Постанова КЦС ВС № 205/6680/23

Постанова Іменем України 03 червня 2026 року м. Київ справа № 205/6680/23 провадження № 61-1010св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючий - Крат В. І. (суддя-доповідач), судді: Гудима Д. А., Дундар І. О., Краснощоков Є. В., Пархоменко П. І., учасники справи: позивач - керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра, відповідачі: Дніпровська міська рада, ОСОБА_1 , треті особи - Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області, Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради, розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги: першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в складі колегії: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Дніпровської міської ради на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року в складі колегії: Красвітної Т. П., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю., Історія справи Короткий зміст позову У червні 2023 року керівник Західної окружної прокуратури м. Дніпра звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою. Позов мотивований тим, що рішенням Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року № 182/48 затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 . Вивченням матеріалів проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки встановлено, що листом від 08 квітня 2019 року за № 724/11-19 Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області вказано, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 51 …63 м від урізу води в річці. Також зазначено, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпра від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)». Отже, в своєму листі Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області самостійно визначає, що земельна ділянка розташована за межами земель водного фонду виключно через її встановлення проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2). Проте, згідно інформації Дніпровської міської ради «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» відповідним рішенням Дніпровської міської ради не затверджено. Також згідно викопіювання з генерального плану розвитку міста, наданого Головним архітектурно - планувальним управлінням департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, в генеральному плані м. Дніпра відсутні відомості про встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони. Таким чином, на думку сторони позивача, при передачі спірної земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, якою визначено, що прибережні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок - 100 м. Згідно технічного звіту з топографо - геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1, в районі буд. 75-В» земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по АДРЕСА_1 у м. Дніпрі розташована на відстані 37 м від урізу води в р. Дніпро, тобто в межах прибережної захисної смуги, тому відповідно до чинного законодавства не може передаватися у власність громадян. Також, на запит окружної прокуратури, Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 розташована на правобережжі великої річки Дніпро (Дніпропетровська область). Таким чином, вказана земельна ділянка належить до території водного фонду. Таким чином, Дніпровська міська рада не мала права передавати у приватну власність фізичній особі земельну ділянку, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро у м. Дніпрі та визначати цільове призначення «землі житлової та громадської забудови», оскільки призначення прямо суперечить одночасно встановленому законом цільовому призначенню земельних ділянок прибережних захисних смуг «землі водного фонду». Отже, органом, уповноваженим здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, є Дніпровська міська рада, як розпорядник земельних ділянок комунальної власності на території міста Дніпро, суб`єкт уповноважений на здійснення самоврядного контролю за використанням та охороною земель на території міста, та зобов`язана здійснювати захист комунальних майнових прав. Разом з цим, враховуючи, що прокурором оскаржується рішення Дніпровської міської ради № 182/48 від 25.09.2019 року та остання є відповідачем у справі, то прокурор у даній справі виступає як самостійний позивач. Керівник Західної окружної прокуратури м. Дніпра просив: визнати незаконним та скасувати рішення Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року № 182/48, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі - 02.01. «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2189435812101) за ОСОБА_1 від 05 жовтня 2020 року, номер запису про право власності: 38583593, вчинену державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло К. О. на вказаний об`єкт нерухомого майна; усунути перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), шляхом її витребування на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) із незаконного володіння ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); скасувати державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 у Державному земельному кадастрі. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2024 року: позов задоволено; визнано незаконним та скасовано рішення Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року № 182/48, яким затверджено проект землеустрою та передано земельну ділянку площею 0, 0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі - 02.01. «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)»; скасовано державну реєстрацію прав на земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що знаходиться на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 2189435812101), за ОСОБА_1 від 05 жовтня 2020 року, номер запису про право власності: 38583593, вчинену державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Хабло К. О. на вказаний об`єкт нерухомого майна; усунуто перешкоди у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 0, 0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), шляхом її витребування на користь територіальної громади м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради із незаконного володіння ОСОБА_1 ; скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, у Державному земельному кадастрі; стягнуто з Дніпровської міської ради на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 294, 40 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судовий збір у сумі 4 294, 40 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що: Дніпровська міська рада з 02 вересня 2022 року була повідомлена про ймовірне порушення чинного законодавства, однак не дивлячись на сплив об`єктивно достатнього для реагування часу, не вживала відповідних заходів як для поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади, так і для належної комунікації з органами прокуратури щодо обґрунтування правомірності підстав та причин ухвалення спірного рішення. Виконання вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Західною окружною прокуратурою міста Дніпра у вказаній справі дотримано, наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави у даній справі обґрунтовано; матеріали справи не містять документів, згідно яких було встановлено межі земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро в районі земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039. На момент винесення Дніпровською міською радою спірного рішення, проект іншого рішення щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) не був затверджений уповноваженим органом, а відтак в суду не має підстав вважати, що в даному випадку слід застосовувати будь-які інші показники для меж земель водного фонду, аніж ті які передбачені вищенаведеними нормами матеріального закону. Суд також вказує, що не визначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги. Згідно довідки містобудівного кадастру, з якої вбачається, що в генеральному плані міста Дніпра відсутні відомості про встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони, прибережнозахисної смуги р. Дніпро в районі АДРЕСА_1, що також свідчить про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, яка передбачає, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок - 100 метрів; Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не складав висновок та не погоджував надання земельної ділянки, а надав виключно рекомендації щодо поліпшення стану водного об`єкту і прилеглих територій в районі земельної ділянки, що надається ОСОБА_1 та не заперечує щодо відведення означеної земельної ділянки за умови виконання певних вимог, зокрема, дотримання вимог природоохоронного законодавства, що підтверджується копією листа від 08 квітня 2019 року № 724/11-19. У листі також зазначено, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 52…63 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)». Таким чином, при наданні в користування земельної ділянки відповідач мав забезпечувати дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України і ст. 60 Земельного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації. Відповідач не дотримався означених положень закону, та фактично дозволив передачу земельної ділянки площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за умови розташування такої ділянки уздовж урізу води шириною для великих річок - 100 метрів, що є порушенням нормативних умов захисту прибережної захисної смуги; за таких обставин належним та ефективним способом захисту порушених інтересів держави в особі Дніпровської міської ради є визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради № 182/48 від 25.09.2019 року про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,0959 га, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код цільового використання землі - 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», усунення перешкод у здійсненні Дніпровською міською радою права користування та розпорядження вказаною земельною ділянкою із зобов`язанням повернути земельну ділянку на користь Дніпровської територіальної громади в особі Дніпровської міської ради з незаконного володіння ОСОБА_1 із скасуванням відповідних записів у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі. Означений вид втручання у права власності є пропорційним та не свавільним, оскільки дотримання встановлених заборон є необхідною умовою використання земельної ділянки, на яку поширюється режим прибережної захисної смуги, з тією метою, щоб навіть потенційне їх порушення не могло зашкодити охороні навколишнього природного середовища в цілому й конкретному водному об`єкту зокрема. У силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою; оскільки позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, то судовий збір у розмірі 8 588,80 грн належить стягнути у рівних частках із відповідачів. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року: апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково; рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково; усунуто перешкоди територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована по АДРЕСА_1 ; повернуто територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, яка перебуває у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ); у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; стягнуто з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі по 1 073,60 грн з кожного. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по АДРЕСА_1 розташована у стометровій смузі шириною у розмірах прибережної захисної смуги р. Дніпро (на відстані 37 метрів від урізу води річки). Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі №6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі №6-175цс14 і від 24 грудня 2014 року у справі №6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону. Тому відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц). Матеріали справи не містять доказів, згідно яких було встановлено межі земель водного фонду та водоохоронної зони річки Дніпро в районі спірної земельної ділянки із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039. На момент винесення Дніпровською міською радою рішення від 25.09.2019 №182/48, проект іншого рішення щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2) не був затверджений уповноваженим органом, а відтак у суду відсутні підстав вважати, що в даному випадку слід застосовувати будь-які інші показники для меж земель водного фонду, аніж ті, що передбачені нормами законодавства. Невизначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги; згідно довідки містобудівного кадастру, в генеральному плані міста Дніпра відсутні відомості про встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони, прибережної захисної смуги р. Дніпро в районі АДРЕСА_1, що також свідчить про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, яка передбачає, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною для великих річок - 100 метрів. Суд звертає увагу, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не складав висновок та не погоджував надання земельної ділянки, а надав виключно рекомендації щодо поліпшення стану водного об`єкту і прилеглих територій в районі земельної ділянки, що надається ОСОБА_1 та не заперечує щодо відведення спірної земельної ділянки за умови виконання певних вимог, зокрема, дотримання вимог природоохоронного законодавства, що підтверджується копією листа від 08 квітня 2019 року №724/11-19 (а.с. 148 зворот т.1). У зазначеному листі також зазначено, що земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 52…63 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)» (а.с. 148 зворот т.1). Таким чином, при наданні в користування земельної ділянки Дніпровська міська рада мала забезпечити дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України і статтею 60 ЗК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації; оскільки рішенням Дніпровської міської ради від 25.09.2019 №182/48 Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, яка належить до земель водного фонду, то таке рішення органу місцевого самоврядування, наділеного повноваженнями щодо земельної ділянки, є незаконним; держава або територіальна громада не втрачають володіння земельними ділянками водного фонду, які за законом не можуть бути передані у приватну власність у разі такого їх передання фізичним чи юридичним особам, а відтак у таких випадках слід усувати перешкоди у користуванні відповідною земельною ділянкою (стаття 391 ЦК України) шляхом повернення її власникові. Це стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки водного фонду було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вини спрямовані; зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала за собою право власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки водного фонду є негаторний, а не віндикаційний позов; виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по АДРЕСА_1 розташована у стометровій смузі шириною у розмірах прибережної захисної смуги р. Дніпро (на відстані 37 метрів від урізу води річки), а тому не може передаватися у приватну власність, - колегія дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована по АДРЕСА_1 ; повернення територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради вказаної земельної ділянки, яка перебуває у ОСОБА_1 ; в Україні землі водного фонду є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання. Верховний Суд у постанові 21 червня 2023 року у справі №359/6328/18 (провадження №61-9959св22) зазначив, що, проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом водного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу, відповідач міг і повинен був знати про те, що використання земель водного фонду, які знаходяться в прибережній захисній смузі, для будівництва садового будинку та господарських споруд є недопустимим. Спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_1 у власність безоплатно. Тому повернення територіальній громаді земельної ділянки водоохоронної зони р. Дніпро не покладає надмірного фінансового тягаря для ОСОБА_1 . З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 не проявляв інтересу до даної цивільної справи, не вчиняв жодних процесуальних дій, не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, на професійну правничу допомогу адвоката, на участь у судових засіданнях та надання усних пояснень суду, тощо; колегія суддів дійшла висновку, що земельна ділянка ОСОБА_1 була передана у власність Дніпровською міською радою неправомірно, оскільки земельна ділянка знаходиться на території прибережної захисної смуги, що належить до земель водного фонду і взагалі не могла бути передана у приватну власність фізичній особі. При цьому, Дніпровською міською радою у рішенні від 25.09.2019 №182/48 безпідставно зазначено про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки із земель житлової чи громадської забудови, а не із земель водного фонду, до категорії яких ця земельна ділянка належала і належить (а. с. 49-50, т.1). З огляду на те, що рішенням Дніпровської міської ради від 25.09.2019 №182/48 надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 без врахування того, що на цій території є ділянка прибережної захисної смуги, колегія суддів дійшла висновку про незаконність передачі Дніпровською міською радою земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , оскільки це суперечить нормам чинного законодавства, оскаржуване рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 №182/48 - є незаконним; задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог верховенства права, досягнути мети судочинства, зокрема, реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач. Так, мета позову прокурора спрямована на усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра, яка не втратила володіння земельною ділянкою, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом її повернення від ОСОБА_1 , що також є однією з позовних вимог даного позову. Судове рішення про задоволення такого позову, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права власності, що усуває для власника (територіальної громади) перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном. Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. Обрання позивачем неналежного чи неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25.09.2019 №182/48, на підставі якого спірну земельну ділянку було передано у власність ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не підлягають задоволенню, оскільки вони не призводять до відновлення порушеного права, є неефективними та надмірними; прокурор обґрунтував у позовній заяві в чому полягає порушення інтересів територіальної громади, необхідність її захисту, послався на неподання вказаним органом місцевого самоврядування позовної заяви, повідомив письмово Дніпровську міську раду про здійснення ним представництва у даній справі. Суд дійшов висновку про дотримання прокурорм вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та наявність у нього повноважень на підписання, пред`явлення позову. Колегія враховує, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про неправомірне безоплатне передання земельної ділянки у приватну власність (реєстрацію права приватної власності у реєстрі) із земель водного фонду - прибережної захисної смуги річки Дніпро; приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору при поданні позовної заяви, пропорційно задоволеним позовним вимогам (2 684 грн х 0,8 = 2 147,20 грн / 2) у розмірі по 1 073,60 грн, з кожного. Аргументи учасників справи 21 січня 2026 року перший заступник керівника Дніпропетровської обласної прокуратури через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій просить: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду; залишити в силі рішення суду першої інстанції; стягнути з відповідачів на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір. Касаційна скарга мотивована тим, що: апеляційний суд не врахував, що рішенням міської ради при затвердженні проєкту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, відбулася незаконна зміна цільового призначення земельної ділянки з земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови, що відповідно до пункту «а» статті 21 ЗК України є підставою для визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про надання (передачу) земельної ділянки громадянам та юридичним особам. У пункті 149 постанови Великою Палатою Верховного Суду від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 викладено правову позицію про те, що у разі якщо порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною. Прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення; повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбувається з огляду на те, що спірна земельна ділянка, як земельна ділянка належна до лісового фонду, втратила статус об`єкта цивільних прав. З огляду на у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав на земельну ділянку, а тому задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача; судове рішення про задоволення позову про скасування державної реєстрації прав, яке набрало законної сили, є підставою для державної реєстрації відомостей про припинення незаконно зареєстрованого за відповідачем права, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 є належною та ефективною. 21 січня 2026 року Дніпровська міська рада засобами поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року, в якій просить: скасувати оскаржену постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог; ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог; стягнути на користь Дніпровської міської ради сплачений судовий збір за подачу касаційної скарги. Касаційна скарга мотивована тим, що: прокурор звернувся до суду без належного підтвердження наявності умов, передбачених частиною третьою статті 23 Закону «Про прокуратуру»; якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем; суди не врахували, що фактичне встановлення меж ПЗС у проекті, який не зазнав змін, відображає реальний технічний стан і межі земельної ділянки на момент прийняття рішення, що узгоджується з принципом правової визначеності та передбачуваності державних дій; потребує правової оцінки, чи може особа, яка діяла на підставі чинного проекту землеустрою, вважатися такою, що порушила норми земельного чи водного законодавства лише через те, що проект прибережної захисної смуги на той момент не був затверджений формально, хоча його положення були відомі і враховані під час прийняття рішення про передачу земельної ділянки у власність; суди не врахували, що навіть за умови гіпотетичного припущення про розташування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги, що, власне, і стало підставою для звернення прокурора до суду, залишається невирішеним ключове питання: чи перебуває вся земельна ділянка в межах прибережної захисної смуги, чи має місце лише часткове накладення земельної ділянки на таку смугу; позовна заява подана Західною окружною прокуратурою міста Дніпра, яка не є юридичною особою; межі прибережної захисної смуги, визнані судом законними, відповідають межам, які фактично застосовувалися як на момент виділення спірної земельної ділянки, так і на момент затвердження проекту, а отже відсутні будь-які зміни, здатні вплинути на правову оцінку спірних правовідносин; позивач не надав жодних доказів, що на момент ухвалення рішення Дніпровської міської ради земельна ділянка була визначена як частина водного фонду; суди не залучили до участі у справі як третю особу ТОВ «Шфінгг Ленд», яка розробляла проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. На підставі саме цього проекту було ухвалено рішення Дніпровською міською радою, яке судом скасовано; ОСОБА_1 набув права власності на законних підставах, суди безпідставно скасували це рішення без доведених вагомих підстав. Рішення Дніпровської міської ради відповідає принципу правової визначеності, оскільки було ухвалене законним органом, в межах його повноважень та ґрунтується на офіційних висновках державних органів. Рішення суду другої інстанції в частині задоволених вимог порушує принцип правової визначеності, оскільки без належних підстав скасовує акт органу місцевого самоврядування, який діяв згідно із законом. 02 березня 2026 року Дніпропетровська обласна прокуратура через представника Карюка Д. О. подала відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради, в якому просить: касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення; касаційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити. Відзив мотивований тим, що: прокурор звернувся з позовом як самостійний позивач, оскільки саме Дніпровською міською радою, яка є уповноваженим органом на здійснення функцій з державного контрою за охороною та використанням земель на території міста Дніпра, прийнято оскаржуване рішення про передачу у приватну власність фізичної особи земельної ділянки за рахунок земель водного фонду. Тому, в даному випадку прокурор не повинен був попередньо, до звернення до суду, повідомляти про це міську раду. При зверненні до суду Західною окружною прокуратурою міста Дніпра належним чином, з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», обґрунтовано наявність підстав для представництва; якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною; у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав на земельну ділянку, а тому задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Позовна вимога про скасування державної реєстрації прав на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 є належною та ефективною; відсутні підстави для залучення третьою особою ТОВ «Інфініт Ленд», оскільки жодним чином рішення суду не стосується та не впливає на права чи обов`язки останнього; спірну земельну ділянку було передано ОСОБА_1 у власність безоплатно. Тому повернення територіальній громаді земельної ділянки водоохоронної зони р. Дніпро не покладає надмірного фінансового тягаря на ОСОБА_1 . Рух справи Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури. Ухвалою Верховного Суду від 24 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Дніпровської міської ради. Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2026 року відзив Дніпровської міської ради на касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури на постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року повернуто без розгляду Дніпровській міській раді. 29 травня 2026 року справа передана судді-доповідачу Крат В. І. у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2026 року: у задоволенні клопотання першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури про розгляд справи за участю Офісу Генерального прокурора відмовлено; справу призначено до судового розгляду. Межі та підстави касаційного перегляду Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 05 лютого 2026 року зазначено, що підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року в справі № 917/1739/17, від 15 червня 2021 року в справі № 904/5726/19, від 02 листопада 2022 року в справі № 685/1008/20, від 10 квітня 2024 року в справі № 496/1059/18, від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18, від 01 жовтня 2025 року в справі № 201/6497/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). В ухвалі Верховного Суду від 24 лютого 2026 року зазначено, що підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 грудня 2018 року в справі № 924/1256/17, від 26 лютого 2019 року в справі № 920/284/18, від 03 квітня 2019 року в справі № 909/63/18, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/641/18, від 15 травня 2019 року в справі № 911/1497/18, від 31 липня 2019 року в справі № 916/2914/18, від 06 серпня 2019 року в справі № 912/2529/18, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц, від 17 листопада 2022 року в справі № 640/16767/21, від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18, від 03 квітня 2024 року в справі № 917/1212/21, від 21 січня 2025 року в справі № 904/6886/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Фактичні обставини Рішенням Дніпровської міської ради № 370/34 від 25.07.2018 року «Про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки) громадянам у м. Дніпрі (15 осіб)» Дніпровською міською радою було вирішено надати громадянам у м. Дніпрі, згідно додатку, дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилих будинків, господарських будівель і споруд (присадибні ділянки). Відповідно до пункту 2 зазначеного рішення міської ради ОСОБА_1 було зобов`язано замовити у суб`єктів господарювання, що є розробниками документації із землеустрою, згідно з вимогами, передбаченими чинним законодавством, розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок тa після ix погодження подати ці проекти до міської ради для організації робіт щодо його погодження і підготовки відповідного проекту рішення. 23 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до міського голови Дніпровської міської ради з клопотанням, у якому просив надати доручення відповідним службам підготувати проект рішення міської ради щодо затвердження зазначеного проекту землеустрою та передачі земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). До вказаного клопотання ОСОБА_1 також додав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, виготовлений ТОВ «Інфініт Ленд». Рішенням Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року № 182/48 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) було затверджено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) - 02.01 (для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а.с. 49-51). Зазначеним рішенням Дніпровської міської ради земельну ділянку площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039) віднесено за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови». Матеріалами справи підтверджено, що згідно листа Регіонального офісу водних ресурсів у Дніпропетровській області № 724/11-19 від 08 квітня 2019 року земельна ділянка площею 0,0959 га по АДРЕСА_1 розташована на відстані 52…63 м від урізу води в річці. При цьому вказано, що земельна ділянка розташована за межею земель водного фонду, що визначені проектом «Проект землеустрою щодо організації і встановлення меж земель водного фонду та водоохоронної зони р. Дніпро на території м. Дніпра вздовж правого берега р. Дніпро від причалу Фестивальний до межі міста з Кам`янською міською радою (ділянка 2)». Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 17 липня 2019 року, Відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 17.07.2019 року земельну ділянку площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039, по АДРЕСА_1 , код цільового використання землі - 02.01 «Для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_1 . Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованого 28.06.2023 року, відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0959 га із кадастровим номером 1210100000:08:650:0039, на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 182/48, виданого 25.09.2019 року, видавник: Дніпровська міська рада. Згідно копії технічного звіту з топографо-геодезичних робіт по об`єкту «обстеження р. Дніпро за адресою: м. Дніпро, АДРЕСА_1, в районі буд. № 75-В», земельна ділянка кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 по АДРЕСА_1 розташована на відстані 37 м від урізу води в р. Дніпро. Матеріалами справи підтверджено, що ФОП ОСОБА_2 є кваліфікованим інженером-геодезистом, що підтверджується кваліфікаційним сертифікатом інженера-геодезиста № 011181 від 21.06.2013 року, має право проводити топографо-геодезичні і картографічні роботи на всій території України. На запит Західної окружної прокуратури м. Дніпра, Регіональним офісом водних ресурсів у Дніпропетровській області листом від 29.05.2023 року повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 розташована на правобережжі великої річки Дніпро (Дніпровське водосховище). Щодо відстаней від земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:08:650:0039 до урізу води в р. Дніпро, то Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області немає доступу до Державного земельного кадастру і не може визначити ці відстані. Позиція Верховного Суду Щодо представництва прокурором інтересів держави Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України). Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України). Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру». Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзац 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1 - 4 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зазначено, що: «76. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

77. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

78. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

79. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

80. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

81. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

82. Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

83. Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21) зазначено, що: «прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України. Такі правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18». У пунктах 6.41.-6.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) вказано, що: «у цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й орендаря, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). На підтвердження неналежного виконання покладених законом та умовами договору оренди повноважень з боку Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області прокурор як у суді першої, так і в суді апеляційної інстанції зазначав, що указана сільська рада у грудні 2017 року самостійно зверталась до суду з позовом про повернення спірної земельної ділянки, однак Господарський суд Волинської області ухвалою від 24 січня 2018 року у справі № 903/981/17 указану позовну заяву повернув позивачу у зв`язку з несплатою судового збору. При цьому у подальшому орган місцевого самоврядування не вживав заходів щодо повернення земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи Городищенської сільської ради Луцького району Волинської області про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду сільської ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади с. Городище та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини». У пунктах 36 - 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зазначено, що: «суди встановили, що земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади с. Коблеве. Суд апеляційної інстанції у постанові звернув увагу на таке: Прокурор, звертаючись з позовом, зазначив про те, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування та суб`єктом права комунальної власності є територіальна громада. З огляду на те, що порушення інтересів територіальної громади відбулося внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, який є одним зі співвідповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави, що виражаються в інтересах частини Українського народу - членів територіальної громади, яка є власником земельної ділянки. Прокурор наголошував на особливому режимі прибережних захисних смуг, їх значенні у формуванні водно-екологічного правопорядку та забезпеченні екологічної безпеки населення України; указав на необхідність захисту як інтересів територіальної громади, позбавленої права власності на земельну ділянку, так і публічного, суспільного інтересу як інтересу державного. Велика Палата Верховного Суду погоджується з такими аргументами прокурора та вважає необґрунтованим довід касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави. Більше того, у збереженні прибережних захисних смуг виражаються загальнодержавні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що прокурор оскаржив рішення Коблівської сільради, саме тому визначивши останню відповідачем. Він мав підстави звернутися до суду як позивач, вважаючи, що відсутній орган, який може захистити інтереси держави (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 40)). Проте за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»; див. також висновки, висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (пункти 77-83))». У пунктах 93 - 95 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (провадження № 12-37гс21) вказано, що «ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, пункт 35). Прокурор самостійно обґрунтував, що необхідність захисту інтересів держави в цій справі полягає в необхідності захисту територіальної громади міста Києва, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів, адже передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів призводить до втраченої можливості отримати максимально великий розмір орендної плати у разі продажу права оренди на земельних торгах. При цьому прокурор подав позов для усунення помилки, допущеної, на думку прокурора, самим органом місцевого самоврядування при наданні земельної ділянки в оренду, тобто при здійсненні його власних функцій у земельних відносинах, правильно вказавши, що Київрада, яка не вчинила дій для виправлення допущеного порушення, у такій справі має бути відповідачем. Водночас інший орган, який відповідно до чинного законодавства здійснює функції з розпорядження землями територіальної громади, відсутній». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) зазначено, що: «8.11. За наслідками перегляду цього рішення Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 28.09.2021 апеляційну скаргу Пансіонату задовольнив; рішення Господарського суду Херсонської області від 18.05.2021 скасував та ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Ради та Департаменту; стягнув з Прокуратури на користь Пансіонату витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 620, 00 грн. 8.14. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. 8.15. Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. 8.16. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в підпунктах 6.21, 6.22 постанови від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, підпунктах 4.19, 4.20 постанови від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, пункті 26 постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, пункті 21 постанови від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, пункті 35 постанови від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, підпункті 8.5 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20). 8.17. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18). 8.18. Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (провадження № 12-1гс23) вказано, що: «10.1. У відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у підпунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18). 10.2. Використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців відповідної області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси відповідної територіальної громади. 10.3. Оскільки засновником комунального закладу та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, що фінансує і контролює діяльність такого комунального закладу, а також зобов`язаний контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання зазначеним закладом коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, то вказаний орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету. Схожі висновки викладені у постановах КГС ВС від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 (підпункти 5.50, 5.51) та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21 (пункт 33)». У справі, що переглядається: апеляційний суд встановив, що Західна окружна прокуратура міста Дніпра повідомила Дніпровську міську раду (листами від 31.08.2022, від 17.10.2022, від 31.10.2022) та Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області (листами від 17.10.2022, від 22.05.2023), зокрема, про порушення інтересів територіальної громади через незаконну реєстрацію права приватної власності на спірну земельну ділянку (а.с. 19, 20, 32-33, т.1); Дніпровська міська рада своїм листом від 15.06.2023 №7/11-1166 повідомила прокуратуру, зокрема, що міською радою не приймалось рішення щодо припинення права власності або права користування стосовно спірної земельної ділянки; заходи, спрямовані на поновлення інтересів Дніпровської міської територіальної громади та повернення, у тому числі земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, міською радою не здійснювались (а.с. 37 т.1); 23 червня 2023 року Західна окружна прокуратура міста Дніпра направила Дніпровській міській раді письмове повідомлення №04/51-3287ВИХ-23 про представництво інтересів держави, яким повідомила про звернення прокуратурою з позовною заявою в інтересах держави до Дніпровської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, усунення перешкод права користування та розпорядження земельною ділянкою кадастровий номер 1210100000:08:650:0039 (а.с.48 т.1); керівник Західної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави обґрунтував у позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів територіальної громади, необхідність її захисту, послався на неподання вказаним органом місцевого самоврядування позовної заяви, повідомив письмово Дніпровську міську раду про здійснення ним представництва у даній справі; апеляційний суд обґрунтовано вважав, що звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про неправомірне безоплатне передання земельної ділянки у приватну власність (реєстрацію права приватної власності у реєстрі) із земель водного фонду - прибережної захисної смуги річки Дніпра. Зважаючи на вказане, прокурором у повній мірі підтверджено наявність достатніх правових підстав для здійснення захисту інтересів держави. За таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відхилив аргументи апеляційної скарги Дніпровської міської ради в цій частині. Щодо касаційної скарги Дніпровської міської ради Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 308/8567/20 (провадження № 61-3480сво21) вказано, що: «Об`єднана палата Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду відхиляє аргументи касаційної скарги в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо інших відповідачів (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4), з таких мотивів. У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). У справі, що переглядається, інші відповідачі (ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4) не реалізували своє право на подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішеннями в частині задоволених вимог заяви про забезпечення позову щодо них». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 761/18365/20 (провадження № 61-9164св23) вказано, що: «основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). У справі, що переглядається: в касаційних скаргах скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2, просять скасувати постанову апеляційного суду як в частині задоволених позовних вимог до них, так і в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4; інші відповідачі (ОСОБА_3, ОСОБА_4) не скористалися своїм правом подачі касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка інших відповідачів (ОСОБА_3, ОСОБА_4) свідчить про їх повну згоду з постановою апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до них. Аналіз аргументів касаційних скарг свідчить, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не навели переконливих доводів, яким чином судове рішення апеляційного суду порушує їх права та інтереси в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4, за умови, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, не оскаржили постанову апеляційного суду, тобто погодилися з постановою апеляційного суду в частині позовних вимог до них. Тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4 належить залишити без змін». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) зазначено, що: «131. У справі, що переглядається, прокурор пред`явив чотири вимоги: про скасування наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 до таких відповідачів: ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та Плисківської сільської ради, про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку до Плисківської сільської ради та дві вимоги про визнання договорів оренди недійсними до Плисківської сільської ради та ТОВ «Івангородське».

132. З касаційною скаргою на судові рішення в цій справі звернулося лише ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області. Плисківська сільська рада як особа, за якою зареєстроване право власності на спірні земельні ділянки, та ТОВ «Івангородське» як їх орендар своїм правом на подання касаційної скарги, а так само приєднатися до касаційної скарги не скористалися. Така процесуальна поведінка відповідачів фактично підтверджує їх повну згоду з судовими рішеннями.

133. ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області у касаційній скарзі не навело доводів з приводу незаконності та/або необґрунтованості судових рішень у частині задоволення позову в частині вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання договорів оренди землі недійсними, а також не зазначило, як задоволення зазначених вимог порушує його права та інтереси за умови, що відповідачі, до яких пред`явлені такі позовні вимоги, судові рішення не оскаржили». Див. також аналогічні висновки, зроблені, зокрема, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2024 року в справі № 757/72370/17-ц (провадження № 61-18092св23), в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року в справі № 947/4615/23 (провадження № 61-10957св24)). У справі, що переглядається: Дніпровська міська рада не погоджується з оскарженою постановою апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована на АДРЕСА_1 ; повернення територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, яка перебуває у ОСОБА_1 ; інший відповідач ОСОБА_1 не скористався своїм правом подання касаційної скарги, приєднання до касаційної скарги. Така процесуальна поведінка свідчить про повну згоду з оскарженими судовими рішення в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована на АДРЕСА_1 ; повернення територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) земельну ділянку, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, яка перебуває у ОСОБА_1 ; аналіз аргументів касаційної скарги свідчить, що Дніпровська міська рада не навела переконливих доводів, яким чином оскаржена постанова апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована на АДРЕСА_1 ; повернення територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, яка перебуває у ОСОБА_1 , порушують її права та інтереси, за умови, що інший відповідач ( ОСОБА_1 ) не оскаржив постанову апеляційного суду в цій частині, тобто, погодився з цим судовим рішенням; тому оскаржену постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою площею 0,0959 га (кадастровий номер 1210100000:08:650:0039), що розташована на АДРЕСА_1 , повернення територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 26510514) земельної ділянки, кадастровий номер 1210100000:08:650:0039, яка перебуває у ОСОБА_1 , належить залишити без змін. Щодо касаційної скарги заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Тлумачення статті 391 ЦК України свідчить, що негаторний позов - це вимога власника про усунення перешкод. Тобто негаторний позов подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння. Негаторний позов може вчинятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, тобто при порушенні насамперед такої правомочностей власника, як користування та розпорядження своїм майном. Належним відповідачем у негаторному позові є особа, яка неправомірно перешкоджає власнику користуватися та розпоряджатися своїм майном. Тому для задоволення вимог власника необхідно встановити факт об`єктивно існуючих неправомірних перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 545/1994/16-ц (провадження № 61-7605св21). У абзаці другому частини другої статті 178 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). У статтях 60 ЗК України, 88 ВК України визначено, що прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Розмір та межі прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за проектами землеустрою, а в межах населених пунктів - з урахуванням містобудівної документації. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених ВК України. Закон обмежив безоплатне передання у приватну власність земельних ділянок водного фонду випадком такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт "г" частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 ВК України), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). З огляду на приписи статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах є обмеженим законодавчо. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452 цс 18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473 цс 18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші)». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено такі висновки: «82. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що з огляду на цільове призначення спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою, ніж визначена у частині другій статті 59 ЗК України, суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення, і подальша зміна її цільового призначення на землі громадської забудови є протиправними. Вимоги прокурора про визнання рішень № 10 і № 31 незаконними та скасування у частині є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

96. У випадку, якщо власник земельної ділянки залишається її володільцем, для захисту його права застосовується інститут усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (пункт 114)). Оскільки вимога прокурора про витребування земельної ділянки не є належним способом захисту права власника на земельну ділянку водного фонду, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, суди мали відмовити у задоволенні цієї вимоги. Така відмова через обрання неналежного способу захисту не перешкоджає Коблівській сільраді чи прокурору (у разі, якщо сільрада не здійснюватиме чи неналежно здійснюватиме повноваження із захисту права комунальної власності на спірну земельну ділянку водного фонду, допускаючи продовження порушення такого права після набрання чинності цією постановою) заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки її власникові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46), а також від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.28))». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23) зазначено, що: «79. Оскаржуване рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 вичерпало свою дію виконанням (на підставі рішення ради видано державний акт на право власності на земельну ділянку). Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивача.

80. Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним [див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)]. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення [постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181)].

81. Отже, у такій категорії спорів позивач може, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачу було передано частину земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

83. Також потрібно врахувати, що до 01.01.2013 державна реєстрація земельних ділянок, які передавались у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки.

84. З 01.01.2013 у зв`язку з набранням чинності Законом України від 07.07.2011 № 3613-VI «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

85. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі, якщо не вказано зворотнє, - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно».

86. За такого правового регулювання визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку не вирішить спір про право, так само не вирішить і питання про захист прав та інтересів позивача. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

87. З огляду на викладене позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів позивача.

116. АТ «Укрзалізниця» просить визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. З цього приводу Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити таке.

117. Згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10 ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га. Водночас частина земельної ділянки, яка належить ОСОБА_1 та накладається на смугу відведення залізниці, має площу 0,0974 га.

118. Тобто площа земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці, менша загальної площі земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1 згідно з рішенням Кам`янка-Бузької міської ради від 28.01.2011 № 10.

119. У цій справі позивач заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яким ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку площею 0,1259 га, - тобто намагається скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення щодо всієї земельної ділянки, а не тільки тієї її частини, що накладається на смугу відведення залізниці).

120. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці.

121. АТ «Укрзалізниця» має довести, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на смугу відведення залізниці. Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 у справі № 441/123/16).

122. Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

123. Виконання дослідження з визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Тому результати таких досліджень можуть міститись, зокрема, у висновку експерта. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи (статті 102-113 ЦПК України).

124. У власних висновках Верховний Суд базується на тому, що за змістом частини першої статті 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі. Частина земельної ділянки, яка накладається на смугу відведення залізниці та межі якої відомі, може бути витребувана від особи, яка незаконно заволоділа такою земельною ділянкою.

125. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що ОСОБА_1 буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність ОСОБА_1 якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

126. Крім того, варто зазначити, що віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.

127. Судове рішення про витребування частини земельної ділянки, що накладається, є підставою для внесення інформації щодо прав на земельні ділянки до Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в порядку, визначеному законодавством.

128. Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності ОСОБА_1.

145. Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що у спорах з подібними обставинами належним способом захисту є віндикаційний позов про витребування частини земельної ділянки, що накладається». Касаційний суд вже вказував, що не вбачається підстав для незастосування підходу, висловленого у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), за позовом про повернення в порядку усунення перешкод, земельної ділянки водного фонду, що частково накладається. Така вимога як належний спосіб захисту не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки, а може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на прибережну захисну смугу, оскільки не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору, а визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан щодо всієї ділянки призведе до того, що відповідач буде позбавлений права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку водного фонду, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність відповідача якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для усунення перешкод якої наявні, тобто яка частково накладається на землі водного фонду) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). А належним (правомірним) способом захисту у спорах з подібними обставинами може бути позов про повернення тієї частини земельної ділянки, що накладається на землі водного фонду (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2025 року в справі № 453/1192/23 (провадження № 61-3415св25)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 червня 2020 року в справі № 911/1480/18 вказано, що: «офіційні дані Публічної кадастрової карти України дійсно можуть бути доказом у справі за умови їх відповідності наведеним вимогам статей 73, 76-79 ГПК, а саме, що на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, які входять в предмет доказування. Можливість суду самостійно на основі даних Публічної кадастрової карти України встановити факт саме накладення земельних ділянок по суті потребує, щоб такі спірні земельні ділянки були внесені до Державного земельного кадастру та відображені на вказаній карті. При цьому, жодною із сторін не надано висновку з цих самих питань, однак, з`ясування відповідного питання має значення для визначення того, чи накладаються земельні ділянки, які належать позивачу, на земельну ділянку, передану СТ «Економіст» у постійне користування на підставі рішення Гнідинської сільської ради народних депутатів від 27.09.2001 № 77 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 000331 від 10.12.2001 та огороджену парканом з розсувними воротами. Дослідження відповідної обставини дійсно потребує спеціальних знань. Крім того, у зв`язку з тим, що саме позивачем, як ініціатором судового провадження у даній справі, не надано доказів знаходження вказаних ділянок на території відповідача, а для з`ясування вказаної обставини суд дійшов висновку щодо необхідності призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи, місцевий суд мотивовано попередньо поклав судові витрати за проведення такої експертизи саме на позивача. Однак, судова експертиза була не проведена, оскільки позивачем не здійснено її оплату, хоча такий обов`язок покладався саме на відповідну особу». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 496/1059/18 (провадження № 14-209цс21) зазначено: «8.34. За змістом пункту 9 частини першої статті 27 Закону № 1952-IV у чинній редакції державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. 8.35. Отже, якщо суд дійшов висновку, що право власності позивача було порушено незаконною реєстрацією права іпотеки на його нерухоме майно за відповідачем, з яким він не перебував у зобов`язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права іпотеки, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права іпотеки відповідача, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правоможності розпоряджатись своїм нерухомим майном». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 201/6497/23 (провадження № 61-6637св24) зазначено: «відповідно до частини десятої статті 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка припиняє існування як об`єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації (частина тринадцята статті 79-1 ЗК України; аналогічне положення передбачене у частині десятій статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). З наведеного вбачається, що повернення земельної ділянки у володіння власника (титульного володільця) шляхом задоволення позовної вимоги про витребування майна в повній мірі не відбувається з огляду на те, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:018:0153, як земельна ділянка належна до лісового фонду, втратила статус об`єкта цивільних прав, тому рішення суду про витребування майна не є підставою для здійснення реєстратором відповідних дій щодо проставлення відмітки про скасування державної реєстрації прав і відкриття закритого розділу державного реєстру прав та відповідної реєстраційної справи, оскільки за відповідачем зареєстроване право не на витребувану спірну земельну ділянку, а на новоутворену земельну ділянку, що не відповідатиме меті віндикаційного позову, спрямованого на захист прав власника земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки відповідно до статей 125, 126 ЗК України виникають із моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Спеціальний Закон, який установлює правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру, є Закон України «Про Державний земельний кадастр». Згідно з частинами першою, четвертою та дев`ятою статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки. Відповідно до положень статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Згідно зі статтею 20 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відповідно до пунктів 60, 61 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, запис у Поземельній книзі скасовується (поновлюється) Державним кадастровим реєстратором на підставі рішення суду. Скасування (поновлення) запису в Поземельній книзі здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про його скасування (поновлення) із зазначенням дати та підстави для скасування (поновлення), посади, прізвища та ініціалів/ініціала власного імені Державного кадастрового реєстратора, який скасував (поновив) запис, та формування з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру нових аркушів Поземельної книги, які засвідчуються: в електронній (цифровій) формі - кваліфікованим електронним підписом Державного кадастрового реєстратора; у паперовій формі - підписом Державного кадастрового реєстратора та скріплюються його печаткою. Отже, для ідентифікації земельної ділянки як окремого об`єкта цивільного права необхідною умовою є наявність усіх характеристик такого об`єкта, у тому числі, її кадастровий номер, розмір, межі та координати, які містяться у Державному земельному кадастрі, і використовуються реєстратором за умови наявності таких відомостей у ньому. З огляду на зазначене та враховуючи встановлені фактичні обставини у цій справі колегія суддів доходить висновку, що у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав на земельну ділянку, а тому Верховний Суд вважає, що задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:018:0153, у Державному земельному кадастрі призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача». Касаційний суд вже вказував, що вимога про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки відновлення порушених прав забезпечується зобов`язанням повернути земельні ділянки (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2026 року у справі № 370/1781/20 (провадження № 61-2375св24)). Касаційний суд зауважує, що рішення суду про повернення майна за негаторним позовом забезпечуватиме відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення згідно пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей про права. У постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) вказано, що: «8.6. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати висновок, наведений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 911/2325/18 та вказати, що зайняття фізичними та юридичними особами земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, не пов`язане із позбавленням власника цих ділянок володіння ними. Вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб. Такі рішення не створюють ті юридичні наслідки, на які вони спрямовані. Вимогу про усунення перешкод державі чи відповідній територіальній громаді у користуванні чи розпорядженні такими земельними ділянками можна заявити впродовж усього часу, поки триває відповідне порушення. Тому Велика Палата Верховного Суду відхиляє посилання прокурора на те, що апеляційний суд мав урахувати висновки щодо застосування положень статей 256, 257, 261, 267 ЦК України у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2019 року № 554/10377/16-ц і від 30 жовтня 2019 року № 554/8661/16-ц. 9.8. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону № 2456-XII природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина третя статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 9.9. Велика Палата Верховного Суду раніше вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини першої статті 91, пункти «а» і «б» частини першої статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 7 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)). 9.10. Контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для територіальної громади міста Полтави зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні парку-пам`ятки місцевого значення садово-паркового мистецтва «Перемога», що, як встановили суди попередніх інстанцій, став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене житлове будівництво. Повернення територіальній громаді Полтави земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на вищевказане у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_2 земельною ділянкою для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами. 9.13. Враховуючи, зокрема, поведінку як органів місцевого самоврядування, які прийняли протиправні рішення, так і поведінку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 щодо отримання у власність земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення «Перемога» переважає приватний інтерес ОСОБА_2 у збереженні нею контролю за цією ділянкою. Тому Велика Палата Верховного Суду повинна встановити, чи забезпечує така перевага за обставин справи справедливий баланс між вказаними інтересами. 9.15. На думку Великої Палати Верховного Суду, за обставин цієї справи і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 (обидвоє - мешканці Полтави) не могли не знати про те, що земельна ділянка знаходиться у межах Парку «Перемога», розміщеному у цьому місті. В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність, як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 могли і повинні була знати про те, що ця ділянка розташована у міському парку, який впродовж десятків років є об`єктом природно-заповідного фонду. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації, мали місце недобросовісні дії лише боку органів місцевого самоврядування. А крім того, законодавство України надає і ОСОБА_1, і ОСОБА_2 як сторонам відповідного договору купівлі-продажу ефективні засоби відновлення їхніх прав, якими вони на цей час, виходячи зі змісту матеріалів справи, не скористалися». У пункті 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що: «Велика Палата Верховного Суду знову звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення». Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). У справі, що переглядається: прокурор просив, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради, скасувати державну реєстрацію прав на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки; апеляційний суд у мотивувальній частині постанови зробив висновок, що оскаржуване рішення Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року №182/48 є незаконним. Також апеляційний суд вказав, що позовні вимоги прокурора в частині визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради від 25 вересня 2019 року №182/48, на підставі якого спірну земельну ділянку було передано у власність ОСОБА_1 , скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі не підлягають задоволенню, оскільки вони не призводять до відновлення порушеного права, є неефективними та надмірними; касаційний суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що оспорюване рішення міської ради є незаконним. Оскільки апеляційний суд надав оцінку зазначеному рішенню у мотивувальній частині постанови, то окремо визначати вказане рішення незаконним та скасовувати його не потрібно; поза увагою апеляційного суду залишилось те, що негаторний позов подається з метою усунення усіх перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном, тобто припинення неправомірних дій, не пов`язаних з порушенням володіння; позовна вимога про скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку є неефективними способом захисту, оскільки рішення суду про повернення майна за негаторним позовом забезпечуватиме відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення згідно пункту 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідних відомостей про права. Тому апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги; право власності громади на землі водного фонду було порушено незаконною державною реєстрацією земельної ділянки водного фонду. Тому колегія суддів вважає, що задоволення позовної вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовної вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі. Натомість апеляційний суд скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції в цій частині. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 413 ЦПК України). Висновки за результатами розгляду касаційних скарг Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального права. У зв`язку з наведеним, касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури належить задовольнити частково; касаційну скаргу Дніпровської міської ради належить залишити без задоволення; постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку залишити без змін; постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у частині позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі скасувати; рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2024 року у частині позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі залишити в силі. Висновки за результатами розподілу судових витрат Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частини перша, друга статті 141 ЦПК України). При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (частину третя статті 4 Закону України «Про судовий збір»). Постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням: нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункти б та в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (провадження № 12-1гс22) вказано, що: «прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, набуває статусу сторони у справі - позивача лише у випадках, передбачених відповідним процесуальним законом, однак у разі відкриття провадження у справі за поданим ним позовом, він має ті ж права та обов`язки, що їх має позивач, за винятком права укладати мирову угоду. З урахуванням наведеного, звертаючись із позовом в інтересах держави, прокурор є суб`єктом сплати судового збору та самостійно здійснює права та виконує обов`язки, пов`язані з розподілом судових витрат». У справі, що переглядається: апеляційний суд задовольнив позовну вимогу про усунення перешкод територіальній громаді міста Дніпра у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою та повернення територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради земельної ділянки, яка перебуває у ОСОБА_1 . При цьому апеляційний суд стягнув з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі по 1 073,60 грн з кожного. Поза увагою апеляційного суду залишилось те, що позовна вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування, розпорядження земельною ділянкою та її повернення територіальній громаді міста Дніпра заявлена саме до ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок про стягнення судового збору у рівних частинах із обох відповідачів. Тому оскаржену постанову апеляційного суду у частині розподілу судових витрат належить змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 2 147,20 грн; при зверненні із позовом прокурор сплатив судовий збір за 4 вимоги немайнового характеру у розмірі 8 588,80 грн (т.1, а.с. 95), що підтверджується платіжною інструкцією від 15 червня 2023 року №278735761. Суд касаційної інстанції зробив висновок про залишення в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Суд першої інстанції стягнув судовий збір з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури у рівних частинах по 4 294,40 грн з кожногоза 4 позовні вимоги. Оскільки суд касаційної інстанції зробив висновок про залишення в силі рішення суду першої інстанції лише у частині задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації земельної ділянки, то рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат належить змінити, стягнувши з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 1 073,60 грн з кожного; Дніпропетровська обласна прокуратура сплатила судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 17 177,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 23 грудня 2025 року № 474961785. З урахуванням часткового задоволення касаційної скарги з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури належить судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 147,20 грн з кожного. Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу першого заступника керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у частині: позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, усунення перешкод у праві користування та розпорядження земельною ділянкою та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку залишити без змін; позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі скасувати; розподілу судових витрат змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 2 147,20 грн. Рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 09 грудня 2024 року у частині: позовних вимог про скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі залишити в силі; розподілу судових витрат змінити, стягнувши з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 1 073,60 грн з кожного. Стягнути з Дніпровської міської ради та ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 2 147,20 грн з кожного. З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2025 року у скасованій частині втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Д. А. Гудима І. О. Дундар Є. В. Краснощоков П. І. Пархоменко