Постанова 4820 № 676/7991/19

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 676/7991/19 Провадження № 22-ц/4820/543/21 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 квітня 2021 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Костенка А.М., Янчук Т.О., секретар судового засідання Журбіцький В.О., з участю прокурора Максимчук Л.В., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації до Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, витребування земельних ділянок з володіння за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року, встановив: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2019 року керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури (далі Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Хмельницької обласної державної адміністрації (далі Облдержадміністрація) до Кам`янець-Подільської районної державної адміністрації (далі Райдержадміністрація), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження, витребування земельних ділянок з володіння. Прокурор зазначив, що розпорядженням Райдержадміністрації від 5 листопада 2004 року №971/2004-р передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,62 га, розташовану за межами населених пунктів Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області, та призначену для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього розпорядження 17 лютого 2005 року ОСОБА_1 отримав державні акти серії ХМ №000074 і №056162 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:03:004:0002 площею 0,2977 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:03:004:0003 площею 0,3049 га, які зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею за №010575501048 та №012575501049. Ці земельні ділянки розташовані в межах прибережної смуги Дністровського водосховища та відносяться до земель водного фонду, передача яких у власність громадян, у тому числі для ведення господарської діяльності, заборонена. Розпорядження Райдержадміністрації про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 суперечить нормам чинного законодавства, порушує інтереси держави та підлягає скасуванню, внаслідок чого земельна ділянка має бути витребувана у ОСОБА_1 . Оскільки факт незаконного набуття ОСОБА_1 права власності на землі водного фонду став відомий лише у 2019 році під час прокурорської перевірки, то позовна давність підлягає поновленню, а порушене право держави захисту. За таких обставин Прокурор просив суд: визнати причини пропуску позовної давності поважними та поновити цей строк; визнати незаконним і скасувати розпорядження Райдержадміністрації від 5 листопада 2004 року №971/2004-р про затвердження проекту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 0,62 га за рахунок земель запасу Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області; витребувати на користь держави в особі Облдержадміністрації земельну ділянку площею 0,29 га кадастровий номер 6822484100:03:004:0002, розташовану за межами с. Колодіївка, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області; витребувати на користь держави в особі Облдержадміністрації земельну ділянку площею 0,30 га кадастровий номер 6822484100:03:004:0003, розташовану за межами с. Колодіївка, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Райдержадміністрації від 5 листопада 2004 року №971/2004 «Про передачу у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 » в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,62 га, яка відповідно до Протоколу встановлення та погодження меж передачею межових знаків розділена на земельні ділянки площею 0,29 га та 0,30 га і передана у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель запасу Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області. Витребувано на користь держави в особі Облдержадміністрації земельну ділянку площею 0,2977 га кадастровий номер 6822484100:03:004:0002, яка розташована за межами с. Колодіївка, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області. Витребувано на користь держави в особі Облдержадміністрації земельну ділянку площею 0,3048 га кадастровий номер 6822484100:03:004:0003, яка розташована за межами с. Колодіївка, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області. Стягнуто з ОСОБА_1 , Райдержадміністрації на користь Прокуратури Хмельницької області судовий збір у розмірі по 2 881 грн 50 коп. з кожного. Суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної смуги Дністровського водосховища, відносяться до земель водного фонду та не можуть передаватись у приватну власність. У зв`язку з цим, розпорядження Райдержадміністрації про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 є незаконним, а земельні ділянки мають бути повернуті державі. Облдержадміністрація як орган, уповноважений державою на розпорядження землями водного фонду, не вжила заходів щодо захисту державних інтересів у спірних правовідносинах, а тому прокурор правомірно звернувся до суду з позовом. Оскільки вимогу про повернення земельної ділянки водного фонду слід розглядати як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу, доки триває порушення прав законного володільця земельної ділянки, то позовна давність у спорі не сплила. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга мотивована тим, що межі прибережних захисних смуг на території району не встановлювались і проекти землеустрою щодо встановлення цих меж не розроблялись, а спірні земельні ділянки не належать до земель водного фонду та можуть бути передані у власність. Оскільки обмежень для передачі земельних ділянок у власність ОСОБА_1 не було, то розпорядження Райдержадміністрації відповідає вимогам чинного законодавства. Заявлений прокурором позов не є негаторним, внаслідок чого позовна давність у спорі сплила. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, указуючи на його законність та обґрунтованість. Облдержадміністрація та Райдержадміністрація не висловили своєї позиції щодо апеляційної скарги. 2.

Мотивувальна частина Позиція суду апеляційної інстанції Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини Розпорядженням Райдержадміністрації від 5 листопада 2004 року №971/2004-р передано із земель запасу Колодіївської сільської ради Кам`янець-Подільського району Хмельницької області у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,62 га для ведення особистого селянського господарства. На підставі цього розпорядження 17 лютого 2005 року ОСОБА_1 отримав державні акти серії ХМ №000074 і №056162 про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:03:004:0002 площею 0,2977 га та земельну ділянку з кадастровим номером 6822484100:03:004:0003 площею 0,3049 га, які зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею за №010575501048 та №012575501049. Ці земельні ділянки розташовані на відстані менше ніж за 100 метрів до урізу води Дністровського водосховища. Застосовані норми права Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. За змістом ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Як передбачено ч. 1 ст. 19, ч. 1 ст. 20 ЗК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Статтею 1 ВК України (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що водний об`єкт природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); водойма безстічний або із сповільненим стоком поверхневий водний об`єкт. Згідно з пп. «а», «б» ч. 1 ст. 58 ЗК України, ч. 1 ст. 4 ВК України, до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. В силу ч.ч. 1, 2, 4 ст. 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. За змістом ч. 1 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Згідно з п. «д» ч. 4 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до ч. 1, п. «в» ч. 2 ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною, в тому числі для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Із положень ч.ч. 1, 2 ст. 61 ЗК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Аналогічні положення містяться у ст.ст. 88, 89 ВК України. Пунктом «а» частини 3 статті 22 ЗК України встановлено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, в тому числі громадянам для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Згідно з ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Частинами 6, 10 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. Як передбачено ч. 3 ст. 122 ЗК України, районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Із положень ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України слідує, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. За змістом ч. 1 ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. В силу ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п.п. 4, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що землекористування в Україні здійснюється з дотриманням правового режиму використання земель. У зв`язку з цим, чинне законодавство встановлює поділ земель України на відповідні категорії на основі природних (екологічних) ознак та соціально-економічних і виробничих характеристик використання земель. При цьому законом визначено порядок встановлення та зміни цільового призначення земель, а саме, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень уповноважених органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Щодо земель водного фонду як природоохоронних територій, до складу яких входять і прибережні захисні смуги, законодавець встановив особливий порядок їх набуття у власність і господарського використання. Зокрема, за рішенням органу виконавчої влади такі землі можуть передаватися у приватну власність громадян лише у виді замкненої природної водойми (загальною площею до 3 гектарів). На час виникнення спірних правовідносин законодавство обмежувало безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду лише таким випадком. Водночас, земельну ділянку, зайняту прибережною захисною смугою можна було отримати в оренду для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передання земельних ділянок як у власність, так і в оренду для ведення особистого селянського господарства закон не передбачав. Розмір і межі прибережних захисних смуг як земельних ділянок водного фонду встановлювались за проектами землеустрою. При наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об`єктів, мали враховуватися ці положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг, а у разі відсутності землевпорядної документації (документації з землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів, збереження водних об`єктів мало бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486. Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 21 травня 2014 року (справа №6-16цс14), яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права. У постанові від 24 грудня 2014 року (справа №6-206цс14) Верховний Суд України доповнив зазначені вище висновки, вказавши, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене ст. 88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність, оскільки розміри такої смуги встановлені законом. Аналогічного висновку дійшла також Велика Палата Верховного Суду в постановах від 30 травня 2018 року (справа №469/1393/16-ц) та від 12 червня 2019 року (справа №487/10128/14-ц). Встановивши на підставі проведеної ліцензійним інженером-геодезистом ОСОБА_2 геодезичної зйомки спірних земельних ділянок (а.с. 15) їх розташування на відстані менше ніж за 100 метрів до урізу води Дністровського водосховища, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ці земельні ділянки відносяться до прибережної захисної смуги водосховища. При цьому суд обґрунтовано виходив з того, що відсутність проекту землеустрою про встановлення меж прибережної захисної смуги не змінює правовий статус земельних ділянок як земель водоохоронної зони. Доводи апеляційної скарги про невіднесення спірних земельних ділянок до земель водного фонду не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та нормах закону. Указані норми чинного законодавства визначають право власника майна вимагати усунення будь-яких порушень свого права від інших осіб у спосіб, який власник вважає прийнятним. Одним із таких способів захисту порушеного права є вимога про усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоча б ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Таке право забезпечується йому за допомогою негаторного позову. Негаторний позов це позадоговірна вимога власника, що володіє річчю, до третьої особи про усунення перешкод у здійсненні, в тому числі правомочностей користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення іншою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування, володіння і розпоряджання майном, а також факти, що підтверджують дії відповідачів у створенні позивачу перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі ст.ст. 15, 16 ЦК України та ст. 4 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, у тому числі й про усунення перешкод у здійсненні невизнаного права шляхом зобов`язання вчинити певні дії, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення. Недотримання вимог чинного законодавства при безоплатній передачі земельної ділянки у власність громадянина тягне за собою визнання приватизації цієї земельної ділянки недійсною. Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 28 листопада 2018 року (справа №504/2864/13-ц) і від 12 червня 2019 року (справа №487/10128/14-ц). Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що заявлений прокурором позов не є негаторним, не ґрунтується на законі. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_1 набув право власності на земельні ділянки водного фонду з порушенням вимог чинного законодавства, внаслідок чого розпорядження Райдержадміністрації про передачу земельних ділянок у власність останнього слід скасувати, а земельні ділянки повернути державі Твердження ОСОБА_1 про відсутність обмежень для передачі у його власність спірних земельних ділянок і законність їх приватизації є необґрунтованими. Щодо доводів апеляційної скарги про сплив позовної давності Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України). Частиною 1 статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що позовна давність це строк, протягом якого особа може захистити в суді своє суб`єктивне право в разі його порушення, невизнання або оспорення. Позовна давність застосовується лише при вирішенні сторонами спору в суді. Законом установлена загальна позовна давність тривалістю у три роки. Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як роз`яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 36 постанови від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», за змістом статті 391 ЦК позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном, що не пов`язані з позбавленням володіння, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі. У зв`язку із цим тривалість порушення права не перешкоджає задоволенню такої вимоги судом. ОСОБА_1 незаконно набув і користується земельними ділянками водного фонду, внаслідок чого має місце триваюче порушення прав держави як законного володільця цих ділянок. Прокурор вправі був заявити негаторний позов на захист інтересів держави упродовж всього часу, доки триває порушення цих прав, оскільки постійно відкладається початковий момент перебігу позовної давності і до таких вимог позовна давність не може бути застосована. Отже, суд першої інстанції правомірно керувався тим, що позовна давність у спорі не сплила. Доводи апеляційної скарги не спростовують зазначений висновок суду. 3.Висновки суду апеляційної інстанції Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 15 січня 2021 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 9 квітня 2021 року. Судді: О.І. Ярмолюк А.М. Костенко Т.О. Янчук Головуючий у першій інстанції Бондар О.О. Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47