Постанова 4803 № 201/15485/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/126/22 Справа № 201/15485/17 Суддя у 1-й інстанції - Антонюк О. А. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 червня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду області в складі: головуючого Лаченкової О.В. суддів Городничої В.С., Петешенкової М.Ю. при секретарі Кравченко Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення з житла і зобов`язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат і за зустрічним позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Юлії Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про скасування державної реєстрації і зобов`язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Юлії Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про скасування державної реєстрації,- ВСТАНОВИЛА: В жовтні 2017 року до Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська надійшов позов Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради про виселення з житла та стягнення судових витрат та зустрічний позов ОСОБА_2 до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Юлії Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про скасування державної реєстрації і зобов`язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Юлії Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про скасування державної реєстрації. В обгрунтування позову ПАТ «Перший український міжнародний банк» зазначав, що 14 березня 2007 року між ЗАТ «ПУМБ» (правонаступник ПАТ «ПУМБ») та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит в сумі 82 000 доларів США під 11,50% річних з кінцевим терміном повернення коштів 14 березня 2024 року. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладений між банком та ОСОБА_2 договір іпотеки від 14 березня 2007 року, посвідчений нотаріально, відповідно до якого передано в іпотеку нерухоме майно - квартиру, що належить відповідачам ОСОБА_5 на праві власності за адресою: АДРЕСА_1 , розташована на території Жовтневого району м.Дніпропетровська. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю. Відповідно до договору позичальник зобов`язався прийняти, належним чином використовувати та забезпечити повернення кредиту і сплату нарахованих процентів та комісій у встановлені кредитним договором терміни. Але взяті на себе зобов`язання відповідач не виконує стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні кредитними договорами терміни, утворилась заборгованість. Неналежне виконання позичальником взятих на себе зобов`язань, а саме відмова від повернення чергових частин кредиту, несплата відсотків за користування кредитними коштами, призвело до виникнення заборгованості, борг по кредитному договору відповідачем банку не погашено, банку завдані збитки. Згідно із ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Банк звернувся до державного реєстратора і відповідно до закону вказане житло в червні 2017 року було перереєстроване з відповідача на банк і зараз власником вказаної квартири є банк. Відповідач звернувся до суду з іншим позовом про припинення іпотеки і розірвання цього договору, рішенням суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, вимоги ОСОБА_2 були задоволені, але саме з тих підстав, що банком було задоволено вимоги іпотеки і перереєстровано квартиру відповідача на себе. Отже зараз вказане житло належить банку, борг відповідачем не погашено і квартиру відповідачі не звільняють, хоча мають і інше житло. В зв`язку з вказаним банк просив виселити відповідачів з вказаної квартири. Борг за кредитним договором не погашено, в добровільному порядку питання не вирішене, тому позивач просив задовольнити уточнений позов у повному обсязі. В обгрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 зазначали, що дійсно брали кредит у позивача, було укладено договори кредиту та іпотеки, можливо є заборгованість з об`єктивних причин, але не відповідають вимогам закону розрахунки позивача стосовно заборгованості по сумі заборгованості по кредиту, перереєстрація їх житла на банк суперечить вимогам закону, вони іншого постійного свого житла не мають, термін дії договору кредиту не закінчився, банк не бажає іншим чином вирішити спірне питання (стягнення боргу, торги, виконавчий напис та інш.), хоча вони пропонували. Відповідачами все зроблено відповідно до вимог закону. Ніяких інших зобов`язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Просили їх позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, вимоги банку не визнали і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року позовні вимоги банку задоволено. Виселено ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 і ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» сплачений при подачі позову судовий збір з кожного окремо по 533 грн. 34 коп., а всього 1600 грн. ОСОБА_2 в задоволенні зустрічного позову до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Юлії Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» і Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про скасування державної реєстрації і зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради Ізюмової Юлії Анатоліївни, Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» і Комунального підприємства «Комунально-реєстраційні послуги» Великобугаївської сільської ради про скасування державної реєстрації відмовлено. В апеляційній скарзі на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року ОСОБА_2 просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року по справі №201/15485/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю, в задоволенні позовних вимог ПАТ «Перший український міжнародний банк» відмовити повністю. В апеляційній скарзі на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року ОСОБА_1 просить рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року по справі №201/15485/17 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити повністю. У відзиві АТ «Перший український міжнародний банк» на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року у справі №201/15485/17 залишити без задоволення. Відзиви на апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року від інших учасників справи до апеляційного суду не надходили. Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню частково з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №5274765 від 14 березня 2007 року відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_2 кредит в розмірі 82 000 доларів США під 11,50 відсотків річних строком до 14 березня 2024 року. В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 передано в іпотеку позивачу квартиру АДРЕСА_2 , про що укладений договір іпотеки №5274948 від 14 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Хомич О.М., за реєстровим №

59. Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим позивач звернувся з позовом про стягнення кредитної заборгованості. Рішенням Жовтневого райсуду м.Дніпропетровська від 23 липня 2014 року позовні вимоги банку про стягнення суми кредитної заборгованості за кредитним договором №5274765 від 14 березня 2007 року задоволено. Відповідно до п.4.1.1. іпотечного договору у разі невиконання чи неналежного виконання боржником основного зобов`язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпеченні іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. За змістом іпотечного договору іпотекодерожатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань в порядку, передбаченому ст.37 Закону України «Про іпотеку. 30 травня 2017 року, користуючись своїм правом, передбаченим Законом України «Про іпотеку» та іпотечним договором, позивач використав досудовий метод врегулювання заборгованості та звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у свою власність предмету іпотеки, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна за №1264862812101 від 30 травня 2017 року. А саме, згідно з відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру, загальною площею 65.5 кв. м., житловою площею 38.3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за позивачем. Відповідно до листа №4/5-165 від 15 вересня 2017 року відділу обліку проживання фізичних осіб Дніпровської міської ради Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур за вищевказаною адресою зареєстровано 5 осіб, а саме: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ) і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитор) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України). Статтями 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк, відповідно до умов договору та вимог закону. Згідно із ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Договором іпотеки передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Згідно з цим договором іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку». У разі застосування передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення його вимог (абзац 2 частини третьої статті 36 Закону України «Про іпотеку») даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. При цьому стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду. Відповідно до частини першої цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. З урахуванням вимог статей 328, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Отже, відповідно до умов іпотечного договору та Закону України «Про іпотеку» банк має право на набуття права власності на предмет іпотеки в разі порушення позичальником умов кредитного договору, це право може бути реалізоване іпотекодержателем у позасудовому порядку. Крім того, позивачем АТ «ПУМБ» надано постанову державного виконавця Жовтневого ВДВС м.Дніпропетровська ГТУЮ у Дніпропетровській області Чирви М.В. про відкриття виконавчого провадження від 04 жовтня 2016 року з примусового виконання виконавчого листа №201/6764/14-ц виданого 28 серпня 2014 року Жовтневим районним судом м.Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованості у розмірі 1076871,61грн. та постанову від 26 грудня 2017 року державного виконавця Соборного відділу ДВС м.Дніпра ГТУЮ у Дніпропетровській області про повернення виконавчого документу стягувачу. Вказані документи підтверджують, що АТ «ПУМБ» задовольнив свої вимоги за рахунок предмету іпотеки на підтвердження чого банком було надано рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2018 року у справі 201/18229/17, яке набрало чинності 22 травня 2019 року. Даним рішенням судом фактично встановлено, що ОСОБА_2 визнав правомірність набуття банком права власності на нерухоме майно передане в іпотеку за договором іпотеки 5274948 від 14 березня 2007 року, у зв`язку з чим вважає борг за кредитом перед банком погашеним, що й було встановлено судовим рішенням. Тобто фактично суд, враховуючи позовні вимоги ОСОБА_2 , робить висновки про реалізацію банком свого законного права передбаченого законом та умовами договору іпотеки. Та встановив, що за рахунок іпотечного майна АТ «ПУМБ» задоволено непогашені вимоги ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором у зв`язку з чим й дійшов висновку про припинення іпотеки. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки ПАТ «ПУМБ» правомірно скористався своїм правом на задоволення своїх вимог за рахунок набуття права власності на предмет іпотеки та відповідна реєстрація права власності в позасудовому порядку є фактом припиненні зобов`язань за договором іпотеки та за кредитним договором як належного його виконання за умовами договору іпотеки і в подальшому відповідно до ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними, тобто має місце припинення зобов`язання. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та здійснення реєстрації права власності передбаченого законодавством про іпотеку спростовуються доказами, які місяться в матеріалах справи. Укладений між ОСОБА_2 з ПАТ «ПУМБ» договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя внаслідок невиконання основного зобов`язання забезпеченого іпотекою; перед зверненням стягнення на предмет іпотеки іпотекодавцем в узгодженому сторонами договору порядку направлялась письмова вимога про усунення порушення, яка відповідно до умов договору вважається врученою; ПАТ «ПУМБ» надано державному реєстратору всі передбачені на той час документи щодо реєстрації права власності на підставі іпотечного застереження, отже рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ПАТ «ПУМБ» державним реєстратором було прийнято правомірно. Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги АТ «Перший український міжнародний банк» суд першої інстанції виходив з того, що право власності на предмет іпотеки (квартиру) перейшло до позивача у встановленому законодавством порядку. Проживання колишнього власника та членів його сім`ї у спірному житлі створює перешкоди у користуванні та розпорядженні цим нерухомим майном його законним власником. Оскільки права членів сім`ї колишнього власника житла є похідними від прав власника, то з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім`ї також втрачають право користування цим житлом. Але з таким висновком суду погодитися не можна з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2 є одним єдиним житлом ОСОБА_2 та членів його сім`ї, де вони разом зареєстровані та проживають, що підтверджується Витягом з реєстру речових прав та їх обтяжень від 13.03.2020 року та довідкою про склад сім`ї. Дані обставини банком не спростовані і доказів протилежного не надано. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Крім того, відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», заяви № 7151/75 та № 7152/75, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Гіллоу проти Сполученого Королівства від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення ЄСПЛ у справі Ларкос проти Кіпру від 18 лютого 1999 року). Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку. Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими. У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 61-33530св18) сформулювала правові висновки, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. При цьому Велика Палата Верховного Суду вважала, що не є підставою для виселення членів сім`ї власника, у тому числі й колишніх, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики ЄСПЛ. Права членів сім`ї власника житла також підлягають захисту, і позбавлення права на житло не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, а й таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Отже, всяке позбавлення права на житло є втручанням в право особи і без дослідження пропорційності і з`ясування балансу інтересів неможливо вирішити спір. Право власності позивача лише певним чином обмежене законним правом проживання відповідачів, проте позивач на захист такого обмеження вимагає саме позбавлення права ОСОБА_5 на житло, що не є пропорційним втручанням та не свідчить про легітимність мети позову. Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про виселення ОСОБА_2 , ОСОБА_1 з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_2 без надання іншого житла. Доказів наявності у відповідачів іншого житла сторонами суду першої та апеляційної інстанції не надано. Навпаки, в матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої вбачається, що за відповідачем не зареєстровано іншого житла. Позивач не надав суду першої та апеляційної інстанції належних та допустимих доказів, чим саме відповідачі перешкоджають йому, як власнику вищевказаної квартири користуватися нею і чим порушені його права. Виселення покладе на відповідачів надмірний тягар, чим порушить баланс інтересів сторін, оскільки фактично вони стануть безхатченками. Колегія суддів вважає, що право позивача не може бути захищено шляхом виселення відповідачів, які внаслідок цього стануть безхатченками, що не є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у Постанові від 15.01.2020 року №754/613/18. Суд першої інстанції цих питань не з`ясував та не встановив чи буде необхідним в демократичному суспільстві та легітимним виселення відповідачів перед перевагами власника нерухомого майна, який повинен був знати про ризики придбання такого майна. Ураховуючи викладене та беручи до уваги вимоги як міжнародних договорів, так і національного законодавства, поведінку учасників правовідносин, позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду, дотримуючись балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, у задоволенні позовних вимог із урахуванням гарантій, передбачених частиною другою статті 109 ЖК УРСР, за відсутності відомостей про інше постійне жиле приміщення, яке підлягає наданню відповідачам у зв`язку з визнанням їх такими, що втратили право користування спірним жилим приміщенням і як наслідок виселення, слід відмовити. Доводи апеляційних скарг, в яких ОСОБА_2 та ОСОБА_1 посилалися на невірне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та суперечність рішення суду практиці Верховного Суду з цього предмета спору, підтвердилися. Враховуючи викладене, висновок суду першої інстанцій в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради про виселення з житла, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та зроблені з порушенням норм процесуального права. Тому, рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року в частині задоволення первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» слід скасувати. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення з житла і зобов`язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат слід відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2400,00 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2400,00 грн. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2020 року - скасувати в частині задоволення первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк». В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 як законного представника неповнолітнього ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , треті особи: Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Управління-служба в справах дітей Соборної районної в місті Дніпрі ради про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом виселення з житла і зобов`язання вчинити певні дії та стягнення судових витрат - відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2400,00 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 2400,00 грн. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя О.В.Лаченкова Судді В.С.Городнича М.Ю.Петешенкова