Постанова 4807 № 332/2668/21

Дата документу 14.06.2022 Справа № 332/2668/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 332/2668/21 Головуючий у 1 інстанції: Соболєва І.П. Провадження № 22-ц/807/1446/22 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «14» червня 2022 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., секретар: Рикун А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: В липні 2021 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22 лютого 2021 року о 09 год. 38 хв. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе та пр. Металургів, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом БМВ13, державний номер НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя на червоний заборонений сигнал світлофору, в результаті чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 , який належить йому. Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 застрахована у ТОВ СК «Кредо». Суму страхового відшкодування в розмірі 23 688,82 грн. за відновлювальний ремонт транспортного засобу ТОВ СК «Кредо» перерахувало на рахунок СТО. Фактична вартість відновлювального ремонту на СТО склала 35 570,00 грн. Різниця між вартістю відновлювального ремонту та сумою страхового відшкодування склала 11 881,18 грн. і була сплачена ним. Ним була направлена на адресу відповідача лист вих. № 26/05/21-05 від 26 травня 2021 року з вимогою відшкодувати вказану суму, яка залишилась невиконаною. Діями та бездіяльністю відповідача йому спричинено моральну шкоду. У зв`язку з ДТП він був більше місяця позбавлений можливості вільно користуватись транспортним засобом, у зв`язку з чим змінився його усталений спосіб життя, під час ДТП він пережив сильний стрес, відповідачем не відшкодовані його витрати, у зв`язку з чим він змушений звертатись за захистом своїх прав. Моральну шкоду оцінив в розмірі 5000 грн. На підставі зазначеного просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь в рахунок компенсації майнової шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, в розмірі 11881,18 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., судовий збір в розмірі 908,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2021 року позов задоволено частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, 11881,18 грн., моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. та 908,00 грн. судового збору. В решті частини задоволення позовної заяви відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині стягнення майнової шкоди, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що сума фактичної шкоди не перевищує страхового ліміту, обов`язок по виплаті якого покладено на страховика, отже ОСОБА_1 є неналежним відповідачем в частині позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, а тому судом необґрунтовано застосовано норми ст. 1194 ЦК України, не залучено до участі у розгляді справи страховика, просив скасувати рішення суду в частині стягнення майнової шкоди та відмовити в задоволенні цих позовних вимог, в іншій частині рішення суду залишити без змін, здійснити перерозподіл судових витрат. ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що різниця між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням стягується з винної особи, судом першої інстанції не допускались порушення норм процесуального права щодо залучення страховика до розгляду справи. Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. За приписами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 22 лютого 2021року о 09 год. 38 хв. за адресою: м. Запоріжжя, вул. Південне шосе та пр. Металургів, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом БМВ 13, державний номер НОМЕР_1 , здійснив проїзд перехрестя на червоний заборонений сигнал світлофору, в результаті чого скоїв зіткнення з транспортним засобом Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 . Постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Постанова суду набрала законної сили 06.05.2021 року. Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу БМВ 13, державний номер НОМЕР_1 , була застрахована в ТОВ СК «Кредо» за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземного транспортного засобу з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну, 50 000 грн. Частиною 6 ст.82 ЦПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою Відповідно до акту №21479 прийому-здачі виконаних робіт виконавець СПД ОСОБА_5 та замовник ОСОБА_3 склали акт про те, що був виконаний кузовний ремонт автомобіля Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 . Вартість кузовного відновлювального ремонту склала 35 570,00 грн. (а.с.12). Згідно з довідкою, виданою ФОП ОСОБА_5 20 травня 2021 року, автомобіль Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_6 26 лютого 2021 року, поступив для проведення відновлювального ремонту. Автомобіль мав пошкодження в результаті ДТП від бокового удару іншим автомобілем. СПД ОСОБА_5 29 березня 2021 виконало відновлювальний ремонт автомобіля Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 (а.с.17). За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 Цивільного кодексу України). Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок. Так, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5). Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. За змістом Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (статті 9, 22- 31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди внаслідок ДТП особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов`язанні ним є страховик). Разом з тим, зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість, страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок. Одержання потерпілим страхового відшкодування за договором не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, оскільки страхового відшкодування може бути недостатньо для повного покриття шкоди, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною. При цьому, потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його користь або на користь третьої особи страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування. За приписами ст.1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. Листом ТОВ СК «Кредо» №1004 від 02 березня 2021 року ОСОБА_3 повідомлено про те, що відповідно до страхового акту №687 страхове відшкодування в сумі 23 688,82 грн. (без ПДВ) 02 березня 2021 року перераховано на рахунок СПД ОСОБА_5 , що підтверджується відповідною випискою з карткового рахунку (а.с.11,16). За приписами статті 1192 Цивільного кодексу України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Спеціальні норми Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (пункт 22.1 статті 22); вартістю відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (стаття 29); відповідно до пунктів 32.4, 32.7 статті 32 страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив ДТП; шкоду, пов`язану із втратою товарного вигляду транспортного засобу; згідно з пунктом 12.1 статті 12 страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту. Згідно зі ст. 29 та п. 32.7 ст. 32 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Шкоду, пов`язану із втратою товарної вартості транспортного засобу, страховик не відшкодовує. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника (ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 ( далі - Методика). Пунктом 8.2 цієї Методики передбачено, що вартість відновлювального ремонту визначається з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу. Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач у справі) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Тому, пред`явлення позивачем (потерпілим) до відповідача (страховика за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) вимоги про виплату страхового відшкодування у розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним. Колегія суддів приймає до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі № 910/5001/17. Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановленні вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим. Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, встановлено, що значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки. Винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка

4. Як вбачається з Довідки від 20 травня 2021 року, відновлювальний ремонт виконаний транспортному засобу - автомобілю Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 , 2010 року випуску (а.с.17). Отже, на час дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації автомобіля Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 становив 11 років, а тому коефіцієнт фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу не дорівнювався нулю. Таким чином, страхова компанія повинна сплатити страхове відшкодування з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. У разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, заподіяної власнику транспортного засобу, суду необхідно виходити з фактичної суми, встановленої висновком судової авто-товарознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на який проводився ремонт автомобіля. Саме до такого правового висновку дійшов Верховний Суд України в постанові від 06 липня 2018 року у справі №924/675/17. За приписами статті 53 ЦПК України залучення до участі у справі співвідповідача або заміна неналежного відповідача здійснюється судом на підставі обґрунтованого клопотання позивача. Положеннями статті 53 ЦПК України визначено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права та обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі в справі на підставі мотивованої заяви учасників справи. Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається на власний розсуд своїми правами, у тому числі відповідач має право звертатися з клопотаннями про витребування доказів, проведення судової експертизи, залучення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору. Ані в апеляційній скарзі, ані в судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача не заявляв клопотань щодо: залучення в якості третьої особи ТОВ СК «Кредо», та (або) витребування у страховика матеріалів страхової справи, яка містить Звіт спеціаліста щодо визначення вартості матеріальних збитків, завданих власнику транспортного засобу Фольксваген Туарег, державний номер НОМЕР_2 в результаті дорожньо-транспортної пригоди 22.02.2021 року, призначення судової автотоварознавчої експертизи. Будь-яких доказів на спростування розміру сплаченої ТОВ СК «Кредо» суми страхового відшкодування матеріали справи не містять та відповідачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, що є його обов`язком в розумінні вимог ст.12 ЦПК України. За вказаних обставин доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є неналежним відповідачем у справі за позовом ОСОБА_3 позовних про відшкодування майнової шкоди колегія суддів вважає неприйнятними. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Таким чином, при розгляді справи апеляційним судом встановлено, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його висновків. Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 17 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складений 16 червня 2022 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова