Постанова Волинський апеляційний суд № 162/917/20

Справа № 162/917/20 Головуючий у 1 інстанції: Цибень О. В. Провадження № 22-ц/802/569/22 Категорія: 68 Доповідач: Киця С. I. ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 31 травня 2022 року місто Луцьк Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Киці С. І., суддів Данилюк В. А., Карпук А. К., секретар судового засідання Кіт А. Д., з участю: представника позивача адвоката Пащука В. С., представника відповідача адвоката Понікарчик І. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Любешівського районного суду Волинської області від 29 березня 2022 року, В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_1 09.10.2021 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні. Позов мотивовано тим, що перебував з відповідачем у цивільному шлюбі з 05.09.2014, проживали в АДРЕСА_1 в будинку батьків ОСОБА_2 . Вели спільне господарство, мали спільний бюджет та запланували побудувати власний будинок на окремій земельній ділянці. Шлюб зареєстрували 07.06.2016, який було розірвано 28.02.2017, після чого вони з відповідачем продовжували спільно проживати, вести спільне господарство, спільний бюджет, проводили спільні витрати та придбавали майно в інтересах сім`ї, між ними існували подружні взаємні права та обов`язки - тобто, перебували у цивільному шлюбі, проживаючи за тією ж адресою. Фактичні сімейні стосунки припинилися 01.04.2020, після чого стали проживати окремо. Під час перебування у цивільному шлюбі та у фактичних сімейних стосунках вони придбали земельну ділянку в АДРЕСА_2 , площею 0,1494 га, вартість якої становила 6000 доларів США; будівельні матеріали на будівництво житлового будинку на суму 284962 грн, за особисті кошти позивача. Загальна вартість будівництва фундаменту і цокольної частини будинку, робіт по проведенню електромережі та води становила 215038 грн. Всього було витрачено 500000 грн. Відповідач не погодилась на добровільний поділ майна шляхом грошової компенсації вартості частки у спільній власності та відмовилась повертати кошти та будівельні матеріали, які залишилися. Просила з урахуванням уточнення позовних вимог, які подано до суду 12.11.2020 визнати факт спільного проживання однією сім`єю з відповідачем; визнати право спільної сумісної власності з відповідачем на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, площею 0,1494 га, яка розташована в АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0723155100:01:001:1313, вартістю 6000 доларів США, еквівалент якої становить 169320 гривень; незавершене будівництво, розташоване в АДРЕСА_2 , вартістю 282280 гривень; піноблоки, 44 м3, вартістю 48400 гривень, залишки пиломатеріалів, що знаходяться за адресою с. Селісок, Камінь-Каширського району на земельній ділянці ОСОБА_3 , всього на загальну суму 500000 грн; стягнути з відповідача на його користь 250000 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні. Рішенням Любешівського районного суду Волинської області від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання права спільної сумісної власності на майно та стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному майні задоволено частково. Визнано право спільної сумісної власності на піноблоки 44 метри кубічні вартістю 48 400 гривень за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 484 грн судового збору. Позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на зазначене рішення суду. Вважає рішення необґрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, посилається на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Вказує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц зазначено, що майно придбане особами під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначивши право на його частину за кожною зі сторін (ВС/КЦС, справа № 525/511/16-ц, 03.12.2018). Верховним судом також сформульовано чітку правову позицію, що факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім`я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Матеріали справи не містять доказів, що відповідач мала особисті кошти на придбання земельної ділянки та здійснення будівництва на ній. На повторний запит позивача щодо надання інформації за період 2017-2020 роки листом від 20.12.2021 за вих. № 91-55/53/2/01-2021 Відділу поліцейської діяльності № 1 (сел. Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУ НП у Волинській області повідомляється про те, що на підставі наявних в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» у вкладці «Особа» за пошуковими даними ОСОБА_1 наявні відомості про його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а також відомості про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . В суд було надано накладні та товарні чеки на придбання будівельних матеріалів, які використовувались у будівництві, що вказує ведення спільного господарства, спільний бюджет, спільні витрати, придбання майна в інтересах сім`ї, розписки про позику коштів та їх мету. Судом першої інстанції не взято до уваги докази про придбання позивачем будівельних матеріалів. При допиті свідків суд використовував навідні питання, в рішенні суду відображено звужені покази свідків. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Відзив на апеляційну скаргу в цій справі не подавався. Представник позивача адвокат Пащук В. С. в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній підстав. Представник відповідача адвокат Понікарчик І. А. апеляційну скаргу не визнала та просила залишити її без задоволення. Інші учасники справи в суд апеляційної інстанції не з`явились. Суд апеляційної інстанції в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представників позивача та відповідача, приходить до висновку, що апеляційну скаргу позивача необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судом першої інтсанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 07.06.2016 по 28.02.2017р. Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0723155100:01:001:1313, площею 0,1494 га, розташована за адресою АДРЕСА_2 зареєстроване приватним нотаріусом за ОСОБА_2 17.04.2018 на підставі договору купівлі-продажу від 17.04.2018. За ч.ч. 2, 4 статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі справі № 1-8/99 про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 31 березня 2020 року у справі № 205/4245/17 (провадження № 61-17628св19). За правилами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. У постанові Верховного Суду від 23 вересня 2021 року в справі № 204/6931/20 викладена така правова позиція «що хоча проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу не породжує виникнення в них прав та обов`язків подружжя, однак якщо такі жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі в період такого спільного проживання, то на майно, набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю, поширюється режим спільної сумісної власності, який регулюється тими же нормами, що і режим спільної сумісною власності майна подружжя. Відтак, майно, набуте жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, може бути визначено та поділено між ними за тими ж правилами та на тих же підставах, що й спільне сумісне майно подружжя, зокрема із застосуванням презумпції спільності майна подружжя. Однак, для можливості такого поділу попередньо підлягає встановленню судом внаслідок доведення належним чином позивачем саме факт проживання чоловіка та жінки (сторін по справі) однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою в певний період часу, протягом якого і було придбане спірне майно, поділ якого просить здійснити в судовому порядку позивач. Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.» Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. Суд першої інстанції застосував позицію Верховного Суду у справі № 129/2115/15-ц у якій вказано, що самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Позов про розірвання шлюбу був поданий саме ОСОБА_1 , та мотивований тим, що стосунки між подружжям не склались, тому вважав недоцільним подальше збереження шлюбу. Показання свідків щодо проживання сторін однією сім`єю у період з 2017 по 2020 рік , носять узагальнений характер, стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання та не підтверджують наявність усталених відносин, які притаманні подружжю. Відповідачка на час придбання земельної ділянки не вважала, що перебуває у фактичних шлюбних відносинах і у заяві нотаріусу підтвердила, що неодружена, кошти за які купує земельну ділянку є її особистою власністю. Це зазначено і у п. 4.6. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.04.2018. Сам по собі факт перебування позивача з відповідачкою у близьких стосунках, який не заперечувала і сама відповідачка, не може свідчити, що сторони проживали однією сім`єю в зазначений період, а придбане майно є спільною сумісною власністю, оскільки позивачу необхідно було надати докази ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат на придбання майна саме в інтересах сім`ї. Посилання позивача на лист від 20.12.2021 за вих. № 91-55/53/2/01-2021 Відділу поліцейської діяльності № 1 (сел. Любешів) Камінь-Каширського РВП ГУ НП у Волинській області, який надіслано на повторний запит позивача щодо надання інформації за період 2017-2020 роки яким повідомляється про те, що на підставі наявних в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» у вкладці «Особа» за пошуковими даними ОСОБА_1 наявні відомості про його проживання за адресою: АДРЕСА_1 , а також відомості про спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , як на доказ існування фактичних сімейних відносин не заслуговує на увагу, оскільки не свідчить про наявність всіх умов необхідних для визнання осіб членами сім`ї. Інші докази, на які позивач посилається в апеляційній скарзі, як то чеки на придбання будівельних матеріалів, не підтверджують того, що такі матеріали придбавались за спільні кошти позивача та відповідача чи були вкладенням позивача у будівництво нерухомого майна. Суд першої інстанції на підставі фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів прийшов до правильного висновку, що позовна вимога про визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягає. Задоволенню не підлягають позовні вимоги про визнання права спільної сумісної власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1494 га, яка розташована в АДРЕСА_2 та на незавершене будівництво, розташоване в АДРЕСА_2 , стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 250000 грн грошової компенсації вартості частки у спільному майні, оскільки вони є похідними від вимоги про встановлення факту сумісного проживання без реєстрації шлюбу. Правильними є висновки суду першої інстанції щодо позовної вимоги про визнання права спільної сумісної власності на залишки пиломатеріалів, що знаходяться за адресою с. Селісок, Камінь-Каширського району. Як на доказ купівлі пиломатеріалів, які вказано у позовній вимозі позивач посилається на розписку від 10.11.2016 року. Відповідно до вказаного документу ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_4 600 доларів США для купівлі пиломатеріалів для будівництва житлового будинку. Матеріали справи не містять жодного доказу безпосереднього придбання пиломатеріалів. Тобто за наявних в матеріалах справи доказів та наданих сторонами, свідками пояснень, не можливо встановити чи дійсно позичені кошти були реалізовані саме на купівлю пиломатеріалів, а не на інші потреби та чи придбавались такі взагалі. Долучення до матеріалів справи фотографії на якій зображено пиломатеріали, не дає можливості ідентифікувати їх ні за кількістю, ні за вартістю, ні за часом придбання. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Такі ж положення містить і стаття 368 ЦК України. За ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Судом першої інстанції встановлено, що в період перебування в зареєстрованому шлюбі, а саме в жовтні 2016 року ОСОБА_1 , було придбано піноблоки в кількості 44 метри кубічних вартістю 48400 грн відповідно до накладної № 326 у ОСОБА_5 , який є фізичною особою підприємцем згідно свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_1. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що піноблоки є річчю подільною, а тому слід визнати право спільної сумісної власності на піноблоки 44 метри кубічних вартістю 48 400 гривень за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , (тобто частка кожного складає 22 метри кубічних вартістю 24 200 грн. ) відповідно, без компенсації вартості частки у спільному майні. Апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції норм процесуального права щодо прийняття судом доказів, їх оцінки, а також неправильного застосування норм матеріального права. Судом була здійснена оцінка доказів в їх сукупності. Відповідно до ст. 214 ч. 2, 3 ЦПК України головуючий відповідно до завдання цивільного судочинства керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками судового процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов`язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи. У разі виникнення заперечень у будь-кого з учасників справи, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до протоколу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу. Учасники справи не заперечували проти дій головуючого під час розгляду справи, допиту свідків, що підтверджується протоколом судового засідання. Також не заявлявся судді відвід як це передбачено п. 3 ч. 1 ст. 36 ЦПК України. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає. Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Любешівського районного суду Волинської області від 29 березня 2022 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Головуючий Судді