Постанова 4824 № 761/22446/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 червня 2022 року місто Київ. Справа 761/22446/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/492/2022 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Судді-доповідача: Желепи О.В., суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф. при секретарі судового засідання Ковальовій В.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , ОСОБА_3 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯР» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року (у складі судді Мальцева Д.О., 23.06.2021 року ) в справі за позовом Товариства з обмеженою вівдповідальністю «ДБК» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації», ТОВ «ЯР» про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав недійсними та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень,- В С Т А Н О В И В: У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДБК» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ДБК») звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 1), ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач 2), ОСОБА_5 (далі по тексту - відповідач 3), Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» (далі по тексту - відповідач 4), Товариства з обмеженою відповідальністю «Яр» (далі по тексту - відповідач 5, ТОВ «Яр»), відповідно до якого просив: -визнати Договір купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-220 від 04.04.2016 недійсним; -визнати Договір купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-16 від 04.04.2016 недійсним; -визнати Договір купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-26 від 04.04.2016 недійсним; -скасувати запис про проведену державну реєстрацію від 24.06.2019 (номер запису про право власності 32154509), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47521391 від 26.06.2019 14:42:46, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ щодо державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 та інші (похідні) записи про проведену реєстрацію, а саме: - запис про проведену державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.02.2020 (номер запису про право власності: 35558457), рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер 51207084 віл 19.02.20202 10:34:01, прийняте приватним нотаріусом Забавською Наталією Володимирівною, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; - запис про проведену державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 19.02.2020 (номер запису про право власності: 35554219), рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер 51206445 віл 19.02.20202 10:34:01, прийняте приватним нотаріусом Забавською Наталією Володимирівною, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; - запис про проведену державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.02.2020 (номер запису про право власності: 35731309), рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень, індексний номер 51395700 віл 28.02.20202 10:34:01, прийняте приватним нотаріусом Лахно Юлією Вікторівною, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; -скасувати запис про проведену державну реєстрацію від 24.06.2019 (номер запису про право власності 32156368), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47523305 від 26.06.2019 15:26:41, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ щодо державної реєстрації права власності на офісне приміщення АДРЕСА_2 ; -скасувати запис про проведену державну реєстрацію від 24.06.2019 (номер запису про право власності 32156578), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47523566 від 26.06.2019 15:33:23, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ щодо державної реєстрації права власності на приміщення АДРЕСА_12 та інший (похідний) запис про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме запис про проведену державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.10.2019 (номер запису про право власності: 33860689), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: т49368937 від 26.10.2019 16:06:3, прийняте приватним нотаріусом Гладій Марією Олександрівною, Київський міський нотаріальний округ, м. Київ; -стягнути з відповідача 1, відповідача 2, відповідача 3, відповідача 4 на користь позивача судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02.09.2010 між ТОВ «Яр» та ТОВ «ДБК» було укладено Договір № 3 на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_3 (далі по тексту - Об`єкт будівництва). Вказаний Об`єкт будівництва було введено в експлуатацію 15.12.2014 та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . Згідно Переліку інвесторів, позивачу належить наступне нерухоме майно: квартира АДРЕСА_4 , загальна площа 211, 4 кв.м, офісне приміщення НОМЕР_5, загальною площею 116, 0 кв.м, творча майстерня № НОМЕР_1 , загальною площею 58, 2 кв.м. Вказане нерухоме майно, згідно підписаного між ТОВ «Яр» та ТОВ «ДБК» договору, відповідач 5 не мав права відчужувати. Водночас позивачу стало відомо, що право власності на зазначене нерухоме майно, всупереч умовам Договору, було відчужене відповідачем 5 без згоди ТОВ «ДБК». Так, квартира АДРЕСА_4 , загальна площа 211,4 кв.м була зареєстрована 24.06.2019 на праві власності за відповідачем 1 ОСОБА_4 , номер запису про право власності 32154509, підставою для виникнення права власності зазначено, у тому числі, договір купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-220, виданий 04.04.2016, видавник ТОВ «Яр» та ОСОБА_4 . У подальшому квартиру АДРЕСА_4 було поділено, внаслідок чого виникло дві квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 . 28.02.2020 було здійснено наступний продаж квартири АДРЕСА_4 , новим власником якої стала ОСОБА_2 , відповідач

2. Крім того, 24.06.2019 державним реєстратором КП «Центр правової допомоги та реєстрації» було здійснено реєстрацію права власності на офісне приміщення № 26 , загальною площею 116, 00 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , - за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 32156368. Підставою для виникнення права власності зазначено, у тому числі, договір купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-26, виданий 04.04.2016, видавник ТОВ «Яр» та ОСОБА_4 . Також позивач вказує, що 24.06.2019 державним реєстратором КП «Центр правової допомоги та реєстрації» було здійснено реєстрацію права власності на офісне приміщення НОМЕР_1, загальною площею 58, 2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , - за ОСОБА_4 , номер запису про право власності: 32156578. Підставою для виникнення права власності зазначено, у тому числі, договір купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-16, виданий 04.04.2016, видавник ТОВ «Яр» та ОСОБА_4 26.10.2019 спірне приміщення НОМЕР_1 було відчужене на користь відповідача 3 - ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гладій М.О. за реєстровим № 6020. З огляду на зазначене, спірна квартира та нежитлові приміщення всупереч умов Договору, укладеного з ТОВ «Яр» та які мали належати позивачу, були безпідставно відчужені відповідачем 5 на підставі оспорюваних договорів - Договору купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-26 від 04.04.2016, Договору купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-16 від 04.04.2016, Договору купівлі-продажу, серія та номер 04/04/2016-220 від 04.04.2016. Вказані договори позивач вважає недійсними на підставі ст.ст 203, 215 ЦК України. Так, відповідач 5, ТОВ «Яр» не мав права відчужувати або обтяжувати у будь-який спосіб майнові права у житловому комплексі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , а також об`єкти інвестування, не мав права також відповідач 5 без письмового погодження з позивачем підписувати та укладати договори з нерухомим майно, тим більше з належним позивачу об`єктами інвестування, що прямо передбачено положеннями п.п.2.5, 2.7 та 2.9 Договору № 3 від 02.09.2010, укладеного між сторонами. Також посилаючись на ст.202, 234 ЦК України, позивач зазначив, що дії сторін оспорюваних договорів були направлені на фіктивний перехід права власності на спірне нерухоме майно з метою приховати це майно від дійсного власника ТОВ «ДБК» та унеможливити реєстрацію за останнім права власності на це майно. Крім того, відповідачем 1 не було здійснено перерахування коштів за оспорюваними договорами, а отже відсутній факт набуття у власність спірного нерухомого майна відповідачем

1. Також позивач вважає, що державним реєстратором КП «Центр правової допомоги та реєстрації» Мельником Д.С., у порушення норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», було прийнято рішення про проведення державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна на підставі поданих не у повному обсязі документів. Крім того останнім не було перевірено документи на наявність підстав для зупинення державної реєстрації, відмови в проведенні державної реєстрації. З огляду на зазначене, оскільки відповідач 5 - ТОВ «Яр» порушило умови Договору № 3 від 02.09.2010, укладеного з позивачем, ТОВ «ДБК», що призвело до незаконної державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно, записи про державну реєстрацію мають бути скасовані. Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року позовні вимоги ТОВ «ДБК» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Комунальне підприємство «Центр правової допомоги та реєстрації», ТОВ ЯР» про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав недійсним та скасування державної реєстрації прав та їх обтяжень задоволено частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-220 від 04.04.2016року. на квартиру АДРЕСА_5 укладеного між ТОВ «ЯР» та ОСОБА_4 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-16 від 04.04.2016року на творчу майстерню АДРЕСА_6 укладеного між ТОВ «ЯР» та ОСОБА_4 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-26 від 04.04.2016року на офісне приміщення АДРЕСА_7 укладеного між ТОВ «ЯР» та ОСОБА_4 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням, 07.10.2021 року згідно відмітки суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ДБК», оскільки воно в цій частині не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що у переліку інвесторів, затвердженому директором ТОВ «ДБК» від 19.01.2016 року, на який посилається позивач, не міститься відомостей про право власності, зокрема ТОВ «ДБК» як одного з інвесторів, на спірні приміщення, та за своєю природою не є правовстановлюючим документом (що власне і було встановлено у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року у справі № 640/22125/19). Відтак позивач не мав права звертатися до суду першої інстанції з позовом про оспорювання вказаних договорів, стороною яких він не є, оскільки не є власником вказаного майна, тому не довів порушення його майнових прав та інтересів щодо спірного майна. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивач ТОВ «ДБК» стверджуючи, що є ряд грубих порушень, які були вчинені під час відчуження ТОВ «Яр» та ОСОБА_4 та самої реєстрації за останнім спірних об`єктів нерухомості, із зазначенням тих самих порушень вже звертався із заявами та позовами про спростування правомірності набуття ОСОБА_4 права власності на спірні об`єкти нерухомості, але не отримав позитивного результату. Всі скарги та заяви позивача залишені без задоволення, як безпідставні. Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті, не врахував обставини, встановлені у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 травня 2020 року у справі № 640/22125/19, яке набрало законної сили, зокрема, щодо відсутності у ТОВ «ДБК» відомостей щодо реєстрації за ним майнових прав на спірні об`єкти нерухомості. Посилається на правові висновки Великої палати Верховного Суду у постановах від 18.04.2018 у справі № 439/212/14-ц|14-75цс 18, постанові Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №750/2728/16-ц, провадження № 61-8888св18, від 04.07.2018 у справі № 462/4611/13-ц, провадження №61-6130св18, постанова Верховного Суду від 11.11.2020р. у справі № 910/9305/19, постанова об`єднаної палати Верховного Суду у складі КГС від 16.10.20р. у справі №910/12787/17). Не погоджуючись з таким рішенням, 07.10.2021 року згідно відмітки суду, ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «ЯР» подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ДБК» внаслідок спливу позовної давності на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України. Із вказаним рішенням суду першої інстанції апелянт не погоджується, вважає його незаконним та таким, що ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідності висновки суду першої інстанції обставинам справи. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що вирішуючи спір по суті в частині визнання оспорюваних договорів недійсними, суд першої інстанції неправильно визначив початок перебігу позовної давності для захисту прав позивача, виходячи лише з дати державної реєстрації оспорюваних договорів, що суперечить вище зазначеній практиці Верховного Суду, не зазначивши при цьому жодних мотивів відхилення доводів відповідача про те, що ще з 2016 року позивач мав об`єктивну можливість дізнатися про наявність оспорюваних правочинів. Зазначає, що позивач ТОВ «ДБК», будучи замовником будівництва житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом і нежилими та творчими майстернями за адресою: АДРЕСА_3 , в апріорі не міг не знати той факт, що з квітня 2016 року ТОВ «Яр» відчужило на користь ОСОБА_4 три об`єкти нерухомості за вказаною адресою, який, починаючи з 2016 року сплачував житлово-комунальні послуги за них. Отже, позивач мав об`єктивну можливість дізнатися про наявність оспорюваних договорів у межах строку позовної давності з огляду на презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав на будівництві житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом і нежилими та творчими майстернями за адресою: АДРЕСА_3 , у разі недоведення протилежного Також посилається на правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 09.04.2019 року у справі № 910/17205/17; від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18. від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 04 березня 2021 року у справа № 908/1879/17; постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц. Не погоджуючись з таким рішенням, 20.10.2021 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 подав через поштове відділення апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позову ТзОВ « ДБК» повністю, з підстав неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачем в якості доказів долучались документи та додаткові угоди, які Договором не передбачені, які містять суперечливі відомості та не доводять самого факту наявності права власності ТзОВ «ДБК» на оспорювані приміщення. ТзОВ «ДБК» не доведено належними та допустимими доказами титул власника спірного об`єкта нерухомості - квартири АДРЕСА_5 . Навпаки у встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таке право власності було зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу майнових прав за ОСОБА_7 .. Крім того, не надано доказів проведення 100%-го інвестування будівництва спірної квартири АДРЕСА_5 , підстав вважати ТзОВ «ДБК» належним власником спірної квартири немає. Звертає увагу, що з документів, долучених до позову, не вбачаються відомості щодо реєстрації ТзОВ «ДБК» майнових прав на об`єкти нерухомості (об`єкти інвестування) на підставі Договору від 02.09.2010 № 3 на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_3 . Крім того, у Переліку інвесторів, затвердженому директором ТОВ «ДБК» від 19.01.2016, на який посилається позивач, не міститься відомостей про право власності, зокрема TOB «ДБК» як одного з інвесторів, на спірні приміщення, та за своєю природою не є правовстановлюючим документом. Водночас з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна судом встановлено, що майнові права на спірні приміщення передано ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу від 04.04.2016 № 04/04/2016-220, договору купівлі-продажу від 04.04.2016 № 04/04/2016-16 та договору купівлі-продажу від 04.04.2016 № 04/04/2016-26, укладених між ТОВ «ЯР» та ОСОБА_7 . Зазначає, що судом першої інстанції умисно проігноровано той факт, що ТзОВ «ЯР» та ОСОБА_4 , як сторони правочину, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі. Укладений договір від 04.04.2016 № 04/04/2016-220 був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Також судом не враховано судові рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.05.2020, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.10.2020, від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16-ц та від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц, Також посилається на правові висновки Верховного Суду викладені в постановах від 12.02.2020 у справі № 761/17142/15-ц у постановах Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження №14- 400цс19)., від 18.12.2019 за результатами розгляду справи № 522/1029/18, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16. Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) 11 листопада 2021 року представником ТОВ «ДБК» подано клопотання про закриття апеляційного провадження, обґрунтоване тим, що ухвалене рішення стосується тільки ТОВ «Яр» та ОСОБА_4 , будь яких висновків про права свободи, інтереси та ( або) обов`язки ОСОБА_2 в судовому рішенні не зазначено, як нічого не зазначено щодо укладеного з скаржником договору купівлі-продажу квартири від 28.02.2020 року. Таким чином апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України. 11 листопада 2021 року представником ТОВ «ДБК» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , обґрунтовуючи тим, що ТОВ «ЯР» не мало права відчужувати та обтяжувати будь-яким способом - майнові права у вказаному житлово-офісному комплексі, а також об`єкти інвестування та без письмового погодження з ТОВ «ДБК» підписувати та укладати оспорювані договори з нерухомим майном (договори купівлі-продажу майнових прав № 04/04/2016-220 від 04.04.2016р., № 04/04/2016-16 від 04.04.2016 р., № 04/04/2016-26 від 04.04.2016р.), а тому оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим щодо визнання недійсними вказаних договорів купівлі-продажу майнових прав. Таким чином просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/22446/20 від 17 червня 2021 року - без змін. 06 січня 2022 року представником ТОВ «ДБК» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 обґрунтований тим, що TOB «ЯР» не мало право укладати оспорювані договори № 04/04/2016-220, № 04/04/2016-16, № 04/04/2016-26 від 04 квітня 2016 року щодо нерухомого майна, яке є предметом спору. Таким чином, рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/22446/20 від 17 червня 2021 року постановлене з повним дотриманням норм процесуального та матеріального права. Просить суд залишити апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/22446/20 від 17 червня 2021 року - без змін. 06 січня 2022 року представником ТОВ «ДБК» подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯР», обґрунтовуючи тим що, ТОВ «ДБК» як Позивачем не пропущено строки позовної давності, оскільки про порушення свого права та про осіб, які його порушили Позивач довідався лише 24 липня 2019 року, інформація про оспорювані договори та про осіб, що порушили права ТОВ «ДБК» з`явилася 24 червня 2019 року, а звернення до суду відбулося 24 липня 2020 року, тобто, в межах строку трирічної позовної давності. Таким чином, просить суд залишити апеляційну скаргу Жанни Вікторівни в інтересах ТОВ «ЯР» без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/22446/20 від 17 червня 2021 року - без змін. У судовому засіданні Київського апеляційного суду 08 лютого 2022 року представник ОСОБА_4 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯР»- ОСОБА_3 підтримала доводи, поданих нею апеляційних скарг та просила їх задовольнити в повному обсязі. Судове засідання 14 червня 2022 року просила проводити без її участі. ОСОБА_1 -представник ОСОБА_2 в судовому засіданні 08 лютого 2022 року та 14 червня 2022 року доводи скарги ОСОБА_2 підтримав, просив її задовольнити. Представник позивача ОСОБА_10 проти задоволення апеляційних скарг заперечував , просив рішення районного суду залишити без змін. ОСОБА_5 , його представник та представник Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації» до суду не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, які викладені у відзиві , колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.09.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДБК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Яр» укладено Договір № на будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_3 . Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. При цьому, Згідно вимог ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до п. 1.1. Договору № 3 від 02.09.2010, з метою своєчасного спорудження Об`єкта будівництва Сторона 1 (ТОВ «Яр») передає Стороні 2 (ТОВ «ДБК») частину прав і повноважень Замовника будівництва Об`єкта, а Сторона 2 приймає на себе частину прав і повноважень Замовника, які їй передаються за цим Договором. Під Об`єктом будівництва розуміють житлово-офісний комплекс з підземним паркінгом і нежилими та творчими майстернями за адресою: АДРЕСА_3 . Під Об`єктом інвестування сторони розуміють окреме приміщення в Об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва може бути виділене і зареєстроване як окремий об`єкт нерухомості. Відповідно до п. 2.5. Договору, з метою виконання зобов`язань Сторони 2 за Договором, Сторона 1 при укладанні цього Договору передає стороні 2 майнові права на всі об`єкти інвестування і Об`єкти будівництва. Сторона 1 несе повну відповідальність за дійсність майнових прав, які передані нею за цим Договором Стороні 2 (п. 2.6. Договору). Сторона 1 не має права відчужувати та обтяжувати будь-яким способом майнові права, передані Стороні 2 за цим Договором, а також об`єкти інвестування, зазначені у Переліку об`єктів інвестування (п. 2.7. Договору). Згідно п. 2.9. Договору, Сторона 1 без письмового погодження зі Стороною 2 не має права підписувати чи виступати як сторона за будь-якими договорами, укладеними на виконання цього Договору. Так, пп. 3.1.2. п. 3.1. Договору передбачено, що Сторона 2 отримує: 26 731 кв.м загальної площі квартир, 3 119 кв.м нежилих приміщень, 2458, 88 кв.м творчих майстерень, 355 машиномісць паркінгу. Визначений Договором Об`єкт будівництва було введено в експлуатацію 15.12.2014 та присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 . Сертифікатом Серія ІУ № 165143580820 від 23.12.2014 Державна архітектурно-будівельна інспекція України засвідчила відповідність закінченого будівництвом об`єкта «Будівництво житлово-офісного комплексу з підземним паркінгом по АДРЕСА_3 » Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1 , відчужена Товариством з обмеженою відповідальністю «Яр» на користь ОСОБА_4 на підставі Договору № 04/04/2016-220 купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016. Запис про проведену державну реєстрацію прав на вказане нерухоме майно було здійснено 24.06.2019 (номер запису про право власності 32154509), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47521391 від 26.06.2019 14:42:46, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ. У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, квартиру АДРЕСА_4 було поділено, внаслідок чого виникло дві квартири АДРЕСА_4 та АДРЕСА_4 . 28.02.2020 здійснено наступний продаж квартири АДРЕСА_4 , новим власником якої стала ОСОБА_2 , відповідач

2. Крім того, судом також встановлено, що офісне приміщення № 26 , загальною площею 116, 0 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відчужене Товариством з обмеженою відповідальністю «Яр» на користь ОСОБА_4 на підставі Договору № 04/04/2016-26 купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016. Запис про проведену державну реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно було здійснено 24.06.2019 (номер запису про право власності 32156368), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47523305 від 26.06.2019 15:26:41, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ. Також судом встановлено, що творча майстерня № НОМЕР_1 , загальною площею 58, 2 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 відчужена Товариством з обмеженою відповідальністю «Яр» на користь ОСОБА_4 на підставі Договору № 04/04/2016-16 купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016. Державну реєстрацію зазначеного нерухомого майна було проведено 24.06.2019 (номер запису про право власності 32156578), рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47523566 від 26.06.2019 15:33:23, прийняте державним реєстратором Мельником Дмитром Сергійовичем, КП «Центр правової допомоги та реєстрації» м. Київ. 26.10.2019 спірне приміщення НОМЕР_1 було відчужене на користь відповідача 3 - ОСОБА_5 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Гладій М.О. за реєстровим № 6020. Суд першої інстанції, вважав встановленою обставину недійсності договорів купівлі-продажу вищенаведеного нерухомого майна , укладеного між ТОВ "ЯР" та ОСОБА_4 з огляду на те, що вони були укладені представником ТОВ "ЯР" без достатнього об`єму повноважень, за відсутності згоди позивача, яка була обов`язковою за договором, укладеним між позивачем та ТОВ "Яр". Також суд вважав доведеною обставину, що будівництво вищеперерахованої спірної нерухомості відбувалось за рахунок інвестицій позивача, який є інвестором, а тому відчуження майна без його згоди, свідчить про порушення прав останнього. Колегія суддів з такими висновками погодитись не може, виходячи з наступного. Позивач, звертаючись з позовом про визнання недійсним правочинів, посилався на ст.ст. 203, 215 ЦК України, при цьому вважав, що укладені договори ТОВ "Яр" є недійсними з огляду на відсутність згоди позивача, яка була обов`язковою за умовами договірних зобов`язань між позивачем та ТОВ "Яр". Крім того, позивач посилався на те, що договори купівлі-продажу, укладені в 2016 році на відчуження майна ТОВ`Яр" були фіктивними, укладеними без наміру створення юридичних наслідків, з метою перешкодити позивачу зареєструвати його право власності на новостворене ним майно. Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. За обставинами даної справи позивач не довів, що ОСОБА_4 , який придбав спірні приміщення за вищенаведеними договорами купівлі продажу не мав наміру отримати їх у власність . Тобто, доказів фіктивності, визнаних судом недійсними договорів матеріали справи не містять. Також апеляційним судом встановлено, що висновки суду , про наявність підстав для визнання недійсними договорів на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України не відповідають встановленим обставинам справи. На підтвердження порушення свого права позивач послався на договір № 3 від 02.09.2010 року та додаток до нього , який називається перелік об`єктів , що передаються позивачу на об`єкті будівництва за адресою АДРЕСА_8 . Дослідивши вказаний перелік, суд встановив, що в ньому зазначені всі приміщення, які знаходяться в будинку АДРЕСА_8 . Разом з тим в п.1.1 вказаного переліку зазначено, що остаточний розподіл об`єктів інвестування сторони домовились здійснити після обмірів БТІ, згідно п. 3.1. Договору № 3 від 02.09.2010 року. Задовольняючи позов, суд вважав доведеною ту обставину, що спірні приміщені були проінвестовані за кошти позивача, без згоди якого відбулось відчуження, а тому договори купівлі-продажу є недійсними. На підтвердження цієї обставини позивач надав перелік інвесторів від 19 січня 2016 року, який складений та підписаний самим позивачем, в якому зазначено, що НОМЕР_6 , офісне приміщення НОМЕР_7 та творча майстерня АДРЕСА_6 проінвестовані ТОВ ДБК. Вказаний доказ є неналежним з огляду на те, що він не містить підпису представника забудовника - ТОВ "ЯР", який лише частково передав свої права позивачу. Позивач, окрім переліку інвесторів, який сам же і склав не надав жодного доказу на підтвердження фінансування спірних об`єктів нерухомості. Разом з тим, суду були надані докази відповідно до яких, саме ОСОБА_11 сплатив1 158 583, 64 грн. за нежитлове офісне приміщення НОМЕР_5, довідка а.с. 184 т.2, та 2 111 418, 81 за квартиру АДРЕСА_4 , (а.с. 162 т.2). Суд вірно встановив, що ні майнові права ні право на новостворене майно з грудня 2014 року позивач в установленому законом порядку не зареєстрував, незважаючи на те, що будинок був прийнятий в експлуатацію в грудні 2014 року, а договори, які позивач просить визнати недійсними укладені в 2016 році. Стосовно недійсності договорів з підстави відсутності згоди позивача на відчуження майна, то колегія суддів встановила, що з огляду на те, що позивач не є стороною договорів, які він просить визнати недійсним, а також з огляду на те, що на час подачі позову майно вже було відчужено за іншими договорами купівлі-продажу новим власникам, за якими зареєстровано право власності, належним способом захисту прав позивача є витребування майна, а не визнання договору недійсним. За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України. Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Принцип ефективності закріплений і у чинному ЦПК України, відповідно до правил статей 2, 5 якого застосовуваний судом спосіб захисту цивільного права має відповідати критерію ефективності. Тобто цей спосіб має бути дієвим, а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів управомоченої особи. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У § 145 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) суд зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, ця стаття містить вимогу надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), N 48778/99, пункт 25, ЕCHR 2002-II). Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та багатьох інших. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98). Позов у цій справі поданий позивачем у зв`язку з тим, що він вважає, що майно вибуло з його власності, без його згоди. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373//16-ц зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256 цс 18, пункти 95-98), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74) та інших. Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на те, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 34), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74) та інших. Звідси випливає, що заявлені позивачем вимоги про визнання недійсним договорів не відповідають належному способу захисту. За обставинами даної справи, звертаючись з вимогами про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, та не заявляючи вимоги про витребування майна до володіючих власників цього майна, в порядку ст. 388 ЦК України, позивач позбавляє можливості добросовісних набувачів майна додаткових механізмів захисту, їх прав, які надає ст. 388 ЦК України. Так, за обставинами даної справи встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є власниками спірних приміщень, та є добросовісними набувачами цього майна, адже суду не було надано доказів, що вказані особи знали, чи могли знати, що на відчуження цих приміщень, була необхідна згода позивача за договором про будівництво 02.09. 2010 року, стороною яких вони не були. Вказані особи за придбане ними майно сплатили ринкову вартість цього майна, а тому у таких осіб майно може бути витребувано лише у виняткових обставинах, які мають бути встановлені судом під час вирішення вимог про витребування майна. З огляду на це, колегія суддів не знайшла підстав для закриття провадження у справі за скаргою ОСОБА_2 , оскільки визнанням недійсним договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_4 , у якого вона придбала квартиру, суд порушив і її права задовольнивши позов за неналежно обраним способом захисту , який позбавляє добросовісного набувача додаткових механізмів захисту його прав, передбачених ст. 388 ЦК України. Крім того, визнаючи недійсним договори купівлі-продажу спірних приміщень, суд мав би застосувати і загальні засади цивільного судочинства, які передбачені в п.6 ч.1ст. 3 ЦК України , а саме засади добросовісності, справедливості та розумності. Відповідач ОСОБА_4 набув право власності на спірні об`єкти на підставі, яка не заборонена та передбачена законом, на підставі договорів, укладених з забудовником спірного майна, якому на праві оренди належала земельна ділянка, надавались дозволи на проведення будівництва, що вбачається зі змісту оспорюваних договорів, в яких зазначено на підставі чого ТОВ "Яр" належить відчужуване майно. Позивач, посилаючись на те, що спірні договори були укладені без їх згоди, мав би також довести, що відповідач ОСОБА_4 , який придбав спірні приміщення у ТОВ "Яр" знав чи повинен був в 2016 році знати про те, що така згода була обов`язковою на відчуження спірних приміщень Товариством "Яр". З огляду на те, що таких доказів матеріали справи не містять, будинок зданий в експлуатацію в кінці 2014 року, позивач не вчиняв жодних дій для оформлення своїх прав на новостворене майно, ОСОБА_4 не був стороною договору 2010 року, яким було передбачено, що ТОВ "Яр" не має права відчужувати об`єкти нерухомості без згоди позивача, у суду були відсутні підстави задовольняти позовні вимоги про визнання недійсним договорів. Доводи апеляційної скарги ТОВ "Яр", щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів не розглядає, так як встановила, що позивач не довів порушення своїх прав, та наявність правових підстав для задоволення позову. На підставі викладеного та враховуючи вимоги ст. 376 ЦПК України, колегія суддів встановила, що рішення суду першої інстанції ухвалено за недоведеності тих обставин, які суд вважав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. З огляду на ухвалення нового рішення, відповідно до ст. 141 ЦПК України позивач має компенсувати відповідачам, що оскаржили рішення, понесені ними витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги. Так: з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» на користь ОСОБА_4 необхідно стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 7298 ( сім тисяч двісті дев`яносто вісім) грн. 20 коп.; на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯР» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 00 коп.; на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 00 коп. Керуючись ст. ст.268, 367, 374-376, 381-384, 389 ЦПК України, суд-, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Гулько Жанни Вікторівни в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «ЯР» задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу майнових прав від 04.04.2016року, укладених між ТОВ «ЯР» та ОСОБА_4 , скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову ТОВ «ДБК» до ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Комунального підприємства «Центр правової допомоги та реєстрації», ТОВ «ЯР» про визнання договорів купівлі-продажу майнових прав недійсними, - відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» на користь ОСОБА_4 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 7298 ( сім тисяч двісті дев`яносто вісім) грн. 20 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯР» судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 00 коп. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДБК» на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 9459 (дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) грн. 00 коп. Дані сторін: ОСОБА_2 ( за адресою: АДРЕСА_10 , РНОКПП НОМЕР_3 ) ОСОБА_4 ( за адресою: АДРЕСА_11 , РНОКПП: НОМЕР_4 ) Товариство з обмеженою відповідальністю «ЯР» ( за адресою: 04053, м. Київ, вул. Вороського, 10 ЄДРПОУ 30861929) Повний текст постанови складено 21 червня 2022 року. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді: В.А. Кравець О.Ф.Мазурик