА_2 і право власності на зазначену земельну ділянку зареєстровано за останньою. Надалі, земельна ділянка кадастровий номер 6822184500:06:018:0813 увійшла до складу новоутвореної земельної ділянки кадастровий номер 6822184500:06:018:0874, площею 18,00 га, а 28 листопада 2018 року на підставі рішення державного реєстратора Хмельницького бюро технічної інвентаризації Дубас О. О. право власності на новоутворену земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 . Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 162711034 від 08 квітня 2019 року ОСОБА_1 на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 09 серпня 2016 року № 22-20457-СГ на праві приватної власності (право зареєстровано 12 вересня 2016 року) належала земельна ділянка площею 2 га з кадастровим номером 6820983700:02:019:0020 для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Кривачинецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Ефективним способом захисту права власності (речового права) вважається вимога про витребування земельної ділянки з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України. На цьому, зокрема, наголошено у пункті 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21. У пункті 72 постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, провадження № 14-2цс21, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння. У той же час для витребування нерухомого майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74). Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. У даній справі, задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру від 11 листопада 2016 року № 22-30181-СГ не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту. І з цього приводу, є підставними доводи апеляційної скарги. Виходячи з обставин справи, належним способом захисту прав позивача є вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою. За змістом статей 116, 118 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності, у тому числі в порядку безоплатної приватизації. Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України, передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 на час отримання у власність спірної земельної ділянки кадастровий номер 6822184500:06:018:0813 вже використала своє право на безплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання (отримавши у приватну власність земельну ділянку кадастровиий номер 6820983700:02:019:0020, що розташована на території Кривачинецької сільської ради Волочиського району Хмельницької області). Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області (далі-Положення (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області є територіальним органом Держгеокадастру та реалізує його повноваження на території Хмельницької області, зокрема здійснює розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів, а також одночасно наділене повноваженнями здійснення державного контролю (нагляду) за додержанням земельного законодавства. Відповідно до ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Отже, при здійсненні функцій із розпорядження землями, зокрема здійснюючи розгляд заяви ОСОБА_1 про передачу спірної земельної ділянки у власність, посадові особи Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, перевіривши її та встановивши вже реалізоване право ОСОБА_1 на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, відповідно до вимог ч. 6 ст. 186-1 ЗК України, мали не допустити зазначених порушень, відмовити у погодженні та затвердженні відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не відповідає положенням закону, відмовити їй у передачі спірної земельної ділянки у власність. В силу ч. 1 ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Отже, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. І для такого витребування оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту прав власника. За змістом правового висновку, викладеного в п. 56 постанови Великої Палати Верховного Суду за результатом розгляду справи № 367/2022/15-ц від 29 травня 2019 року, формування земельних ділянок їх володільцем, зокрема внаслідок поділу та/або об`єднання, зміною інших характеристик не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав у визначений цивільним законодавством спосіб. Тому, витребування з чужого незаконного володіння земельної ділянки, зміненої власником внаслідок об`єднання з іншою земельною ділянкою в особи, за якою вона зареєстрована на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. З урахуванням наведених вимог закону і встановлених фактичних обставин справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки ОСОБА_1 всупереч вимогам ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України отримала у власність земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0813 в порядку приватизації неправомірно і не мала права відчужувати її ОСОБА_2 , тому ця ділянка вибула із земель запасу державної власності поза волею належного розпорядника і позовні вимоги щодо її витребування в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом №22-30181-СГ від 11 листопада 2016 року, є обґрунтованими та доведеними. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до статті 11 зазначеного Закону, державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом. У частині другій статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній до 16 січня 2020 року, яка діяла на час звернення до суду з позовом у цій справі) унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується. Проте згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону № 1952-IV викладено в новій редакції. Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Отже, в розумінні положень наведеної норми в чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону № 1952-IV в попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є: судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав). Викладене дає підстави для висновку про те, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про державну реєстрацію права, закон не передбачав. Разом з тим, у пункті 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» визначено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом. За змістом цієї правової норми виконанню підлягають судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною в Законі № 1952-IV. Подібні правові висновки наведені в постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30 червня 2020 року у справі № 922/3130/19, від 14 липня 2020 року у справі № 910/8387/19, від 20 серпня 2020 року у справі № 916/2464/19, від 03 вересня 2020 року у справі № 914/1201/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19-ц. З урахуванням викладеного вище, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 11.11.2016 №22-30181-СГ, в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №29246099 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0874 підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового судового рішення в цих частинах про відмову в задоволенні позовних вимог. Посилання апелянта на те, що прокурором не доведено відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, а судом не перевірено доказів на вчинення прокурором дій, спрямованих на встановлення відповідного органу не заслуговують на увагу, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності на господарювання, тощо. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абз. 3 ч. 5 ст. 56 ЦПК). У подібних спірних правовідносинах 26.06.2019 року Велика Палата Верховного Суду виклала правовий висновок, відповідно до якого наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший, другий і третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац другий частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15.12.2017). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15.12.2017. Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (п. 67-70 постанови Великої Палата Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104 цс 19). Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 154 ЗК України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов`язки чи обмеження. Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» у редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 19.03.2010 №2, суди при вирішенні спорів про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 ЗК України. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. Належним суб`єктом владних повноважень для захисту інтересів держави є не будь-який орган, що уповноважений державою здійснювати певні функції контролю у певній сфері, а лише той, який має відповідні повноваження для захисту таких інтересів. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на здійснення такого захисту, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, постанова Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 918/323/17). Суд першої інстанції вірно виходив з того, що на момент пред`явлення позову прокурором орган, до компетенції якого належать повноваження щодо захисту в суді інтересів держави шляхом подання відповідного позову про незаконне виділення та передачу у приватну власність земель державного фонду відсутній, відтак повідомлення будь-якому суб`єкту владних повноважень прокурором правомірно не надсилалося. Судом першої інстанції при розгляді справи належним чином перевірені повноваження прокурора на представництво інтересів держави та правомірно відкрито провадження у справі. Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не надано оцінку доказам та обставинам справи на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном, колегія суддів вважає їх неприйнятними. Відповідно до практики ЄСПЛ (рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986 року, «Щокін проти України» від 14.10.2010 року, «Сєрков проти України» від 07.07.2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009 року, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 року, «East/WestAllianceLimited» проти України» від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Відповідний принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»). ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв`язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22.02.1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 05.07.2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 05.07.2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 04.09.2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 06.11.2008 року). Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. На думку суду, з огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави критеріям правомірного втручання в право ОСОБА_2 на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці ЄСПЛ. Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Земля, як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності українського народу, а органи державної влади здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної власності. Незаконна передача земель державної власності в приватну власність позбавляє український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади низки вимог ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності. Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про витребування на користь держави земельної ділянки ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. На підставі частини 1 статті 141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з ОСОБА_2 на користь Хмельницької обласної прокуратури підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1921 грн та з Хмельницької обласної прокуратури на користь ТОВ «Поділля Вест» - судовий збір в розмірі 5763 грн, сплачений товариством при подачі апеляційної скарги, пропорційно розміру позовних вимог у задоволенні яких відмовлено. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Вест» задовольнити частково. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2021 року в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру в Хмельницькій області від 11.11.2016 №22-30181-СГ, в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису №29246099 від 28 листопада 2018 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 6822184500:06:018:0874 скасувати та ухвалити в цих частинах нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 01 жовтня 2021 року в частині вирішення питання про розподіл судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Стягнути з ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Хмельницької обласної прокуратури (місцезнаходження: провул. Військоматський, 3, м. Хмельницький, Хмельницької області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02911102) 1921 грн судового збору. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Стягнути з Хмельницької обласної прокуратури (місцезнаходження: провул. Військоматський, 3, м. Хмельницький, Хмельницької області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 02911102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Поділля Вест» (місцезнаходження: вул. Центральна, 1А, с. Білево, Шепетівського району, Хмельницької області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 42979949) 5763 грн судового збору. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 23 червня 2022 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай