Окрема думка КАС ВС № 560/7790/20

ОКРЕМА ДУМКА 23 лютого 2022 року м. Київ справа № 560/7790/20 адміністративне провадження № К/9901/30129/21, № К/9901/30240/21 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. у справі №560/7790/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державного підприємства "Інформаційні судові системи", за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Офісу Генерального прокурора, Державного бюро розслідувань, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії.

1. Спір у цій справі виник у зв`язку із діями Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України) та Державного підприємства "Інформаційні судові системи" (далі - ДП "ІСС") щодо обмеження права користувачів на доступ до судових рішень, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР, Реєстр) на підставі постанов слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначила, з-поміж іншого, що під час пошуку у Реєстрі судових рішень у кримінальних провадженнях №62019000000000945; № 62019000000000683; № 62019000000001219; №62019000000000734; № 62019000000000713; № 62019000000000753 вона з`ясувала, що ДП "ICC", тобто адміністратор Реєстру, обмежило до них доступ. У відповідь на її скарги з приводу цієї ситуації ДСА України і ДП "ІСС" повідомили, що обмеження доступу до судових рішень у Реєстрі здійснено на виконання постанов органів досудового розслідування про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування. Звернула увагу також на те, що ДП "ІСС" на виконання постанов слідчих, прокурорів обмежила не окрему частину інформації в Реєстрі, а повні тексти судових рішень, зокрема й тих, які були ухвалені у відкритих судових засіданнях. 2.2. У цьому зв`язку зауважила, що Закон України «Про доступ до судових рішень» (далі - Закон № 3262-IV) вичерпно визначив випадки, у яких допускається обмеження доступу до судових рішень. Слідчий, прокурор не мають повноважень змінювати своїми вимогами чи процесуальними рішеннями положення зазначеного Закону, обмежуючи право громадян на безперешкодний та цілодобовий доступ до судових рішень, що містяться в Реєстрі. Такі дії слідчого, прокурора, на думку позивачки, виходять за межі їхньої компетенції. З-поміж іншого наголосила на тому, що положення КПК України не регулюють правовідносин щодо доступу до судових рішень, водночас Закон № 3262-IV не передбачає підстав для обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі у той спосіб і на тій підставі, як це зробила ДСА України за посередництвом ДП "ІСС" (на виконання постанов слідчого прокурора). Вчинення відповідачами дій, спрямованих на обмеження доступу до текстів судових рішень, що містяться в Реєстрі, на підставі постанов слідчого, прокурора, на думку позивачки, є протиправною поведінкою суб`єктів владних повноважень, яка порушує її право на доступ до повних текстів судових рішень, гарантоване їй Законом № 3262-IV, звужує засади гласності та відкритості судового процесу, приховуючи сам факт здійснення судочинства - ухвалення судового рішення у відкритому судовому засіданні. 2.3. Посилаючись на частину другу статті 2, частину четверту статті 4 Закону № 3262-IV позивачка наголосила, що обмежувати доступ до певної інформації, що міститься у судовому рішенні, може лише суд. ДП "ІСС" та ДСА України не зобов`язане та не уповноважене обмежувати загальний та повний доступ громадянам України - користувачам Реєстру до судових рішень, що містяться в Реєстрі, на виконання постанови слідчого, прокурора. Позивачка погоджується, що ДСА України та ДП "ІСС" не можуть оцінювати постанов слідчого, прокурора, але водночас наполягає, що відповідачі зобов`язані дотримуватися Закону №3262-IV і діяти у відповідності з ним.

3. Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 25 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, задовольнив позовні вимоги частково: - визнав протиправними дії ДСА України щодо скерування листами № 15-26679/19 від 05 листопада 2019 року, № 15-27534/19 від 11 листопада 2019 року, № 15-3090/19 від 03 грудня 2019 року, № 15-16961/19 від 27 червня 2019 року, № 15-16557/19 від 27 червня 2019 року листів та постанов Генеральної прокуратури України та ДБР до ДП "ІСС" та виконання їх останнім, наслідком чого стало обмеження доступу ОСОБА_1 в ЄДРСР до судових ухвал у справах номери: 757/50074/19-к, 757/50093/19-к, 757/50091/19-к, 757/50072/19-к, 757/54257/19-к, 757/33318/19-к, 757/34319/19-к, 757/34341/19-к, 757/37545/19-к, 757/37664/19-к, 757/39628/19-к, 757/48268/19-к, 757/58043/19-к, 757/65909/19-к, 757/65920/19-к, 757/50215/19-к, 757/55375/19-к, 757/55367/19-к, 757/55379/19-к, 757/54238/19-к, 757/54244/19-к, 757/54234/19-к, 757/54241/19-к, 757/54260/19-к, 757/54239/19-к, 757/54255/19-к, 757/31642/19-к, 757/66621/19-к, 757/15449/20-к, 757/15450/20-к; - зобов`язав ДП "ІСС" надати користувачам доступ до судових рішень у вище перелічених справах, у порядку, визначеному Законом № 3262-IV; - у задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

4. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в обсязі установлених у цій справі обставин не виявлено підстав для обмеження доступу до судових рішень у вищевказаних судових провадженнях, передбачених статтями 4, 7 Закону № 3262-IV. При цьому, суди попередніх інстанцій погодилися із доводами позивачки, що КПК України не регулює спірних правовідносин, а суд в адміністративній справі не дає і не може давати правової оцінки постановам, винесеним під час досудового розслідування, які прийняті згідно з КПК України. 4.1. Суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що можуть бути задоволені тільки вимоги позивачки щодо конкретних вказаних нею судових рішень, зокрема, які досліджувалися адміністративним судом у цій справі, а не невизначеного кола рішень судів та на майбутнє, як просила позивачка, відмовили у задоволенні цієї частини позовних вимог.

5. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд) від 23 лютого 2022 року касаційна скарга Офісу Генерального прокурора задоволена частково, касаційна скарга Державного бюро розслідувань задоволена повністю, рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 лютого 2021 року і постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року в цій справі - скасовані та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

6. Ухвалюючи таке рішення Суд виходив з того, що оспорені дії ДСА України і ДП "ІСС" є наслідком, результатом виконання постанов слідчого, прокурора, ухвалених в рамках кримінальних проваджень, а не самостійною формою реалізації власних владно-управлінських функцій у ввіреній їм сфері правовідносин. В описаній ситуації, з якої виник цей спір, ДСА України опиралася не на положення Закону № 3262-IV, а на вимоги КПК України, які однаковою мірою є обов`язковими й для цього органу держави. Тож у цьому спорі, на думку Суду, йдеться не про правомірність (самостійного) обмеження відповідачами доступу користувачів Реєстру до (окремих) судових рішень на підставі Закону № 3262-IV (як форми реалізації владно-управлінських функцій), а про правомірність обмеження ними цього доступу на підставі постанов слідчого, прокурора. 6.1. Суд погодився, що Закон № 3262-IV не передбачає такої підстави для обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі, як постанова слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, ухвалена в рамках кримінального провадження. Водночас, дійшов висновку, що це не означає, що питання (не)правомірності обмеження доступу до судових рішень у цій справі не потрібно розглядати винятково як спосіб досягнення завдань кримінального провадження (щонайменше на стадії досудового розслідування). Навпаки, на думку Суду, тільки в цій площині й належить розглядати участь ДСА України у цьому процесі, особливо враховуючи те, що обмеження доступу до судових рішень у такий спосіб не є звичайною практикою у роботі ДСА України. 6.2. За розсудом Суду, КПК України визначає порядок кримінального провадження і зважаючи на широку сферу правовідносин, охоронюваних законом від кримінальних правопорушень, можуть виникати ситуації, коли правоохоронні органи та/чи їх посадові особи - задля виконання завдань кримінального провадження - можуть "заходити" у певну сферу правовідносин, які врегульовані іншими законами України. У такому аспекті процесуальні механізми і засоби, які передбачає КПК України для досягнення завдань кримінального провадження, потрібно розглядати через призму законної підстави, дотримання правової процедури і легітимної мети, але не як форму, засіб чи спосіб правового регулювання певних суспільних правовідносин. 6.3. Суд наголосив, що відповідачі, виконуючи постанови слідчого, прокурора, не діяли очевидно свавільно чи незаконно. Справді, доступ до певних ухвал слідчих суддів, розміщених в Реєстрі, був обмежений, зокрема й для позивачки, але сам факт цього не означає, що це обмеження (з боку відповідачів) було неправомірним й цим порушило право на доступ до судових рішень, яке, зауважив, не є абсолютним. Тож у цій справі Суд дійшов висновку, що постанови слідчого, прокурора, які, підкреслив, видані компетентними посадовими особами й на законних підставах, ДСА України як орган держави правомірно виконала, так, як цього вимагають положення статей 40, 110 КПК України. 6.4. Поряд із цим Суд наголосив, що наведеним жодним чином не дає правової оцінки постановам слідчого, прокурора. Суд підкреслив, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування визначено у главі 26 розділу ІІІ КПК України, відповідно до якої перевіряти дії, рішення слідчого або прокурора може слідчий суддя (за правилами кримінального судочинства).Тобто, відповідно до встановленого КПК України порядку кримінального провадження, особа, якої стосується постанова слідчого, прокурора, якщо вона не погоджується з її правомірністю, чи права, свободи чи інтереси якої вона (постанова слідчого, прокурора) порушує, може оскаржити її у порядку кримінального судочинства. В інший спосіб ставити під сумнів правомірність і обов`язковість постанови слідчого, прокурора, як-от самостійно ревізувати їхній зміст (на відповідність вимогам законів України) і таким чином на власний розсуд вирішувати виконувати їх чи ні, видається неприйнятним. 6.5. У порядку адміністративного судочинства аналізувати чи певним чином інтерпретувати положення статті 222 КПК України й на основі цього робити висновки про те, наскільки законним, дозволеним було її застосування у той спосіб, як це зробили слідчі ДБР і прокурор Генеральної прокуратури України, на думку суду, не можна, адже це порушувало б принцип "суду, встановленого законом". Правове регулювання кримінального провадження в цьому сенсі є достатньо визначеним і зрозумілим. Трактувати ці правовідносини у спосіб, який пропонує позивачка, означало б нехтувати існуючим правовим порядком в цій сфері й зводити нанівець завдання такої стадії кримінального провадження як досудове розслідування. 6.6. Та обставина, що позивачка не належить до кола суб`єктів, які можуть оскаржувати постанови слідчого, ухвалених в рамках кримінальних проваджень №62019000000000683; № 62019000000001219; № 62019000000000734; № 62019000000000753, на думку Суду, не впливає на правомірність оспорених дій відповідачів у цій справі. Суд наголосив, що результат розгляду скарг ОСОБА_1 на згадані постанови слідчого (за правилами кримінального провадження) основується на її правовому статусі. Тож пов`язувати неправомірність постанов слідчого (як про це згадується в ухвалах слідчого судді) з (не)правомірністю дій відповідачів, які їх виконали, за висновком Суду, немає підстав. 6.7. З уваги на висловлені позивачкою аргументи в цій частині, Суд констатував, що не можна позиціонувати адміністративне судочинство як альтернативний спосіб захисту прав, щодо яких визначено інший порядок судового провадження, тоді, коли останній не дав очікуваного (бажаного) результату.

7. Відповідно до частини третьої статті 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.

8. Користуючись цією нормою, висловлюю незгоду з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20 з огляду на таке.

9. Відповідно до пункту 6 статті 129 Конституції України гласність судового процесу належить до основних засад судочинства. Цей конституційний припис не може бути ефективно реалізований без можливості ознайомлення з текстами судових рішень.

10. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі №826/20221/16 підкреслювала, що така можливість є необхідною для інформування суддів, практикуючих юристів, науковців про правові позиції, що виробляються судовою практикою. Важливим є також і інформування широкого загалу про вирішення спорів судами як запобіжник корупції та несправедливості в судочинстві. Відкритість судових рішень розглядається як необхідна умова контролю громадськості за діяльністю судової влади (пункт 137).

11. Публічний характер проваджень захищає сторони від таємного виконання правосуддя без контролю суспільства (Fazliyski v. Bulgaria (Фазлійський проти Болгарії), § 69).

12. Такий публічний розгляд охоплює і публічне оголошення рішення, що своєю чергою, може бути забезпечене оприлюдненням рішень у судовому реєстрі із загальним доступом до нього.

13. Порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства визначається Законом України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262-IV (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3262-IV).

14. Статтею 1 Закону № 3262-IV визначено, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) є предметом регулювання цього Закону.

15. Цим Законом запроваджено Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизовану систему збирання, зберігання та пошуку електронних копій всіх судових рішень, ухвалених судами України.

16. За приписами частини першої статті 3 Закону № 3262-IV для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції ДСА України забезпечує ведення ЄДРСР.

17. Згідно з частиною четвертою статті 3 Закону № 3262-IV, а також статтею 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

18. Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 затверджено Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - Порядок ведення ЄДРСР), до якого в подальшому вносилися зміни.

19. Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу 1 цього Порядку, адміністратор ЄДРСР (далі - адміністратор) - це адміністратор Єдиної судової інформаційної системи державне підприємство "Інформаційні судові системи", віднесене до сфери управління ДСА України. Адміністратор вживає заходи, пов`язані із технічним та організаційно-технологічним забезпеченням функціонування Реєстру, у тому числі такі: створення, вдосконалення та супроводження державної інформаційної системи Реєстру; адміністрування Реєстру; надання доступу до Реєстру; забезпечення зберігання та захисту даних, що містяться в Реєстрі, у тому числі шляхом визначення моделі захисту від загроз витоку інформації та засобів обробки електронних документів у Реєстрі та надання до них безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі "Судова влада України"; виконання інших функцій, передбачених цим Порядком.

20. Згідно з пунктом 2 розділу 12 Порядку адміністратор може обмежити доступ авторизованому користувачу до Реєстру в електронному кабінеті у разі порушення останнім вимог законодавства, цього Порядку або Правил використання Єдиного державного реєстру судових рішень.

21. Верховний Суд, вирішуючи питання про предметну юрисдикцію цього спору, виходив з того, що його заявлено до суб`єктів, які забезпечують роботу і адміністрування ЄДРСР. Суд указав, що у широкому сенсі відповідачі є суб`єктами інформаційних правовідносин (у сфері доступу до судових рішень), а позов подала особа, яка вважає, що обмеження у доступі до судових рішень, як це зробили відповідачі, з уваги на їх причини, порушує її гарантоване законом право як громадянки знайомитися з цими судовими рішеннями (засобами Реєстру). У зв`язку з цим Суд уважав, що немає підстав не погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про належність цієї справи суду адміністративної юрисдикції, а звідси - оцінити правомірність дій ДСА України і ДП "ІСС" щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанов слідчого, прокурора.

22. За такого підходу оскаржувані дії відповідачів підлягали оцінці на предмет їх відповідності критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, передусім чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано.

23. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

24. Принцип законності вимагає, щоб органи державної влади мали дозвіл на вчинення певних дій та в наступному діяли виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України.

25. Участь органів державної влади та осіб, які виконують делеговані державою функції, в адміністративному судовому процесі пов`язана саме з їх компетенцією в здійсненні їх повноважень.

26. Для аналізу компетенції відповідачів при здійсненні ними наданих їм Законом №3262-IV повноважень необхідно дослідити відповідні законодавчі положення.

27. Тут варто врахувати, що з моменту виникнення спірних правовідносин та до моменту звернення позивачки до адміністративного суду із цим позовом норми Закону №3262-IV змінювалися.

28. Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону № 3262-IV (у редакції цього Закону, яка діяла протягом червня-грудня 2019 року) рішення суду проголошується прилюдно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. 28.1. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання (частина друга). 28.2. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення (частина третя).

29. Відповідно до статті 4 Закону № 3262-IV (у редакції, яка діяла протягом червня-грудня 2019 року) судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. 29.1. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону (частина друга). 29.2. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин (частина третя). 29.3. Загальний доступ до ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, про відмову у задоволенні клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи, про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, про відмову у задоволенні клопотання про проведення негласної слідчої (розшукової) дії забезпечується через один рік після внесення таких ухвал до Реєстру (абзац другий частини четвертої). 29.4. Судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Реєстру, в тому числі до інформації, визначеної статтею 7 цього Закону. Доступ суддів до державної таємниці, що міститься в судових рішеннях, забезпечується відповідно до Закону України "Про державну таємницю" (частина п`ята).

30. Обмеження права вільного користування офіційним веб-порталом судової влади України допускається настільки, наскільки це необхідно для захисту інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення (абзац перший частини четвертої статті 4).

31. У таких випадках саме суд має вказати, яка саме інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні, не підлягає розголошенню і має бути замінена літерними або цифровими позначеннями.

32. ДСА України не наділена повноваженням самостійно визначати, яка саме інформація не може бути розголошена.

33. Пунктом 12 розділу Х Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 06 грудні 2019 року № 36-ІХ, який набрав чинності 28 квітня 2020 року, перше речення абзацу першого частини другої статті 2 Закону № 3262-IV доповнено словами «крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання».

34. Поряд із цим цією ж нормою статтю 7 Закону № 3262-IV доповнено частиною третьою такого змісту: «

3. З метою унеможливлення зміни або знищення речей чи документів у кримінальному провадженні у текстах ухвал про тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних справах, відкритих для загального доступу відповідно до цього Закону, не зазначаються відомості, що дають можливість ідентифікувати осіб, які зазначені в таких ухвалах як володільці речей або документів».

35. Пунктом 18 розділу ІХ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про розвідку» від 17 вересня 2020 року № 912-ІХ, який набрав чинності 24 жовтня 2020 року, у частині другій статті 2 Закону № 3262-IV в абзаці першому слова «Усі судові» замінено словом «Судові», а абзац другий доповнено другим реченням такого змісту: «У визначених законом випадках судове рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу, винесене у закритому судовому засіданні, не оприлюднюється і не публікується».

36. Тож за загальним правилом, судові рішення підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання. Втім, законодавство передбачає низку винятків з цього правила: 1) для ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, про відмову у задоволенні клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи, про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, про відмову у задоволенні клопотання про проведення негласної слідчої (розшукової) дії загальний доступ забезпечується через один рік після внесення таких ухвал до Реєстру (частина четверта статті 4 Закону № 3262-IV, у редакції, яка діяла як протягом червня-грудня 2019 року, так і на момент звернення позивачки до суду із цим позовом); 2) ухвали про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання (частина друга статті 2 Закону № 3262-IV, у редакції, чинній з 28 квітня 2020 року); 3) судове рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу, винесене у закритому судовому засіданні, не оприлюднюється і не публікується у визначених законом випадках (частина друга статті 2 Закону № 3262-IV, у редакції, чинній з 24 жовтня 2020 року).

37. Навіть розгляд справи у закритому режимі не звільняє суд від обов`язку оприлюднювати у Реєстрі рішення, ухвалені у таких справах, із можливістю обмеження інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення, на підставі та в межах, установлених Законом № 3262-IV.

38. З матеріалів цієї справи слідує, що відповідно до чотирьох постанов слідчого ДБР (від 28 жовтня 2019 року у кримінальному провадженні № 62019000000000945, від 05 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 62019000000000683, від 26 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 62019000000001219, від 30 липня 2020 року у кримінальному провадженні № 62019000000000734) на час досудового розслідування обмежено користувачів реєстру ДСА України у доступі до судових рішень (рішень слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва), винесених у вказаних кримінальних провадженнях, з метою нерозголошення відомостей досудового розслідування. З тією самою метою двома постановами прокурора Генеральної прокуратури України від 24 червня 2019 року у кримінальних провадженнях № 62019000000000713 і № 62019000000000753 теж обмежено доступ користувачів Реєстру до ухвал слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва (про надання тимчасового доступу до речей і документів) у зазначених кримінальних провадженнях.

39. При цьому лише постанова слідчого ДБР від 05 листопада 2019 року у кримінальному провадженні № 62019000000000683 містить у резолютивній частині дві конкретно визначені ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва (від 31 жовтня 2019 року справа № 757/58043/19-а та від 01 листопада 2019 року справа № 757/57280/19-к) про отримання тимчасового доступу до речей та документів, доступ до яких обмежується цією постановою, водночас ця ж резолютивна частина поруч із визначеними ухвалами вказує на необхідність обмеження доступу також до інших судових рішень, що будуть ухвалені під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Інші постанови у резолютивних частинах не містять конкретного переліку судових рішень, доступ до яких обмежується, однак у їх мотивувальних частинах також вказується на необхідність обмеження доступу до інших судових рішень, що будуть ухвалені під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження.

40. Ці постанови скеровано до ДСА України, яка своєю чергою доручила ДП «ІСС» (яке віднесено до сфери її управління) їх безпосереднє виконання, що, власне й було останнім здійснено.

41. Судячи із кількості судових рішень, до повних текстів яких ДП «ІСС» обмежено доступ користувачів Реєстру на підставі вищевказаних постанов слідчих ДБР та прокурора Генеральної прокуратури України, то ДП «ІСС» обмежувало доступ до цих судових рішень за критерієм «інші судові рішення, що будуть ухвалені під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження», позаяк, нагадаю, лише одна з постанов слідчого ДБР у резолютивній частині містила посилання на дві конкретно визначені ухвали слідчих суддів (див. пункт 39 цієї окремої думки).

42. При цьому оскаржувані дії відповідачів спрямовані на виконання вищевказаних постанов слідчих ДБР та прокурора Генеральної прокуратури України призвели до такого ефекту: - обмежено доступ до повних текстів судових рішень, постановлених у відкритих судових засіданнях, щодо яких уповноважений суд не приймав рішень про захист інформації; - обмеження поширюється на невизначене коло судових рішень, в тому числі іще не ухвалених (так би мовити «на майбутнє» - «інші судові рішення, що будуть ухвалені під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження»); - обмеження застосовується на невизначений строк («на час досудового розслідування»).

43. Судом апеляційної інстанції встановлено з письмової інформації Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2021 року № 605, що суд (судді) не приймали будь-яких рішень про обмеження доступу громадян у доступі в ЄДРСР у судових провадженнях: №№ 757/50074/19-к, 757/50093/19-к/ 757/50091/19-к, 757/50072/19-к, 757/54257/19-к, 757/33318/19-к, 757/34319/19-к, 757/34341/19-к, 757/37545/19-к. 757/37664/19-к, 757/39628/19-к, 757/48268/19-к, 757/58043/19-к, 757/65909/19-к, 757/65920/19-к, 757/50215/19-к, 757/55375/19-к, 757/55367/19-к, 757/55379/19-к, 757/54238/19-к, 757/54244/19-к, 757/54234/19-к, 757/54241/19-к, 757/54260/19-к, 757/54239/19-к, 757/54255/19-к, 757/31642/19-к, 757/66621/19-к, 757/15449/20-к, 757/15450/20-к, та на виконання до будь-яких установ не направляли.

44. Поряд з іншими доводами ОСОБА_1 посилалася (у своїх поясненнях до відзиву) на ухвали Київського апеляційного суду у справах №№ 761/7750/21, 761/7749/21, 761/7748/21, постановлених за наслідками апеляційного перегляду ухвал слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва у кримінальних провадженнях №62019000000001219, №62019000000000734, №62019000000000753. Пояснила, що 25 лютого 2021 року вона звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва зі скаргами на постанови слідчих, прокурорів про обмеження користувачам Реєстру доступу до судових рішень, ухвалених у зазначених кримінальних провадженнях. Цей суд відмовив у відкритті провадження за її скаргами з тих мотивів, що ці судові рішення відповідно до статті 303 КПК України не підлягають оскарженню.

45. Верховний Суд констатував, що своєю чергою Київський апеляційний адміністративний суд відповідними ухвалами (постановленими за наслідками апеляційного розгляду) скасував ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва, однак скарги [ ОСОБА_1 ] повернув на тій підставі, що стосовно ОСОБА_1 чи щодо її майна не здійснюються дії, які у значенні пункту 161 частини першої статті 3 КПК України наділяли би її процесуальним статусом особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування. Додав також, що ОСОБА_1 не має ніякого стосунку до кримінальних проваджень (в рамках яких розглядалися її скарги). З цих мотивів апеляційний суд повернув скарги ОСОБА_1 (зважаючи на її процесуальний статус на підставі пункту 1 частини другої статті 304 КПК України), але й скасував ухвали Шевченківського районного суду міста Києва. Водночас Київський апеляційний адміністративний суд звернув увагу, з-поміж іншого, на те, що жодна з цих норм (за текстом ухвал апеляційного суду мова йде про статті 2, 7, 28, 40, 110, 222 КПК України, якими керувався слідчий, коли ухвалював оскаржені постанови) не наділяє слідчого повноваженнями приймати рішення про обмеження користувачів Реєстру у доступі до судових рішень.

46. Аналогічного висновку дійшов Шевченківський районний суд міста Києва в ухвалі від 19 травня 2021 року у справі № 761/7752/21, постановленій за наслідками розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого ДБР від 05 листопада 2019 року у кримінальному провадженні №62019000000000683.

47. Верховний Суд визнав у постанові від 23 лютого 2022 року у цій справі, що Закон № 3262-IV не передбачає такої підстави для обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі, як постанова слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, ухвалена в рамках кримінального провадження.

48. Аналіз вище вказаних змін до Закону № 3262-IV в частині розширення випадків можливості відтермінування оприлюднення в режимі загального доступу, зокрема ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях (частина друга статті 2 Закону № 3262-IV, у редакції, чинній з 28 квітня 2020 року) та інш., дає підстави для висновку, що законодавець, усвідомивши прогалину у регулюванні означеного питання у спеціальному законі, волів заповнити цю прогалину шляхом внесення змін саме до цього закону, а не шляхом розширення компетенції слідчих чи прокурорів в частині надання останнім повноважень обмежувати користувачам Реєстру доступ до судових рішень, ухвалених слідчими суддями у кримінальних справах.

49. Варто зауважити, що аналогічне питання було поставлено Національною асоціацією адвокатів України (далі - НААУ) перед Вищою радою правосуддя (далі - ВРП), як органом, який законом уповноважений затверджувати Порядок ведення ЄДРСР.

50. Так, за наслідками розгляду звернення НААУ від 27 січня 2021 року № 89/0/2-21 про вжиття заходів щодо недопущення безпідставного обмеження загального доступу до судових рішень в ЄДРСР Вищою радою правосуддя прийнято рішення від 23 грудня 2021 року № 2364/0/15-21 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень».

51. Із змісту цього рішення слідує, що ВРП, ухвалюючи означене рішення, під час вивчення порушених НААУ у зверненні питань, отримала інформацію, що ДП «ІСС» із 2017 року отримало на виконання 1790 постанов слідчих органів щодо обмеження повного та загального доступу до електронних копій судових рішень у Реєстрі. На виконання зазначених постанов слідчих органів ДП "ІСС" обмежено повний та загальний доступ до 60 080 електронних копій судових рішень, що містяться в Реєстрі (лист ДП «ІСС» від 10 лютого 2021 року № 645/4/10-00-21). Оцінюючи цю ситуацію, ВРП виходила із такого.

52. Учасники судового провадження, а також особи, які не брали участі у кримінальному провадженні, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов`язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів судового розгляду та у праві на ознайомлення з процесуальними рішеннями й отримання їх копій. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді інформації про дату, час і місце судового розгляду та про ухвалені в ньому судові рішення, крім випадків, установлених законом (частина перша статті 27 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).

53. Відповідно до частини другої статті 7 Закону з мотивів безпеки у текстах судових рішень у кримінальних справах, відкритих для загального доступу відповідно до цього Закону, можуть не зазначатися відомості щодо імен (ім`я, по батькові, прізвище) суддів, які розглядали судову справу, та учасників судового процесу.

54. У порядку статті 247 КПК України слідчі судді апеляційних судів розглядають клопотання слідчих та прокурорів про дозвіл на проведення в ході досудового розслідування негласних слідчих (розшукових) дій.

55. Слідчі судді апеляційних судів також розглядають клопотання оперативних підрозділів правоохоронних органів про дозвіл на проведення негласних слідчих (розшукових) дій відповідно до законів України «Про оперативно-розшукову діяльність» та «Про контррозвідувальну діяльність».

56. Згідно зі статтею 4.12.3 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, затвердженого наказом Служби безпеки України від 23 грудня 2020 року № 383, відомості про факт або методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії мають гриф "таємно".

57. Законом України «Про державну таємницю» передбачена можливість ознайомлення з документами, які мають гриф секретності, за наявності в особи допуску та доступу до державної таємниці, які надаються Службою безпеки України.

58. Розсекречення матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій здійснюється у суді за поданням прокурора відповідно до вимог Інструкції про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України від 16 листопада 2012 року № 114/1042/516/1199/936/1687/5.

59. Згідно з пунктом 5.27 цієї Інструкції після розсекречення зазначених матеріальних носіїв інформації щодо проведення негласних слідчих (розшукових) дій приймається рішення про їх зняття з обліку в режимно-секретному органі та долучення до матеріалів кримінального провадження у встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України порядку.

60. З наведеного ВРП висновувала, що зазначена категорія судових рішень не підлягає оприлюдненню до моменту їх розсекречування у встановленому законом порядку.

61. Пунктом 4 розділу II Порядку ведення ЄДРСР встановлено, що для кожного електронного примірника судового рішення та окремої думки судді суддя (суддя-доповідач), який ухвалив судове рішення, за допомогою автоматизованої системи документообігу суду (далі - АСДС) формує такі інформаційні відомості: 1) інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися в закритому судовому засіданні; 2) ознака необхідності відтермінування на один рік забезпечення доступу до судового рішення (для ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, про відмову у задоволенні клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи, про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, про відмову у задоволенні клопотання про проведення негласної слідчої (розшукової) дії).

62. Відповідно до пункту 1 розділу X цього Порядку обов`язок щодо своєчасного надсилання електронних примірників судового рішення та окремої думки судді для їх внесення до Реєстру шляхом формування та підписання відповідного електронного примірника в АСДС покладається на суддю (суддю-доповідача), який ухвалив таке рішення.

63. Підсумовуючи наведене, ВРП наголосила, що вказаними нормами передбачений вичерпний перелік підстав та способів обмеження доступу до судового рішення.

64. Інформація, внесена до Реєстру, повинна мати захист від її викрадення, перекручення чи знищення. Не допускається вилучення судових рішень із Реєстру. Не допускається внесення будь-яких змін до судових рішень, які внесені до Реєстру, крім випадків, що пов`язані з необхідністю виправлення технічної помилки, допущеної під час внесення судового рішення до Реєстру чи ведення Реєстру (частини перша - третя статті 8 Закону № 3262-IV).

65. Адміністратор (ДП "ІСС") відповідає за внесення до Реєстру надісланих інформаційних ресурсів, надання доступу до них відповідно до вимог цього Порядку, забезпечення захисту внесеної до Реєстру інформації від її викрадення, перекручення чи знищення. Володілець (ДСА Ураїни) інформації Реєстру здійснює контроль за захистом відомостей, за допомогою яких можливо ідентифікувати фізичну особу, що містяться в судових рішеннях у режимі повного доступу, від випадкової втрати або знищення, незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до таких відомостей (розділ XI Порядку ведення ЄДРСР).

66. Отже, за висновком ВРП, без дотримання принципу відкритості судових рішень, який нерозривно пов`язаний із незалежністю судової влади, нівелюється можливість вивчення та утвердження судової практики, а також превентивна функція щодо виникнення інших спорів; порушується право особи на оскарження судового рішення.

67. На підставі наведеного ВРП вирішила доповнити Розділ VIII Порядку ведення ЄДРСР новим пунктом такого змісту: «

6. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю» та цим Порядком. Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається».

68. Окреслюючи масштаб судового контролю у цій справі, який, на мою думку, мав бути здійснений у цій справі, вважаю, що суд, передусім, мав відповісти на питання чи ґрунтувалися оскаржувані дії ДСА України та ДП «ІСС» на законі, чи не вийшли відповідачі за межі наданих їм законом повноважень.

69. Однак, Верховний Суд, виходячи з того, що оспорені дії ДСА України і ДП «ІСС» є наслідком, результатом виконання постанов слідчого, прокурора, ухвалених в рамках кримінальних проваджень, а не самостійною формою реалізації власних владно-управлінських функцій у ввіреній їм сфері правовідносин, розглянув цю справу в касаційному порядку під кутом оцінки спору між суб`єктами інформаційних відносин (що слідує із мотивів Суду при наданні оцінки характеру спору як адміністративного - пункт 31 постанови Суду) та зосередився на легітимній меті захисту інформації досудового розслідування.

70. За такого підходу дії ДСА України і ДП «ІСС» в частині дотримання меж наданих їм законом повноважень щодо обмеження доступу до судових рішень засобом ЄДРСР фактично виведені з-під судового контролю, що не відповідає завданню адміністративного судочинства.

71. Підсумовуючи наведене, вважаю, що Верховний Суд помилково скасував законні та обґрунтовані рішення суду першої та апеляційної інстанцій. ........................... Л.О. Єресько, Суддя Верховного Суду