Постанова 4803 № 205/36/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1300/20 Справа № 205/36/19 Суддя у 1-й інстанції - Шавула В. С. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого Варенко О.П., суддів Городничої В.С., Лаченкової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у м.Дніпрі цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2019 року у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про виселення та зняття з реєстраційного обліку, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2019 року позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 28.11.2007 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5886520, згідно умов якого банк зобов`язувався видати позичальнику кредит в сумі 77 000,00 доларів США на строк до 28.11.2027 року. Цільовим призначенням кредиту було придбання нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 . В забезпечення виконання умов кредитного договору 28 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 5888466, згідно умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_2 . Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, банк скориставшись досудовим врегулюванням спору, звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття у свою власність предмету іпотеки, проте відповідачі в добровільному порядку звільнити займане житлове приміщення відмовляються. На підставі викладеного, просить виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , без надання іншого жилого приміщення, та зняти відповідачів з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, позивач просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції не в повному обсязі з`ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, не прийняв до належної уваги той факт, що фактичне проживання відповідачів у спірній квартирі позбавляє банк можливості повноцінно володіти, користуватися та розпоряджатися власним майном; реалізувати майно з метою повернення грошових коштів, наданих відповідачам за кредитним договором. Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , у порядку ст.360 ЦПК України, подали до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 28.11.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 5886520, згідно умов якого ЗАТ «ПУМБ» зобов`язувався видати позичальнику кредит в сумі 77 000,00 доларів США на строк до 28.11.2027 року. Цільовим призначенням кредиту було придбання нерухомості, а саме: квартири АДРЕСА_1 (а.с.15-19). В забезпечення виконання умов кредитного договору 28.11.2007 року між Закритим акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк» та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 5888466, згідно умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 (а.с.20-23). Відповідно до довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб № 3640 від 01.03.2018 року за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 (а.с.8). Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач посилається виключно на те, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором 26.06.2017 року державним реєстратором Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Чернецьким М.А. було зареєстровано право власності на квартиру, загальною площею 70,4 кв.м, житловою площею 42,7 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 за ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» (а.с.40-42). Тому, відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку» всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу звільнити житлове приміщення протягом місяця з дня отримання вимоги. Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2018 року у справі № 205/4253/17 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк», третя особа Комунальне підприємство «Центр Державної Реєстрації», про визнання незаконною державну реєстрацію права власності, скасування рішення державного реєстратора - задоволено. Визнано незаконною державну реєстрацію права власності на нерухоме майно квартиру: загальною площею 70,4 кв.м, житловою площею 42,7 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 . Скасовано рішення державного реєстратора Дніпропетровської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Чернецького Михайла Андрійовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 35867571 від 26 червня 2017 року щодо проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а саме на квартиру АДРЕСА_2 , за Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» (а.с.87-92). Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02.11.2018 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПАТ «ПУМБ» на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2018 року у справі № 205/4253/17 (а.с.105). Тому, вимоги позивача про те, що відповідачі повинні звільнити спірну квартиру внаслідок того, що за ПАТ «ПУМБ» визнано право власності за рішенням реєстратора, яке відповідачами оскаржено, є передчасним. Окрім того, позивачем не додано до позовної заяви доказів направлення відповідачам письмової вимоги щодо добровільного звільнення житлового приміщення, звернення стягнення на яке було проведено в позасудовому порядку. Встановивши вищезазначені обставини, керуючись положеннями ст.ст. 12, 13 ЦПК України, ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», суд першої інстанції ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 16.07.2019 року скасовано рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2018 року у справі № 205/4253/17 за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Перший Український Міжнародний банк», третя особа Комунальне підприємство «Центр Державної Реєстрації» про визнання незаконною державну реєстрацію права власності та скасування рішення державного реєстратора, на яке посилався суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку; доводи позивача про те, що фактичне проживання відповідачів у спірній квартирі, позбавляють банк можливості реалізувати майно з метою повернення грошових коштів, наданих відповідачам за кредитним договором, не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України та ч.1 статті 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно зі статтею 40 вказаного Закону, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Зі змісту Кредитного договору (ст.6) вбачається, що сторони погодили про те, що будь-які повідомлення та документи, які надаються Банком Позичальнику згідно умов кредитного договору, повинні бути викладені в письмовій формі, та будуть вважатися наданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або телеграмою за місцем проживання позичальника, або надані позичальнику особисто. Відповідно до п. 92 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження правил надання послуг поштового зв`язку» № 270 від 05.03.2009 року зазначено, що підлягають доставці додому рекомендовані поштові картки, листи, рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів. Між тим, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів про направлення позивачем та отримання боржниками вимог банку про добровільне їх виселення зі спірної квартири після прийняття рішення про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру шляхом позасудового врегулювання. Наявність в матеріалах справи вимоги (попередження стосовно ухвалення рішення ПАТ «ПУМБ» про прийняття предмету іпотеки у свою власність) від 07.12.2015 року не може свідчити про належне виконання банком вимог ст. 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до ч. 2 та 3 ст.12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, разом з тим, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до положень ст.ст. 77-80 ЦПК України, докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Інші доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Згідно ч.1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені відповідачем у зв`язку з переглядом судового рішення, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк»- залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів відповідно до ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий О.П.Варенко Судді: В.С.Городнича О.В.Лаченкова