Постанова 4855 № 640/11074/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11074/19 Головуючий у І інстанції - Келеберда В.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2022 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П., суддів: Кучми А.Ю., Лічевецького І.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, - В С Т А Н О В И Л А: Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної фіскальної служби України, в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Відповідача № 25336/6/99-99-11-04-02-25 від 31 травня 2019 року, прийняте за результатами розгляду адміністративного скарги Позивача № 161 від 28 березня 2019 року про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії (податкових повідомлень-рішень) № 00003401402 та № 00003411402 від 19 березня 2019 року, складених передчасно та безпідставно за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «Сіріус Корп» за травень 2018 року та ТОВ «Біткойнінг» за липень 2018 року. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що рішення про результати розгляду скарги № 25336/6/99-99-11-04-02-25 від 31 травня 2019 року є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки висновки контролюючого органу про порушення Позивачем вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях, натомість у Позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку Позивача. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 жовтня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» повторно подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам. Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. З ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Головним управлінням ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Сіріус Корп» за травень 2018 року та ТОВ «Біткойнінг» за липень 2018 року з податку на додану вартість та показників фінансової звітності з податку на прибуток за 2018 рік, за результатами якої складено Акт перевірки № 145/26-15-14-02-02/38578491 від 27 лютого 2019 року. (далі - акт перевірки). Актом перевірки встановлено порушення Позивачем вимог: - підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пунктів 5, 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за № 860/4153, що призвело до завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 400 022,00 грн за 2018 рік; - пункту 44.1 статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 66 671,00 грн, в тому числі за травень 2018 року в сумі 31 698,00 грн, за липень 2018 року - 34 973,00 грн. На підставі Акта перевірки 19 березня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення: - № 00003401402, яким Позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 100 007,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями - 66 671,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 33 336,00 грн; № 00003411402, яким Позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 400 022,00 грн. 28.03.2019 року ТОВ «Комплектсервіс-2017» подано скаргу до ДФС України на податкові повідомлення-рішення від 19 березня 2019 року № 00003401402, № 00003411402. Рішенням ДФС України «Про результати розгляду скарги» від 31 травня 2019 року № 25336/6/99-99-11-04-02-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 19 березня 2019 року № 00003401402, № 00003411402, а скаргу - без задоволення. Не погоджуючись з вказаним рішенням Державної фіскальної служби України «Про результати розгляду скарги» від 31 травня 2019 року № 25336/6/99-99-11-04-02-25, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що вказане рішення Державної фіскальної служби України не створює юридичного наслідку для Позивача, а визнання цього рішення протиправним та його скасування не призведе до відновлення порушеного права. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України). Згідно з пунктом 55.1 статті 55 ПК України податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства. Відповідно до пункту 55.2 статті 55 ПК України контролюючими органами вищого рівня є: - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, - для контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць; - контролюючі органи в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональні територіальні органи - для державних податкових інспекцій, які їм підпорядковуються. Порядок оскарження рішень контролюючих органів врегульований статтею 56 ПК України. Пунктами 56.2, 56.3 статті 56 ПК України визначено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов`язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення. Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується. Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Згідно з п. 56.8 ст. 56 ПК України контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов`язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку. Зі змісту наведених законодавчих положень вбачається, що платник податків, який подав скаргу на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення контролюючого органу, вправі очікувати від контролюючого органу вищого рівня розгляду його скарги у порядку та строки, встановлені ПК України. При цьому у відповідності до пункту 55.1 статті 55 ПК України повноваження на скасування податкового повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов`язання платника податків або будь-якого іншого рішення контролюючого органу надано контролюючому органу вищого рівня. Конституцією України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»). У постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2021 року у справі № 240/5009/20 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Так, рішення суб`єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийняте владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а, по-друге, оспорюване рішення є юридично значимими, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, останній неодноразово висловлював позицію про те, що рішення про результати розгляду скарги, само по собі не має юридичного значення для цілей створення правових наслідків для платника податків, оскільки не має безпосереднього впливу на суб`єктивні права та обов`язки Позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право та покладення на нього будь-якого обов`язку. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 31 травня 2019 у справі № 826/1023/16, від 11 червня 2019 року у справі № 826/45/18, від 24 червня 2019 року у справі № 826/11001/15, від 08 квітня 2021 року у справі № 640/16779/19. Приймаючи до уваги викладене у сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуване рішення ДФС України «Про результати розгляду скарги» від 31 травня 2019 року № 25336/6/99-99-11-04-02-25 є обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, з чим погоджується колегія суддів. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: А.Ю. Кучма І.О. Лічевецький