Постанова 4855 № 580/3968/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3968/21 Головуючий у 1 інстанції: Гаращенко В.В. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 червня 2022 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Костюк Л.О. Кузьмишиної О.М. За участю секретаря Головченко В.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року у справі за адміністративним позовом Приватного виконавця ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання дій протиправними та скасування рішень, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач - Приватний виконавець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив: - визнати протиправними дії старшого державного виконавця Сиротюка Д.В. та скасувати постанову Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 12.04.2021 (ВП №65024306) про стягнення з позивача виконавчого збору в сумі 12000 грн., постанову про накладення штрафу від 19.05.2021 (ВП №65024306) про стягнення з позивача штрафу в сумі 1700 грн., постанову про накладення штрафу від 04.06.2021 (ВП №65024306) про стягнення з позивача штрафу в сумі 1700 грн. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано постанови старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сирютюка Д.В. про накладення штрафу від 19.05.2021 та від 04.06.2021 у виконавчому провадженні №65024306. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. 14 червня 2022 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - Приватного виконавця ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін. Ухвалою суду від 15 червня 2022 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, продовжено строк розгляду справи на 15 (п`ятнадцять) днів. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.04.2021 постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сиротюком Д.В. відкрито виконавче провадження №65024306 з примусового виконання виконавчого листа №711/4732/16-ц від 18.03.2021 виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси про зобов`язання Приватного виконавця ОСОБА_1 вчинити дії щодо зняття арешту із усіх рахунків ОСОБА_2 на які накладено арешт постановою від 02.03.2020 у виконавчому провадженні №58206287. В цей же день 12.04.2021 державним виконавцем прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 12000 грн. Постановою державного виконавця Сиротюка Д.В. від 19.05.2021 за невиконання рішення суду на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 1700,00 грн. Постановою державного виконавця Сиротюка Д.В. від 04.06.2021 за невиконання рішення суду на ОСОБА_1 накладено штраф у сумі 1700,00 грн. Не погоджуючись із зазначеними постановами, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII, в редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Частиною 1 статті 74 Закону № 1404-VІІІ визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Пунктом 1 частини 1 статті 26 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до частини 6 статті 26 Закону № 1404-VІІІ, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). В силу вимог ч.. 1 ст. 63 Закону № 1404-VІІІ, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. За приписами частини 2 статті 63 Закону № 1404-VІІІ, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Як вбачається з матеріалів справи, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Черкаській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Сиротюком Д.В. від 12 квітня 2021 року відкрито виконавче провадження №65024306 з примусового виконання виконавчого листа №711/4732/16-ц від 18.03.2021 виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси про зобов`язання Приватного виконавця ОСОБА_1 вчинити дії щодо зняття арешту із усіх рахунків ОСОБА_2 на які накладено арешт постановою від 02.03.2020 у виконавчому провадженні №58206287. Постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сироютюка Д.В. від 19 травня 2021 року ВП №65024306 накладено на позивача за невиконання рішення суду у встановлений законом строк накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 1700 грн. (а.с. 9). Також, постановою старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сироютюка Д.В. від 04 червня 2021 року ВП №65024306 накладено на позивача за невиконання рішення суду у встановлений законом строк накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 1700 грн. (а.с. 10). В силу вимог частини 1 статті 308 КАС України, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог Приватного виконавця ОСОБА_1. Положеннями статті 75 Закону № 1404-VІІІ визначено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Вищевказаною статтею Закону № 1404-VІІІ передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 360/4705/20 зазначив наступне: «…накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і направлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, визначальною умовою для накладення зазначеного штрафу є невиконання судового рішення без поважних причин». Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Колегія суддів зазначає, що, згідно змісту статті 75 Закону № 1404-VIII, на державного виконавця покладено обов`язок щодо встановлення відсутності поважних причин невиконання судових рішень. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 18 липня 2019 року у справі №821/1108/17 вказав наступне: «…перед початком дій щодо примусового виконання виконавчого документа, державний виконавець мав би пересвідчитися, що копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана боржником, та що строк, визначений у постанові для добровільного виконання, вже закінчився і відсутні підстави для відкладення виконавчих дій». Таким чином, перед тим, як застосовувати засоби і способи примусу, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримав боржник копію постанови про відкриття виконавчого провадження, яка має бути направлена на зазначену у виконавчому документі адресу боржника та встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення. Апелянт зазначає, що постанова про відкриття виконавчого провадження з супровідним листом направлена на адресу боржника, що підтверджується списком №3029 згрупованих поштових відправлень за 12.04.2021 року та інформацією щодо перевірки статусу поштового відправлення з порталу ПАТ «Укрпошта». Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, згідно листа виконавчої дирекції АТ «Укрпошта» від 06.08.2021 №23-01-В-5600, наведений рекомендований лист №1802806968865 вручено особі, якій він не належить. Посилання апелянта на те, що АТ «Укрпошта» вказує, що рекомендовані листи від 12.04.2021 та 23.04.2021 була направлені на адресу: АДРЕСА_1, однак, відповідно до списку №3029 згрупованих поштових відправлень за 12.04.2021, рекомендований лист ОСОБА_1 відправлявся за адресою: АДРЕСА_1 колегія суддів бере до уваги, разом з тим зазначає наступне. Так, номер рекомендованого листа, який дає змогу ідентифікувати лист (№1802806968865) вказаний у листі виконавчої дирекції АТ «Укрпошта» від 06.08.2021 №23-01-В-5600 відповідає номеру, що вказаний відповідачем у списку №3029 згрупованих поштових відправлень за 12.04.2021, а тому неточність в адресі не спростовує обставини, що наведений рекомендований лист вручено особі, якій він не належить. Крім того, слід зазначати, що із вказаних списків неможливо встановити, які саме та якого змісту документи направлялись позивачеві. Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 січня 2021 року у справі № 580/150/20. З огляду на вказане, доводи апелянта про те, що позивач був належним чином повідомлений про початок примусового виконання рішення, колегія суддів вважає необгрунтованими. Щодо посилання апелянта на те, що 27.04.2021, 19.05.2021 та 03.06.2021 державним виконавцем здійснено вихід за адресою вул. Смілянська, 23, оф. 36/1, м. Черкаси (місце здійснення професійної діяльності приватного виконавця) для перевірки виконання судового рішення, про що складено відповідні акти та встановлено, що рішення суду не виконується, слід зазначити наступне. Як вірно встановлено судом першої інстанції, акти від 27.04.2021 та 19.05.2021 складені одноособово державним виконавцем без залучення свідків, а тому, вони не можуть слугувати належною доказовою базою намагання боржника уникнути виконання судового рішення. Більш того, наведені акти від 27.04.2021, 19.05.2021 та 03.06.2021 містять вказівку про відсутність боржника на місці на дату приходу державного виконавця, разом з тим, сама по собі відсутність за адресою здійснення діяльності не є свідченням ухилення від виконання судового рішення. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 прийняв постанову від 15.02.2021 про зняття арешту з рахунків ОСОБА_2 , однак не направив її до установи банку, не є свідченням невиконання судового рішення без поважних причин, оскільки за умови належного повідомлення ОСОБА_1 про необхідність виконання вимог державного виконавця, боржник міг вжити заходів для належного реагування. Отже, відсутність доказів обізнаності боржника про вимоги державного виконавця не дає підстав для застосування до нього штрафу, відповідно до ч. 1 ст. 75 Закону 1404-VIII. Враховуючи вищезазначене, оскільки, матеріали виконавчого провадження не містять належних доказів невиконання боржником судового рішення у встановлений виконавцем строк, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано постанови старшого державного виконавця Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Сирютюка Д.В. про накладення штрафу від 19.05.2021 та від 04.06.2021 у виконавчому провадженні №65024306. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог Приватного виконавця ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Черкаси Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в строк, визначений статтею 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Костюк Л.О. Кузьмишина О.М.