Ухвала КАС ВС № 420/7234/21

УХВАЛА 09 червня 2022 року м. Київ справа № 420/7234/21 адміністративне провадження № К/990/12604/22 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі №420/7234/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, УСТАНОВИВ: У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому, з урахуванням уточнення від 27 травня 2021 року позовних вимог, просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №480-к від 14 квітня 2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу»; - поновити ОСОБА_1 з 14 квітня 2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено; - стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2021 року по день винесення судового рішення; -стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі належно оформленої трудової книжки за період з 14 квітня 2021 року по день винесення судового рішення; - допустити негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2021 року позов задоволено частково: - визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з безпеки на транспорті за №480-к від 14 квітня 2021 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, у зв`язку з нез`явленням на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу»; - зобов`язано Державну службу України з безпеки на транспорті поновити ОСОБА_1 з 14 квітня 2021 року на посаді, що є рівнозначною посаді заступника начальника Управління Укртрансбезпеки в Одеській області - начальника відділу державного контролю та нагляду за безпекою на транспорті, з якої її було звільнено; - зобов`язано Державну службу України з безпеки на транспорті самостійно здійснити нарахування та виплату позивачеві середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 14 квітня 2021 року по 05 листопада 2021 року включно; - допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на посаді ОСОБА_1 . В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її на електронну пошту Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з використанням кваліфікованого електронного підпису. У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі №420/7234/21 скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник хоча і вказує на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, однак, в порушення вимог статті 330 КАС України, конкретного пункту частини четвертої статті 328 КАС України не зазначає. Водночас, скаржник покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду викладені у постанові від 9 липня 2020 року у справі №922/404/19. Також скаржник стверджує, що аналогічна правова позиція викладена у постановах верховного Суду від 13 березня 2018 року у справі №916/1764/17, від 22 січня 2020 року у справі №210/2289/17, від 30 січня 2020 року у справі №817/831/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15. Однак посилаючись на вказану підставу касаційного оскарження, скаржник хоча й робить покликання на різні постанови Верховного Суду, висновки з яких, на його думку, помилково не були застосовані судами попередніх інстанцій, проте жодним чином не обґрунтував подібність правовідносин у цих справах. Суд відхиляє доводи скаржника щодо наявності підстав касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки правовідносини у справах №922/404/19, №916/1764/17, №210/2289/17, 817/831/18, №924/1473/15 на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у цій справі, з огляду на те, що у справі № 420/7234/21 уточнені позивачем вимоги про «поновлення на рівнозначній посаді» є похідними від вимог позову в первісній редакції про «поновлення на посаді». Так, статтею 188 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). У цьому контексті Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Обов`язковим є взаємозв`язок усіх чотирьох умов між собою. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин і відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Проте, оскаржуючи судові рішення з підстав пункту 1 статті 328 КАС України, скаржник не обґрунтував, що указані ним постанови ухвалені у справі за подібними відносинами із цією справою. Одночасно з цим, скаржник не указав висновки судів, які суперечать позиціям Верховного Суду. Отже, наведені обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Натомість аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що суди попередніх інстанцій ухвалили рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Оскільки скаржник, посилаючись на постанови Верховного Суду, не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах з подібними правовідносинами із цією справою, і не вказав, які висновки судів суперечать позиціям касаційного суду, то Суд констатує, що у касаційній скарзі не викладені підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Наступною підставою для перегляду оскаржуваних судових рішень заявник зазначив пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС, тобто судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України. У цьому контексті скаржник зазначає, що суди не дослідили зібрані докази й помилково розглянули справу у порядку спрощеного позовного провадження. Проте належного обґрунтування означеної підстави касаційного оскарження судових рішень касаційна скарга не містить. Так, відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу. Однак такі підстави у касаційній скарзі не викладені. Водночас якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставини справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. Проте у касаційній скарзі скаржник не виклав належного обґрунтування того, як стверджуване ним порушення порядку здійснення адміністративного судочинства унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Скаржник не зазначає, які саме істотні для справи обставини не були встановлені судами через розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Інші доводи та аргументи заявника зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями й обґрунтування такої незгоди посиланнями на нормативно-правові акти України, а також твердженнями про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що виходить за межі повноважень касаційного суду. Зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги в частині, зокрема, зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, касаційну скаргу належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2021 року та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі №420/7234/21. Оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв`язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження суд не вирішує. На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі №420/7234/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повернути особі, яка її подала. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена. …………………………. Н.М. Мартинюк, Суддя Верховного Суду