Постанова 4803 № 201/11405/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/758/22 Справа № 201/11405/20 Суддя у 1-й інстанції - Наумова О. С. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2022 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі: Головуючого - Куценко Т.Р. суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О., за участю секретаря - Заворотного К.Я. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (треті особи - Чумаківська сільська рада, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, Дніпровська міська рада, державний реєстратор Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Моренко Катерина Сергіївна про визнання недійсним рішення державного реєстратора, визнання недійсним договору дарування, визнання недійсними рішення Дніпровської міської ради та додаткової угоди до договору оренди, та за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 (треті особи - Чумаківська сільська рада, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Ричка Катерина Юріївна, Дніпровська міська рада, державний реєстратор Чумаківської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області Моренко Катерина Сергіївна про визнання недійсним договору дарування будівлі кафе, скасування записів про державну реєстрацію, в с т а н о в и л а: У листопаді 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , в якому просила: - визнати недійсним рішення державного реєстратора Чумаківської сільської ради Моренко К.С.; - визнати недійсним договір дарування будівлі кафе розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:149:0038 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 24 жовтня 2017 року; - визнати недійсним рішення Дніпровської міської ради № 72/8 від 18 травня 2016 року про продовження договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:149:0038; - визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:03:149:0038 від 11 серпня 2016 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що у власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 1210100000:03:149:0038, на якій розташована будівля кафе загальною площею 530,5 кв м, за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_1 на підставі договору дарування будівлі кафе, посвідченого 24.10.2017 р. приватним нотаріусом Дніпровського МНО Ричкою К.Ю., дарувальником за яким є ОСОБА_3 . У останнього право власності виникло на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації N ДП 142161251298 від 05.02.2011 р., на підставі якої державним реєстратором Моренко К.С. внесений запис про право власності до Реєстру прав власності на нерухоме майно. Однак, ця декларація не реєструвалась органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України. Позивач, як окремий член територіальної громади міста, у випадку порушення прав всієї територіальної громади, має право оскаржити в судовому порядку відповідну дію чи рішення суб`єкта владних повноважень, оскільки порушення права місцевого самоврядування неминуче призводить до порушення прав кожного жителя відповідного муніципального утворення. Посилаючись на дані обставини ОСОБА_2 просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі /т.1 а.с. 1-5/. У травні 2021 року до суду із самостійними вимогами на предмет спору звернулася ОСОБА_4 , в якому просила: - визнати недійсним договір дарування будівлі кафе розташованої за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:149:0038 укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 24 жовтня 2017 року; - скасувати запис про право власності за ОСОБА_1 на будівлі кафе розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначила, що спірна будівля кафе набута нею з ОСОБА_3 у період фактичних шлюбних відносин, а тому є спільною власністю. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровській області від 15 квітня 2021 року встановлений факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. А тому, посилаючись на вимоги ст. 74 СК України, глави 8 ЦК України, просила задовольнити її позов /т.1 а.с. 125-128, 186/. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року у задоволенні позовних вимоги ОСОБА_2 - відмовлено. Позовні вимоги третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_4 задоволено. Визнано недійсним договір дарування будівлі кафе в будинку літ. А-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа: 530,5 кв. м, основна площа: 428,5 кв. м, допоміжна площа: 102,0 кв. м, на земельній ділянці (кадастровий номер 1210100000:03:149:0038), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Катериною Юріївною, зареєстрованого в реєстрі за N 5916. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис N 22973266, учинений 24 жовтня 2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Катериною Юріївною про право власності у розмірі 1/1 частки за ОСОБА_1 , на підставі договору дарування будівлі кафе, серія та номер: 5916, виданий 24 жовтня 2017 року. Вирішено питання щодо судових витрат /т.1 а.с. 231-239/. Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 - скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_4 в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права. В іншій частині рішення - залишити без змін /т.2 а.с. 1-9/. Дніпровською міською радою надано відзив на апеляційну скаргу, в якому повністю погоджуючись з позицією апелянта, просять задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 в повному обсязі, а також відмовити у задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_4 в повному обсязі /т.2 а.с. 36-42/. Також відзиви на апеляційну скаргу надіслали представники ОСОБА_4 , просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін /т.2 а.с. 61-63, 94-96/. Інші особи, що беруть участь у справі правом надання відзиву на апеляційну скаргу, в силу ст. 360 ЦПК України, не скористалися. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником нерухомого майна, а саме будівлі кафе загальною площею 530,5 кв. м (опис: основна площа 428,5 кв. м, допоміжна площа 102,0 кв. м), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 24.10.2017 р., серія та номер: 5916, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського МНО Ричкою К.Ю., укладеного між ОСОБА_6 як дарувальником та ОСОБА_1 - обдарованим /т.1 а.с. 113-114/. Будівля кафе розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 1210100000:03:149:0038, що перебуває у комунальній власності територіальної Дніпровської міської ради, та перебуває в оренді ОСОБА_3 на підставі додаткової угоди до договору оренди землі від 11 серпня 2016 року /т.1 а.с. 18-19/. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року у справі № 175/4190/20, яке набрало законної сили 17 травня 2021 року, задоволені частково позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу та поділ майна, що є спільною сумісною власністю. Встановлений факт проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з січня 2012 року по листопад 2020 року включно, у задоволенні вимог про поділ майна - відмовлено з підстав їх недоведеності /т.1 а.с. 167-168/. ОСОБА_1 , особа, яка не брала участі у справі, посилаючись на те, що суд вирішив питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, звернувся з апеляційної скаргою на вказане рішення. За результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 , ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21 липня 2021 року апеляційне провадження у справі закрито, з тих підстав, що рішенням в оскаржуваній частині не вирішувалися права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 /т.1 а.с. 188-189/. Під час розгляду справи у суді першої інстанції представник ОСОБА_4 жодних пояснень з приводу набуття ОСОБА_4 спільно з ОСОБА_3 об`єкту нерухомого майна будівлі кафе розташованого за адресою: АДРЕСА_1 не надав, як і не навів таких підстав у позові. Крім того, вимог щодо визнання вказаного об`єкту нерухомого майна спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - не заявлено. Як вже зазначалося, рішенням суду у справі № 175/4190/20 встановлено, що фактичні шлюбні відносини між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 існували у період з січня 2012 року по листопад 2020 року включно. Згідно Реєстру прав власності на нерухоме майно, 22.02.2010 року за ОСОБА_3 був зареєстрований об`єкт незавершеного будівництва кафе з літнім майданчиком готовністю 6 %, а 04 вересня 2017 року за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на спірний об`єкт - будівлю кафе, на підставі декларації № ДП 142161251298 від 05 грудня 2011 року. Оспорюваним правочином від 24 жовтня 2017 року, ОСОБА_3 здійснив дарування будівлі кафе з літнім майданчиком, загальною площею 530,5 кв. м, основною площею 428,5 кв. м, допоміжною площею 102,0 кв. м, яка складається із будинку літ. А-1, ганку а, ганку а1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, незаборонених законом і таких, що не суперечить моральним засадам суспільства. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати наявність у сукупності ознак, що притаманні наведеному визначенню, це: спільне проживання чоловіка і жінки; спільний побут; взаємні права і обов`язки. Конституційний суд України у своєму рішенні від 03.06.99 р. N 5-рп/99 зазначив, що обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім, власне, факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Верховний Суд у своїй постанові від 30 жовтня 2019 року у справі N 643/6799/17 зазначив, що проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно. Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всіх ознак, що притаманні наведеному визначенню. Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства. Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти. Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. Частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Аналіз наведеної норми свідчить про те, що для визнання майна спільною власністю на підставі статті 74 СК України, потрібно підтвердити факт проживання осіб однією сім`єю без шлюбу - у той період, коли було придбане спірне майно. Для цього важливе підтвердження фактів ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та витрат, а також придбання іншого майна в інтересах сім`ї. Такий же висновок зроблено у Постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі N 337-5266/15-ц. Також відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ВСУ від 23 вересня 2015 року у справі N 6-1026цс15, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: - майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, у наслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); - інше не встановлено письмовою угодою між ними. У зв`язку з цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, слід установити не лише факт спільного проживання сторін у справі, а й обставини придбання спірного майна внаслідок спільної праці. Статтею 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і в ст. 368 ЦК України. Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2021 року у справі № 175/4190/20 встановлено факт спільного проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, в частині визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відмовлено. Представник ОСОБА_4 надаючи свої заперечення щодо застосування строку позовної давності до вимог про визнання правочину недійсним вказував на те, що ОСОБА_3 навмисно приховував від ОСОБА_4 відчуження об`єкту - будівлі кафе у 2017 році, про відчуження спірного об`єкту вона дізналася лише під час розгляду Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області її позову про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. З аналізу рішень, постановлених у справі № 175/4190/20 вбачається, що об`єкт нерухомого майна будівлі кафе розташований за адресою: АДРЕСА_1 - не був предметом розгляду спору про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. А тому не має підстав вважати, що ОСОБА_4 будь-яким чином брала участь у набутті права власності на вказаний об`єкт нерухомого майна. Таким чином, обставини щодо набуття права власності на об`єкт нерухомого майна будівлі кафе розташованого за адресою: АДРЕСА_1 під час спільного проживання з ОСОБА_3 належними та допустимими доказами ОСОБА_4 не підтверджено. Виходячи з наведених норм закону та обставин на які посилається ОСОБА_4 колегія суддів приходить до висновку, що сам факт реєстрації права власності за ОСОБА_3 на об`єкт нерухомого майна - будівлю кафе розташованого за адресою: АДРЕСА_1 під час сумісного проживання як чоловіка та дружини не може підтверджувати, що таке майно отримане спільними зусиллями та/або придбано за спільні кошти. Крім того, ОСОБА_4 у своєму позові не зазначає як само було набуто право власності на спірне майно під час спільного проживання. Також не зазначає розміри доходів свої та ОСОБА_3 за час спільного проживання, за якими можливо встановити, що спірне майно набуто спільно. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. За вимогами частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Згідно з ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності. Відсутність згоди одного із співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним. Відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору. Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 р. у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18). Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2020 р. по справі N 430/1281/14-ц (провадження N 61-43510сво18) дійшла такого висновку. При розгляді спорів про відчуження одним із подружжя спільного майна без згоди іншого з подружжя слід передусім визначитись з об`єктом, тобто з тим, що відчужується. Предмет правочину є іншою правовою категорією, а саме - об`єктом, а не його частиною. Відчуження спільного майна відбувається за згодою співвласників, а відчуження частки - лише за її наявності (після зміни правового режиму спільного майна подружжя зі спільної сумісної на спільну часткову). В такому разі співвласник вправі самостійно розпорядитися своєю часткою, але з додержанням вимог ст. 362 ЦК України про переважне право купівлі частки (якщо відчуження частки відбувається на підставі договору купівлі-продажу). Якщо об`єкт належить на праві спільної сумісної власності кільком особам, то право власності кожного із співвласників у спільній сумісній власності поширюється на весь об`єкт, відтак передати у власність можна лише об`єкт в цілому. Договір дарування спільного сумісного майна подружжя, укладений без згоди іншого з подружжя, є недійсним в цілому. Відповідно до положень статей 77, 78, 81 ЦПК України належними доказами є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відчужене спірне майно - будівля кафе, в силу положень ст. 368 ЦК, ст. ст. 60, 74 СК України, не є спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а тому підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину з підстав, передбачених статтями 203, 205, 215 ЦК України - не має. Вимоги ОСОБА_4 щодо скасування запису про право власності за ОСОБА_1 на вказаний об`єкт нерухомого майна, є похідними від вимог щодо визнання правочину недійсним, а тому вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будівлі кафе в будинку літ. А-1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа: 530,5 кв. м, основна площа: 428,5 кв. м, допоміжна площа: 102,0 кв. м, на земельній ділянці (кадастровий номер 1210100000:03:149:0038), укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , посвідчений 24 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Катериною Юріївною, зареєстрованого в реєстрі за № 5916; та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 22973266, вчиненого 24 жовтня 2017 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Катериною Юріївною про право власності у розмірі 1/1 частки за ОСОБА_1 , на підставі договору дарування будівлі кафе, серія та номер: 5916, виданий 24 жовтня 2017 року - скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про відмову ОСОБА_4 в задоволені цих позовних вимог. Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 не оскаржувалося, а тому в цій частині не переглядалося. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1362 грн, який було сплачено за подання апеляційної скарги. керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування будівлі кафе розташованого за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 24 жовтня 2017 року та скасовування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 22973266, вчиненого 24 жовтня 2017 року про право власності ОСОБА_1 - скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити. В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 жовтня 2021 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1362 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий: Т.Р. Куценко Судді: Е.Л. Демченко М.О. Макаров