Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/9731/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4278/22 Справа № 205/9731/21 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О.С. Доповідач - Макаров М. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 червня 2022 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Макарова М.О. суддів - Демченко Е.Л., Куценко Т.Р. при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - В С Т А Н О В И Л А : У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Позивач у своєму позові посилалася на те, що вона є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 . Відповідачі у 2013 році орендували квартиру у під`їзді будинку, де проживає позивач. Восени 2013 року вони попросили позивача тимчасово зареєструвати їх у її квартирі з метою отримання паспорту громадянина України для виїзду за кордон. Відповідачі фактично не проживають у квартирі і ніколи не проживали, поточний ремонт не здійснюють, комунальні послуги не сплачують, їх особистих речей у квартирі немає. Фактичне місце проживання відповідачів невідоме. Реєстрація відповідачів перешкоджає позивачеві, яка несе тягар по утриманню квартири. Позивач у своїх позовних вимогах просила суд визнати ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема, відсутні докази, що квартиронаймачем є позивач, не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні з неповажних причин, відсутність перешкод у їх проживанні. Наданий позивачем як доказ акт суд не приймає як належний доказ, оскільки його не затверджено у встановленому порядку головою квартального комітету. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав. Так, судом встановлено, що відповідно до актів, складених 06 жовтня 2021 року та 08 листопада 2021 року, відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у спірній квартирі фактично не проживають (а.с. 6, 7). Згідно з довідкою № 5/5, виданою Департаментом адмінпослуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 05 жовтня 2021 року, у кв. АДРЕСА_1 зареєстровано позивача ОСОБА_1 , а також відповідачів: ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (а.с. 5). Відмовляючи у задоволення позовних вимог, районний суд обґрунтовано виходив з того, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема, відсутні докази, що квартиронаймачем є позивач, не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні з неповажних причин, відсутність перешкод у їх проживанні. Наданий позивачем як доказ акт суд не приймає як належний доказ, оскільки його не затверджено у встановленому порядку головою квартального комітету. Оскільки позивачем до позову не додано будь-яких доказів на підтвердження обставин, що викладені у ньому, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим приміщенням. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. На підставі ч. 4 ст. 9 ЖК України житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій. Згідно з ч. 1 ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Згідно з ч. 2 ст. 71 ЖК України, якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Відповідно до ст. 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. За змістом ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин. Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснення, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, що рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказів того, що квартиронаймачем вищевказаної квартири є позивач, не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні з неповажних причин, відсутність перешкод у їх проживанні, позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній інстанції надано не було. Надані позивачкою акти про не проживання відповідачів у спірній квартирі не можуть бути прийняті апеляційним судом до уваги, оскільки вони оформлені не належним чином, а тому доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню. Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку колегії суддів про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, оскільки вони ґрунтуються лише на припущеннях. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їхня достатність та переконливість. За наведених обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено факт відсутності відповідачів понад встановлені строки без поважних причин. Крім того, позивач не надала доказів належності їй квартири, на праві користування, в якій проживає позивач та зареєстровані відповідачі. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року). З`ясувавши в достатньо повному обсязі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці. Враховуючи зазначене, відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2022 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя М.О. Макаров Судді Е.Л. Демченко Т.Р. Куценко