Постанова 4824 № 752/19502/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 369/8639/20 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В. Провадження №22-ц/824/4438/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О. ПОСТАНОВА Іменем України 07 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Таргоній Д.О., Голуб С.А., Писаної Т.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року та додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ФОП ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, УСТАНОВИВ: у жовтні 2020 року ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 17 квітня 2020 року між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір на виготовлення меблів, відповідно до умов якого ОСОБА_4 зобов`язувався виготовити, змонтувати та передати у власність ОСОБА_1 меблеві вироби, визначені умовами договору, а остання зобов`язувалась прийняти та оплатити зазначений товар з умовами договору. Умовами договору в редакції додаткової угоди № 2 від 15 липня 2020 року передбачено, що вартість зазначеного товару складає 14 069 доларів США, що в перерахунку становить 382 400 грн., які мали бути сплачені у наступному порядку: 269 232 грн. - протягом двох днів з моменту укладення договору; 113 168 грн. - протягом двох днів після підписання акту приймання-передачі. Відповідачем було сплачено першу частину за договором у розмірі 269 232 грн., однак остання відмовилась сплатити другу частину вартості робіт, Акт приймання-передачі було підписано із зауваженнями. Враховуючи вищевикладене, ФОП ОСОБА_3 просив стягнути ОСОБА_1 заборгованість за договором на виготовлення меблів у розмірі 113 168 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 заборгованість за договором на виготовлення меблів від 17 квітня 2020 року у розмірі 113 168 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1131,69 грн. Додатковим рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 30 000,00 грн. витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги. Не погоджуючись з рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин справи, просить скасувати дане рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначив, що позивачем не надано доказів виготовлення та встановлення товару відповідно до умов укладеного договору на виготовлення меблів №296 від 17 квітня 2020 року, а також передачі його відповідачу без зауважень, а навпаки письмові докази та свідчення свідків вказують на відсутність підстав для стягнення заборгованості з відповідача. Крім того, в апеляційній скарзі представник відповідача посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19) в якій зазначено, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. 12 січня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року, в якій останній просить дане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог про стягнення витрат на правничу допомогу. В апеляційній скарзі зазначено, що заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу представником позивача було подано з порушенням процесуальних строків. 06 квітня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року залишити без змін. Відзив обґрунтований тим, що відсутні будь-які правові підстави стверджувати, що позивачем порушено зобов`язання за договором, а тому невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті грошових коштів згідно договору є неправомірним та прямо порушує не тільки умови даного договору та положення ст. ст. 526, 629 ЦПК, а й порушує принцип добросовісності та справедливості. 06 квітня 2022 року на адресу Київського апеляційного суду від представника ФОП ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення залишити без змін. Відзив обґрунтований тим, що позивачем подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в межах встановлених ЦПК строків. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За правилами п.1 ч.4 ст.274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя. Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що твердження ОСОБА_1 щодо невідповідності поставленої продукції умовам договору є недоведеними. При цьому, недоліки, на які вона посилається, не є істотними в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки поставлений товар можливо використовувати відповідно до його цільового призначення, товар не є суттєво іншим, ніж передбачено договором. Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції виходив з того, що заявлений розмір витрат на правову допомогу є обґрунтованим та співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт. В матеріалах справи наявне підтвердження сплати за наданню позивачу юридичної допомоги в розмірі 30000,00 грн. З такими висновками, які викладені в рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року та в додатковому рішенні Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року, суд апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного. З матеріалів справи вбачається, що 17 квітня 2020 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 , як виробником, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено договір на виготовловлення меблів № 296, відповідно до умов якого за цим договором виробник зобов`язується виготовити, змонтувати та передати у власність покупцю меблеві вироби в кількості визначеній цим договором, а саме замовленням покупця, надалі «Додаток № 1», та кресленням, виконаними виробником за погодженням покупця, надалі «Додаток № 2». В свою чергу, покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар у порядку та на умовах, визначених цим договором, додатками № 1, № 2 та актом остаточних замірів. Розділом 3 Договору регламентовано порядок та терміни виконання робіт. Виробник зобов`язаний надати товар у розпорядження покупця в місці передачі товару за адресою: АДРЕСА_1 . У Розділі 4 Договору сторонами урегульовано прийом-передачу товару та зберігання товару, відповідно до положень якого покупець зобов`язується прийняти товар і підписати акт прийому-передачі (або видаткову накладну) після встановлення та/або монтажу товару та у випадку відсутності зауважень щодо кількості та якості товару згідно додатку № 1 та додатку № 2 виробник зобов`язаний разом з товаром передати покупцю видаткові накладні. Згідно з п. 4.3 договору обов`язок виробника передати товар покупцю вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця в місці визначеному в п.3.1 цього договору, його встановлення та/або монтажу та після підписання Акту (-тів) прийому-передачі. Згідно положень розділу 5 Договору, ціна товару визначається згідно додатку № 1 та становить суму еквівалентну 13 000 доларів США. Сторони домовились, що на момент підписання цього Договору у перерахунку на національну валюту України ціна товару становитиме 353 600 грн. Оплата товару здійснюється частинами в наступному порядку: передоплата у перерахунку на національну валюту в розмірі 247 520 грн. протягом двох банківських днів з моменту укладення цього Договору, що становить 70% від вартості товару; грошова сума у перерахунку на національну валюту у розмірі 106 080 грн. протягом двох банківських днів після підписання акту приймання-передачі (без зауважень), що становить 30 % від вартості товару. Відповідно до змісту додатку № 1 до договору № 296 від 17квітня 2020 року, найменування товару: кухня BASSA individual, 1 комплект, вартістю 345 000 грн.; стільниця BASSAindividual, 1 комплект, вартістю 8 600 грн. (а.с. 19). Додаток № 2 до договору № 296 від 17 квітня 2020 року містить креслення - меблі для кухні BASSAindividual (а.с. 20-30). 15 липня 2020 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено додаткову угоду до договору № 296 від 17 квітня 2020 року, відповідно до умов якої сторони дійшли згоди щодо внесення змін окремих пунктів Договору. Сторони дійшли згоди, що ціна товару визначається згідно додатку № 1 та становить суму еквівалентну 14 069 доларів США, що на момент підписання цього Договору у перерахунку на національну валюту України становитиме 382 400 грн. Оплата товару здійснюється частинами в наступному порядку: передоплата у перерахунку на національну валюту в розмірі 267 680 грн. протягом двох банківських днів з моментуукладення цього Договору, що становить 70% від вартості товару; грошова сума у перерахунку на національну валюту у розмірі 114 720 грн. протягом двох банківських після підписання акту приймання-передачі (без зауважень), що становить 30% від вартості товару. ОСОБА_1 сплачено на користь ФОП ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 247 520 грн., про що останнім видано прибутковий касовий ордер № 280 17 квітня 2020 року (а.с.37). ОСОБА_1 сплачено на користь ФОП ОСОБА_7 грошові іти у розмірі 21712 грн., про що останнім видано прибутковий касовий ордер № 498 від 15 липня 2020 року (а.с.38). 26 серпня 2020 року ОСОБА_1 направлено претензію на адресу ФОП ОСОБА_3 , в якій зазначено про невиконання позивачем умов Договору в обумовлений між сторонами строк, тобто, до 26 липня 2020 року, та запропоновано виконати умови договору (а.с.47). 08 вересня 2020 року сторонами підписано акт прийому-передачі товару - кухня BASSA individual, 1 комплект, вартістю 373 800 грн.; стільниця BASSA individual, 1 комплект, вартістю 8 600 грн., із зауваженнями ОСОБА_1 (а.с. 39-40). ФОП ОСОБА_3 складено направлено претензію про відшкодування вартості робіт згідно з умовами договору на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , в якій позивач просив виконати умови договору та виплати другу суму за розрахунком у розмірі 113 168 грн. (а.с.48-51). 25 вересня 2020 року ОСОБА_1 складено відповідь на претензію ФОП ОСОБА_7 , в якій висловлено прохання про виконання умов укладеного між сторонами Договору повністю з урахуванням зауважень, що викладені в акті від 08 вересня 2020 року (а.с. 52-56). Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України). Відповідно до статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Статтею 632 ЦК України унормовано, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору. Згідно статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів. Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту (стаття 846 ЦК України). Згідно статті 865 ЦК України за договором побутового підряду підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір побутового підряду є публічним договором. До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. За приписами ст.873 ЦК України вартість робіт, виконаних за договором побутового підряду, визначається за погодженням сторін, якщо інше не передбачено у встановленому порядку прейскурантами (цінниками), тарифами тощо. Робота оплачується замовником після її остаточного передання підрядником. За згодою замовника робота може бути ним оплачена при укладенні договору побутового підряду шляхом видачі авансу або у повному обсязі. Відповідно до ч. З ст. 865 ЦК України до відносин за договором побутового підряду, врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України « Про захист прав споживачів» «продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію». За таких обставин, відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист прав споживачів» позивач зобов`язаний був передати Відповідачу продукцію належної якості, а Відповідач, в свою чергу, мав перевірити якість товару та прийняти його (у випадку, якщо він був належної якості). При цьому, п. 4.3 Договору встановлено, що передання товару у розпорядження Відповідача, його встановлення та монтаж, а також підписання акту прийому-передачі є підтвердженням виконання обов`язку щодо передачі товару. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказувала на те, що позивачем було порушено умови договору № 296 від 17 квітня 2020 року, оскільки змонтований позивачем товар - меблі, мають недоліки, однак в силу ст. 81 ЦПК України ніякими допустимими доказами зазначене не підтвердила. Доказів невиконання позивачем умов договору на виготовлення меблів №296 від 17 квітня 2020 року, що було б підставою для невиконання відповідачем умови даного договору щодо оплати покупцем товару ОСОБА_1 не надала. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач передав товар відповідачу відповідно до положень п. 4.3 Договору, а відповідач прийняла його. Доводи апеляційної скарги не містять доказів на спростування вказаних висновків суду першої інстанцій, які є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст. 77 ЦПК), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК) . При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. Щодо апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року колегія суддів хоче зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктами 1,4 ч. 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та обґрунтованості таких витрат, колегія суддів враховує наступне. Судом встановлено, що 10 вересня 2020 року між позивачем та АО «О.ДЖИ.ПАРТНЕРЗ» укладено договір про надання правничої допомоги 1 (а.с. 157-167). На виконання умов Договору позивач сплатив передбачену умовами цього договору розмір гонорару у розмірі 30 000,00 грн. щодо супроводження даної справи у Голосіївському районному суді міста Києва, що підтверджується п. 5.3 договору, Додатковою угодою № 1 до Договору (а.с.167), актом прийому-передачі наданих послуг (а.с.168) та відповідною квитанцією(а.с.169). В матеріалах справи, також, наявні ордер на надання правничої допомоги від 10 вересня 2020 року (а.с.71), копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №5180/10 (а.с.72). Розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі №922/445/19 від 03 жовтня 2019 року. Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що заявлена вимога про стягнення витрат на правову допомогу є обґрунтованою. У п.п. 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов`язаннями. Згідно з положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі 755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Перевіряючи розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів апеляційного суду вважає, що зазначені витрати є співрозмірними зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та є пропорційними до предмета спору та доведеними. Доводи апеляційної скарги про те, що заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на правову допомогу представником позивача було подано з порушенням процесуальних строків на подання даної заяви не відповідають дійсності. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. З матеріалів справи вбачається, що рішення Голосіївського районного суду м. Києва ухвалено 07 вересня 2021 року, позивач подав заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 10 вересня 2021 року, тобто в межах встановлених ЦПК України строків. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені. Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_3 відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам. Порушень норм матеріального та процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року та додаткового рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року з підстав, що зазначені в апеляційних скаргах, таким чином апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а вищевказані рішення суду першої інстанції залишити без змін. Керуючись ст.ст. 80, 81, 367, 369, 374, 375 України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 07 вересня 2021 року залишити без змін. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року залишити без задоволення. Додаткове рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 листопада 2021 року - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складено 07 червня 2022 року. Суддя-доповідач Д.О. Таргоній Судді: С.А. Голуб Т.О. Писана