Постанова 4803 № 201/526/22

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5442/23 Справа № 201/526/22 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2023 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: головуючого - судді Барильської А.П., суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І., за участю секретаря - Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Соловей Володимира Андрійовича, на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2023 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ спільного майна, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , та просила суд встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_1 , в період з січня 2007 року по серпень 2019 рік; визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,7 кв.м., та житловою площею 57,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091234912101, об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна, набутого за час спільного проживання. В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що починаючи з січня 2007 року по серпень 2019 рік позивач проживала однією сім`єю з відповідачем по справі, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу. Вели спільний побут, придбавали майно, робили ремонти в квартирі, їздили відпочивати, разом відмічали свята та вели себе, як одна сім`я. Позивач зазначала, що вона з відповідачем бажали другу дитину, однак тривалий час не вдавалося, у зв`язку з чим позивач та відповідач здавали відповідні медичні обстеження, після чого позивачу вдалося завагітніти та у сторін народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З метою покращення умов проживання сторонами було придбано майно: квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я відповідача, де вони продовжили проживати однією сім`єю разом з дітьми. В серпні 2019 року стосунки між сторонами погіршилися, а тому позивач змушена була з`їхати з зазначеної квартири разом з дітьми, в свою чергу відповідач залишився мешкати в квартирі. Позивач зазначає, що між нею та відповідачем виникла спільна сумісна власність на квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім`я відповідача. В добровільному порядку відповідач розподілити набуте спільне майно не має бажання, а тому вона змушена звернутися до суду (а.с.1-8 Том І). Рішенням Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 28 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 в період з січня 2007 року по серпень 2019 рік. Визнано квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 80,7 кв.м.. та житловою площею 57,5 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091234912101 об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1091234912101 в порядку поділу майна набутого за час спільного проживання. Вирішено питання розподілу судових витрат /а.с.19-27 Том ІІ/. Не погодившись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Соловей В.А. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясувані всі істотні обставини справи, не надано належної правової оцінки поясненням свідків та письмовим доказам, що призвело до ухвалення рішенням з порушенням норм матеріального та процесуального права /а.с.35-41 Том ІІ/. 28 червня 2023 року позивач через свого представника - адвоката Голубніченко В.О. подала суду письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких зазначила, що твердження апелянта не відповідають дійсності, оскільки всі досліджені судом першої інстанції докази у їх сукупності свідчать про наявність сім`ї між нею та відповідачем, зокрема, поява другої дитини, яку відповідач свідомо планував разом із нею, спільно проживаючи, а з її появою ним спільно з позивачем приймалось рішення про купівлю спірної квартири за для поліпшення умов проживання сім`ї, яка складалась з двох дітей та чоловіка і жінки. Разом з цим, при укладенні договору купівлі-продажу вона надавала письмову згоду, як дружина ОСОБА_1 , з яким укладався цей договір, про що і зазначено у договорі, щоб не було можливо, якби відповідач заперечував фактичні подружні відносини між ними. Також належним доказом суд визнав і реєстрацію у спірній квартирі позивача. Зазначила, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що поясненнями свідків також підтвердилась наявність сім`ї у позивача та відповідача разом із їх спільними дітьми, оскільки вони спільно приймали рішення щодо проведення ремонтних робіт у спірній квартирі, вибору меблів, побутової техніки, внутрішнього оздоблення квартири, після чого з 2018 року почали там мешкати разом. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 17 серпня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, що підтверджується актовим записом про шлюб №608 від 17 серпня 2001 року, складеним відділом РАЦС Амур-Нижньодніпровського району м.Дніпропетровськ. Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 . Від шлюбу сторони мають доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія та номер: НОМЕР_1 видане 30 січня 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Амур-Нижньодніпровського районного управління юстиції м. Дніпропетровська, актовий запис №111. Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 03 листопада 2005 року шлюб між сторонами було розірвано. Починаючи з 2007 року позивач та відповідач почали знов мешкати однією сім`єю, як чоловік та жінка, без реєстрації шлюбу, вести спільний побут та господарство. З 2010 року сторони мешкали у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку належить матері відповідача, позивач була зареєстрована з 06 грудня 2013 року в цій квартирі, що підтверджується відміткою в паспорті позивача серія та номер НОМЕР_2 виданого 23 січня 2002 року Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області, а також обмінною карткою полового будинку, полового відділення лікарні КЗ «ДОПЦ зі стаціонаром» ДОР» від 27 березня 2016 року. Від спільного проживання у сторін народилася друга дитина, донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія та номер: НОМЕР_3 виданого Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції від 07 квітня 2016, актовий запис №608. Як вбачається із матеріалів справи, сторони разом відпочивали, їздили за кордон разом з дітьми на відпочинок неодноразово, святкували свята з друзями, про що не заперечував сам відповідач та зазначене підтверджується фото, на яких зображений сам відповідач та про цей факт не заперечував. Згідно договору купівлі-продажу від 23 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лоян Т.С., зареєстрованого в реєстрі за №1216, на ім`я відповідача придбана квартира АДРЕСА_1 , як. 0 Відповідно п.4.6. Договору купівлі-продажу, цей договір укладається за згодою дружини покупця - ОСОБА_2 , наданої у вигляді заяви, справжність підпису на якій засвідчено 23 листопада 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лоян Т.С., реєстровий №1214. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що зазначеними діями відповідач визнавав позивача, як свою дружину та повідомив при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири про це сторону договору. Крім того, як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи, пояснень свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , сторонами в спірній квартирі спільно робився ремонт квартири, вибір меблів, що не спростовано відповідачем як в суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції, як і не спростовано жодними доказами спільне проживання сторін разом з дітьми у спірній квартирі, починаючи з 2018 року, враховуючи проведення реєстрації місця проживання позивача 06 лютого 2018 року за спірною адресою. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав встановленими обставини доведення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивача з відповідачем у період з 2007 по 2019 роки, а спірне майно було придбано саме в інтересах їх сім"ї, враховуючи народження другої спільної дитини та потреби у поліпшенні умов проживання їх спільної сім"ї, з чим повністю погоджується і колегія суддів. Відповідно до п.5 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Відповідно до ч.2 ст.315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначеного іншого порядку їх встановлення. Згідно роз`яснень Верховного Суду України у листі «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 01 січня 2012 року, доказами, які свідчать про факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу можуть бути: свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з господарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства. Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п. Верховний Суд у постанові від 18 квітня 2019 року у справі №552/6659/16-ц зазначив, що належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю. Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Згідно вимог ч. 4 СК України сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються пложення глави 8 цього Кодексу. Відповідно до Хартії прав сім`ї, сім`я це щось більше, ніж просто правова, суспільна чи економічна одиниця, це спільнота любові і солідарності, це те місце, де зустрічаються різні покоління і допомагають один одному зростати у людській мудрості та узгоджувати індивідуальні права з іншими вимогами суспільного життя. Альтернативою шлюбу є конкубінат, тобто фактичне спільне проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу. Жінка та чоловік мають на це право і відповідно право на повагу до свого вибору з боку держави та суспільства. Європейський суд з прав людини при розгляді справи ОСОБА_9 зауважив, що відносини де-факто, як і відносини, що ґрунтуються на шлюбі, можуть вважатись сімейним життям. У справі «Джонстон проти Ірландії» (справа номер ECH-1986-S-006) було встановлено, що заявники прожили спільно близько 15 років. На цій підставі Європейський суд зробив висновок, що вони складали сім`ю, а тому мають право на захист, незважаючи на те, що їх зв`язок існує поза шлюбом. Конституційне право на особисту свободу дає підстави для висновку про те, що людина має право сама вибирати форму організації свого сімейного життя. Закон не може їй цього диктувати, як і того, з ким людина має проживати однією сім`єю, за винятком лише певних обмежень, які сформульовані у статті 3 СК України. Суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 в період з січня 2007 року по серпень 2019 рік підтверджується сукупністю доказів та обставин, зокрема, свідоцтвом про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_3 ; договором купівлі-продажу нерухомого майна, в якому зазначено, що цей договір укладається за згодою дружини; довідкою про реєстрацію місця проживання особи за однією адресою разом з відповідачем; спільними фото-відео матеріалами та показами свідків. Колегія суддів вважає, що суд вірно встановив факт проживання сторін однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу з січня 2007 року по серпень 2019 рік, з повністю погоджується і колегія суддів. Нормою ст.74 СК України визначено, на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 СК України. Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.2 ст.372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Положеннями ст.392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку. Зазначені норми закону свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростовано й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в чудовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц. Аналізуючи встановлені судом першої інстанції на підставі таких доказів фактичні обставини спірних правовідносин сторін в контексті наведених вище норм законодавства, колегія суддів приходить до того, що хоча проживання чоловіка та жінки однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, не породжує виникнення в них прав та обов`язків подружжя, однак якщо такі жінка та чоловік не перебувають в будь-якому іншому шлюбі в період такого спільного проживання, то на майно, набуте ними за час спільного проживання однією сім`єю, поширюється режим спільної сумісної власності, який регулюється тими ж нормами, що і режим спільної сумісною власності майна подружжя. Відтак, майно, набуте жінкою та чоловіком під час спільного проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу, може бути визначено та поділено між ними за тими ж правилами та на тих же підставах, що й спільне сумісне майно подружжя, зокрема із застосуванням презумпції спільності майна подружжя. Однак, для можливості такого поділу попередньо підлягає встановленню судом внаслідок доведення належним чином позивачем саме факт проживання чоловіка та жінки (сторін по справі) однією сім`єю без реєстрації шлюбу між собою в певний період часу, протягом якого і було придбане спірне майно, поділ якого просить здійснити в судовому порядку позивач. Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка, без реєстрації шлюбу, передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, у свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак, не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними упостанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №554/8023/15-ц,постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі N 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №90/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц. Відповідно до правового висновку, що міститься в Постанові Верховного суду від 08 червня 2016 року по справі №6-2253цс15, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема право спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків. Враховуючи викладене, особами, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за суспільні грошові кошти. Відповідно до постанови Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти. Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності Отже майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Вирішення питання про обсяг спільно нажите майна, що належить до спільної сумісної власності і підлягає поділу між подружжям, у зв`язку з тим, що майно було придбано під час проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, залежить від вирішення питання про встановлення факту проживання чоловіка і жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу, є зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманні для подружжя. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. (Постанова Верховного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №643/6799/17). Домогосподарства є сукупність осіб, які спільно проживають в діючому житловому приміщенні або його частині, забезпечують в себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть впливати, зокрема із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясуванні місці і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. (Постанова Верховного суду від 30.1-.2-19 у справі №643/6799/17). Згідно абзацу першого пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11, сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов`язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися обставинами, що мають істотне значення, якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім`ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об`єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи . Відповідно до п.п. 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Згідно із ч. 1 ст. 71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Частина перша ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя. Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 24 січня 2019 року по справі № 729/1170/16-ц (провадження № 61- 25681св18) зробив правовий висновок про те, що посилання учасників справи на недоведеність фінансової участі іншого з подружжя у придбанні спірної частини будинку не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована. Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року (провадження № 6-843цс17)». У Постанові від 26 грудня 2018 року по справі № 689/1206/16-ц (провадження 61-22896св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що у статті 60 Сімейного кодексу України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 Цивільного кодексу України. Як зазначено у ч.1 ст.321 ЦК України та ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Колегія суддів зазначає, що твердження відповідача щодо придбання спірної квартири за власні особисті кошти, які були отримання шляхом заробітку від підприємницької діяльності, не спростовують висновків щодо спільного проживання однією сім"єю та придбання спірного майна в інтересах сім"ї, при цьому відповідачем не порушувалось питання щодо визнання спірного майна його особистою власністю, що дає можливість вважати, що до пред"явлення позивачем цього позову відповідачем не заперечувався правовий статус майна. Застосовуючи норми статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу але й той факт, що джерелом його набуття були спільні кошти або спільна праця подружжя. Частиною першою ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. З огляду на викладене суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у зв`язку з чим вірно визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини спірної квартири в порядку поділу майна, набутого за час спільного проживання. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів та обставин у справі. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Встановивши обставини по справі, дослідивши надані сторонами докази та виходячи з наведених норм закону колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України, в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Соловей Володимира Андрійовича- залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий: А.П.Барильська Судді: С.А.Зайцева Ж.І.Максюта