Ухвала КГС ВС № 916/1456/21

УХВАЛА 02 червня 2022 року м. Київ Справа № 916/1456/21 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Банаська О. О. - головуючого, Білоуса В. В., Пєскова В. Г. за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В. за участю представників скаржника: приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М.: Зауліна О. Г. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у складі колегії суддів Аленіна О. Ю. (головуючого), Лавриненка Л. В., Мишкіної М. А. та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2021 у складі судді Найфлейша В. Д. у справі за заявою ОСОБА_1 про неплатоспроможність ІСТОРІЯ СПРАВИ Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

1. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.06.2021, серед іншого, відкрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , введено процедуру реструктуризації боргів боржника, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено керуючим реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Коваленко Ірину Анатоліївну.

2. У липні 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. звернувся до Господарського суду Одеської області з заявою про визнання грошових вимог до боржника на загальну суму 2 388 924,53 грн.

3. Звертаючись до суду першої інстанції із заявою про визнання кредитором приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. в обґрунтування грошових вимог до боржника зазначив, що на примусовому виконанні у приватного виконавця перебуває зведене виконавче провадження № 60943303 до складу якого входять: 1) виконавчий лист по справі № 2-6659/11, виданий Приморським районним судом м. Одеси 13.05.2013 (суддя Нікітіна С. Й.), про стягнення з солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" заборгованості за кредитним договором в сумі 661 841,81 доларів США та 354 002,99 грн, у тому числі: 550 570,50 доларів США заборгованість за наданим Кредитом (основний борг); 111 271,31 доларів США заборгованість по сплаті відсотків; 127 595,24 грн заборгованість за пенею за несплату основного боргу; 171 084,84 грн заборгованість за пенею за несплату процентів; 55 322,91 грн заборгованість по штрафу; 2) виконавчий лист по справі № 522/2660/17, виданий Приморським районним судом м. Одеси 04.10.2017 (суддя Домусчі Л. В.), про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Марфін банк" заборгованості за відсотками за кредитним договором в сумі 216 227,39 доларів США. 4. 02.01.2020 приватним виконавцем винесено постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 60943239, ВП № 60943139 з примусового виконання вищезазначених виконавчих документів, в пунктах 3 яких визначено стягнути з боржника основну винагороду приватного виконавця у ВП № 60943239 у розмірі 66 184,18 доларів США та 35 400,30 грн, у ВП № 60943139 у розмірі 21 622,74 доларів США.

5. У день винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень, приватним виконавцем винесено постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у сумі 2 000,00 грн та 2 000,00 грн, постанову № 60943239 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 66 184,18 доларів США та 35 400,30 грн, постанову № 60943139 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 21 622,74 доларів США.

6. Приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д. М. у заяві зазначено, що станом на 16.07.2021 із заробітних плат боржника та з урахуванням часткових списань з арештованих рахунків боржника, стягнуті та перераховані кошти наступним чином: - ВП № 60943239: заборгованість за виконавчим документом - 9 464,96 грн, основна винагорода приватного виконавця - 946,80 грн, 1 931,00 грн - витрати виконавчого провадження; - ВП № 60943139: заборгованість за виконавчим документом - 3 093,12 грн, основна винагорода приватного виконавця - 309,29 грн, витрати виконавчого провадження - 1 934,00 грн.

7. За твердженнями заявника, на приватного виконавця законодавцем покладено повноваження з виконання судових рішень, які підлягають обов`язковому виконанню на всій території України, а тому, його грошові вимоги до боржника, розмір яких обраховано від суми основної винагороди визначеної в постанові про відкриття виконавчого провадження, охоплюються поняттям кредиторських вимог, поряд із вимогами інших державних органів.

8. Також заявник вважає, що його грошові вимоги до боржника виникли на підставі постанов про стягнення основної винагороди приватного виконавця у виконавчих провадженнях про стягнення з боржника грошових коштів, які не оскаржувались та є чинними. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

9. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.08.2021, серед іншого, відмовлено в задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. про визнання грошових вимог до боржника у сумі 2 388 924,53 грн.

10. Приймаючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції не погодився із доводами заявника, визнав заявлені вимоги необґрунтованими та відмовив у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. про визнання грошових вимог до боржника.

11. В мотивах оскарженої ухвали, суд першої інстанції зазначив, що основна винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі.

12. За твердженням суду першої інстанції, з урахуванням зазначених у заяві приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області Колечком Д. М. стягнутих та перерахованих коштів за ВП № 60943239 (9 464,96 грн, основна винагорода приватного виконавця - 946,80 грн) та ВП № 60943139 (3 093,12 грн, основна винагорода приватного виконавця - 309,29 грн) станом на 16.07.2021 місцевий господарський суд, із посиланням на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2021 № 910/11384/20, зазначив, що виконавцем стягнуто основну винагороду на загальну суму 1 256,09 грн, тобто право вимоги виконавця на грошову винагороду у сумі 2 388 924,53 грн не виникло, оскільки фактично рішення в цій частині не виконано, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що заява приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. задоволенню не підлягає. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 у справі № 916/1456/21 апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2021 в частині відмови в задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. про визнання грошових вимог до боржника у сумі 2 388 921,53 грн залишено без змін.

14. Судом апеляційної інстанції встановлено, що грошові вимоги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. до боржника складаються з основної винагороди приватного виконавця, що передбачена статтею 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" та виникає на підставі постанови про стягнення з боржника основної винагороди, яка приймається приватним виконавцем у виконавчому провадженні.

15. З урахуванням зазначеного колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що основна винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Розмір цієї винагороди встановлюється у постанові про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця, яка приймається при відкритті виконавчого провадження, та підлягає сплаті на користь приватного виконавця одночасно із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом на користь стягувача.

16. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки наведені норми законодавства пов`язують виплату основної винагороди приватного виконавця одночасно із задоволенням вимог стягувача, то відповідно і право вимоги приватного виконавця виникає у момент фактичного виконання боржником виконавчого документа. Одночасно із виникненням права вимоги приватного виконавця на виплату основної винагороди виникає і грошове зобов`язання у боржника в розумінні статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), що узгоджується із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/11384/20 про банкрутство, в якій предметом розгляду були грошові вимоги приватних виконавців до боржника з виплати основної винагороди у виконавчих провадженнях, в яких вимоги стягувача не були виконані.

17. Відтак, враховуючи, що заявником не надано, а наявні матеріли справи не містять доказів на підтвердження фактичного виконання боржником виконавчих документів (виконавчі провадження не закінчені у зв`язку з їх виконанням, вимоги стягувача боржником не виконані, суми визначені у виконавчих документах приватними виконавцями не стягнуті) колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанцій дійшов правильного висновку, що у боржника не виникли грошові зобов`язання перед приватним виконавцем Колечком Д. М. в розумінні статті 1 КУзПБ.

18. Крім того, колегія суддів відхилила твердження апелянта, які зводяться до того, що грошове зобов`язання боржника зі сплати основної винагороди приватному виконавцю виникає з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди у такому виконавчому провадженні, та не пов`язано з фактичним виконанням боржником виконавчих документів, оскільки виходячи з аналізу норм частин четвертої, п`ятої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі. Короткий зміст вимог та підстав касаційної скарги

19. Не погодившись із наведеними судовими рішеннями, приватний виконавець виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою з вимогою скасувати пункт 3 ухвали Господарського суду Одеської області від 17.08.2021 в частині відмови в задоволенні його заяви про визнання грошових вимог до боржника у сумі 2 388 921,53 грн; скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 та прийняти нове рішення, яким визнати зазначені грошові вимоги.

20. В обґрунтування доводів касаційної скарги касант стверджує про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, невірне застосування норм матеріального права, а також неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та в якості підстав касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України посилаючись в контексті цієї підстави на не застосування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/126/20 та помилкове застосування до правовідносин у даній справі висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/11384/20. Підстави для передачі справи на розгляд палати

21. Проаналізувавши матеріали касаційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М., Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку щодо наявності підстав для передачі справи на розгляд судової плати для розгляду справ про банкрутство Касаційного суду у складі Верховного Суду, з огляду на таке.

22. Об`єктом касаційного перегляду у справі № 916/1456/21 є ухвала Господарського суду Одеської області від 17.08.2021, залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 в частині відмови в задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. про визнання грошових вимог до боржника у сумі 2 388 921,53 грн.

23. Предметом судового розгляду є заява приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечко Д. М. про визнання грошових вимог до боржника у сумі 2 388 921,53 грн, яка обґрунтована наявністю постанов від 02.01.2020 про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 66 184,18 доларів США та 35 400,30 грн (ВП № 60943239) та у розмірі 21 622,74 доларів США (ВП № 60943139).

24. З урахуванням змісту оскаржених судових рішень, доводів касаційної скарги, Верховний Суд у цій справі має вирішити питання чи являється грошовим зобов`язанням в розумінні статті 1 КУзПБ сума основної грошової винагороди приватного виконавця визначена в постанові про стягнення з боржника основної винагороди та обрахована від загальної суми боргу боржника, яка фактично не стягнута.

25. Відповідно до положень статті 1 КУзПБ, грошове зобов`язання - це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань належать також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, у тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви.

26. Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство (абзац одинадцятий частини першої статті 1 КУзПБ).

27. У провадженні справи про неплатоспроможність боржника подання кредиторами грошових вимог до боржника та їх розгляд керуючим реструктуризацією здійснюються в порядку, визначеному цим Кодексом для юридичних осіб (частина перша статті 122 КУзПБ).

28. Відповідно до частини першої статті 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

29. У цій справі грошові вимоги, заявлені до боржника складаються з основної винагороди приватного виконавця, що передбачена статтею 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і решнь інших органів" та виникла на підставі постанов про стягнення з боржника основної винагороди.

30. Згідно з частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

31. Частиною першою статті 42 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

32. Згідно з частинами другою, четвертою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

33. Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 Закону України "Про виконавче провадження").

34. Питання винагороди приватного виконавця урегульовано статтею 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", зокрема, передбачено, що за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

35. Згідно з частиною третьою статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

36. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження", постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами, які видаються виконавцем на підставі рішення суду, яке підлягає примусовому виконанню.

37. Відповідно до частини четвертої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

38. Частиною п`ятою зазначеної норми визначено, що якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

39. Як встановлено частиною сьомою статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

40. У контексті наведеного питання, колегія суддів зазначає про наявність протилежних висновків суду касаційної інстанції щодо визнання грошовим зобов`язанням в розумінні статті 1 КУзПБ основної винагороди приватного виконавця, визначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, розмір якої обрахований від загальної суми боргу боржника, фактично не стягнутої, а саме: І) у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі 910/126/20 зазначено, що законодавцем визначено правовий статус постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди як виконавчого документа, яким визначено грошове зобов`язання боржника перед приватним виконавцем за наслідком прийняття такої постанови. Грошове зобов`язання зі сплати основної винагороди приватному виконавцю виникає з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди у такому виконавчому провадженні, відповідно до зазначеного правового регулювання Законом України "Про виконавче провадження" і Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", якщо постанова про визначення розміру основної винагороди не скасована в судовому порядку. Оскільки на приватного виконавця законодавцем покладено повноваження з виконання судових рішень, які підлягають обов`язковому виконанню на всій території України, колегія суддів касаційного суду зазначає про покладення на приватного виконавця функцій державного органу з виконання судових рішень від імені держави. Грошові вимоги такого кредитора до боржника щодо його грошових зобов`язань перед приватним виконавцем охоплюються поняттям кредиторських вимог, поряд з вимогами інших державних органів грошового характеру. З огляду на такий юридичний аналіз, колегія суддів Касаційного господарського суду не погодилась з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що грошове зобов`язання боржника зі сплати основної винагороди приватному виконавцю не підпадає під ознаки "грошових зобов`язань", визначених згідно з абзацом 5 частини першої статті 1 КУзПБ та зазначає про неправильне застосування судами положень статті 1 КУзПБ як таких, що не включають до загального поняття "грошових зобов`язань" грошових зобов`язань боржника перед приватним виконавцем зі сплати основної винагороди, визначених постановою приватного виконавця при порушенні виконавчого провадження; ІІ) у постанові Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/11384/20 зазначено, що основна винагорода приватного виконавця за своїм призначенням є винагородою приватному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови що такі заходи призвели до повного або часткового виконання рішення та стягується з боржника в пропорційному до фактично стягнутої суми розмірі. Відтак, норми законодавства пов`язують виплату основної винагороди приватного виконавця одночасно із задоволенням вимог стягувача, то відповідно і право вимоги приватного виконавця виникає у момент фактичного виконання боржником виконавчого документа. Відповідно, одночасно із виникненням права вимоги приватного виконавця на виплату основної винагороди виникає і грошове зобов`язання у боржника в розумінні статті 1 КУзПБ. Отже, встановивши, що виконавчі провадження не закінчені у зв`язку з їх виконанням, вимоги стягувача боржником не виконані, суми визначені у виконавчих документах приватними виконавцями не стягнуті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що у боржника не виникли грошові зобов`язання в розумінні статті 1 КУзПБ щодо виплати основної грошової винагороди приватним виконавцям, заявлені ними як конкурсні вимоги. Зважаючи на викладене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду відхилив як помилкові твердження заявників касаційних скарг про те, що грошове зобов`язання боржника зі сплати основної винагороди приватному виконавцю виникає з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та визначення розміру основної винагороди у такому виконавчому провадженні, оскільки виходячи з аналізу норм частин четвертої, п`ятої статті 31 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" питання розміру основної винагороди приватного виконавця залежить від фактичної стягнутої ним суми, а не від суми, зазначеної у виконавчому документі.

41. Наведене свідчить про існування в межах судової палати для розгляду справ про банкрутство різних підходів стосовно визнання грошовим зобов`язанням в розумінні статті 1 КУзПБ основної винагороди приватного виконавця, визначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, розмір якої обрахований від загальної суми боргу боржника, яка фактично не стягнута.

42. Відповідно до частини першої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

43. Згідно з частиною четвертою статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.

44. Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

45. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.

46. Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).

47. У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).

48. Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення у справі "Бентем проти Нідерландів" від 23.10.1985).

49. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" (Aksis and Other v. Turkey) зазначено, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд.

50. Отже, за наявності різної судової практики щодо визнання грошовим зобов`язанням в розумінні статті 1 КУзПБ основної винагороди приватного виконавця, визначеної у постанові про відкриття виконавчого провадження, розмір якої обрахований від загальної суми боргу боржника, фактично не стягнутої колегія судів у цій справі вважає за необхідне для формування за наведених вище обставин єдиної правозастосовчої практики справу № 916/1456/21 відповідно до вимог частини першої статті 302 ГПК України передати на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, 286, 300, 301, 302, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду УХВАЛИВ:

1. Справу № 916/1456/21 за касаційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу Одеської області Колечка Д. М. на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.11.2021 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 17.08.2021 передати на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду . Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий О. О. Банасько Судді В. В. Білоус В. Г. Пєсков