Постанова 4803 № 199/8110/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1466/22 Справа № 199/8110/20 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Свистунової О.В., суддів - Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А., за участю секретаря - Попенко Ю.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2021 року по цивільній справі за позовом Громадської організації "Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги" до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання протиправним та недійсним рішення, - В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2020 року Громадська організація "Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги" звернулася до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання протиправним та недійсним рішення. Позовна заява мотивована тим, що сесією Дніпровської міської ради було прийнято рішення № 179/48 від 25.09.2019 року про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:514:0160, площею 0,0951 га в районі вулиці Широкої (Амур-Нижньодніпровський район міста Дніпра) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (КВЦПЗ 02.01). Цим рішенням затверджено проект землеустрою щодо надання земельної ділянки, а також віднесено земельну ділянку за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови». В подальшому ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_1 . Згідно з даними Публічної кадастрової карти України ця ділянка розташована на відстані 41,12 м від урізу води озера Московського в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра. Озеро Московське на території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра є природною водоймою, яка існує здавен, міститься на історичних картах міста Катеринослава ще за XIX ст., має площу водного дзеркала 12 га, довжина 900 м, середня ширина 130 м, глибина понад 5 м (лист ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" № 190 від 04.09.2019 року). Прибережній смузі озера Московського притаманне найбільше біорізноманіття флори і фауни на території заказника, в т.ч. 33 види риб, 17 з яких знаходяться під охороною, в т.ч. міжнародною. Озеро Московське входить до території громадського заказника «Лівобережний», створеного рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 20.01.2000 року № 73, що було прийняте за ініціативою Всеукраїнської екологічної ліги. Крім того, рішенням Дніпропетровської обласної ради від 09.10.2020 року № 656-25/VII була створена перша черга ландшафтного заказника місцевого значення «Лівобережний», до якого увійшло озеро Московське та його прибережна територія. Таким чином, озеро Московське - цінний природний водний об`єкт, який підлягає особливій охороні. Вчинення дій, які загрожують екологічній безпеці озера є незаконним, створює загрозу екологічній безпеці цієї частини міста Дніпра, а також безпеці екосистем, які існують в озері, на його берегах та навколо них. На території земельної ділянки, яка була вказаним рішенням передана у власність гр. ОСОБА_2 , відсутня будь-яка житлова або громадська забудова. Навпаки, ця ділянка є частиною території, вкритої деревами, кущами та іншою рослинністю. За заявою позивача комісією Департаменту благоустрою та інфраструктури Дніпровської міської ради було проведено обстеження зелених насаджень на вказаній земельній ділянці, за результатами якого складено акт № 2 від 30.08.2019 року, згідно з яким на ділянці зафіксовано 320 дерев 6 порід різного віку (від 3 до 70 років) відновною вартістю 792 034,60 грн. Як вказано у акті, ці дерева не декоративні, а є самостійною порослю, тобто природним масивом зелених насаджень. Таким чином, дана ділянка не є територією житлової або громадської забудови, а належить до територій водного та лісового господарства, є частиною зеленої зони міста. Тобто, дана територія за своїм станом належить до зеленої зони міста, складає частину дикої природи навколо озера Московського. Позивач зазначав, що чинне законодавство визначає землі в межах прибережних захисних смуг як об`єкт виключно державної або комунальної власності. Передача цих земель у приватну власність є протизаконною. Жодний державний орган, орган місцевого самоврядування, жодний інший суб`єкт своїм рішенням, висновком, погодженням, листом, дозволом тощо - не можуть скасувати вищезазначені приписи закону та/або дозволити передавати у приватну власність такі землі. Земельна ділянка уздовж озера Московське у місті Дніпрі шириною 100 метрів від урізу води - це ділянка, на якій встановлюється прибережна захисна смуга, призначена для охорони водного об`єкта від забруднення і засмічення, збереження водності. Територія в межах 100 м від урізу води озера є прибережною захисною смугою, яка належить до земель водного фонду, знаходиться у державній або комунальній власності та передаватися у приватну власність не може. Допускається надання лише у користування та лише для цілей водоохоронної діяльності, будівництва гідротехнічних і захисних споруд, оздоровчої, для оздоровчих, спортивних, рекреаційних цілей і т.п. Передача у приватну власність частини прибережної захисної смуги для використання як присадибної ділянки - суперечить прямому припису закону. Територія прибережної захисної смуги належить до земель водного фонду із особливим цільовим призначенням. Віднесення її до іншої категорії земель неприпустиме, оскільки суперечить прямим приписам закону. Під час використання земельної ділянки за категорією «землі житлової та громадської забудови» (до яких належить в тому числі будівництво та обслуговування житлових будинків, надвірних будівель та споруд, ведення підсобного господарства) - забезпечити дотримання природоохоронних вимог прибережної захисної смуги неможливо. Розробка проектів землеустрою щодо надання земельних ділянок біля водойм у користування повинна здійснюватися лише після або одночасно з розробленням в установленому порядку проекту землеустрою щодо встановлення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, оскільки відповідно до вимог законодавства саме проект землеустрою щодо прибережних захисних смуг та водоохоронних зон: визначає прибережні захисні смуги з особливим посиленим природоохоронним режимом, які не можуть надаватися у власність; визначає режим використання та охорони територій у межах водоохоронної зони та прибережної захисної смуги, якого мають дотримуватись землевласники та землекористувачі; визначає місце розташування та розміри земельних ділянок, що перебувають у власності або в оренді. До розробки та затвердження в установленому законом порядку проекту землеустрою щодо визначення прибережних захисних смуг та водоохоронних зон неможлива розробка та затвердження проектів землеустрою щодо надання у власність або у користування земельних ділянок на територіях біля водойм. Відсутність забудови на території прибережної захисної смуги водного об`єкта в межах населеного пункту вказує на неналежність цієї території до земель житлової та громадської забудови. Також, згідно з розміщеним на веб-сайті Дніпровської міської ради планом зонування території міста Дніпро (що відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" належить до містобудівної документації населеного пункту) територія навколо озера Московського, де знаходиться спірна земельна ділянка, визначена зеленим кольором із умовним позначенням Р-3 - «Рекреаційні зони озеленених територій загального користування». Відтак, дана територія не належить до територій житлової та громадської забудови, а відповідно до містобудівної документації має призначення рекреаційна озеленена територія загального користування. Надання в межах цієї території земельної ділянки у приватну власність для індивідуального садибного будівництва із віднесенням до категорії земель житлової та громадської забудови - суперечить містобудівній документації міста Дніпра. У мережі Інтернет у відкритому доступі знаходяться супутникові знімки території навколо озера Московського у місті Дніпрі (до позовної заяви додаються роздрукування цих знімків з додатку «Google Maps»), на яких добре видно що територія, на якій ОСОБА_2 була надана земельна ділянка, повністю вкрита зеленими насадженнями та вільна від будь-якої забудови. Ця територія є частиною зеленої зони навколо озера Московського та необхідна для його нормальної життєдіяльності. Позивач вважав, що Дніпровська міська рада не мала права передавати у приватну власність фізичній особі земельну ділянку, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Московського у місті Дніпрі на території рекреаційної озелененої зони загального користування, та визначати їй цільове призначення «землі житлової та громадської забудови», оскільки це призначення прямо суперечить однозначно встановленому законом цільовому призначенню земельних ділянок прибережних захисних смуг - «землі водного фонду», а також призначенню території згідно з містобудівною документацією. Рішення Дніпровської міської ради про передачу у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку земельної ділянки, розташованої в межах прибережної захисної смуги та водоохоронної зони озера Московського у місті Дніпрі, що було прийняте без складання проекту землеустрою про встановлення прибережної захисної смуги, суперечить завданням органів місцевого самоврядування: прийняте не в інтересах територіальної громади, тому що порушує природоохоронні заходи стосовно зазначеного водного об`єкта, створює загрозу забруднення та засмічення його вод, чим погіршує стан довкілля у місті Дніпрі. Ураховуючи викладене, позивач просив суд визнати протиправним та недійсним рішення Дніпровської міської ради № 179/48 від 25.09.2019 року про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу земельної ділянки площею 0,0951 га кадастровий номер 1210100000:01:514:0160 у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі вулиці Широкої за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення землі (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)) та про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:514:0160 за основним цільовим призначенням до категорії "Землі житлової та громадської забудови". Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26.07.2021 року позовні вимоги задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Дніпровської міської ради № 179/48 від 25.09.2019 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передачу земельної ділянки площею 0,0951 га кадастровий номер 1210100000:01:514:0160 у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у районі вулиці Широкої за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення землі (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та про віднесення земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:514:0160 за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови». Додатковим рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21.09.2021 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційних скаргах Дніпровська міська рада, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , кожні окремо, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. У відзивах на апеляційні скарги, відповідач Дніпровська міська рада просить апеляційна скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. У відзиві на апеляційні скарги, позивач просить апеляційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони по справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог. Судом першої інстанції установлено, що Дніпровською міською радою було прийнято рішення № 179/48 від 25.09.2019 року про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:514:0160 площею 0,0951 га в районі вулиці Широкої (Амур-Нижньодніпровський район міста Дніпра) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (КВЦПЗ 02.01). Цим рішенням затверджено проект землеустрою щодо надання земельної ділянки, а також віднесено земельну ділянку за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови» (т.1 а.с.11-12,13). У подальшому, ОСОБА_2 відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 22.10.2019 року (т.1 а.с.14). Згідно з даними Публічної кадастрової карти України ця ділянка розташована на відстані 41,12 м від урізу води озера Московського в Амур-Нижньодніпровському районі міста Дніпра. Наявність зелених насаджень у зеленій зоні між озером Московським та провулком Широким напроти будинку № 18-20 (Амур-Нижньодніпровський район) підтверджується Актом № 2 від 30.08.2019 року комісії Департаменту благоустрою та інфраструктури міської ради (т.1 а.с.15-17,36): наявні акації, маслинки, шовковиця, абрикос, тополя, клен тощо. Судом на підставі листа Науково-дослідного інституту біології Дніпровського Національного Університету імені Олеся Гончара встановлено, що озеро Московське на території Амур-Нижньодніпровського району м. Дніпра є природною водоймою, і його при бережна зона є найбільш цінною за біорізноманіттям ділянкою заказника «Лівобережний». Список судинних рослин та акваторії заказнику налічує 316 видів. Серед них один вид з Червоної книги України, один вид з Європейського Червоного списку, чотири види, які занесені до Червоного списку Дніпропетровської області, сучасна фауна земноводних налічує 5 видів, всі вони мають різний охоронний статус. Прибережна захисна смуга озера є цінною природною територією міста Дніпро, важливою ділянкою відпочинку мешканців міста і не повинна підлягати будь якої забудови (т.1 а.с.29). Озеро існувало, як гідрологічний об`єкт на середину ХІХ ст. (т.1 а.с.32), озеро має площу водного дзеркала 12 га, довжина 900 м, середня ширина 130 м, глибина понад 5 м, що підтверджується листом ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" № 190 від 04.09.2019 року (т.1 а.с.31). 26 березня 2018 року за вих. № 656/1118 Дніпропетровським обласним управління водних ресурсів ОСОБА_2 надані рекомендації щодо поліпшення водного об`єкту і прилеглих територій та повідомлено про відсутність заперечень щодо відведення означеної у листі земельної ділянки за умови виконання вимог, зазначених у даному листі. Відповідно до згаданого листа, запитувана земельна ділянка знаходиться за межами прибережної захисної смуги озера Московське (т.1 а.с.64). ФОП ОСОБА_3 розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) гр. ОСОБА_2 (т.1 а.с.107-149). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України). У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Спір у справі, що переглядається, стосується права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, тобто цивільного права. У разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про надання у власність земельної ділянки (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання цього права власності має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. У своїй постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога про визнання рішення незаконним у спорі, що виник із земельних правовідносин, може розглядатись як спосіб захисту порушеного цивільного права згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України, якщо фактичною підставою пред`явлення позовної вимоги є оспорювання прав особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 906/920/16 (провадження № 12-215гс18) зроблено висновок про те, що рішення органу державної влади або місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. Предметом позову у цій справі є вимоги прокурора про визнання незаконними та скасування розпоряджень райдержадміністрації, рішень виконавчого комітету сільради, визнання недійсним акта, на підставі яких зареєстровано право власності на об`єкти нерухомого майна. Особа, законний інтерес або право якої порушено, або прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, може скористатися способом захисту, прямо передбаченим нормою матеріального права. На таких осіб з урахуванням принципу свободи розпорядження власними процесуальними правами не можна покладати обов`язок об`єднання вимог про визнання протиправним і скасування рішення з іншими вимогами. Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Частиною першою статті 19 ЗК України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Згідно з частинами першою, другою статті 84 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом. Положеннями частини першої статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Згідно з абзацами шостим, сьомим статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів; проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. Статтею 50 Закону України "Про землеустрій" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому ЗК України. Частинами першою, другою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Відповідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначав, що Дніпровська міська рада не мала права передавати у приватну власність фізичній особі земельну ділянку, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги озера Московського у місті Дніпрі на території рекреаційної озелененої зони загального користування, та визначати їй цільове призначення «землі житлової та громадської забудови», оскільки це призначення прямо суперечить однозначно встановленому законом цільовому призначенню земельних ділянок прибережних захисних смуг - «землі водного фонду», а також призначенню території згідно з містобудівною документацією. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність встановлення факту порушення оспорюваним рішенням Дніпровської міської ради прав позивача. Міжнародним документом, який закріпив зобов`язання держав у сфері доступу до правосуддя в екологічних справах, стала Орхуська конвенція. Орхуську конвенцію ратифіковано Законом України № 832-ХІV від 06 липня 1999 року, тому її положення відповідно до статті 9 Конституції України є нормами прямої дії, а положення національного законодавства про процедури і механізми судового захисту порушених екологічних прав та інтересів можуть їх конкретизувати. Для забезпечення належної реалізації, зокрема, зокрема, екологічних прав Орхуська конвенція передбачає у статті 9 право і гарантії доступу до судового й адміністративного оскарження рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені з порушенням права на доступ до інформації чи права на участь у процесі прийняття рішень з питань, що стосуються довкілля. Пунктом 3 статті 9 Орхуської конвенції на її Договірні Сторони покладається зобов`язання, зокрема, забезпечувати доступ громадськості до процедур оскарження дій та бездіяльності державних органів і приватних осіб, що порушують вимоги національного екологічного законодавства. При цьому відповідно до Орхуської конвенції представники громадськості мають право оспорювати порушення національного законодавства у сфері довкілля незалежно від того, належать такі порушення до прав на інформацію і на участь громадськості при прийнятті рішень, гарантованих Орхуською конвенцією, чи ні (згідно з Керівництвом із провадження Орхуської конвенції (ООН, 2000 рік), далі - Керівництво). Орхуська конвенція забезпечує доступ до правосуддя як на підставі власних положень, так і в порядку забезпечення дотримання національного природоохоронного законодавства. Як установлено апеляційним судом, на підставі положення (т.1 а.с.8-10), Громадська організація "Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги" є громадською організацією, створеною на підставі спільності інтересів громадян України з метою радикального поліпшення екологічної ситуації у Дніпропетровському регіоні, забезпечення екологічних прав громадян, захисту законних екологічних, соціальних та інших інтересів її членів. Головною метою діяльності ДОО ВЕЛ є: радикальне поліпшення екологічної ситуації м. Дніпро і Дніпропетровської області, формування нового природоохоронного світогляду, забезпечення екологічних прав громадян; формування в м. Дніпро і Дніпропетровській області засад збалансованого (сталого) розвитку; побудова громадянського суспільства в м. Дніпро і Дніпропетровській області, що ґрунтується на загальнолюдських цінностях та принципах екологічної етики; захист законних екологічних, соціальних, економічних та спільних інтересів членів ДОО ВЕЛ. Діяльність позивача здійснюється на території, зокрема, м. Дніпра та Дніпропетровської області. Головними завданнями ДОО ВЕЛ є: здійснення діяльності, яка сприятиме посиленню інтеграції екологічної складової в усі сектори суспільного життя та економіки; розширення участі громадськості у формуванні та реалізації національної екологічної політики, внесення пропозицій до органів влади і управління з питань удосконалення природоохоронного законодавства; виплив на формування місцевих планів, бюджетів. програм розвитку, які мають вирішальне значення для стабілізації, поліпшення екологічної ситуації, забезпечують захист і відтворення довкілля, біологічного різноманіття та здоров`я громадян в м. Дніпро і Дніпропетровській області; організація громадського контролю за виконанням природоохоронного законодавства; організація громадського екологічного моніторингу за станом довкілля; організація й проведення заходів, спрямованих на припинення діяльності, яка загрожує екологічній безпеці, біологічному різноманіттю, громадян в м. Дніпро і Дніпропетровській області. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що Громадська організація "Дніпропетровська обласна організація Всеукраїнської екологічної ліги" є природоохоронною організацією, яка відповідно до положень Орхуської конвенції та Законів України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про громадські об`єднання", а також відповідно до свого статуту, має право на представництво в суді екологічних інтересів суспільства та окремих його членів з метою захисту порушених екологічних прав людини та громадянина або з метою усунення порушень вимог екологічного законодавства. Згідно з частинами четвертою та п`ятою статті 16 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" громадські організації можуть брати участь в управлінні галуззю охорони навколишнього природного середовища, якщо така діяльність передбачена їх статутами, зареєстрованими відповідно до законодавства України. Метою управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є реалізація законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища. Приписами статті 21 наведеного Закону унормовано, що громадські природоохоронні організації мають право, зокрема: подавати до суду позови про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі здоров`ю громадян і майну громадських організацій; брати участь у заходах міжнародних неурядових організацій з питань охорони навколишнього природного середовища; брати участь у підготовці проектів нормативно-правових актів з екологічних питань; оскаржувати в установленому законом порядку рішення про відмову чи несвоєчасне надання за запитом екологічної інформації або неправомірне відхилення запиту та його неповне задоволення. Діяльність громадських організацій в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі їх статутів. Свою діяльність громадські організації в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до законодавства України на основі своїх статутів. Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Згідно зі статтею 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Частинами першою та четвертою статті 88 ВК України передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду. Згідно зі статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статі 59 ЗК України. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України). Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України. Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України. Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (частина четверта статті 88 ВК України). Відповідно до частини другої статті 88 ВК та частини другої статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України "Про землеустрій". Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання. Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Результат аналізу наведених норм права дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проєкту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Тобто віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом і в межах прибережних захисних смуг. Близький за змістом висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, від 12 листопада 2020 року у справі № 487/688/18 та Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 310/8559/16-ц, від 27 січня 2020 року у справі № 488/6479/14-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 477/2054/17-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 676/2332/18. Отже, з огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України)». Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)». У пункті 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення». У справі, що переглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що земельна ділянка, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення має у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу. Таким чином, прибережна захисна смуга навколо озера Московського у місті Дніпрі встановлена безпосередньо нормами статті 88 ВК України шириною 100 метрів від урізу води. Надання в межах цієї смуги земельних ділянок у приватну власність, надання в межах цієї смуги земельних ділянок для житлової забудови та ведення підсобного господарства прямо суперечить вимогам статей 85, 88 ВК України та статті 60 ЗК України. Відтак рішення Дніпровської міської ради № 179/48 від 25.09.2019 року про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:514:0160 суперечить вищевказаним положенням закону, тому підлягає скасуванню. Доводи апелянтів про те, що при прийнятті оспорюваного рішення Дніпровська міська рада керувалася висновком Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів від 26.03.2018 року № 656/11-18 (т.1 а.с.64), не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, що земельна ділянка, яка відведена у приватну власність на підставі оспорюваного рішення має у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу. Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір і межі встановлено законом, а тому такі земельні ділянки, що належали до земель водного фонду, не можуть бути передані у власність. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачами не надано належним та допустимих доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної смуги, клопотань про призначення відповідної судової експертизи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції, відповідачами не заявлялось, а тому вказаний вище лист від 26.03.2018 року № 656/11-18 Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів не є висновком з питання віднесення земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги, а містить певні рекомендації (він має назву «про надання рекомендацій») щодо поліпшення стану водного об`єкту і прилеглих територій та не заперечує щодо відведення означеної земельної ділянки за умови виконання певних вимог, зокрема, дотримання вимог природоохоронного законодавства. Крім того, як убачається з наданих документів, на підставі яких ухвалювалось рішення Дніпровської міської ради № 179/48 від 25.09.2019 року про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки кадастровий номер 1210100000:01:514:0160, зазначена земельна ділянка має у своєму складі землі водного фонду, однак оскаржуване рішення міської ради не містить обов"язкового визначення розміру відступлення переданої у власність земельної ділянки від прибережної захисної смуги відповідно до частини другої статті 88 ВК та частини другої статті 60 ЗК України. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частині другій статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що вказані рекомендації Дніпропетровського обласного управління водних ресурсів надані за представленими ОСОБА_2 матеріалами та кресленнями ТОВ "Дніпроводпроект". Також, надані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представником відповідача ОСОБА_1 та представником позивача докази, а саме: рішення Дніпровської міської ради № 260/14 від 22.12.2021 року «Про погодження та затвердження проекту землеустрою щодо організації і встановлення меж територій земель водного фонду та водоохоронної зони розширеного плеса ДПК «Московський» у районі вул. Широкої» та висновок щодо міської водойми озеро Московське (м. Дніпро), виконаний Дніпровським державним аграрно-економічним університетом, колегія суддів не приймає їх до уваги, оскільки прийняття Дніпровською міською радою рішення № 260/14 від 22.12.2021 року не має значення для оцінки законності рішення № 179/48 від 25.09.2019 року, оскільки на момент його прийняття рішення № 260/14 від 22.12.2021 року ще не було прийняте, його зміст і зміст затвердженого ним проекту землеустрою не брався і не міг братись до уваги під час прийняття рішення від 25.09.2019 року. Отже, рішення № 260/14 від 21.12.2021 року та затверджений ним проект землеустрою, а також висновок щодо міської водойми озеро Московське (м. Дніпро), виконаний Дніпровським державним аграрно-економічним університетом, не мають значення у даній справі, в силу статті 77 ЦПК України вони є неналежними доказами та не можуть братися до уваги при вирішенні спору в суді апеляційної інстанції. Встановивши зазначені обставини, надавши належну оцінку наявним в матеріалах справи доказам, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що передача земельної ділянки у власність ОСОБА_2 мала місце з порушенням норм ЗК України, ВК України, Закону України "Про місцеве самоврядування", а тому рішення Дніпровської міської ради № 179/48 від 25.09.2019 року є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Посилання апелянтів на постанову Верховного Суду від 05.08.2020 року у справі № 330/1629/18 (провадження №61-16934св19) є безпідставними, оскільки обставини у цій справі та обставини у справі, яка розглядається судом, є відмінними. Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів. Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції (995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. На підставі статті 141 ЦПК України, судові витрати понесені сторонами в зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення. Керуючись ст. 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційні скарги Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 26 липня 2021 року та додаткове рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2021 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.В. Свистунова Судді: Т.П. Красвітна І.А. Єлізаренко